ФОРМУВАННЯ НАВИЧОК ЕСТРАДНО-ДЖАЗОВОГО МУЗИКУВАННЯ У СТУДЕНТІВ МУЗИЧНИХ УЧИЛИЩ

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність дослідження; конкретизовано його об’єкт, предмет, мету, завдання, наукову новизну та практичне значення; показано зв’язок дисертаційної роботи з науковими програмами, планами, темами; охарактеризовано експериментальну базу і відображено педагогічну апробацію.

У першому розділі – «Теоретичні засади формування навичок естрадно-джазового музикування у студентів музичних училищ» – визначено поняття «естрадно-джазове музикування», «навички естрадно-джазового музикування», проаналізовано наукову літературу з досліджуваної проблеми, розкрито сутність і структуру навичок естрадно-джазового музикування студентів музичних училищ, розроблено методику формування цих навичок.

У ході дослідження з’ясовано, що цілісне розуміння поняття «естрадно-джазове музикування» стає можливим внаслідок аналізу його компонентів (естрада, джаз, музикування) та виявлення зв’язку між ними. Як свідчать наукові праці С. Клітіна, В. Конен та ін., термін «естрада» застосовують до таких видів сценічного мистецтва, яким притаманні прийоми гротеску, буфонади, елементи сатири та гумору, а також властива лаконічність вираження творчої думки без глибокої психологічної розробки художнього образу, що зумовлено прагненням митця до миттєвого впливу на публіку. Витоки естради сягають часів, коли на масових народних гуляннях були популярними виступи скоморохів, жонглерів, фокусників, акробатів, тому її вважають багатожанровим сценічним мистецтвом, спрямованим на масове сприйняття, що відбувається завдяки особливо яскравому втіленню художнього образу та використанню виражальних засобів, які просто сприймаються масами слухачів.

У музичному мистецтві набув поширення вираз «естрадна музика». Зазвичай його вживають, коли йдеться про різні види розважальної, «легкої» музики. Їй притаманні такі ж ознаки, як і естрадному мистецтву загалом: лаконічність форми, особлива романтична піднесеність, легкість для сприйняття тощо. У процесі виконання естрадної музики відбувається тісний емоційний контакт між виконавцем і слухачем, зумовлений, з одного боку, високою почуттєвою насиченістю її змісту, яскравістю музичної мови (особливо гармонії та ритміки), з іншого, – традиціями слухання естрадної музики, які передбачають більш невимушену поведінку публіки, порівняно з поведінкою під час слухання академічної музики.

Аналіз наукової літератури показав, що джаз – це рід професійного естрадного мистецтва, якому Б. Брилін, В. Симоненко та ін. дають такі характеристики: складна система синкопування, поліритмія; специфічне звуковидобування та фразування, відмінне від академічного; широке застосування прийомів гліссандо, вібрації; незвичайне використання ударних інструментів; підвищена емоційна насиченість виконання, яка сягає екстатичності. Практично всі дослідники джазу підтримують думку про його імпровізаційну природу.

Згідно з В. Конен, естрадний джазовий стиль сформувався у 20-ті роки ХХ століття внаслідок синтезу різних форм джазу кінця XІX століття з естетикою американської легкожанрової естради. Найбільше значення у цьому процесі мали регтайм, блюз і музика для духових ансамблів «джаз-банд». Регтайм збагатив естрадний джаз надзвичайно загостреними та жорсткими акцентами, стаккатністю і дисонантністю гармонічної мови; мотиви суму, характерні для ранніх фольклорних блюзів, все частіше поєднувалися з еротичною тематикою; музика для духових ансамблів «джаз-банд» сприяла затвердженню невимушеної, імпровізаційної манери виконання як специфічної ознаки естрадно-джазової творчості.

Третій компонент досліджуваного поняття (музикування) сучасні науковці тлумачать у двох основних значеннях: перше – виконання музики в домашніх умовах, поза концертним залом; друге – гра на музичному інструменті взагалі. Для нашого дослідження оптимальним є друге, широке розуміння цього терміна, яке не виключає можливості музикування в навчальних умовах.

