ФОРМУВАННЯ ВЛАСНОГО СТИЛЮ ВИКЛАДАННЯ МУЗИКИ У СТУДЕНТІВ ВИЩИХ ПЕДАГОГІЧНИХ ЗАКЛАДІВ

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі подано загальну характеристику роботи, обґрунтовано актуальність проблеми, визначено об’єкт, предмет, мету та сформульовані завдання, розкрито методологічні та теоретичні засади, охарактеризовано методи дослідження, висвітлено наукову новизну, теоретичне та практичне значення, подано відомості про апробацію й впровадження здобутих результатів у практику вищих педагогічних закладів.

У першому розділі – “Аналіз розкриття феномену “власний стиль викладання музики” проаналізовано наукову літературу; розглянуто сутність та складові категорії “власний стиль викладання музики” (ВСВМ), багатовекторність історико-смислових характеристик стильового феномену; висвітлено наукові підходи до визначення поняття “стиль діяльності” як змістового поля, у якому конкретизовано поняття “власний стиль викладання музики”.

Проаналізовано концепції взаємопроникнення різногалузевих висновків щодо стилю. Це поглибило уявлення про застосування поняття “стиль” у загальному розумінні: прояв неповторної індивідуальності у стилі діяльності (Є. Климов, B. Мерлін, І. Резвицький та ін.), надання узагальнених підходів (Е. Устюгова); поглиблення розуміння взаємовідношень об’єктивних потреб діяльності та властивостей конкретної особистості (B. Мерлін); розкриття індивідуального стилю (ідеостиль) у психології як системності засобів діяльності індивіда, яка вирізняє його серед інших; виокремлення власного стилю, що пояснює характер взаємодії індивідуальності зі світом, розширення його сенсу порівняно з індивідуальним стилем діяльності (Я. Дорфман).

Виявлено, що процеси гуманізації освіти загострили проблему вдосконалення підготовки майбутніх учителів музики, що зумовило появу досліджень з питань фахової підготовки О. Єременко, А. Козир, Л. Куненко, Г. Падалки, О. Ребрової, О. Ростовського, О. Рудницької, Н. Гуральник, Г. Шевченко, В. Шульгіної, у яких якості особистості відображаються в індивідуальній концепції педагогічного стилю діяльності, у т. ч. викладача музики (В. Буцяк, Є. Йоркіна, І. Малашевська, О. Шпортун, О. Щербініна); за Р. Янгіровою індивідуальний стиль педагогічної діяльності зумовлений типологічними особливостями особистості, є стійкою системою способів діяльності, що складається у людини, яка прагне до найкращого її здійснення.

У результаті аналізу історико-смислових характеристик “стилю”, як загально наукової категорії, було виявлено, що визначені та представлені комплекси (загальносмислові, психолого-педагогічні, мистецько-творчі, музично-виконавські) та їх розгляд у науковій літературі різних галузей, містять спільні характеристики та обов’язково такі з них, що указують на власні стилістичні прояви суб’єктів. Ці комплекси узагальнені таким чином : характеристики визначення суб’єкта відображені у комплексі власна стратегія поведінки, сутність свідомо пізнавальних дій – власна ціннісно-мотиваційна система, універсальні якості індивіда об’єднані під назвою власна індивідуально-цілісна неповторність, а група характеристик, що відбиває творчий потенціал суб’єкта діяльності, визначено власним акмерівненим технологічним комплексом.

Для науково-теоретичного обґрунтування категорії “власний стиль викладання музики” визначено відповідний феноменологічний науковий напрямок, спрямований на вивчення виявленої багатовекторності його смислових характеристик. Він передбачав звернення наукової уваги на цілісність людської сутності, її особистісне самовизначення, емоційне ставлення до дійсності, ціннісні орієнтації у вивченні поведінки майбутнього вчителя музики. Подальше теоретичне обґрунтування власного стилю педагогічної діяльності розгорталося через суб’єктний, когнітивно-гносеологічний, індивідуально-визначений та праксеологічний науково-теоретичні підходи.

Спираючись на розуміння власного стилю діяльності індивіда, як “інтегральної індивідуальності”, сукупної якості людини, що визначає її успішність, тобто з урахуванням “багаторівневих зв’язків” надане психологами (С. Рубінштейном, А. Брушлінським, В. Мерліним), а також ураховуючи розуміння власного стилю реалізації індивідуально-творчого потенціалу представників музичних шкіл (Н. Гуральник), нами було конкретизоване поняття “власний стиль викладання музики” як набуте цілісне особистісно-фахове, якісно-своєрідне стійке новоутворення, сформоване з урахуванням сукупності взаємопов’язаних і взаємозалежних природних індивідуально-неповторних властивостей студента на тлі емоційно-позитивного ставлення до акмерівневої досконалості та її реалізації у самостійній практиці викладання музики.

