ФОРМИРОВАНИЕ ИДЕНТИЧНОСТИ В ИНТЕРНЕТ-СООБЩЕСТВАХ

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

          У вступі обґрунтовано актуальність теми дослідження, визначено об’єкт і предмет дослідження, вказано методологічну базу, сформульовано мету і завдання, а також положення наукової новизни, визначено теоретичне і практичне значення отриманих результатів дисертаційного дослідження.

          У розділі 1 «Антропологічний аспект формування ідентичності», який складається з двох підрозділів, досліджено етимологію слова «ідентичність», визначено семантичні вузли дефініцій ідентичності та понять, що використовуються як синоніми концепту ідентичності. Схарактеризовано основні теорії і підходи до вивчення як самої ідентичності, так і її формування. Визначено критерії та індикатори формування ідентичності. Запропоновано структурну модель формування ідентичності як актуалізації її примордіального потенціалу, а також ідеї для подальшого розвитку міждисциплінарної моделі ідентичності.

          У підрозділі 1.1. «Поняття і теорії ідентичності» за допомогою етимологічного аналізу виявлено первинне значення слова «ідентичність» – тотожність. Наступництво цього значення простежено в поняттях, запропонованих філософами-есенціалістами: тотожності істоти в Аристотеля, haecceitas (це-вість) у Дунса Скота і монади в Г. Лейбніца. Показано, що власне ідентичністю є тільки чисельна ідентичність, яка можлива лише між об’єктом і ним самим, а все інше має той чи інший ступінь подібності. З позиції есенціалізму виявлено характеристики чисельної ідентичності людини – самототожність, унікальність, самонаступництво в часі та цілісність у просторі.  

          Сучасні тлумачення поняття «ідентичність» зведено до п’яти семантичних вузлів, серед яких найбільш близькими до етимологічного значення є дефініції першого вузла, що визначують самототожність людини. Серед концептів, що використовуються як синоніми поняття «ідентичність», найбільш близькими до нього є «самість», «індивідуальність» і «самобутність», що відображають унікальність ідентичності кожної людини.

          Проведено огляд основних теорій ідентичності в межах соціальної і когнітивної психології, а також у когнітивній соціології, у психоаналітичному, антропологічному і дискурсивному підходах. Показано, що в епігенетичній теорії Е. Еріксона йдеться не про ідентичність, а про его-ідентичність, яку дослідник визначає як почуття тотожності; однак, ідентичність загалом є фактом тотожності, а не почуттям тотожності. Звернено увагу, що у психоаналітичній парадигмі поступово відбулася заміна поняття его-ідентичності, запропонованого Еріксоном, на поняття ідентичності, однак суттєвих корективів до розуміння ідентичності загалом порівняно з его-ідентичністю не внесено.

          Обґрунтовано, що «соціальну ідентичність» у теоріях Г. Теджфела і Дж. Тьорнера треба було б назвати соціальним аспектом ідентичності. Показано, що ці автори та інші представники даного напряму абсолютизували зовнішні фактори впливу і подали ідентичність як конструкт, який формується соціальним контекстом. Розглянуто ідеї засновника досліджень ідентичності в антропології К. Гіртца про існування примордіальних приналежностей (наприклад, раси). Продемонстровано, що трактування ідентичності в антропологічних дослідженнях розвивалося від ідентичності як тотожності до ідентичності як відмінності, всупереч етимології самого слова «ідентичність». Показано, що у дискурсивному підході ідентичність трактується як продукт дискурсу, що зв’язаний не стільки із суб’єктивністю, скільки з інтерсуб’єктивністю. Унаслідок цього поняття ідентичності поступово замінюється концептом ідентифікації. На підставі проведеного огляду концепцій констатовано, що в гуманітарних науках відсутня загальноприйнята модель ідентичності.

          У підрозділі 1.2. «Формування ідентичності як актуалізація її примордіального потенціалу» проаналізовано основні концепції формування ідентичності, виділено критерії та індикатори цього процесу. Звернено увагу, що в концепціях Е. Еріксона і Дж. Марсіа висунуті критерії та індикатори ідентичності стосуються тільки одного з її аспектів – его-ідентичності, і тому не можуть використовуватися для аналізу ідентичності загалом. Розглянуто теорії формування ідентичності в межах конструктивістського підходу, в яких запропоновані критерії і індикатори ідентичності є другорядними, а сама ідентичність однобічно характеризується як продукт контексту її формування. Схарактеризовано теорію А. Ватермана, у якому формуванням ідентичності є її розкриття.

