ФІНАНСОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПІДПРИЄМСТВ САНАТОРНО-КУРОРТНОГО КОМПЛЕКСУ

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У першому розділі „Концептуальні засади фінансового забезпечення підприємств санаторно-курортного комплексу” на основі комплексного підходу узагальнено економічну природу фінансового забезпечення підприємств цього комплексу, досліджено різні види фінансових ресурсів.

У роботі проаналізовано особливості функціонування підприємств санаторно-курортного комплексу та їх вплив на розвиток економіки України. Відповідно до Закону України „Про курорти” серед санаторно-курортних закладів виокремлено такі види: санаторії, санаторії-профілакторії, спеціалізовані санаторії, бальнеологічні лікарні, грязелікарні, курортні поліклініки, дитячі бальнеологічні лікарні, санаторії для дітей з батьками, дитячі оздоровчі центри, дитячі спеціалізовані санаторії, пансіонати відпочинку, будинки відпочинку, бази та інші заклади відпочинку.

Враховуючи загальне спрямування і специфічні риси, формування інституційної структури санаторно-курортного комплексу в умовах постцентралізованої економіки набуває інверсійного характеру, що відзначається ринковим механізмом координації діяльності економічних суб’єктів.

У системі фінансового забезпечення запропоновано виділити, по-перше, бюджетне фінансування лікувально-профілактичних установ, що складаються з медичних відділень і надають обмежену кількість послуг. По-друге, фінансування оздоровчих центрів, комплексів, установ та відомств промислово-фінансовими групами. Наявність комерційної складової дає змогу розвивати потужну лікувально-діагностичну базу з урахуванням досягнень відновлювальної медицини і курортології, оскільки фінансування оздоровлення працівників включено в соціальні програми. По-третє, медичні установи й оздоровниці різних організаційно-правових форм власності, які, з одного боку, залучають до санаторного лікування кошти Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, грошові кошти суб’єктів господарювання і громадян; з іншого – ці медичні установи здійснюють поступову реорганізацію господарського комплексу для розвитку послуг, що користуються підвищеним попитом, зокрема лікувально-діагностичних і профілактичних (гідротерапія, рефлексотерапія).

Поняття „фінансові ресурси” є дуже широким, оскільки охоплює різноманітні форми фінансових відносин, трансформацію власності тощо. Крім того, в сучасній фінансовій науці так і не досягнуто єдності у підходах до визначення основних складових фінансових ресурсів. На основі систематизації наявних підходів запропоновано визначити фінансові ресурси як грошові кошти, залучені до господарського обороту підприємства з різних джерел, сформованих під впливом організаційно-правових форм господарювання, та призначених для його власних потреб.

Дослідження здійснено з дотриманням положень щодо специфіки процесів лікування, використання спеціального обладнання, природних ресурсів і необхідності створення додаткових умов для поліпшення оздоровлення населення. Виокремлено особливості, що зумовлюють додаткові витрати на створення багатопрофільних умов для оздоровлення та відпочинку населення, а також отримання доходів від надання основних і додаткових санаторно-курортних послуг, оскільки поряд із санаторно-курортним закладом, який забезпечує надання оздоровчих, лікувальних та профілактичних послуг, підприємства санаторно-курортного комплексу охоплюють обслуговуючі й допоміжні виробництва.

Доведено, що розвиток підприємств санаторно-курортного комплексу позитивно впливає на суміжні галузі: туризм, готельне господарство, ресторанне господарство, транспортне обслуговування, роздрібну торгівлю, виробництво сувенірів, рекламу. Зазначено, що діяльність підприємств санаторно-курортного комплексу може й негативно впливати на економічний розвиток регіонів, оскільки ціни на нерухомість та земельні ресурси, продукти харчування, товари широкого вжитку, побутові товари тут вищі.

У процесі дослідження особливостей ринку санаторно-курортних послуг (СКП) зроблено висновок про те, що система організації економічної діяльності підприємств СКК має низку суперечностей, зокрема соціальне значення й унікальність для споживача оздоровчої рекреації спричиняє факт, що ринкове саморегулювання часто не спрацьовує, а це потребує втручання держави за умови комбінування і паралельного застосування елементів регулюючого впливу інституційних та громадських структур, а також саморегулювання суб’єктів рекреаційного підприємництва. Запропонована форма регулювання проявляє себе через специфічний організаційно-економічний механізм управління розвитком рекреаційної сфери.