З точки зору педагогічної науки, музикування є ефективним засобом розвитку та виховання особистості. Так, К. Орф розробив систему елементарного музикування, яка дає змогу швидко прилучати дітей до імпровізації та активної музично-творчої діяльності. З. Кодаї, як і К. Орф, підтримує ідею про важливість імпровізації у вихованні особистості, реалізацію якої він пропонує здійснювати під час вокально-хорового музикування, а саме – релятивної сольмізації. Л. Баренбойм дійшов висновку, що на шляху до «виразного музикування» відбувається виховання любові до музики, розвиток відчуття ритму і слуху. Ш. Сузукі створив спеціальний курс для розвитку в процесі музикування слухової уваги учня, його реакції тощо. Т. Тютюнникова обґрунтувала поняття «творче музикування», яке в умовах гуманістичної парадигми найповніше відповідає сучасним педагогічним реаліям. Воно поєднує елементарне і продуктивне музикування на основі різних типів музики, у тому числі класичної та сучасної. Імпровізаційність, притаманна творчому музикуванню, споріднює його з джазовою культурою.

Отже, проаналізувавши терміни «естрада», «джаз» і «музикування», а також виявивши зв’язок між ними, поняття «естрадно-джазове музикування» ми визначаємо як процес виконання джазової музики, спрямований на масове сприйняття, якому притаманна імпровізаційність, романтична піднесеність і особлива яскравість втілення художнього образу.

М. Каган, М. Киященко, Л. Столович та ін. одностайні в тому, що музична культура є середовищем, яке значною мірою впливає на світогляд людини. Опрацювавши їхні філософські роботи, ми дійшли висновку, що естрадно-джазове музикування є потужним засобом удосконалення особистості. Це зумовлено його соціальними функціями в контексті масової музичної культури, а також високим значенням метроритму, який є моделлю гармонічного існування «Я» в системі Природи.

Огляд наукових праць з проблеми використання естрадно-джазового музикування чи його споріднених видів з педагогічною метою переконав, що на сьогодні досить ґрунтовно досліджено питання: формування виконавської майстерності майбутніх артистів естрадних ансамблів (Д. Бабіч); розвитку творчої діяльності студентів музичних факультетів педагогічних ВНЗ засобами джазового мистецтва (О. Курильченко); використання джазового компонента в системі музично-теоретичного навчання ДМШ (О. Попова); розвитку художнього смаку у студентів класу акордеона засобами естрадного мистецтва (Н. Попович); підготовки студентів до освоєння принципів аранжування джазової музики для ансамблів народних інструментів (А. Пчелінцев); музично-естетичного виховання старшокласників на матеріалі сучасної популярної естрадної музики (О. Сапожнік); використання джазової імпровізації у процесі професійної підготовки вчителя музики (Н. Сродних) та у вихованні творчої індивідуальності виконавця й слухача (К. Шпаковська). О. Жаркова та Ю. Степняк досліджували можливість застосування джазового (естрадно-джазового) музикування в роботі зі студентами музичних факультетів педагогічних ВНЗ, спрямованій на їх розвиток як майбутніх вчителів музики загальноосвітніх шкіл.

Аналіз наукової літератури виявив слабку розробленість багатьох аспектів формування навичок естрадно-джазового музикування у студентів музичних училищ. Зокрема, для продовження нашого дослідження постала необхідність визначити поняття «навички естрадно-джазового музикування» та конкретизувати структуру навичок естрадно-джазового музикування студентів музичних училищ.

Звернення до праць провідних педагогів і психологів (Л. Виготський, П. Гальперін, С. Гончаренко, О. Леонтьєв, С. Рубінштейн, О. Савченко, Б. Теплов) дало змогу осмислити поняття «навичка». Враховуючи визначення понять «навичка» та «естрадно-джазове музикування», навичками естрадно-джазового музикування можна вважати найбільш характерні для естрадно-джазового музиканта практичні способи здійснення видів діяльності, які мають усталений, частково автоматизований характер. Зазначимо, що естрадно-джазове музикування – це акт творчості, тому автоматизм навичок естрадно-джазового музикування органічно поєднується з новими імпровізаційними елементами і становить основу для новизни.

При визначенні структури навичок естрадно-джазового музикування студентів музичних училищ було враховано сучасні досягнення педагогіки та психології, особливості навчання студентів музичних училищ, а також традиції естрадно-джазового виконавства. В основу зазначеної структури покладено ідеї особистісно орієнтованої педагогіки (І. Бех, Є. Бондаревська, О. Олексюк, В. Сєриков, І. Якиманська та ін.), згідно з якими в центрі уваги навчально-виховного процесу має бути особистість і особистісне. Тому першим і фундаментальним компонентом структури навичок естрадно-джазового музикування є особистість студента музичного училища, яка охоплює діяльнісно-поведінкову, емоційно-вольову та інтелектуально-пізнавальну сфери. Розгляд особливостей підготовки студента музичного училища та специфіки діяльності естрадно-джазових музикантів дав змогу з’ясувати, що на цій тріаді ґрунтуються інші компоненти структури. До них належать навички гри на слух, читання з листа, транспонування, імпровізації, які можуть застосовуватися разом з навичками як сольного, так і сумісного естрадно-джазового музикування. Останні включають навички акомпанування солісту, гри під мінусову фонограму, соло під акомпанемент оркестру, ансамблю чи одного акомпаніатора, синхронного виконання однієї партії разом з іншими музикантами.

