Гайдулін О.О. Зближення контрактного права країн - членів Європейського Союзу: основні засоби та напрями

Краткое содержание

 

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У Розділі 1. «Теоретико-історичні основи дослідження процесу зближення контрактного права країн — членів ЄС» висвітлюються методологічні проблеми дослідження та історичні аспекти зближення контрактного права європейських країн.

У підрозділі 1.1. «Методологія та джерела дослідження європейської інтеграції у сфері приватного права. Поняття європейського контрактного права» головну увагу було приділено уточненню предмета та методології дисертаційного дослідження. Для цього науковий пошук було спрямовано на з’ясування методології науки європейського контрактного права, що останніми роками сформувалася у рамках західної правової компаративістики.

З’ясовано, що в науці європейського контрактного права особливу ефективність виявив функціональний (конкретно-науковий) метод дослідження. З його використанням здобуто значний масив інформації стосовно процесів зближення контрактного права країн — членів ЄС, які переважно досліджує ця наука. Однак процес уточнення предметної сфери науки європейського контрактного права виявився пов’язаним з істотними методологічними проблемами, притаманними західній компаративній цивілістиці.

Так, викликає сумніви офіційне визначення інституціями ЄС європейського контрактного права як сукупності норм об’єктивного права. Це визначення характеризують певна еклектичність змісту і, головне, — абстрагування від міжнародних та приватноправових джерел, які реально застосовуються для правового регулювання контрактних зобов’язань у країнах — членах ЄС.

Для вирішення цих проблем пропонується використати методологічні настанови вітчизняної теорії міжнародного приватного права, якій притаманна переважна орієнтація на процес правореалізації. У цьому вимірі європейське контрактне право слід розуміти як сукупність інститутів міжнародного приватного права країн — членів ЄС, які регулюють приватноправові ситуації, ускладнені «європейським елементом» в одній або декількох з таких трьох форм: суб’єктній, об’єктній, фактичній.

Таким чином, «українізація» науки європейського контрактного права дозволила обґрунтувати доцільність віднесення до системи джерел цього інституту: (а) внутрішньодержавного права певної держави — члена ЄС; (б) відповідних актів міжнародного права; (в) нового європейського lex mercatoria; (г) «коммунітарних» актів ЄС, що регулюють контрактні зобов’язання.

Підрозділ 1.2. «Система термінів і понять, що розкриває зміст процесу інтеграції у сфері приватного права» присвячений систематизації термінів і понять, що використовуються у вітчизняній науці міжнародного приватного права для позначення інтеграційних процесів у своїй предметній сфері.

В результаті запропонований авторський варіант терміносистеми правової інтеграції у сфері приватного права. Ця система термінів і понять побудована за допомогою двох загальновідомих логічних методів — індукції та дедукції. На першому етапі було застосовано узагальнення (індукцію) наявної у сучасній доктрині права термінології з питань правової інтеграції. На другому етапі при зворотному русі (дедукції) від загальних до спеціальних понять було логічно «добудовано» відсутні передбачувані ланки терміносистеми.

Основними елементами цієї трирівневої терміносистеми було визначено поняття: (а) правової інтеграції, інтернаціоналізації права та міжнародного правового співробітництва (перший рівень); (б) об’єктивної правової інтеграції та зближення правових систем (другий рівень); (в) правової апроксимації та правової конвергенції, а також уніфікації та гармонізації приватного права. Також було уточнено зміст понять суб’єктів, об’єктів, предметів, мети, напрямів, методів, способів, засобів, форм (технологій) та результатів правового зближення, які було додатково внесено до складу терміносистеми.

Побудована таким чином авторська терміносистема пройшла відповідну апробацію на конкретно-історичному матеріалі, що складає зміст підрозділу 1.3. «Історичні передумови та тенденції зближення контрактного права європейських країн».

На підставі ретроспективного аналізу було виявлено наступні історичні тенденції європейської інтеграції контрактного права: (а) доктринальна гармонізація; (б) приватноправова інтеграція; (в) міжнародно-правова уніфікація; (г) європейсько-правова уніфікація та гармонізація контрактного права країн — членів ЄС.