          Запропоновано структурну модель ідентичності як актуалізації її примордіального потенціалу, для розробки якої концепція Ватермана стала відправною точкою. В ідентичності виділено два структурні компоненти. Перший компонент – це інваріантна основа, яка забезпечує незмінність ідентичності в часі та просторі. Другий компонент – це примордіальний потенціал ідентичності, який охоплює всі можливі стани ідентичності і перебуває частково в латентному, частково в актуалізованому стані. Формування, або актуалізація ідентичності трактується як процес переходу примордіального потенціалу ідентичності з латентного стану в дійсний. Показано, що примордіальний потенціал ідентичності є дуже великим, тому упродовж усього життя реалізується тільки незначна його частина. Обґрунтовано, що свобода людини полягає у виборі напряму актуалізації потенціалу ідентичності, незважаючи на тиск середовища.

          Згідно з запропонованою моделлю розглянуто низку питань, зокрема співвідношення ідентичності і цілісності, одиничності і множинності ідентичності, її сталості та мінливості. За допомогою синергетичного підходу показано, що стан ідентичності, в якому є цілісність на рівні свідомості людини, є одним з можливих станів її ідентичності – «бажаним станом системи». Обґрунтовано одиничність ідентичності кожної людини, незважаючи на множинність проявів її ідентичності. У патологічних випадках «розщеплення» відбувається у свідомості, а не в ідентичності, тому одиничність ідентичності зберігається за будь-яких психічних розладів або фізичних хвороб.

          Отримала подальшу розробку міждисциплінарна модель ідентичності. Обґрунтовано, що процес актуалізації ідентичності є принципово діалектичним, оскільки становить собою результат взаємодії двох протилежних інтенцій – відцентрової (самоактуалізація) та доцентрової (інтеріоризація). Особистісний аспект ідентичності є результатом відцентрової інтенції, соціальний аспект – доцентрової. Інтенція самоактуалізації закладена в інваріантній основі ідентичності. Чим більшою мірою людина є самостійною та свідомою, тим більше її внутрішній принцип, про який говорив Лейбніц як про причину змін у монаді, превалює над тиском умов середовища. Проте переживання досвіду в контексті різноманітних життєвих ситуацій є необхідною умовою для актуалізації ідентичності.

          Обґрунтовано одиничність ідентичності в кожної людини. Не існує окремих ідентичностей – особистісної, соціальної та біологічної, оскільки вони є аспектами єдиної ідентичності людини. Основою для особистісного і соціального аспектів ідентичності в кожної людини є біологічний аспект (зафіксований у генокоді), який залишається незмінним потягом усього життя людини. Відповідно до запропонованої розробки міждисциплінарної моделі ідентичності інваріантна основа і примордіальний потенціал ідентичності відбиваються в генотипі (сукупності генів) людини; актуалізований складник ідентичності є продуктом взаємодії всіх компонентів ідентичності із середовищем і реалізується у фенотипі (прояві фізіології і морфології та в поведінці) людини.

          Розглянуто властивості ідентичності: її атрибути (сталі властивості, наприклад, раса, етнос, стать) і модуси (минущі властивості, притаманні їй тільки в певному неповторному стані). Атрибути ідентичності зафіксовані в генотипі людини і є проявом інваріантної основи. Від свідомого або несвідомого вибору людини залежить, які модуси ідентичності будуть актуалізовані. На підставі епігенетичної теорії еволюції К. Уоддінгтона, І. І. Шмальгаузена, М. О. Шишкіна, а також теорії Ж. Ламарка запропоновано тезу, що шляхом формування епігенетичних факторів (тобто факторів, що змінюють фенотип організму через вплив на активність експресії генів), модуси ідентичності (які є результатом взаємодії людини із середовищем) впливають на зміну її фенотипу і зумовлюють актуалізацію її ідентичності в тому або іншому напрямку.

