“ФОЛЬКЛОР ЧУДЕС” У ПІДРАДЯНСЬКІЙ УКРАЇНІ 1920-х рр.




  • скачать файл:
Название:
“ФОЛЬКЛОР ЧУДЕС” У ПІДРАДЯНСЬКІЙ УКРАЇНІ 1920-х рр.
Альтернативное Название: \"Фольклор ЧУДЕС\" В подсоветской УКРАИНЕ 1920-х гг.
Тип: Автореферат
Краткое содержание:

У вступі обґрунтовано обрання теми дисертаційного дослідження, наукову ак­туальність і новизну, визначено мету і завдання, об’єкт і пред­мет дослідження, ок­реслено джерельну базу, методологічні засади та наслідки апробації результатів ди­сертації.


У першому розділі “Тема чудес в українському фольклорі і фольк­ло­рис­ти­ці” розглянуті основні факти, які вказують на присутність теми чудес в ук­ра­їн­сько­му фольклорі від давнини до сучасності і на вияв зацікавлення цією темою в ук­раїнській науці. Уявлення про чудесне сягає витоків у давніх віруваннях і куль­тах ще дохристиянських часів. Згадки про чудесні події наявні у літературних па­м’ят­ках і різних жанрах поетичного та прозового фольклору: казках, колядках, щед­рівках, інших жанрах календарно- та родинно-обрядової поезії, билинах, ду­мах, істо­рич­них піснях та оповіданнях, легендах, переказах, духовних віршах і піс­нях, меморатах, бувальщинах тощо. Християнство внесло свою змістову на­пов­неність у категорію чудесного і збагатило, зокрема, усну народнопоетичну твор­чість у змісті, сюжетах, образах, мотивах.


Маємо підставу ствердити, що у фольклорній трансформації тема чу­десного заз­нала певної еволюції, особливо під впливом християнського віровчення і його на­родного осмислення. Останнє в багатьох випадках зберегло ще язичницькі еле­мен­ти, які в поєднанні з християнськими творили своєрідний синтез, виражений у сю­жетах і образах творів усної народної словесності.


Тематика і сюжетика чудесного у фольклорі істотно збагачується під впли­вом християнської літератури і духовної поезії. Важливу роль відіграла тут й апок­рифічна література, яка зазвичай представляла релігійні чуда у збли­жених до жит­тєвих реалій формах.


Дослідження теми чудес в українському фольклорі виражене зде­біль­шого ли­ше невеликими розвідками про окремі твори, спорадичними заувагами, спос­те­ре­женнями і судженнями. З цього погляду особливо цін­ними є дослідницькі роз­роб­ки непоодиноких моментів даної теми в працях М. Костомарова, О. Потебні, О. Ве­селовського, І. Франка, О. Огоновського, М. Сумцова, В. Анто­но­вича, М. Дра­гоманова, М. Петрова, М. Возняка та деяких інших дослідників. Винятково цін­ною з погляду широти охоплення досліджуваного матеріалу і глибини його нау­кового осмислення є друга книга четвертого тому “Історії української лі­те­ра­ту­ри” М. Грушевського, присвячена характеристиці “Твор­чості на теми релігійно-мо­ральні”.


Трагічні події в Україні у двадцятому столітті викликали психо­ло­гіч­ну на­пру­гу в суспільстві, що призводило до розгортання релігійних ру­хів і пов’язаної з ними народної творчості. З цього погляду виок­рем­люється період по­чатку двадцятих років в умовах більшовицької окупації, коли внаслідок особ­ли­во безбожницьких акцій влади широко розгорнулись народні релігійні рухи, великого розповсюдження набули оповідання і чутки про різ­ні чуда і головно у цьому зв’язку активізувалось творення та побутування “фольк­лору чудес”.


Цінні відомості про релігійний рух в Україні у 20‑х рр. XX‑го ст. й тек­с­то­вий матеріал пов’язаного з ним фольклору були зібрані в той же час завдяки ор­га­ні­заційним зусиллям Етнографічної комісії Всеукраїнської академії наук і ак­тив­ній діяльності ряду народознавців і краєзнавців на місцях. Тоді ж у серійному збір­ни­ку “Ет­но­гра­фіч­ний вісник” та деяких інших виданнях з’явилася низка дослідницьких статей і пу­блікацій матеріалів, присвячених цій темі. Ці праці й збережені в архівах ма­те­рі­али складають основний першо­джерельний фонд для дослідження “фольклору чу­дес” зазначеного часу.