Це дозволило визначити серед джерел змісту контрактного права економічні фактори провідними в процесі інтеграції у сфері приватного права. Також було встановлено зв’язок між внутрішньодержавним контрактним правом європейських країн (як об’єктом правового зближення) та іншими джерелами правоутворення — lex mercatoria, міжнародним правом та правом ЄС (засобами такого зближення). Значущість цих висновків підтверджена при подальшому аналізі предмета дисертаційного дослідження.

У Розділі 2. «Засоби зближення норм контрактного права країн — членів ЄС» розглядаються міжнародно-правові, приватноправові та європейсько-правові засоби зближення інститутів контрактного права країн — членів ЄС.

Підрозділ 2.1. «Міжнародно-правові засоби зближення інститутів контрактного права європейських країн» містить порівняльний аналіз засобів інтегральної конвенційної уніфікації та модельної конвенційної гармонізації на прикладі Конвенції ООН 1980 р. «Про договори міжнародної купівлі-продажу товарів» (Віденської конвенції 1980 р.) та Римської конвенції 1980 р. «Про право, яке застосовується до контрактних зобов’язань». Такий аналіз дозволив виявити їх загальні недоліки і на цій основі висунути гіпотезу про наявність кризи самого методу міжнародно-правової уніфікації та гармонізації європейського контрактного права. Це пояснює послідовну відмову інститутів ЄС від міжнародно-правових засобів зближення контрактного права і поступову заміну міжнародних конвенцій у сфері приватного права директивами і регламентами.

У підрозділі 2.2. «Приватноправові засоби гармонізації та уніфікації європейського контрактного права» встановлено важливу ознаку приватноправових засобів зближення — докладне доктринальне забезпечення (відповідні коментарі та пояснення) і наявність узагальнюючих положень (посилання на загальні принципи).

Враховуючи те, що найбільш значущими актами приватноправової уніфікації визнаються «Принципи міжнародних комерційних контрактів УНІДРУА» та «Принципи європейського контрактного права», саме вони були детально проаналізовані. Вдалося виявити певні недоліки цих засобів правового зближення: (а) абстрактний характер деяких положень та схильність до надмірного «теоретизування» укладачів цих документів; (б) недостатньо розвинуту практику правозастосування цих актів приватноправової уніфікації.

Виходячи з аналізу матеріалів, викладених у підрозділі 2.3. «Європейсько-правові засоби та технології інтеграції у сфері контрактного права», були розглянуті різні засоби європейсько-правових інтеграційних технологій. З’ясовано, що основними є засоби: (а) «директивної» гармонізації, які складаються з таких гармонізуючих актів, як директиви ЄС; (б) «регламентарної» уніфікації, до яких належать акти прямої дії — регламенти ЄС; (в) «прецедентної» гармонізації, які утворює Суд ЄС у формах обов’язкових прецедентів (для інших судів правової системи ЄС) і переконливих прецедентів (для національних судів держав — членів ЄС).

З усього масиву директив, ухвалених у ЄС, було виокремлено ті, які гармонізують саме матеріальне контрактне право. З’ясовано, що правова природа цих директив близька до міжнародних норм «м’якого права», проте їх дотримання забезпечується владними повноваженнями наднаціональних інститутів ЄС. Це обумовлює неоднозначний ефект від застосування таких засобів: (а) з одного боку, при їх імплементації у держав-членів існує реальна можливість це зробити з урахуванням особливостей їх національних систем приватного права, (б) з іншого боку, директиви не забезпечують досягнення необхідного рівня одноманітності норм внутрішньодержавного контрактного права, що особливо актуально для європейських країн з різними типами правових культур.

На прикладі Регламенту ЄС «Рим І» було досліджено «регламентарні» засоби правової євроінтеграції та виявлено їх риси: (а) послідовну «доктринізацію» цих актів уніфікації контрактного права; (б) «систематизацію» інших актів європейської уніфікації контрактного права; (в) спрямованість на формування європейського споживчого контрактного права. Обґрунтованим вбачається висновок про те, що практика розробки Регламенту «Рим І» переконливо свідчить про реалізацію доктрини переваги регламентарної євроінтеграції над конвенційною.

Важливим є виявлення провідної ролі правозастовчої практики Суду ЄС та Суду першої інстанції у гармонізації процесу реалізації норм європейського контрактного права. Правове зближення у напрямі правореалізації має велике значення для однакового розв’язання конфлікту кваліфікацій та конфлікту юрисдикцій при розгляді справ, ускладнених іноземним та «європейським» елементами, в судах держав — членів ЄС. Практично значущим для вітчизняних підприємців та споживачів є виявлення легальних підстав для застосування уніфікованих колізійних норм контрактного права ЄС європейськими судами до юридичних ситуацій, елементи яких пов’язані з правом України.