          В основі будь-якого модусу ідентичності  лежить той психічний стан, який виник в результаті свідомого чи несвідомого вибору людини. Цей стан, у свою чергу, формує і спрямовує епігенетичні процеси організму. Таким чином, через психічний стан людини, що формує епігенетичні фактори, модуси ідентичності впливають на зміни в тілі й в поведінці людини, тобто на його фенотип.

          Теорія Ламарка та епігенетична теорія є також важливими для розуміння формування ідентичності в процесі онтогенезу, включеного в контекст філогенезу, оскільки в епігенетичній теорії еволюції стверджується, що саме зміна фенотипу спричиняє зміну генотипу потомства (а не навпаки), а зміна фенотипу, згідно з теорією Ламарка, відбувається в результаті власної активності особини. Отже, власна активність особини є провідним фактором еволюції.

          У розділі 2 «Особливості віртуальних проекцій ідентичності в Інтернет-співтовариствах», який складається з двох підрозділів, проаналізовано визначення співтовариства та Інтернет-співтовариства, на підставі чого виявлено індикатори і запропоновано дефініції цих спільнот. Відповідно до визначених індикаторів виділено три типи Інтернет-співтовариств. Описано характеристики Інтернет-співтовариств, які впливають на формування ідентичності в онлайн-середовищі. Розглянуто особливості прояву цих характеристик у зазначених типах співтовариств. Запропоновано модель віртуальних проекцій ідентичності як способу її формування ідентичності у кіберпросторі. Досліджено взаємозв’язки між характеристиками Інтернет-співтовариств і віртуальних проекцій ідентичності, завдяки чому зроблено висновки про загальні особливості формування ідентичності в учасників трьох типів Інтернет-співтовариств.

          У підрозділі 2.1. «Поняття, типи і характеристики Інтернет-співтовариств» проаналізовано дефініції концептів «співтовариство» та «Інтернет-співтовариство». Розглянуто дефініції низки понять, які використовуються як синоніми концепту «Інтернет-співтовариство» (мережеве, віртуальне, віртуальне мережеве та онлайн-співтовариство), виявлено відмінність в їх значеннях. На підставі аналізу цієї сукупності понять визначено індикатори і запропоновано дефініції співтовариства й Інтернет-співтовариства. Показано, що суб’єктом співтовариства, у тому числі, Інтернет-співтовариства, є група людей, а не місце/кібер-місце її зустрічей або процес її взаємодії.

          Розглянуто двонадцять класифікацій Інтернет-співтовариств, а також типи кібер-місць і віртуальних відкритих аудиторій. Проаналізовано класифікації Інтернет-співтовариств за технологією програмного забезпечення, що обслуговує ці співтовариства. Показано, що деякі з технологічних платформ є придатними для виникнення співтовариства, оскільки з їх допомогою можна здійснювати певні форми комп’ютерно-опосередкованої комунікації (англ. computer-mediated communication, скор. СМС – «СіЄмСі»), достатні для розвитку і підтримки міжособистісних стосунків. Ці форми СМС поступово перетворюють кібер-місця у віртуальні поселення, або «місця» існування Інтернет-співтовариств. Таким чином, технологічні платформи є передумовою, а форми СМС – умовою виникнення Інтернет-співтовариств.

          Проаналізовано шість типів технологічних платформ; виявлено три з них, на основі яких можуть виникнути Інтернет-співтовариства. Відповідно, виділено три типи Інтернет-співтовариств, що існують на цих платформах; ними є співтовариства: 1) віртуальних світів (англ. virtual worlds), 2) чат-кімнат (англ. chat rooms), 3) дискусійних веб-форумів (англ. discussion web forums) і новинних груп (англ. newsgroups). Обґрунтовано, що такі платформи, як служби соціальних мереж, списки розсилки і сервери розсилки, а також блоги, є недостатніми для виникнення Інтернет-співтовариств.

          Визначено характеристики Інтернет-співтовариств, що впливають на аспект онлайн-формування ідентичності користувача – інтерактивність, імерсивність і анонімність або неанонімність. Ці характеристики розглянуто на прикладі одного з видів Інтернет-співтовариств, що належить до кожного з трьох типів: 1) графічні підземелля для багатьох користувачів (англ. graphical Multi-User Dungeons, скор. graphical MUD) як зразок співтовариств віртуальних світів; 2) Інтернет-трансляція чату (англ. Inte
et Relay Chat, скор. IRC), як зразок співтовариств чат-кімнат; 3) новинні групи Usenet (англ. Usenet newsgroups) як приклад співтовариств дискусійних веб-форумів та новинних груп.