В умовах панування більшовицької влади ця тема не могла бути об’єктивно досліджена, зокрема з погляду фольклорно-етнографічного. Лише в умо­вах незалежної України з’явилися на місцях присвячені цій темі публікації і ок­ремі дослідження. Останнім часом спостерігається помітне зацікавлення різ­ни­ми питаннями народної релігійності, в тому числі й специфікою трактування ка­те­го­рії чудесного в народній свідомості, у фольклорно-етнографічних та  ре­лі­гі­є­знав­чих дослідженнях. У мо­ногра­фії В. Давидюка “Первісна міфологія українського фольк­лору” (Луцьк, 2005) досліджується категорія чудесного в давніх плас­тах українського фольклору: казках, творах календарно-об­ря­до­во­го циклу, замовляннях то­що. Змістовну іс­то­ричну ретроспективу цієї проблеми представив і мо­лодий історик Р. Голик у низ­ці публікацій та в кандидат­ській дисертації “Уяв­лен­­ня про надприродне в ук­ра­їн­сь­кій культурі XXVIII ст.” (Львів, 2005).


У сучасній фольклорно-етнографічній науці до теми “фольклору чудес” по­чат­ку двадцятих років у підрадянській Україні звертається проф. Р. Кирчів, ак­цен­ту­ючи на потребі її ґрунтовного дослідження.


Селекція, систематизація та осмислення сукупності цього матеріалу по­ка­зує, що “фольклор чудес” двадцятих років у підрадянській Україні про­довжує по­пе­редні традиції, демонструє їх неперервність, виступає складовою частиною тра­ди­ції народної творчості на тему чудес. Водночас, і придає нові, особливі мотиви, сю­жети, образи відповідно до нової, особливої суспільно-історичної ситуації того часу.


Другий розділ “Фольклор «Калинівського чуда»” має три під­роз­діли. У першо­му “Суспільно-політичні умови і духовна атмосфера” зупи­няємося головно на осмисленні тих чинників, що мали вплив на стан сус­піль­них настроїв: Перша сві­това війна, російсько-українська війна, змі­на влад, голод 1921‑1923 рр., прод­по­датки, червоний терор початку 20-х ро­ків, наступ войов­ничого атеїзму і т. ін.; ха­рактеризуємо духовну кризу ук­раїнського села, формування апокаліптичних на­с­троїв, передчуття не­ми­ну­чої близької Божої кари, наводимо ві­до­мості про по­ши­рен­ня в Україні початку 1920‑х років оповідей і чуток про різні надзвичайні події, з’я­ви, чуда; про репресії влади проти релігійного руху тощо.


Одним з перших і найрезонансніших було т. зв. “Калинівське чудо”: па­лом­ниц­тва до пам’ятного придорожнього хреста з Розп’яттям у с. Кали­нівці на Він­ни­ч­чи­ні і пов’язана з цим місцем і звершеним тут чудом народна творчість. До спа­ла­ху цього руху призвела типова для початкового періоду розгулу біль­шо­виць­ких безбожницьких акцій подія блюзнірства над сакральною християнською сим­волікою: влітку 1923 р. безбожник стріляв у Розп’яття, з прострілу почала со­чи­тися червона рідина, яка в народному загалі була потрактована як кров. Ві­до­мос­ті про цю подію зафіксовані у спогадах, листах, записках, творах відомих українських вче­них, письменників (Ю. Липа, С. Єфремов, Ю. Горліс-Горський). Зберег­ли­ся вони і в народній пам’яті. Подія в Калинівці відразу ж набула масового роз­го­лосу, поширення, трансфор­мувалась у формах усної словесності. Про це свід­чать розповіді про саму подію, фольклорні твори (чутки, оповідання, легенди, пе­ре­кази, меморати, пісні тощо), які складалися та виконувалися в народному середовищі.


Прикметно і невипадково, що саме Калинівка – велике подільське село ста­ло епіцентром народного релігійного руху поч. 20-х рр. і від­по­від­но аку­мулювало, сти­мулювало процес фольклоротворення цієї тематики. Важливу роль тут, най­і­мо­вірніше, відіграло те, що Східне Поділля – один з реґіонів окупованої біль­шо­ви­ками України, де на поч. 20‑х рр. ще активно проявлялися національно-виз­воль­ні рухи, зберігалась особлива напруга антисовєтських настроїв. Вони мали свої фор­ми вираження, як і спе­ци­фіч­ними були самі передумови, тобто політична си­ту­ація.


