Бесплатное скачивание авторефератов |
СКИДКА НА ДОСТАВКУ РАБОТ! |
Увеличение числа диссертаций в базе |
Снижение цен на доставку работ 2002-2008 годов |
Доставка любых диссертаций из России и Украины |
Каталог авторефератов / СОЦИОЛОГИЧЕСКИЕ НАУКИ / Специальные и отраслевые социологии
Название: | |
Альтернативное Название: | Гоманюк М.А. Социальная адаптация и интеграция турков-месхетинцив в украинском обществе |
Тип: | Автореферат |
Краткое содержание: | У вступі обґрунтовано актуальність теми дослідження, описано ступінь наукової розробленості проблеми, сформульовано мету і завдання роботи, визначено об’єкт і предмет дисертаційного дослідження, його теоретико-методологічні та емпіричні засади, відображено наукову новизну та практичне значення отриманих результатів. У першому розділі “Турки-месхетинці в світлі різних етносоціологічних підходів” здійснено аналіз меж застосування різних теоретико-методологічних підходів під час вивчення етнічних груп; зроблено теоретичний аналіз праць дослідників, які займались вивченням турків-месхетинців і обґрунтовано вибір теоретичних підходів для вивчення тих чи інших аспектів дисертаційного дослідження. У першому підрозділі “Теоретико-методологічні підходи до вивчення турків-месхетинців“ надано стислу характеристику основних теоретико-методологічних етносоціологічних підходів: примордіалістського, конструктивістського і інструменталістського. В наступних трьох частинах підрозділу ці підходи використано для аналізу питань, пов’язаних з турками-месхетинцями. У першій частині підрозділу “Етногенез турків-месхетинців в межах примордіалістського підходу” розглядаються питання, пов’язані з історією і етнографією турків-месхетинців і, в цьому контексті, досвід соціальної адаптації в ХІХ і ХХ століттях – в Османській, Російській імперіях, в СРСР до Другої світової війни і після депортації 1944 р. Сучасні основи турецько-месхетинської етнічності розглядаються у другій частині підрозділу “Розвиток сучасної турецько-месхетинської етнічності в конструктивістській парадигмі“. У цій частині аналізуються феномени, що складають турецько-месхетинську етнічність – поняття “втрачена батьківщина”, репатріаційний дискурс, перебування у ролі “депортованого народу”, вплив громадських рухів, характеристики цих понять та процесів, їх специфіка і розвиток у різному соціальному оточенні. У третій частині підрозділу “Інструменталістські аспекти вживання етноніму “турки-месхетинці” розглядаються різні аспекти (серед інших – ідеологічні і політичні) і межі вживання етноніму “турки-месхетинці”, а також інших етнонімів, які використовуються по відношенню до месхетинських турків. Під цим кутом зору проаналізовано результати Всеукраїнського перепису населення 2001 р. і з’ясовано, що найбільш об’єктивним показником кількості турків-месхетинців в Україні є сума кількості турків-месхетинців разом з турками, а найбільш поширеним екзоетнонімом серед турків-месхетинців є етнонім “турки”. У другому розділі “Соціальна адаптація та інтеграція турків-месхетинців в Україні” розглядаються теоретико-методологічні підвалини теорії соціальної адаптації і інтеграції, розробляється система оцінювання соціальної адаптації і інтеграції, яка застосовується під час аналізу емпіричних даних. У першому підрозділі “Структурно-функціональний аналіз соціальної адаптації й інтеграції мігрантів: методологічні засади“ надається аналіз означених процесів в структурно-функціональній парадигмі, подається розроблена на основі праць українських та російських соціологів система оцінки соціальної адаптації і інтеграції етнічних груп і мігрантів, а також соціально-психологічної концепції Дж.Беррі, згідно з якою інтеграція визначається як одна з чотирьох стратегій аккультурації мігрантів у новому соціокультурному середовищі, коли кожна із взаємодіючих груп та її представників зберігає свою культуру і при цьому створюється нове, достатньо стабільне суспільство. Другий підрозділ “Адаптація турків-месхетинців в Україні в світлі міграційних процесів“ присвячено вивченню історії появи турків-месхетинців в Україні, виявленню соціально-економічних факторів, які вплинули на вибір місця проживання та подальшу адаптацію мігрантів (кліматичні умови, наявність вільного житла і зрошувальних земель, участь у соціальних мережах, безробіття та ін.). У розділі розглядається також реакція старожилів на появу мігрантів, яка є здебільшого негативною. Третій підрозділ “Демографічні наслідки міграційних процесів турків-месхетинців як наслідок адаптації“ присвячено вивченню соціальної структури в місцях проживання турків-месхетинців в країні. Виявлено, що переселення турків-месхетинців вплинуло на зміни в статево-віковій (збільшилась кількість населення молодших вікових груп) і етно-національній структурі окремих районів, де проживають турки-месхетинці, а також викликало зміни у соціально-економічній структурі. Проведені розрахунки свідчать про те, що зростання турецько-месхетинського населення Чаплинського району відбуватиметься за ступеневою функцією, тобто стрімке зростання незабаром уповільниться і згодом стабілізується (при незначному зростанні чисельності). У четвертому підрозділі “Соціально-культурна адаптація турків-месхетинців“ мова йде про те, що за час перебування турків-месхетинців в Україні в цій спільноті відбулися суттєві соціокультурні зміни, які торкнулися таких сфер, як шлюбно-сімейні відносини, знання і використання української та російської мов, матеріальної культури тощо. Частина цих змін має інтеграційний характер. Загалом можна констатувати, що в Україні спостерігається тенденція переходу від міжгрупового протистояння до міжгрупової дифузії – але це більше спостерігається не в культурній, а в соціально-економічній і соціально-політичній сферах. П’ятий розділ “Економіко-господарча адаптація турків-месхетинців в Україні“ дає картину економічної адаптації турків-месхетинців. Турки-месхетинці до умов, які склалися в Україні на початку 90-х років ХХ ст., адаптувалися разом зі старожилами, що надавало їм відносно рівних стартових можливостей. На початкових етапах адаптації відбувалося корегування логіки економічної поведінки, але це робилось разом зі старожилами. Економічна адаптація турків-месхетинців в Україні й економічна адаптація старожилів відбувалася майже паралельно. До нових ринкових умов вони почали адаптуватися на початку 90-х років ХХ ст., тобто в час найбільш масової хвилі турецько-месхетинської міграції. Беручи до уваги підприємницьку активність мігрантів, етнічний бізнес, відсутність патерналістських установок, можна зробити висновок, що в суспільствах країн-колишніх радянських республік економічна адаптація мігрантів до нових ринкових умов була більш швидкою і успішною, ніж адаптація старожилів. В економічній сфері турки також повернулися до традиційних форм господарювання, принаймні до роботи в традиційній для себе галузі сільського господарства – овочівництві, баштанництві і торгівлі. Такий, на перший погляд, економічний регрес виявився конкурентноспроможним в умовах суспільства, що трансформується. Причому такий перехід є характерним для турків-месхетинців, які проживають у всіх колишніх республіках колишнього СРСР. У результаті мігранти змогли адаптуватися тільки в тих місцевостях, де географічні, економічні й адміністративні передумови дозволяли повернутися до притаманного типу господарювання, що зрештою дозволило їм успішно увійти до господарського комплексу приймаючої території. У шостому розділі “Мовна адаптація турків-месхетинців в Україні“ розглядається в динаміці мовна компетенція українських турків. Як показують результати дослідження, мовна адаптація турків рухається здебільшого в інтеграційному напрямку: тобто, не втрачаючи знання рідної мови, турки (особливо діти і підлітки, що народилися вже у незалежній Україні) набувають високої мовної компетенції стосовно державної української мови. Напевне, визначну роль у мовній адаптації відіграла російська мова – мова міжнаціонального спілкування, яку турки вже добре знали до переселення і яка стала важливим інструментом адаптації в новому середовищі. У підрозділах “Освітня і культурно-освітня адаптація турків-месхетинців в Україні”, “Громадсько-політична адаптація турків-месхетинців в Україні” та “Релігійна адаптація турків-месхетинців в Україні“ відзначається, що у культурному та громадсько-політичному житті соціальна адаптація турків-месхетинців тяжіє до інтеграції (підвищення освітнього рівня, активна участь в політичних процесах, діяльність національно-культурних товариств “Ватан” і “Ахалцихе”, участь у культурно-масових заходах, орієнтація на Духовне управління мусульман України), хоча в деяких сферах суспільного життя простежуються елементи ізольованості (сімейно-шлюбні відносини, релігійно-культове життя) та асиміляції (матеріальна культура). Десятий підрозділ “Міжетнічні відносини