          Виділено характеристики Інтернет-співтовариств, які впливають на формування ідентичності учасників – інтерактивність, імерсивність і анонімність. Уточнено співвідношення понять інтерактивності та взаємодії. Ступінь інтерактивності Інтернет-співтовариств значною мірою залежить від того, який тип комунікації здійснюється в них – синхронний чи асинхронний. У зв’язку з цим графічні підземелля для багатьох користувачів та Інтернет-трансляція чату є більш інтерактивними, ніж новинні групи Usenet.

          Запропоновано погляд на імерсивність (англ. immersiveness, від immersion – занурення) як на емерджентну властивість системи «людина – середовище», у разі Інтернет-співтовариств – системи «користувач – кіберсередовище». Розглянуто співвідношення понять імерсивності, занурення, присутності й телеприсутності. Ступінь імерсивності залежить, передусім, від технічних можливостей «аватара», які сприяють або заважають почуттю «злиття» з ним. Чим досконалішим є «втілення», тим більш імерсивним для користувача є кіберсередовище, тим глибше він «занурюється» у віртуальну симуляцію. У зв’язку з цим найвища імерсивність виникає у співтовариствах графічних підземель для багатьох користувачів, технологічною платформою яких є імерсивні графічні середовища, що забезпечують гравців динамічними трьохвимірними «аватарами». Цей тип «аватарів» дозволяє не тільки спілкуватися, але й «діяти» в кіберпросторі. Імерсивність в Інтернет-трансляції чату і новинних групах Usenet значно менша, оскільки «аватарами» є двовимірні статичні (або майже статичні) картинки.

          У графічних підземеллях для багатьох користувачів анонімність є ключовою характеристикою, оскільки головною метою рольових онлайн-ігор є спроба нових ролей. Аналогічні можливості є в Інтернет-трансляції чату і новинних групах Usenet. Чим більше псевдонімів використовує кожен учасник Інтернет-співтовариства і чим частіше змінює їх, тим менше можливостей дослідити індивідуальні ідентичності, підтримувати міжособистісні стосунки та створювати Інтернет-співтовариство.

          У підрозділі 2.2. «Особливості формування ідентичності в типах Інтернет-співтовариств» обґрунтовано тезу, що у користувача формування ідентичності синхронно відбувається в офлайн- і онлайн-середовищі. Тому в людини, що перебуває у кіберпросторі, визначено два аспекти формування ідентичності: аспект офлайн- і аспект онлайн-формування; перший із цих аспектів неможливо усунути, оскільки тіло користувача знаходиться в реальному середовищі. Обґрунтовано, що у людини в кіберпросторі не існує якоїсь окремої «віртуальної ідентичності» або «ідентичностей». Показано, що під «конструюванням віртуальної ідентичності», як правило, мається на увазі створення «аватара», тому «віртуальна ідентичність», або «віртуальна особистість», насправді є лише способом саморепрезентації людини в онлайн-середовищі.

          Запропоновано модель віртуальних проекцій ідентичності як способу формування ідентичності в кіберпросторі. Розглянуто структуру віртуальних проекцій. Визначено характеристики віртуальних проекцій ідентичності: інтенсивність, глибина та спрямованість (автентичність або імітація). Досліджено взаємозв’язки між цими характеристиками віртуальних проекцій ідентичності та характеристиками Інтернет-співтовариств, завдяки чому зроблено висновки про загальні особливості формування ідентичності в учасників трьох типів Інтернет-співтовариств. Обґрунтовано, що інтерактивність Інтернет-співтовариств взаємозв’язана з інтенсивністю віртуальних проекцій, а імерсивність цих співтовариств із глибиною проекцій; визначено вплив анонімності/неанонімності на спрямованість віртуальних проекцій. Інтегративною характеристикою віртуальної проекції є її сила – показник ступеня формування ідентичності користувача в кібер-середовищі, а отже, показує ступінь впливу на формування ідентичності загалом.