Український уряд і військо опинилися в еміграції, таборах “за дро­тами”, ін­тер­новані, обеззброєні. На захопленій комуно-московським оку­пан­том території Ук­раїни жорстоко придушувались заворушення, лікві­довувались повстанські за­го­ни, утверджувалась нова влада. Зокрема, до кінця 1922-го року було придушено один з найбільших у той час осередків антибільшовицького повстанського се­лян­сько­го руху на сусідній (стосовно Вінниччини) Черкащині – Холодний Яр. Пе­ре­слі­дувались і винищувались інші національно-патріотичні прояви.


Все це спричинилось до розгортання у 1923-му році народного ре­лі­гійного руху, найбільше зосередженого на Поділлі, а водночас і відтак – ви­ник­нен­ня та поширення пов’язаного з ним “фольклору чудес.


Другий підрозділ “Фольклорна поезія «Калинівського чуда»” під­роз­ді­ля­єть­ся на два параграфи. У першому “Тексти поетичного фольклору” показуємо особ­ливість складання поетичного фольклору “Калинівського чуда”, його поши­­рен­ня і за­пи­су­ван­ня, характеризуємо текстовий матеріал та сферу його функціонування, ви­ко­нав­ців, збирачів.


Основну текстову базу поетичного фольклору “Калинівського чуда”
скла­да­ють записи, які знаходяться у фонді В. Кравченка (Відділу фондів ІМФЕ ім. М. Риль­сько­го), опубліковані тексти у 20-х рр., і польові мате­ріали дисертанта, зібрані в процесі обстеження ряду сіл і містечок терену найбільш активного релігійного руху, пов’язаного з чудами (Ка­линів­ського, Козя­тинського, Браїлівського і Шаргородського р-нів Він­ниць­кої обл.). Основними носіями, виконавцями цих пісень були і частково за­ли­ша­ють­ся до­тепер люди старшої вікової групи, члени церковного активу, церковних хо­рів тощо. До їх репертуару належали й інші пісні духовно-релігійного змісту, що за ха­рактером близькі до поетичного фольклору “Калинівського чуда”. За сло­ва­ми ін­форматорів, деякі з таких пісень духовно-релігійного змісту могли ви­ко­ну­ва­ти і про­чани до калинівського хреста у 20-х рр. (особливо ті пісні, які з
сю­жет­но­-зміс­то­вого погляду показують думки, настрої віруючих і учасників прощ до ка­ли­нів­сько­го хрес­та у той час, а також – доволі добре “вписуються” у репертуар по­е­тич­но­го фольк­лору “Калинівського чуда”). Ці пісні переважно передавалися усно та в за­пи­сах, під час хресних ходів чи інших форм групових прощ до “Святих місць”. Є під­стави вважати, що до репертуару поетичного фольклору “Калинівського чу­да” вхо­дили й інші, можливо, менш відомі та популярні твори, які стерлися з на­род­ної па­м’яті внаслідок арештів і заборон совєтського режиму, його атеїстичної по­лі­ти­ки у наступні деся­ти­ліття, а та­кож і трагічних подій, яких зазнав ук­ра­їн­сь­кий на­род після 20-х рр. (Великий голодомор 32-33 рр., сталінські репресії, Друга сві­това вій­на тощо).


Проте навіть і такий, зведений у хронологічному порядку своєрід­ний ре­єстр, огляд головних текстів і їх варіантів, досить добре показує особливості ви­ник­­нення фольклорних творів, динаміку їх ширення у територіальному, гео­гра­фіч­ному аспекті: Калинівка, інші села та міста Вінниччини, Житомирщини, Во­ли­ні, Київщини, Одещини, Первомайщини (Кіровоградщини)… Прикметною рисою цього фольклору бу­ла тісна пов’язаність його функціонування з активним релігійним рухом, його но­сіями і творцями були учасники цього руху: селяни та міщани різних вікових ка­тегорій. У свій час цей фольклор при­вернув до себе значну увагу місцевих зби­ра­чів (учнів та викладачів шкіл, вузів), краєзнавців, дослід­ників – етнографів, фольк­лористів, а також пись­менників і журналістів.


