ФОРМУВАННЯ ФУНКЦІЇ ОБВИНУВАЧЕННЯ ТА ЇЇ РЕАЛІЗАЦІЯ У КРИМІНАЛЬНОМУ ПРОЦЕСІ

Краткое содержание

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Проблема боротьби зі злочинністю на сьогодні в Україні стоїть дуже гостро. Молода держава намагається ефективно протидіяти їй. Зусилля всіх правоохоронних органів спрямовані на попередження, виявлення, розкриття злочинів, притягнення осіб, що їх вчинили, до відповідальності і призначення злочинцям справедливого покарання.

У справі боротьби зі злочинністю правоохоронні органи, як правило, дотримуються конституційного принципу презумпції невинуватості (ст. 62 Конституції України). Він полягає в тому, що особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов’язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь. У разі скасування вироку суду як неправосудного держава відшкодовує матеріальну і моральну шкоду, завдану безпідставним засудженням.

На цей час криміногенна обстановка в Україні дуже складна, динаміка виявлення злочинів за останні роки виглядає не зовсім втішно, оскільки, незважаючи на певне зниження злочинності з 1999р. по 2002р. на 20%, у 2003 році відбувся значний її стрибок. Так, на території України було зареєстровано 556,4 тис. злочинів, що на 23,5% більше порівняно з попереднім роком.

Ефективність боротьби зі злочинністю багато в чому залежить від законодавства, яке регулює кримінальне судочинство. Зараз у Верховній Раді України обговорюється проект КПК України № 3456-1 від 19.05.2003 року, у якому зазначається новий підхід до розв’язання проблеми, пов’язаної з обвинуваченням і кримінально-процесуальним переслідуванням.

Офіційна статистика свідчить, що у 1999 році з 472,5 тис. кримінальних справ, що знаходились у провадженні, було направлено до суду 179,9 тис. справ, що становить лише 38, 1%, у 2000 – лише 40,3 %, у 2001 – 42,3 %, у 2002 – 47,1 %, а у 2003 – 39,9 %. У середньому за вказані роки із числа справ, по яким було пред’явлено обвинувачення, в суд для вирішення питання по суті було направлено 41,5% справ.

Таким чином, майже 60% кримінальних справ не було направлено до суду. Виникає питання про недосконале формування і реалізацію обвинувачення по справам. Про це свідчать і дані Державної судової адміністрації України. За цими даними у 2002 році по 196,5 тис. справах направлених до суду, судами України винесено вироки лише по 156,2 тис. кримінальних справах (79,5 %), а у 2003 році із 187,9 тис. справ, направлених до суду, винесено вироки лише по 163,0 тис. кримінальних справ (86,7 %).

Неякісне формулювання обвинувачення та неможливість його реалізації залежить від неякісного розслідування по справах і від недосконалого урегулювання цього інституту в кримінально-процесуальному законодавстві.

Процес реформування кримінально-процесуального законодавства, про що свідчить проект КПК України, визначає правову основу взаємовідносин особи і держави в такій складній сфері, як сфера захисту суспільства і громадянина від злочинних посягань, а обвинуваченого – від необ’єктивного ставлення правоохоронної системи.

Не можна розв’язати жодне теоретично чи практично значуще питання кримінального процесу, не торкаючись проблеми розподілу кримінально-процесуальної діяльності на функції, що виконуються суб’єктами судочинства. Досконала розробка проблеми кримінально-процесуальних функцій, взаємодія яких виражає сутність кримінального судочинства, була розпочата у зв’язку з обґрунтуванням і впровадженням у судочинство демократичного принципу змагальності (ст. 16-1 КПК України), що було зроблено законодавцем з прийняттям Закону “Про внесення змін до Кримінально-процесуального кодексу України” від 21 червня 2001 р.

Розподіл на функції полягає в тому, що напрямок діяльності кожного суб’єкта процесу повинен визначатися його об’єктивною потребою в задоволенні конкретного інтересу, надання йому прав і покладання обов’язків.

Серед усіх напрямків кримінально-процесуальної діяльності особливе значення має функція обвинувачення, оскільки саме обвинувачення є рушійною силою кримінального процесу, вона виникає з потреби суспільства у виявленні злочину, встановленні особи, яка його вчинила, притягненні винуватого до кримінальної відповідальності.