Встановлено також, що новітні форми організації рекреаційної діяльності потребують кардинального перегляду підходів до управління фінансами підприємств СКК. В Україні вже сформувалися необхідні інститути і правове поле щодо регулювання розвитку санаторної галузі з урахуванням національних традицій та преференцій охорони здоров’я.

Основною проблемою підвищення ефективності фінансово-господарської діяльності підприємств СКК у нових умовах є забезпечення ринкового механізму управління їх фінансами, що дасть змогу суттєво підвищити рівень санаторно-курортного обслуговування за значного зниження собівартості санаторно-курортної послуги, сприятиме збільшенню їх інвестиційної привабливості.

На основі характеристики наявних підходів до оцінки ефективності діяльності підприємств СКК доведено необхідність використання комплексного аналізу з позицій різних учасників рекреаційного процесу: економічної (з позицій суспільства), комерційної (з позицій підприємств) і бюджетної (з позицій держави).

У другому розділі „Прагматизм фінансового забезпечення підприємств санаторно-курортного комплексу” досліджено особливості підходів до визначення ефективності фінансово-господарської діяльності санаторно-курортних установ, охарактеризовано економічний розвиток вітчизняних санаторно-курортних підприємств.

Аналіз фінансово-господарської діяльності підприємств СКК показав, що вона має певні особливості, які впливають на ефективність фінансового забезпечення зазначених підприємств.

По-перше, через специфіку санаторно-курортних послуг споживач вибирає їх постачальника раз на тривалий період, а потім користується його послугами. У цьому контексті квазі-конкурентність пояснюється тим, що конкуренція існує певний обмежений час – у момент залучення клієнта. У більшості випадків постачальник санаторно-курортних послуг визначає перелік послуг та ціну.

По-друге, санаторно-курортні послуги задовольняють одну з найважливіших потреб людини – оздоровлення. Ця характеристика надає санаторно-курортним підприємствам стабільності, що робить інвестиції в згаданий сегмент економіки привабливими для інвесторів. Саме тому фінансове забезпечення з використанням позикових коштів є поширеним.

З урахуванням зростання попиту споживачів на нові види санаторно-курортних послуг сформульовано умови ефективної реалізації інновацій: можливість виділення інноваційного проекту і його мультиплікації, поетапна оцінка результатів інноваційного процесу, мінімізація терміну окупності інвестицій, безпека втрати інвестицій в інновації.

По-третє, пріоритетною формою державного фінансування санаторно-курортного комплексу є авансування коштів у межах державного замовлення.

Емпірично встановлено, що протягом 2007–2011 рр. мала місце стійка тенденція до зростання кількості оздоровлених осіб та обсягів наданих послуг. Так, кількість оздоровлених осіб збільшилася на 15,5 %, обсяг наданих послуг зріс на 132 %, у т. ч. санаторно-курортними закладами – на 127,4 %, а одержаний прибуток підвищився на 147 %.

У дисертації з’ясовано, що на результати фінансово-господарської діяльності санаторно-курортних підприємств негативно впливає зростання умовно-постійних витрат (підвищення цін на енергоносії, воду, продукти харчування, послуги сторонніх організацій). Для прогнозування очікуваної прибутковості підприємств санаторно-курортного комплексу з урахуванням ринкової ситуації запропоновано використовувати метод забезпечення фіксованого обсягу прибутку, що є різновидом методики розрахунку собівартості послуг. Особливість такого методу полягає в тому, що ціна путівки залежить від прибутку, який санаторно-курортній установі необхідно одержати у результаті своєї діяльності.

Із урахуванням особливостей фінансово-господарської діяльності підприємств СКК визначено такі параметри оцінки підвищення ефективності управління фінансами: рівень достатності обсягу власних і залучених фінансових ресурсів із позицій забезпечення поточних потреб та запланованих темпів економічного розвитку оздоровниці; рівень фінансової рівноваги рекреаційного підприємства в процесі його економічного розвитку, що визначається якісними й кількісними характеристиками джерел фінансових ресурсів; рівень економічної ефективності управління фінансовими ресурсами рекреаційного підприємства.

Застосування ринково-адаптивного методичного інструментарію оцінки ефективності управління фінансами дало змогу врахувати особливості фінансово-господарської діяльності підприємств СКК