Унаслідок заборон і переслідувань більшовицькою владою релігій­ного руху і пов’язаної з ним усної словесності простежується помітне зга­сання фольклору “Ка­линівського чуда”. Одначе деякі народнопоетичні твори про­довжу­вали по­бу­ту­вати в народному середовищі. Збереженість від­гомону цієї традиції (хоча й до­во­лі малу) засвідчують і сучасні польові матеріали.


У другому параграфі “Ідейно-змістові й структурно-художні особ­ливості по­етичного фольклору” аналізуємо тексти поетичного фольклору “Ка­ли­нівського чуда”: оригінальні пісні на цю тему (зокрема, епічні на­род­ні новотвори “В чистім полі на горбочку”, “Щасливая тая путь, де пок­лонники ідуть”) і пісні, складені на ос­нові традиційних фольклорних сюжетів, образів і мотивів, часто спільних у фольк­лорі українського та інших слов’янських народів. Ці останні твори пе­ре­важ­но походять з давнішої традиції, однак при­урочені до калинівських подій, тому у цьо­му  контексті вони набувають специфічного вияву і звучання. Вони досить вда­ло вмонтовуються у сюжетику “Калинівського чуда”, становлять собою одну з ос­новних ланок у цій тема­тичній групі.


Як показують наші польові дослідження у деяких місцевостях Східного По­діл­ля, у народній пам’яті ці твори, відомі головно з публікацій 1920-х рр., майже не збереглись. На змістовому і формальному рівнях у них особливо помітний вплив літературної традиції, зокрема духовних, покаяльних релігійних творів.


Порівняльне зіставлення текстів поетичного фольклору “Калинів­сько­го чу­да” дає підставу виокремити головну специфіку їх: динаміку фольклор­но­го тексту у межах дуже короткого часового зрізу (1923 – середина 20-х рр. XX‑го ст.). Про­с­тежується змінність ідейно-змістових і мовно-поетичних елементів тексту, які ру­хаються та модифікуються переважно у рамках певного комплексу мотивів і ді­йо­вих осіб (постріл безбожника у Розп’яття, паломництва до калинівського хрес­та, закриття та нищення владою церков, перебудова їх на “тіятри”, клуби, за­не­пад хрис­тиянської моралі внаслідок наступу атеїзму, ширення безбожництва, не­спра­вед­ливості, зла…), що по­в’язані з певними подіями і конкретними місцевостями. Так, москаль у Ка­ли­нівці “в чистім полі на горбочку” стрі­ляє “на хрест Божий”, коли вистрілив – “зробив рану” у Розп’ятті “під рукою”, вна­слі­док чого “поллялася кров річ­кою”. Чутка поширилась і “пішов народ все тол­пою” ди­витися на чудо і мо­ли­­тися. Коло хреста мати москаля “умовляє народ” про­ба­чи­ти “сину прок­ля­тому”, сама проклинає його: “Щоб ти, сину, ни ро­див­ся”. У його від­повіді мо­виться про те, що люди “за Бога забували”, “до церкви не хо­ди­ли”, ді­тей не хрес­тили”, “церкви замикали”, “розрушали”, а на їх місці “те­атри вста­нов­ля­ли”. У різних варіантах ці семантичні елементи нарощуються чи ре­ду­ку­ють­ся.


У третьому підрозділі “Фольклорна проза «Калинівського чуда»” роз­гля­да­є­мо прозові тексти на тему “Калинівського чуда”, які мають багато спільного з по­е­тичними текстами цієї тематики і, водночас, своєрідно допов­ню­ють ці останні.