Активізація досліджень проблем, пов’язаних з функцією обвинувачення здобуває особливу вагомість у сучасній Україні, де спостерігається ускладнення кримінальної обстановки на базі глибоких змін у політичній, господарській і фінансовій діяльності, лібералізації економічних відносин.

Для вітчизняної правової науки розробка названої проблеми є новим напрямком наукового пошуку, тому що вже діють нові кримінально-процесуальні норми, а також розроблено проект нового КПК України. Є актуальним питання щодо розробки механізмів реалізації норм, які регулюють виникнення кримінального переслідування, формування, доповнення, зміну та закриття обвинувачення.

У різні часи проблемам удосконалення інституту функції обвинувачення у кримінальному судочинстві в юридичній літературі приділялась серйозна увага. Вагомий внесок у дослідження проблеми обвинувачення як функції в кримінальному процесі зробили українські теоретики та практики, зокрема: С.А. Альперт, Ю.М. Грошевий, А.Я. Дубинський, В.С. Зеленецький, А.В. Іщенко, М.В. Костицький, В.С. Кузьмічов, В.К. Лисиченко, О.Р. Михайленко, М.М. Міхеєнко, В.Т. Нор, А.Л. Рівлін, В.А. Сєрбулов, З.Д. Смітієнко, Г.І. Чангулі, М.Є. Шумило; а також російські вчені: В.П. Бож’єв, П.М. Давидов, С.І. Катькало, А.А. Квачевський, З.Ф. Коврига, В.З. Лукашевич, Я.О. Мотовиловкер, А.Г. Міхайлянц, В.М. Парадєєв, І.О. Покровський, М.М. Полянський, Р.Д. Рахунов, М.М. Розін, М.С. Строгович, І.Я. Фойницький, М.А. Чельцова-Бебутов; вчені інших країн світу, наприклад, такі: Э. Аннерс, Ч. Беккарія, Г. Берман, К. Біндінг, Р. Девіс, Д. Стифен.

Функція обвинувачення завжди виділялась вченими як одна із основних функцій у кримінальному процесі, вона є протилежною до функції захисту. Однак ще недостатньо в теоретичному і правовому полі вивчена проблема про правовий статус суб’єктів, які реалізують цю функцію, коли вона виникає, як формується, і які наслідки виникають при неякісній реалізації цієї функції.

Практична діяльність суб’єктів, які реалізують цю функцію в досудовому і судовому слідстві, багато в чому залежить від достатності його правового регулювання. Діюче законодавство, на наш погляд, недостатньо повно і всебічно регулює всі питання, які виникають у процесі формування і реалізації названої функції. Незважаючи на наявність численних наукових досліджень, ще немає єдності думок у питанні кількості функцій у кримінальному процесі, а також достатнього законодавчого урегулювання інститутів кримінального переслідування (це поняття міститься в проекті КПК України № 3456 – 1 від 19.05.2003 р.) і функції обвинувачення, ще досконало не визначено коло суб’єктів, які здійснюють функцію обвинувачення, чітко не визначені їх повноваження.

Все це зумовило вибір теми дисертаційного дослідження, науково-практична значущість і актуальність якої полягає у тому, щоб розробити нові норми, які більш досконало характеризують функцію обвинувачення у кримінальному процесі.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Обраний у дисертації напрям наукового дослідження знайшов своє підтвердження у Комплексній програмі профілактики злочинності на 2001-2005 роки, затвердженій Указом Президента України від 25 грудня 2000 року № 1376/2000. Дисертація виконана відповідно до “Тематики пріоритетних напрямків дисертаційних досліджень на період 2002 – 2005 роки (наказ МВС України від 30 червня 2002 року № 635), планів Національної академії внутрішніх справ України (Основних напрямків наукових досліджень Національної академії внутрішніх справ України на 2001-2005 рр.) та Міжвідомчого науково-дослідного центру з проблем боротьби з організованою злочинністю Координаційного комітету по боротьбі з корупцією і організованою злочинністю при Президентові України.