У дисертації з’ясовано, що методика формування навичок естрадно-джазового музикування у студентів музичних училищ повинна бути орієнтована на розширення досвіду творчої діяльності студента музичного училища шляхом прилучення його до специфічних складових естрадно-джазового музикування. Тому головними завданнями методики є формування на основі естрадно-джазового матеріалу навичок гри на слух, читання з листа, транспонування, імпровізації, сольного та сумісного музикування.

Відповідно до мети і завдань методики формування навичок естрадно-джазового музикування у студентів музичних училищ було визначено інші її компоненти, зокрема:

o      зміст – історія естрадно-джазового мистецтва, теоретичні основи естрадно-джазового музикування, практичні основи естрадно-джазового музикування;

o      принципи – дотримання поетапності (підготовчий етап – засвоєння опорних знань, основний етап – формування елементарних практичних дій і навичок, заключний етап – публічне застосування набутих знань та навичок), використання досягнень аудіотехніки, відеотехніки, сучасних інформаційних технологій;

o      методи – творчі завдання, робота з підручником, аудіометод, відеометод, інтернетметод;

o      засоби – нотна література, навчально-методична література, технічні засоби навчання;

o      форми – лекційно-семінарське заняття, урок.

Метод творчих завдань є головним у нашій методиці. Він ґрунтується на спеціальній системі, яка включає різні види музично-творчої діяльності, характерні для естрадно-джазових музикантів (гра на слух, читання з листа, транспонування, імпровізація та ін.). Творчі завдання стимулюють особистість до прояву певних якостей, внаслідок чого відбувається їх розвиток.

Метод «робота з підручником» – це один з найпопулярніших, загальнодоступних і перевірених методів сучасної педагогіки. Його сутність полягає в опрацюванні друкованих інформаційних джерел, які можуть містити теоретичний матеріал, копії історичних документів, що стосуються естрадно-джазового музикування. Усе це створює знаннєву основу процесу формування досліджуваних нами навичок.

Аудіометод являє собою цілеспрямоване збагачення слухового досвіду студента за допомогою аудіотехнічних засобів, які сприяють різнобічному вивченню та аналізу виконань видатних музикантів, а також своїх власних виконань. Це дає студенту орієнтири, потрібні під час формування навичок естрадно-джазового музикування.

Відеометод сприяє розширенню творчих можливостей особистості за допомогою відеотехніки. Він передбачає ознайомлення з виконавською творчістю відомих естрадно-джазових музикантів на основі відеоматеріалів, а також аналіз відеозаписів виступів студента з метою вдосконалення навичок естрадно-джазового музикування.

Інтернетметод – це використання мережі Інтернет з навчально-виховною метою. Завдяки йому у студента з’являється доступ до різноманітної інформації, яка стосується естрадно-джазової культури, що сприяє ефективнішому формуванню досліджуваних навичок.

У другому розділі – «Експериментальне дослідження процесу формування навичок естрадно-джазового музикування» – обґрунтовано критерії, показники та рівні сформованості цих навичок, викладено хід впровадження авторської методики, здійснено аналіз результатів дослідно-експериментальної роботи.

Для діагностування стану сформованості навичок естрадно-джазового музикування у студентів музичних училищ було розроблено критеріальний апарат. Він становить систему, в якій критерії взаємопов’язані між собою, що забезпечує цілісність результатів дослідження. Не менш важливим є зв’язок компонентів цієї системи зі структурою навичок естрадно-джазового музикування, що сприяє цілеспрямованості дослідження. Отже, критеріальний апарат включає такі критерії, як міра здатності студента музичного училища грати на слух, читати з листа, транспонувати, імпровізувати, музикувати сольно та сумісно.