Загалом у поетичних і прозових текстах фольклору “Калинівського чуда” при­сутні певні незмінні змістові й структурно-сюжетні компоненти: постріл у хрес­т москаля (солдата, більшовика); дерев’яний хрест; поява рани на місці про­ст­рі­лу і крові з неї, що краплинами (“ниткою”) витікає; мотив грішника, оск­вер­ни­те­­ля, який кається (чи внаслідок Божої кари бо­же­вільний, хворий стоїть під хрес­том). Сюжети фольклору “Кали­нів­сько­го чуда” можна згру­пувати на основі го­лов­­них, несучих змістових ком­по­нен­тів, які більш чи менш помітно ви­до­змі­ню­ють­­ся у варіантах та версіях: чу­до (кровотеча хреста) – паломництво – спо­ді­ван­­ня неми­ну­чої кари Божої. Складання і розгалуження на варіанти сюжетів про “Калинівське чу­до” відбувалося переважно шляхом нарощення та розвитку чу­­десних мо­тивів у дусі народної християнської релігійності. Так, приміром, до мо­­тиву кровотечі Розп’яття  додавалося: “Прийшла Божа Мати, обмивала рану сльо­зами, обтирала своїм волоссям, а кров все то­чи­лася помалу. Стали люди хо­ди­ти до того хреста і котрі щиро молилися, то над ними робилося чудо: сліпі ста­ва­ли видющими, хворі видужували. А з тих сліз Божої Матері стала криниця”. Тут простежуємо складання на­род­ної прозової версії відомого мотиву Stabat Mater (Божа Мати при хресті), очевидно, під впливом уже відповідних поетичних тек­с­тів на тему “Калинівського чуда”.


Подібні сюжети про чуда, особливо на поч. 20-х рр., були поширені у най­різ­­номанітніших варіантах та версіях. Складання і ширення цих роз­по­відей у фольк­­лорному просторі суттєво активізовували і масовий рух па­лом­ників до цьо­го хреста. В архівних матеріалах, а також у сучасних по­льо­вих записах, у тому чис­­лі і від очевидців тих подій, мовиться, що до калинівського хреста приходили па­ломники з Галичини, а то й навіть з “усенької Європи”. Активне творення опо­ві­­дань на тему “Калинівського чуда” відбувалось і під впливом інших, зокрема міс­цевих подій.


Зібрані матеріали підтверджують думку, що репресивні заходи радянської вла­ди, включно із зрізанням калинівського хреста, призупинили масовість па­лом­ниць­ких прощ (релігійного руху), але не зовсім їх припинили. Тим більше, не зу­пи­нили творення пов’язаного з цими подіями фольклору чудес. Так, у записах від січня 1924 р. знаходимо сюжети про різні чуда на місці зрізаного ка­ли­нів­сько­го хреста та низку інших.


Ці сюжети і їх варіанти та версії показують інтенсивне фольклоро­творення, по­в’язане з “Калинівським чудом”, що відбувалося переважно від початку 1924-го до кінця 20-х рр. ХХ-го ст. Далі наступили репресії, що фактично обірвали цей про­­цес.


Творцями і носіями фольклору “Калинівського чуда” були в основ­но­му па­лом­­ники до калинівського хреста. У сюжетиці та змісті цього фольк­лору при­та­ман­­на низка спільних мотивів: відображення колек­тив­но­го враження від чуда кро­во­­течі калинівського Розп’яття, опис палом­ниць­ко­го походу до нього, а також у цьо­­му контексті – своєрідно розвинені мо­ти­ви “Мати і Син біля хреста”, пошуки Бо­городиці за Христом, очікування Страшного суду, мотив грішника та деякі інші моменти. Головними персо­на­жа­ми у цих творах виступають переважно Христос, Бо­городиця, свято­та­тець москаль (солдат), “поклонники” (“люди усі”, “весь світ”), ангели та ін­ші. Загалом у фольклорно-етнографічному матеріалі про­сте­жу­єть­ся го­лов­на спільна ознака: від певних дійсних подійних ситуацій у процесі їх ус­ного пе­ре­дання витворювався сюжет поетичного чи прозового твору. Трак­ту­ван­ня цих подій та відповідно й тексти про них “обростали” чудесними еле­мен­та­ми і вони, ці тексти, поступово набирали характеру вже фольклорних творів.


На основі результатів сучасних польових досліджень простежується до­волі ма­ла збереженість фольклору “Калинівського чуда” у народній па­м’яті місцевих меш­канців Вінниччини, де він найбільше поширювався у 20-х рр.