У другому розділі – “Науково-теоретичне обґрунтування методики формування власного стилю викладання музики” здійснено обґрунтування структурно-функціональної моделі формування у студентів ВСВМ, надані теоретичні положення щодо усвідомлення компонентної структури ВСВМ; визначена формотворча педагогічна умова ефективного його формування, якою є музично-педагогічне спілкування; подана відповідна методика.

На підставі узагальнення психолого-педагогічних науково-теоретичних положень, поданих у розділі 1, було визначено структуру ВСВМ. До неї віднесено чотири компоненти: особистісно-стратегічний (у якому розкриваються внутрішні стимули до набуття власного стилю викладання музики як необхідного професійного статусу кожного викладача), інтелектуально-логічний (що забезпечує логіку прийомів мислення у вивченні музичної теорії, засвоєння методик викладання), потенційно-акмеологічний (у якому враховуються характерологічні властивості, музично-виконавські здібності, динаміка їх набуття кожним студентом), раціонально-технологічний (забезпечує осмислення методичних прийомів, виникнення додаткових можливостей щодо ступеню успішності власних фахових досягнень).

З метою визначення ефективності формування ВСВМ у майбутніх учителів музики розроблено основні узагальнені критерії оцінки якості сформованості указаного феномену, які відповідають кожному з компонентів. Першому компоненту, особистісно-стратегічному, відповідає критерій – міра власної внутрішньої самовизначеності поведінки з показниками: потреба набуття власного стилю викладання музики, внутрішня активність суб’єкта дослідження, стійкість проявів набутих властивостей; другому компоненту, інтелектуально-логічному, відповідав критерій – ступінь усвідомленості власних мотивів музично-викладацької діяльності з показниками: інтелектуальний досвід, обсяг музично-педагогічних знань, уміння створювати уявний проект поведінки викладання музики; третьому, потенційно-акмеологічному, відповідає критерій – міра власної емоційно-рефлексивної значущості з показниками: фахова відповідність індивідуальних властивостей студента, специфічність власної презентації емоційних проявів, цілеспрямованість у досягненні мети та діалогічній взаємодії; четвертому компоненту, раціонально-технологічному, відповідає критерій – ступінь новаторства власної методики з показниками: системність способів власного стилю викладання музики, вплив протидіючих факторів, творче застосування методів викладання.

Було визначено два основних узагальнюючих принципи формування ВСВМ: – цілеспрямоване посилення мотивації, яке здійснювалося методом спонукання мотивації студента до усвідомлення його сенсу, та забезпечувалося комплексом заходів спрямованих на позитивний вплив на свідомість, волю і почуття студентів. Другим узагальнюючим принципом визначено – стилеспрямування, який проявлявся у різних сенсах змісту власного стилю діяльності та відбивав специфічну сутність у методах його формування.

Принципи та методи розкриття ВСВМ враховували діалектику загального, особливого й одиничного: у загальноприйнятих вимогах до вчителя, який розглядається через призму власної індивідуальності; через усвідомлення специфіки музично-педагогічної діяльності вчителя; з урахуванням суб’єктивного (“власного стилю”) у трансформації методичних прийомів окремого індивіда на шляху до акмерівневого фахового зростання.

Запропонована структура ВСВМ – єдина цілісна полікомпонентна будова з умовним поділом на підсистеми. Її специфічна інтегральна якість розкривається у єдності функціонування психолого-педагогічного і спеціально-музичного компонентів, внутрішніх та зовнішніх факторів, які забезпечують ефективність фахової діяльності. Наявність всього комплексу вказує на вищий (елітний) рівень сформованості у студента власного стилю викладання музики.

Обґрунтовано формотворчу умову ВСВМ для майбутнього вчителя музики, спілкування на “музичній моделі” (за М. Каганом), що ефективна завдяки дотримання таких педагогічних умов: спільній фаховій діяльності двох суб’єктів: педагога та студента; усвідомленню вмотивованості обох самобутніх суб’єктів педагогічного  спілкування на акмерівневий результат; прояву низки неповторних властивостей кожного індивіда, їх музичних та педагогічних здібностей; позитивному емоційному тону в спілкуванні; стійкому застосуванню унікальних технологічних, методичних систем.