ЕКОНОМІКО-ЕКОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ СТАЛОГО РОЗВИТКУ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКИХ ПІДПРИЄМСТВ

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтована  актуальність теми дисертації, репрезентативність об’єкта дослідження, сформульовано мету та завдання роботи, показано її наукову новизну, практичне значення та апробацію одержаних результатів.

У першому розділі „Теоретико-методологічні основи сталого розвитку сільськогосподарських підприємств” досліджено та проаналізовано теоретичні засади сталого розвитку, досліджено та сформульовано характерні особливості та риси сталого розвитку сільського господарства, визначено передумови розвитку с/г підприємств в умовах трансформації економіки України. Викладено результати теоретичного дослідження й аналізу вітчизняних та зарубіжних наукових джерел, міжнародних та національних документів, законодавчої бази сталого розвитку в цілому, та сталого розвитку в сфері сільського господарства зокрема. На сучасному етапі на основі розроблених концептуальних основ сталого розвитку необхідно провести їх адаптацію щодо конкретних сфер та галузей економіки, зокрема с/г виробництва.

В науковій літературі немає чіткого розмежування понять еколого-економічного та економіко-екологічного розвитку. Хоча власне ці поняття, на нашу думку, по різному розставляють акценти на кінцевих цілях. Термін „еколого-економічний розвиток” повніше відображає процеси, які відбуваються на макрорівні, оскільки він доповнюється соціальною компонентою. Стосовно мікрорівня доцільнішим є вживання терміну „економіко-екологічний розвиток”, оскільки с/г підприємство діє в економіко-екологічному просторі.

В аграрній сфері існують значні відмінності та особливості порівняно з іншими секторами економіки, які впливають на сталий розвиток с/г підприємств: галузь сільського господарства є одним з найбільш вразливих секторів економіки, оскільки залежить від погодних умов, на які людина не може впливати, а передбачати може лише з певною імовірністю; спеціалізація с/г виробництва залежить від природно-кліматичних умов конкретної території; до виробничого процесу залучено більшість видів природних ресурсів, а основним фактором є наявність земельного ресурсу, як основи ведення сільського господарства; населення сільських регіонів має низькі показники еколого-економічного добробуту (найнижчий рівень доходів населення, найвищий рівень безробіття, погіршення здоров’я, скорочення частки працездатного населення, забрудненість земель пестицидами, гербіцидами тощо), які змушують населення першочергово вирішувати економічні питання, і лише після екологічні; розвиток сільського господарства є стабілізуючим фактором розвитку сільських територій, селищних громад, вирішення багатьох соціальних питань; в Україні, особливо в західному регіоні, значна частка с/г продукції створюється в особистих господарствах населення; сільське господарство є не лише базою забезпечення продовольчої безпеки країни, а й однією з базових галузей експортного потенціалу України, причому, в умовах зростання населення світу й необхідності забезпечення його продовольством, роль України як країни, що може експортувати значні обсяги багатьох видів продовольства, буде зростати.

С/г підприємства, здійснюючи в процесі своєї діяльності антропогенний вплив на довкілля, одночасно погіршують собі ресурсо-екологічну складову забезпечення сталості свого розвитку. Разом з тим дотримання біологічних принципів, використання науково обґрунтованих підходів до ведення господарства дозволяє покращити природну родючість ґрунтів, відновити й інші природно-ресурсні компоненти, які сприятимуть розширеному відтворенню в галузі сільського господарства. Стале ведення с/г виробництва можливе лише за оптимального поєднання використання природно-ресурсного потенціалу та спеціалізації суб’єктів господарювання конкретної території, які можуть забезпечити позитивні економічні результати при вирішені екологічних завдань та соціальних питань. Пріоритетними на даному етапі мають бути рішення на користь тих методів ведення сільського господарства, які, при зменшенні чи щонайменше не збільшені навантаження на довкілля та більш раціональному використанні природних ресурсів, будуть дозволяти отримати додаткову економічну вигоду.