У третьому розділі “Фольклор про «Йосафатову долину» на Поділлі та ін­­ші чуда” з’ясовуєтья ґенеза символу-локусу “Йосафатова долина”. Най­давніша пи­­семна згадка про нього є у Святому Письмі. Вона ґрунтується на давніх єв­рей­сь­ких віруваннях та переказах про місце Останнього суду Господа (Яхве) над людь­ми, що знаходиться недалеко від Єрусалиму. У тому ж значенні подибуємо цей ло­­кус і серед фольклорних матеріалів, зокрема народних прислів’їв і приказок. Од­­нак у “фольклорі чудес” 1920-х рр. цей символ-локус передислоковується на ук­раїнську територію. До цього спричинилися чутки про чудо об’явлення Божої Ма­тері в урочищі між селами Зведенівкою та Голинчинці Шаргородського району на Вінниччині і Її повідомлення місцевому пастухові Якову Ми­сику про на­бли­жен­­ня Страшного суду та потребу покаяння, в знак якого люди мають ставити хрес­­ти на цій долині. Шляхом усної передачі ці чутки швидко роз­пов­сюд­жу­ва­ли­ся, доповнювалися різними деталями, набуваючи ознак народного оповідання з ва­ріантами і версіями. Складанню та функ­ціонуванню таких творів сприяло і по­си­­лення релігійного руху – прощ з великими хрестами, які прочани несли і везли на возах та встановлювали на цьому урочищі, яке в народі було назване “Йо­са­фа­то­­вою долиною”.


Огляд текстового матеріалу дає підставу ствердити, що усна твор­чість, по­в’я­зана з “Йосафатовою (Сафатовою) долиною”, – один з найзнач­ні­ших те­ма­тич­них циклів “фольклору чудес”, що поширився в підрадян­ській Україні у 20-х ро­ках. Це група пісень – новостворених і приурочених до тематики “Йосафатової до­лини” деяких давніших духов­них і баладних пісень, а також записи переважно з 20-х ро­ків прозових текстів – усних оповідань, чуток, меморатів.


Зі змістового, часового, ситуативного і територіального поглядів ця твор­чість була близько спорідненою з фольклором “Калинівського чуда”, пе­ре­кли­ка­ла­ся з ним у багатьох мотивах і, властиво, була його про­дов­женням. Най­більшою мі­рою ця спільність виражена релігійним ідейно-змістовим характе­ром цієї твор­чос­ті і пов’язаністю з народним релігійним рухом на Східному Поділлі на почат­ку 20-х рр.


Водночас фольклор “Йосафатової долини” вирізнявся певною специ­фікою. Пе­­редусім, прив’язкою його сюжетів до чуда об’явлення Божої Матері на цій до­ли­­ні і проголошення близького Страшного суду на ній. У цьому зв’язку прик­мет­ним у творах цього циклу є наголос на апокаліптичних мотивах та необхідності по­­каяння і спокути за тяжкі провини людей перед Богом. Одне з головних місць у сю­­жетах пісенних і прозових творів “Йоса­фатової долини” посідає мотив прощі і па­лом­ницького несення та встановлення на ній покаяльних хрестів. Вельми про­мо­вистим є і встановлення народною уявою самого біблійного локусу “Йо­са­фа­то­вої долини” – місця Страшного суду на українській землі.


У сюжетах, мотивах, образах, поетико-стилістичній фактурі фольк­лору “Йо­са­фатової долини” простежується посилення тривожного настрою, зумов­леного як об’явленням близького кінця світу й Страшного суду, так і переживаннями по­дій, що відбувалися в тогочасній підра­дян­ській дійсності, – з масовими без­за­кон­ня­ми, свавіллям влади, войовничим наступом безбожництва, упадком моралі тощо. Виразний переклик з реаліями совєтської дійсності, недвозначне опо­зи­цій­не ставлення до неї не тільки виповнюють підтекст цих творів, але й у не­по­о­ди­но­ких випадках виходять на поверхню тексту згадками про переслідування па­лом­ни­ків, про “комнезами”, “москалів”, “активістів” та ін.


Усна словесність “Йосафатової долини” дала епічний образ прос­то­го се­ля­ни­на-пастуха, який став свідком чудесного об’явлення Бо­го­матері і речником Бо­жої волі про потребу загального покаяння. Він був схоплений більшовиками і за­ги­нув у тюрмі. Це цікавий факт поетичної трансформації у новітньому фольклорі дій­сно існуючої особи в образ, поєднання реального з чудесним, надзвичайним.