У Розділі 3. «Нові напрями зближення інститутів контрактного права європейських країн в умовах розширення Європейського Союзу» дається узагальнююча характеристика сучасного стану європеїзації контрактного права, намічаються нові шляхи розвитку євроінтеграційних процесів у сфері приватного права та можливості залучення до них договірного права України.

У підрозділі 3.1. «Криза європеїзації контрактного права, її причини та способи подолання» було виявлено декілька ознак такої кризи: (а) невдала кодифікація приватного права; (б) неефективність приватноправових засобів його уніфікації; (в) авторитарність методів «регламентарної» уніфікації норм договірного права.

З’ясовано основні причини цієї кризи: а) юридико-технічні, які проявляються у розбіжностях уніфікаційних технологій, що застосовуються на національному рівні; (б) соціокультурні, які продиктовані істотними розбіжностями культурно-правових традицій романо-германського та англійського права; (в) економічні, які пов’язані з різними моделями економічного розвитку в країнах континентальної Європи та у Великобританії, що спричинює і різне ставлення до проблеми переважного захисту споживачів як слабкої сторони договірних відносин; а також (г) політичні, які зумовлені різним баченням майбутнього розвитку політичного устрою Європейського Союзу. Прогнозується, що доля подальшої уніфікації європейського контрактного права безпосередньо залежатиме від перспектив федералізації Євросоюзу.

Було проаналізовано різні шляхи та способи подолання цієї кризи. Більш детальному аналізу підлягає План дій щодо більшого узгодження європейського контрактного права (Action Plan on a More Coherent European Contract Law). Визначено напрями подальшого зближення інститутів контрактного права, які пов’язуються з: (а) посиленням доктринальної складової «європеїзації» контрактного права; (б) подальшим розвитком його «регламентарної» уніфікації; (в) поширенням засобів приватноправової уніфікації національних інститутів договірного права.

Підрозділ 3.2. «Новітні концепції зближення приватного права країн — членів ЄС у напрямі доктринальної гармонізації» містить аналіз концепцій: (а) ius commune europe як сукупності загальних принципів приватного права; (б) правової акультурації як процесу європеїзації контрактного права, що відбувається у напрямі зближення праворозуміння.

Було встановлено, що останніми роками в Євросоюзі все більше поширюється концепція правової акультурації, яка акцентує зближення праворозуміння (гармонізації національних правових доктрин) як основний напрям правової інтеграції у сфері європейського контрактного права.

На підставі здійсненого аналізу пропонується спрямувати європеїзацію контрактного права, яка нині переважно рухається в напрямах уніфікації та гармонізації правових норм, також і на зближення доктрин контрактного права.

Завершує третій розділ підрозділ 3.3. «Адаптація законодавства України до права ЄС та модернізація вітчизняної доктрини європейської інтеграції в сфері приватного права».  

На основі аналізу результатів адаптації законодавства України до права ЄС дисертант дійшов висновку про створення нормативно-правової основи зближення правових систем України та Європейського Союзу, а також сформування інституційного механізму, який забезпечує здійснення адаптації права України до права ЄС.

Узагальнення сучасної доктрини адаптації законодавства України до acquis communautaire дозволило порівняти концепції «мінімальної адаптації», «поміркованої адаптації» та «максимальної адаптації». На основі цього був зроблений висновок про доцільність реалізації на сучасному етапі євроінтеграції України саме моделі «поміркованої адаптації».

Поряд з цим було визнано, що чинна Загальнодержавна програма адаптації законодавства України до законодавства ЄС безпосередньо не передбачає зближення у сфері контрактного права як пріоритетної сфери адаптації. Тому для України дуже важливо визначитися з вибором більш оптимальних форм входження в інтеграційний процес у сфері приватного права з урахуванням європейського досвіду.

На кінцевому етапі дисертаційного дослідження висунуті пропозиції щодо модернізації вітчизняної доктрини правової євроінтеграції та гармонізації договірного права України з європейським контрактним правом. В систематизованому вигляді вони викладені як концептуальні засади «Державної програми європейської інтеграції України в сфері приватного права», що пропонується для впровадження.