У другому розділі „Тенденції та закономірності розвитку сільськогосподарських підприємств на сучасному етапі” проведено аналіз закономірностей та тенденцій розвитку с/г виробництва Львівської області, досліджено основні загальновиробничі фактори формування сталого розвитку с/г виробництва, встановлено взаємовплив розвитку с/г виробництва та стану екологічного середовища регіону, визначено основні тенденції економічного розвитку с/г підприємств. Аналіз закономірностей розвитку с/г підприємств дозволив встановити, що суттєвими факторами сталості рівня с/г виробництва є ресурсний потенціал, організація виробництва, територіальна спеціалізація.

Ресурсний потенціал с/г підприємств Львівської області та його структура за період з 2000 р. по 2010 р. зазнали суттєвих змін. Площа с/г угідь скоротилась з 489,2 тис.га до 236,1 тис.га, вартість основних виробничих фондів знизилась з 2774,9 млн.грн. до 1727,2 млн.грн., чисельність працівників зменшилась з 52,3 тис. осіб до 7,1 тис. осіб. В структурі ресурсного потенціалу частка с/г угідь зменшилась з 44,8% до 34,0%, частка основних засобів - з 45,4% до 27,1%, частка трудових ресурсів зросла з 6,8% до 20,3%.

Змінилась зональна спеціалізація виробництва с/г продукції, якщо у 1990 році виробництво с/г продукції у с/г підприємствах було рівномірно розподіленим з дотриманням зональної спеціалізації, то до 2010 року відбулась концентрація виробництва на певній території. Це має негативний екологічний вплив, оскільки одні землі с/г призначення простоюють, відбувається їх самозаліснення, інші – зазнають інтенсивного використання, природно-ресурсний потенціал використовується неефективно, внаслідок необґрунтованих організаційних та управлінських дій досягається сумнівна ефективність виробництва, яка приносить тимчасовий результат, але в перспективі провокує подальше загострення кризи не тільки економічної, але й екологічної, яку підприємства, в прагненні отримання прибутку, ігнорують.

Обсяги валової продукції сільського господарства, виробленої у с/г підприємствах, протягом 1990-2000 років катастрофічно зменшувались, в той же час в даний період спостерігається ріст виробництва валової продукції у господарствах населення. Впровадження реформи аграрного сектору економіки, розпочатої у грудні 1999 р., призвело до зміни ситуації – відбулось повільне зростання виробництва у с/г підприємствах при деякому скороченні в господарствах населення, хоча до сих пір не вдалося досягнути рівня виробництва 1990 року. Якщо скорочення виробництва продукції у с/г підприємствах у 1990-2000 роках стосувалось в рівній мірі як галузі рослинництва так і тваринництва, то зростання у 2000-2010 стосувалось в першу чергу галузі тваринництва. Загальнообласний показник ефективності використання с/г угідь у с/г підприємствах зріс з 2000 року по 2010 рік у 6,24 рази, в тому числі у рослинництві – 4,3 рази, тваринництві – 9,26 рази.

У 1990 році с/г підприємствам належало 89% с/г угідь і в загальному обсязі їх частка виробництва с/г продукції становила 54,9%, з 1990 по 2000 роки відбулось її зменшення до 9,2% і одночасне зростання частки господарств населення до 90,8%. Впродовж 2000-2005 років у с/г підприємствах площа с/г угідь ще продовжує зменшуватись, а в господарствах населення зростати, з 2005 ситуація стабілізувалась і до 2010 року площі с/г угідь залишались майже незмінними. Частки виробництва продукції за категоріями виробників, стабілізувавшись у 2000 році, утримувались на одному рівні протягом 2000-2005 років, а з 2005 року у господарствах населення почали знижуватись і зростати у с/г підприємствах (рис.1), зростання в різній мірі стосувалось різних видів продукції