Згадані у цьому розділі інші сюжети, пов’язані з чудесними з’явами в різних міс­цевостях підрадянської України 20-х років (оновлення ікон, цер­ковних куполів, чудесні оздоровлення та ін.), доповнюють загальну картину ус­ної словесності цієї тематики, що набула поширення у той час. У ба­гатьох своїх зразках ця словесність відзначається рисами фольклорності.


У висновках дисертації дається узагальнення результатів дослі­дже­н­ня, кон­ста­тується, що “фольклор чудес” у підрадянській Україні 1920-х років – одна з ла­нок в історичному процесі виразу в слові духовно-релігійної активності народу, його віри в Божественну сутність і силу чудес. Він виник і був задіяний у на­род­но­му середовищі на хвилі потуж­но­го ре­лігійного руху, що розгорнувся на всіх те­ре­нах окупованої більшо­ви­ка­ми України і з особливою силою проявився в ряді міс­цевостей Східного Поділля. Прикметною рисою цього руху було виразне міс­тич­не забарв­лен­ня, оцей, за словами І. Франка, “якийсь загальний наклін до віри в чу­деса і до бачення чудес, якась загальна потреба чудесного на кождім кроці”.


Вже сучасники назвали цей рух “епідемією чудес”. І хоча він, цей рух, мав за­галом мирний характер, відбувався у формі богослужінь, ба­га­толюдних па­лом­ниць­ких походів до місць чудесних об’явлень, різних по­за­церковних ритуальних дійств тощо, він викликав неабияку стур­бо­ва­ність, настороженість і рішучу реп­ре­сивну реакцію більшовицької влади. В ньому небезпідставно вбачалися про­дов­жен­ня опору проти більшо­виць­ко­го поневолення України та активна протидія офі­ційному курсові на бо­роть­бу з релігією й церквою. Релігійний народний рух того часу та боро­ть­ба біль­шовицького режиму з ним ще чекають докладного дос­лід­ження істориків.


“Фольклор чудес” – це комплекс текстів, здебільшого за­фік­со­ва­них і зібраних у свій час за гарячими слідами подій народного релігійного руху. Це своєрідний народнопоетичний супровід, інформатор і коментар цього руху. Його складають пісні, вірші, оповідання, чутки, меморати, які своїм змістом, сю­же­тами були ґенетично пов’язані з конкретними надзви­чай­ними подіями, про­слав­ляли їх і розповідали про них. Більшість із них, зок­рема прозових текстів, була новотворами, що виникали на конкретному по­дій­ному ґрунті, під­хоп­лю­ва­ли­ся загалом і в подальшому обігу, побу­ту­ва­н­ні набирали фольклор­ного характеру. Вод­ночас значну частину репер­туару “фольклору чудес” 20-х років складали тво­ри, особ­ливо пісні, давні­шого походження, пристосовані до нової потреби.


Особливо великий вплив на фольклоротворення цієї тематики мали най­більш розголошені чуда на початку 20-х років, пов’язані з калинівським хрестом і т. зв. “Йосафатовою до­ли­ною”.


При розгляді та аналітичному осмисленні “фольклору чудес” 20-х років, зви­чайно, враховувалися й аналогії та інші спільні моменти, що ма­ють місце в українській фольк­лорній традиції. В процесі опрацювання теми використано також думки і спо­сте­ре­ження попередніх авторів, які до­сліджували духовно-релігійну творчість українського народу різного часу.


Власне тексти “фольклору чудес”, створені чи адаптовані у на­род­ному се­ре­до­вищі, ґрунтуються на традиції, відображають традиційні уяв­лення у сво­є­рід­но­му “тлумаченні” крізь призму подій 1920-х років. При поширенні цих текстів спо­сте­рігається динаміка розгалужень на варіанти та, в окремих випадках, на версії. Тек­сти цього фольклору не мали часу ще відповідним чином обтертися, від­шлі­фу­ва­тися, а тому в багатьох місцях сирі, невиразні, а то й попсовані. Часовий про­мі­жок життя фольклорного тексту – невеликий і середовища його побутування – різні.