в місцях компактного проживання турків-месхетинців“ базується на матеріалах опитувань. Хоча стосовно турків-месхетинців не зафіксовано масових фактів дискримінації, нами визначено достатньо високий рівень міжетнічної напруженості в місцях проживання турків-месхетинців. Ставлення до турків-месхетинців характеризується низьким ступенем толерантності. На межі соціальної відокремленості (від 4 до 5 балів – хай живуть в районі, але контакти ними не бажані) виявляється 11,9%, на межі соціальної ізольованості щодо турків-месхетинців (від 5 до 6 – небажання бачити представників соціальної групи як громадян країни, але при цьому допускається їх перебування як туристів) виявляється 18,9%, а носіями крайньої форми нетерпимості – ксенофобії (вище 6, що означає повну відмову представникам цієї групи в’їзду до району) є 52,7% старожилів Чаплинського району. Тільки 16,5% корінних мешканців району толерантно ставляться до турків-месхетинців. Як з’ясувалося, старожили були не готовими до підтримання повноцінних контактів з турками, які проживають в їх населених пунктах. Оцінюючи адаптаційні процеси турків-месхетинців, можна сказати, що таке ставлення старожилів є одним із факторів, що перешкоджає успішному протіканню адаптаційних процесів в інтеграційному напрямку. Цьому сприяють сегрегаційне ставлення частини старожилів до емігрантів (переселенців, біженців), низький рівень поінформованості старожилів щодо історії появлення турків-месхетинців в районі, поширеність в районі стереотипів стосовно турків, домінування неофіційних джерел інформування населення, зниження рівня життя в районі, загальне підвищення рівня ксенофобії в Україні, а також соціально-економічні фактори (низький рівень життя, криза в АПК, безробіття, зниження доступності медичного обслуговування), демографічні процеси, соціально-політичні (зокрема зовнішньополітичні) фактори. На тлі існуючих соціальних проблем соціальна напруженість і конфлікти етнізуються старожильчеським населенням. Старожили схильні пов’язувати такі проблеми, як розповсюдження туберкульозу чи “несправедливе розпаювання”, з появою турків у селі. Основними побоюваннями стосовно турецько-месхетинського населення є побоювання втрати кількісного і культурного домінування, перетворення українців у меншість у тих населених пунктах, де нині проживають турки, ісламофобія, страх економічної нерівності (експлуатації). За відсутності стримуючих факторів конфліктогенний потенціал може еволюціонувати в міжетнічні конфлікти. В одинадцятому підрозділі “Передумови і фактори соціальної адаптації і інтеграції мігрантів (на прикладі турків-месхетинців)“ нами зроблений порівняльний аналіз адаптації і інтеграції турків-месхетинців в інших суспільствах: узбецькому, азербайджанському, російському, турецькому, казахському тощо. Третій розділ “Напрямки практичного здійснення державної етнополітики в місцях проживання турків-месхетинців“ присвячено практичним питанням. У першому підрозділі “Етнополітика і основні напрямки етнополітичного менеджменту“ розглядаються поняття “етнополітика“ та його зміст, структурні компоненти етнополітики (суб’єкт і об’єкт), характер і базові поняття демократичної етнополітики. У другому підрозділі “Функціонування організацій та соціальних інститутів в етнічному і міжетнічному контекстах в місцях проживання турків-месхетинців (на прикладі Чаплинського району Херсонської області)“ наводяться результати польових досліджень (оцінка діяльності соціальних інститутів і організацій в сфері етнополітики) та їх аналіз. Третій підрозділ “Практичні заходи, скеровані на інтеграцію турків-месхетинців“ присвячено розробці заходів, скерованих на поліпшення стану міжетнічних відносин у місцях проживання турків-месхетинців. У підрозділі розглядається досвід країн ЄС, Росії та США з питань соціальної адаптації і інтеграції мігрантів. Серед найбільш актуальних заходів і напрямків відзначено: легалізацію мігрантів, контроль за прозорістю роботи адміністративних і правоохоронних органів, здійснення інтеграційних програм, вирішення правового статусу турків-месхетинців в Україні. Окрему увагу серед напрямків етнополітики приділено діяльності ЗМІ й освітніх установ, громадських організацій, про що йде мова в підрозділах “Інформаційне забезпечення і місце ЗМІ у формуванні етнополітики в місцях проживання турків-месхетинців“ і “Роль освітніх установ в реалізації етнополітики в місцях проживання турків-месхетинців“.
|