У вступі обґрунтовано актуальність теми дослідження, сформульовано мету, задачі, об’єкт, предмет і методологію дослідження, визначено наукову новизну, теоретичну та практичну значимість роботи.
У першому розділі «Теоретико-методичні основи рекреаційно-туристичного природокористування» досліджено теоретичні підходи до визначення економічного змісту використання рекреаційно-туристичних територій та особливості їх розвитку. Розглянуто чинники, що впливають на раціональність використання рекреаційно-туристичних ресурсів і територій.
Встановлено, що рекреаційно-туристична діяльність виступає як вид людської та підприємницької діяльності, на розвиток якої впливають потреби людей у відпочинку. Особливістю рекреаційного природокористування є те, що воно відбувається на локальних природних територіях. Зважаючи на це, обґрунтовано, що рекреаційно-туристичну територію, необхідно розглядати як комплексний вид природного ресурсу. При цьому поняття «Рекреаційно-туристична територія» (РТТ) слід розглядати як узагальнюючу інтегральну категорію, що ґрунтується на діалектичній єдності всіх видів природних ресурсів, які розташовано в межах території та використовуються в рекреаційно-туристичних цілях. Це дозволить: визначити кількість таких територій, обчислити їх обсяги; класифікувати їх за видами можливого рекреаційного використання; визначити забезпеченість ними населення; встановлювати порядок та розміри плати за використання цих територій у відповідності з видами використання; закріпити їх за власниками та користувачами, органами державного управління різних рівнів, які відповідатимуть за дотримання екологічних нормативів використання території, соціальних нормативів обслуговування населення в її межах; порядок використання та відповідальність за його порушення.
Аналіз наукових підходів до оцінки ефективності використання рекреаційно-туристичних ресурсів показав, що на протязі тривалого часу вона оцінювалась здебільшого з позицій соціально-економічної ефективності. При розгляді різних варіантів використання природних ресурсів, у розрахунок переважно приймалися доходи від використання рекреаційних ресурсів та витрати на їх освоєння і пристосування до відповідного виду використання. В той же час, не враховуються витрати на ліквідацію екологічних наслідків від перевантаження природних комплексів територій, які використовуються в рекреаційно-туристичних цілях.
Дослідження процесу рекреаційно-туристичного природокористування, свідчать про те, що на рівні підприємницької діяльності поняття економічної та екологічної ефективності вступають в суворе протиріччя та взаємообумовленість. Тобто, чим вище рівень контролю за екологічною ефективністю (організація якого потребує певних коштів та висуває ряд обмежень), тим нижче рівень економічної ефективності. Додаткове залучення рекреантів та туристів дозволяє збільшити обсяги доходів від їх обслуговування, але спонукає до збільшення витрат на організацію охорони та відновлення природних комплексів рекреаційно-туристичних територій.
З огляду на це, для розуміння сутності якості використання РТТ, запропоновано поняття «раціональне використання рекреаційно-туристичних територій», під яким слід розуміти використання цих територій для організації та здійснення рекреаційно-туристичної діяльності таким чином і в такий спосіб, при яких досягається оптимальне співвідношення наступних показників: рівень задоволення рекреаційних потреб населення, що проживає в межах адміністративно-територіальної одиниці, до складу якої входить РТТ; рівень економічної ефективності здійснення рекреаційно-туристичної діяльності в межах РТТ, під яким розуміється перевищення доходів від здійснення рекреаційно-туристичної діяльності над витратами на формування, утримання та відновлення природного та інфраструктурного комплексу РТТ; та рівень екологічної ефективності – під яким розуміється оптимальне співвідношення нормативного та фактичного рекреаційного навантаження на природний комплекс РТТ. Застосування цього поняття дозволить враховувати вимоги економічної, соціальної та екологічної ефективності рекреаційного природокористування у комплексі, та переслідуючи соціально-економічні інтереси розвитку рекреаційно-туристичної діяльності враховувати і її екологічні наслідки.
Підтверджено, що у рекреаційно-туристичній сфері економічний розвиток обмежується можливостями рекреаційних ресурсів та гранично допустимою пропускною спроможністю рекреаційної території. Серед чинників, що справляють найбільший негативний вплив на природні компоненти РТТ провідне місце посідає масовий неорганізований рекреаційний туризм та короткочасний відпочинок.
У другому розділі » встановлено, що інтенсивність розвитку РТТ залежала від того, яке місце відводилось рекреаційно-туристичній сфері у пріоритетах держаної соціально-економічної політики в той чи інший період історичного розвитку держави. У більшості випадків формування та засвоєння РТТ відбувалось без розробки довгострокових прогнозів їх комплексного розвитку, затверджених генеральних планів і схем забудови. Це стало причиною того, що багато існуючих РТТ забудовано стихійно, що обумовлює нераціональне використання природного комплексу цих територій та напруження екологічної ситуації. На сьогоднішній день за формальними ознаками в Україні до курортів можна віднести близько 30 територій, які мають затверджені межі округу і зон санітарної охорони та відповідні положення. Однак вимогам закону України «Про курорти» відповідають лише окремі з них.