Без сумніву, ця словесність є цікавим прикладом фольклорного но­во­тво­рен­ня, про природу якого і пов’язаність з насущними справами суспільного життя, що вражають увагу й уяву народного загалу, сказав І. Франко: “Щоб яке діло відкликалося в пісні народній, до сього треба: 1) щоб те діло було йому близь­ке, тикало часто його життя, вражувало не­на­станно його увагу; 2) щоб воно ти­кало не певні вибрані одиниці, але цілу масу народу чи то в цілім краю, чи тіль­ки в певній місцевості […] і 3) щоб діло те було для народу ясне і зрозуміле”. Події 1920‑х рр. у підрадянській Україні, особливо, пов’язані з безбожницьким по­лі­тич­ним курсом влади (боротьба проти релігії, церкви, духовенства, простих віруючих) були справ­ді близькими і особливо “ти­каю­чими” життя народу, вражаючими ненастанно його уяву, ясними і зрозумілими у своїй безбожницькій суті для широкого загалу. Тому ці важливі для українського народу справи і “від­кликались” у народній поезії та прозі про чуда (“фольклорі чудес”) в Україні початку 1920-х років.


Прикметно, що пізніше, особливо у час Великого голодомору та інших тра­гіч­них подій тридцятих і наступних років, коли знову і ще більше стала на­пру­же­ною духовна атмосфера у суспільстві, цей “фольклор чудес” набув нового вияву, тоб­то – продовжився процес фольклорного ново­тво­рення, про яке писав І. Фран­ко. Судимо так на підставі свідчень очевидців (В. Барка, А. Люб­ченко та інші). Це під­тверджують і записи фольклору з часу і від учасників Другої світової війни про пе­режиті події того часу і участь у них чудодійної Божественної сили. Отже, було б цікаво і на часі до­слідити це, без сумніву, продовження ре­лі­гій­них рухів і пов’язаної з ними творчості українців в умовах більшовицької оку­па­ції, традиційні та новаційні елементи цього, ще майже не дослідженого фольк­лор­но-етно­гра­фіч­ного явища, специфіку його розвитку та основні причини у той час, особ­ливості його природи, механізму функціо­нування.


В додатках подані опрацьовані записи текстів фольклору чудес (з дру­ко­ва­них і рукописних джерел), а також – ноти до деяких пісенних за­пи­сів. Ці по­е­тич­ні та прозові твори розглядаються, аналізуються, ци­ту­ють­ся і зга­ду­ють­ся в дисертаційному дослідженні.


 








 Олена Пчілка. Українські народні легенди останнього часу // Етнографічний вісник. – К., 1925. – Кн. 1. – С. 43.




 Франко І. Знадоби до вивчення мови і етнографії українського народу // Фран­ко Іван. Зібр. творів: У 50-ти томах. – Т. 26. – К.: Наукова думка, 1980. – С. 187.



Заказать выполнение авторской работы:

Поля, отмеченные * обязательны для заполнения:


Заказчик:


ПОИСК ДИССЕРТАЦИИ, АВТОРЕФЕРАТА ИЛИ СТАТЬИ


Доставка любой диссертации из России и Украины


ПОСЛЕДНИЕ СТАТЬИ И АВТОРЕФЕРАТЫ

ГБУР ЛЮСЯ ВОЛОДИМИРІВНА АДМІНІСТРАТИВНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА ПРАВОПОРУШЕННЯ У СФЕРІ ВИКОРИСТАННЯ ТА ОХОРОНИ ВОДНИХ РЕСУРСІВ УКРАЇНИ
МИШУНЕНКОВА ОЛЬГА ВЛАДИМИРОВНА Взаимосвязь теоретической и практической подготовки бакалавров по направлению «Туризм и рекреация» в Республике Польша»
Ржевский Валентин Сергеевич Комплексное применение низкочастотного переменного электростатического поля и широкополосной электромагнитной терапии в реабилитации больных с гнойно-воспалительными заболеваниями челюстно-лицевой области
Орехов Генрих Васильевич НАУЧНОЕ ОБОСНОВАНИЕ И ТЕХНИЧЕСКОЕ ИСПОЛЬЗОВАНИЕ ЭФФЕКТА ВЗАИМОДЕЙСТВИЯ КОАКСИАЛЬНЫХ ЦИРКУЛЯЦИОННЫХ ТЕЧЕНИЙ
СОЛЯНИК Анатолий Иванович МЕТОДОЛОГИЯ И ПРИНЦИПЫ УПРАВЛЕНИЯ ПРОЦЕССАМИ САНАТОРНО-КУРОРТНОЙ РЕАБИЛИТАЦИИ НА ОСНОВЕ СИСТЕМЫ МЕНЕДЖМЕНТА КАЧЕСТВА