Критерій, за допомогою якого вимірюють можливості студента грати на слух, має такі показники: 1) музично-слухові уявлення (джазові стандарти, специфічні для естрадно-джазової музики ритми, послідовності гармоній, мелодичні звороти); 2) слухо-руховий взаємозв’язок (уміння знаходити оптимальні виконавські прийоми для відображення слухового досвіду на інструменті); 3) здатність збагачувати слуховий досвід (сприймання звукового матеріалу та збереження його в пам’яті).

Показниками критерію, за яким визначають потенціал музиканта читати з листа, є такі: 1) знання закономірностей графічного запису музики; 2) уявне випередження того, що звучить реально; 3) орієнтація на клавіатурі інструмента без зорового контакту з нею; 4) передбачення логіки розвитку музичного матеріалу на основі знання теорії музики.

Критерій для визначення міри здатності студента транспонувати включає такі показники: 1) теоретичне та практичне знання тональностей; 2) знання специфіки клавіатури музичного інструмента; 3) зорово-слухові уявлення; 4) слухо-рухові уявлення; 5) зв’язок між зорово-слуховими та слухо-руховими уявленнями; 6) оперування зоровими та слуховими уявленнями.

Критерій, за яким вимірюють ступінь володіння музиканта навичками імпровізації, має такі показники: 1) музичне мислення; 2) здатність відтворювати на інструменті результати музичного мислення; 3) художній смак, сформований внаслідок засвоєння найкращих зразків естрадно-джазового виконавства.

Критерію для визначення ступеня розвиненості у студента навичок сольного музикування відповідають такі показники, як здатність до: 1) самостійного вироблення музично-виконавських ідей; 2) реалізації цих ідей на практиці без участі партнерів по музикуванню; 3) оцінювання та коригування результатів власної музично-виконавської діяльності.

Критерій, за допомогою якого визначають міру володіння навичками сумісного музикування, має такі показники: 1) синхронність звучання партій кількох виконавців (єдність темпу та ритму); 2) узгодженість динамічного плану (єдність динаміки); 3) артикуляційна узгодженість (єдність прийомів звуковидобування, фразування тощо); 4) здатність розуміти значення окремої партії в загальному контексті (домінуюче, другорядне). Зауважимо, що єдність не означає тотожності. Тут ми маємо на увазі подібність характеру мислення партнерів.

Для визначення ступеня сформованості навичок естрадно-джазового музикування у студентів музичних училищ показники розглянутих критеріїв було градуйовано так, що за ними можна давати не тільки позитивні чи негативні відповіді про наявність досліджуваних навичок, а й розрізняти високий, середній чи низький рівень їхньої сформованості. Це стало можливим завдяки конкретизації характеру прояву кожного показника.

Дослідно-експериментальна робота включала констатувальний, формувальний та завершальний етапи. Констатувальне дослідження мало такі завдання: 1) визначити музичні інтереси студентів музичних училищ; 2) вивчити ставлення студентів до можливості формування в них навичок естрадно-джазового музикування, а також уточнити коло інтересів, пов’язаних з навчанням естрадно-джазового музикування; 3) виявити думку викладачів про доцільність (можливість) освоєння студентами академічних відділень музичних училищ естрадно-джазового репертуару разом з творами іншої стилістичної спрямованості.

У ході констатувального експерименту, в якому брало участь 313 респондентів, емпіричним шляхом встановлено, що естрадно-джазове мистецтво викликає у студентів значний інтерес. Ставлення останніх до формування в них навичок естрадно-джазового музикування загалом є позитивним, однак їхня підготовка могла б бути значно кращою. Бесіди з викладачами засвідчили, що вивчення естрадно-джазового репертуару студентами академічних відділень, разом з творами іншої стилістичної спрямованості, є доцільним. Під час опитування виявлено тотожність позицій викладачів і студентів стосовно важливості володіння основами естрадно-джазового музикування. Разом з тим викладачі вказували на відсутність спеціальної методики формування навичок естрадно-джазового музикування у студентів музичних училищ.

Аналіз результатів констатувального експерименту дав змогу визначити педагогічні умови реалізації методики формування навичок естрадно-джазового музикування у студентів музичних училищ. До них належать такі: 1) діалогічність відносин між учасниками навчально-виховного процесу; 2) врахування індивідуальних особливостей студента; 3) залучення студента до активної творчої діяльності. Перша педагогічна умова забезпечує взаємодію між викладачами і студентами, друга – сприяє ефективній співпраці з кожним конкретним студентом, третя – створює ситуацію затребуваності певних якостей особистості.