Така ж ситуація склалася і з національними природними та регіональними ландшафтними парками, навіть з тими, які мають розроблені та затверджені проекти організації. Основними проблемами, що характерні для природних та ландшафтних парків є: невідповідна якість проектів організації, або не додержання їхніх вимог; не проведення інвентаризації та паспортизації зон придатних до рекреаційного використання; відсутність розрахунків нормативів рекреаційного навантаження для всіх ділянок рекреаційно-туристичного призначення; складнощі з отриманням актів права власності на землю, встановлення та збереження межових знаків; проведення процедур землеустрою та землевпорядкування; недосконала система обліку відвідувачів (рекреантів), управління та регулювання рекреаційно-туристичними потоками; велика кількість порушень природоохоронного законодавства з боку неорганізованих рекреантів, яка обумовлюється низьким рівнем екологічної культури та свідомості останніх; накопичення побутових відходів, що залишається відпочиваючим в місцях їхнього перебування.
Аналіз сучасного стану використання РТТ виявив відсутність точних статистичних даних, глибоких досліджень і відповідного менеджменту на основі принципів сталого розвитку, який би забезпечив гармонійне поєднання потреб туристів з одночасним збереженням рекреаційних територій.
Встановлено, що у Донецькій області при наявності сприятливих природно-кліматичних умов, унікальних природних комплексів юридично рекреаційно-туристичних території не існує. Фактично ж рекреаційні ресурси регіону мають доволі розвинений характер і при цьому зазнають впливу надмірного антропогенного навантаження. Наприклад, через відсутність зонування регіональних ландшафтних парків, яке має проводитись як результат їх землеустрою, туристи витоптують цінні рослини, занесені до Червоної книги України. Хаотичні маршрути, стихійно прокладені туристами, перешкоджають саморозвитку дикої фауни і т. ін. Проте землеустрій рекреаційних територій в регіоні не проводиться через відсутність методології його розробки. Як результат цього – відсутність факту створення рекреаційно-туристичних територій, відсутність суб’єкта рекреаційно-туристичної діяльності.
В більшості досліджень щодо визначення стану та ефективності розвитку рекреаційного природокористування використовуються розрахунки стосовно оцінки забезпеченості населення рекреаційними ресурсами та територіями, рекреаційного навантаження на них та ін., які мають загальний характер, тобто без поділу на типи рекреаційних територій та види їх використання. Це призводить до викривлення фактичного стану справ. Зважаючи на це, в роботі доведено, що для того, щоб оцінити раціональність використання рекреаційних територій необхідно співставити рекреаційну ємність територій з її фактичним рекреаційним використанням; витрати на утримання, охорону та відтворення природно-ресурсного потенціалу територій з соціально-економічними вигодами від їх використання. При розрахунку останніх необхідно враховувати: доходи від реалізації рекреаційних послуг, доходи бюджетів усіх рівнів від використання РТТ, кількість зайнятих у рекреаційно-туристичній сфері, підвищення працездатності працюючих, скорочення витрат на оплату лікарняних за рахунок оздоровлення населення, підвищення рівня задоволеності рекреаційних потреб населення. Але готових статистичних даних для розрахунку цих показників майже немає.
Зважаючи на це, автором обґрунтовано, що при оцінці раціональності використання РТТ, необхідно поширити практику застосування маркетингово-соціологічних опитувань рекреантів, представників адміністрацій РТТ та суб’єктів підприємництва, які приймають участь у організації рекреаційно-туристичного обслуговування населення на відповідних територіях. Такі дослідження повинні бути основою до розробки регіональних та місцевих програм розвитку туризму та рекреації, а також джерелом інформації для оцінки результатів їх виконання.
На основі аналізу існуючих економіко-організаційних механізмів використання рекреаційно-туристичних територій в Україні встановлено, що основними їх недоліками є те, що вони майже не впливають на раціональність використання природних ресурсів в рекреаційних цілях та не забезпечують зацікавленості природокористувачів у їх відновленні та охороні. Зважаючи на це у роботі визначено основні напрями їх удосконалення (рис. 1).
У третьому розділі » викладено пропозиції та рекомендації щодо удосконалення механізму управління РТТ з метою забезпечення раціональності їх використання.
Доведено, що серед першочергових заходів вдосконалення правового забезпечення раціонального використання рекреаційних територій є затвердження на законодавчому рівні статусу РТТ та розробка типового положення про порядок їх створення і використання. Це положення повинно