Формувальний експеримент здійснювався на базі Донецького музичного училища зі студентами ІІІ–ІV курсів відділу фортепіано та відділу народних інструментів (баян, акордеон). У ньому брали участь 24 студенти, з яких було створено дві рівноцінні групи – контрольну та експериментальну (по 12 осіб у кожній). Навички естрадно-джазового музикування студентів контрольної групи формували під час вивчення дисциплін, передбачених навчальним планом Донецького музичного училища, серед яких: «Основи імпровізації», «Читання з листа», «Виконавська практика», «Концертмейстерська практика». На заняттях контрольної групи було враховано методичні рекомендації, викладені в навчальних програмах із зазначених дисциплін, а також використано можливість працювати над естрадно-джазовим репертуаром як частиною загального. Робота з експериментальною групою здійснювалася за спецкурсом «Методичні основи прилучення студентів музичних училищ до естрадно-джазової творчості», який передбачав застосування запропонованих нами методів.

Формувальний експеримент охоплював три послідовні етапи – підготовчий, основний і заключний. Метою підготовчого етапу було збагачення студентів знаннями, необхідними для формування в них навичок естрадно-джазового музикування. Навчання здійснювалося у формі лекційно-семінарських занять. На лекціях викладали основний матеріал курсу, а при підготовці до семінарів студенти доповнювали конспект лекцій самостійно знайденим матеріалом. Тому для осягнення історико-теоретичних засад естрадно-джазового музикування застосовували метод «робота з підручником», аудіометод, відеометод та інтернетметод. Діалогічність відносин між учасниками навчально-виховного процесу (перша педагогічна умова) сприяла швидкому обміну інформацією та інтенсифікувала засвоєння знань.

Відповідно до програми розробленого спецкурсу спочатку відбувалося вивчення розділу «Історія естрадно-джазового мистецтва», який включав п’ять підрозділів: витоки естрадно-джазового мистецтва, розвиток естрадно-джазового мистецтва на початку XX століття, розвиток естрадно-джазового мистецтва в середині XX століття, естрадно-джазове мистецтво наприкінці XX – на початку XXI століть, виникнення та розвиток естрадно-джазового мистецтва в Україні. Після цього студенти вивчали «Теоретичні основи естрадно-джазового музикування», які розподілялися за такими напрямами: метроритм, гармонія, лади та гами, форма, мелодика. Викладач допомагав членам експериментальної групи виявити зв’язок між різними підрозділами курсу, що сприяло комплексному засвоєнню знань.

Метою основного етапу було формування навичок естрадно-джазового музикування, а саме: гри на слух, читання з листа, транспонування, імпровізації, сольного і сумісного музикування. Для цього застосовували метод творчих завдань, який ґрунтувався на спеціальній системі творчих завдань. Вона давала змогу враховувати індивідуальні особливості студента (друга педагогічна умова) та сприяла його залученню до активної творчої діяльності (третя педагогічна умова).

Формуванню навичок естрадно-джазового музикування передувало вироблення елементарних практичних дій на інструменті, в основу яких покладено знання, засвоєні на підготовчому етапі. Внаслідок виконання творчих завдань елементарні практичні дії автоматизувалися і ставали навичками. Для утворення певних навичок естрадно-джазового музикування застосовували відповідну групу творчих завдань. Навички гри на слух формували за допомогою комплексу творчих завдань «Гра на слух», навички читання з листа – «Читання з листа» тощо.

Заключний етап передбачав концертні виступи студентів з метою узагальнення та закріплення засвоєного на двох попередніх етапах формувального експерименту. Навчальну роботу здійснювали за такою схемою: підготовка до концерту, концерт, аналіз відеозапису й обговорення його з викладачем, виправлення помилок (тобто знову підготовка до концерту), наступний концерт. До концерту готувалися за допомогою таких методів: творчі завдання, робота з підручником, аудіометод, відеометод та інтернетметод. Однак на цьому етапі формувального експерименту відеометод застосовували для детального аналізу власних виступів.

Перевірку ефективності запропонованої методики здійснювали на основі спеціальних завдань, які виконували під час трьох діагностувальних зрізів – початкового, проміжного, підсумкового. Група експертів використовувала дванадцятибальну шкалу оцінювання, пов’язану з розробленими нами критеріями, рівнями та показниками сформованості навичок естрадно-джазового музикування. Бали в діапазоні від 1 до 4 відповідали низькому рівню сформованості, від 5 до 8 – середньому, від 9 до 12 – високому. Загальні підсумки, підбиті на завершальному етапі дослідно-експериментальної роботи, наведено в наступній таблиці.