Грабовець І.В. Самоосвіта як інтегруюча детермінанта самореалізації молодих фахівців у професійній діяльності

Краткое содержание

У вступі викладена загальна характеристика дослідження, обґрунтована актуальність теми, показано ступінь її розробленості, сформульовані об’єкт, предмет, мета і завдання дослідження, визначені методологія, методика та емпірична база дослідження. Викладені основні положення, які розкривають новизну роботи, а також показане її теоретичне й практичне значення, шляхи апробації результатів.

В першому розділі “Теоретико-методологічне обґрунтування сутності процесу самоосвіти особистості” обґрунтовані теоретико-методологічні засади соціологічного дослідження самоосвіти; розглянуто деякі положення соціології знання, які можуть виступати теоретичними основами дослідження самоосвіти засобами соціології; розглянуто поняття “знання”, “життєвий світ” Е.Гуссерля та “вищі аксіоми” соціології знання К.Мангейма, “інтерсуб’єктивний світ” А.Шюца, які представляють теоретичні засади соціологічного дослідження процесу самоосвіти та розкриття її сутнісного змісту.

На сучасному етапі розвитку науки сформувалося і розвивається декілька підходів до дослідження процесу самоосвіти особистості: соціологічний, філософський, психолого-педагогічний, економічний.

Серед теоретичних засад дослідження процесу самоосвіти особистості у сфері трудової діяльності у дисертації виділяються, по-перше, теоретичні розробки проблем освіти та їх соціальне обґрунтування; по-друге, сукупність підходів до аналізу освіти як соціального інституту в рамках соціології знання та соціології освіти.

В дисертації підкреслено, що у своїй самоосвітній діяльності особистість керується або суто своїми власними прагненнями та цілями, сформованими під впливом ціннісних орієнтацій, або прагненнями та цілями тієї соціальної групи, до якої вона належить, тобто обирає і створює для себе ті знання, які найбільше їй підходять або яких їй не вистачає. Аксіологічна система суспільства постійно змінюється під впливом індивідуальної інтерпретації особистостей, соціальних груп, які займаються самоосвітою. Таким чином, людське знання є значною мірою результатом суб’єктивного вибору особистостей, а самоосвіта – це самостійна, системоутворююча, особистісно визначена і разом з тим соціально і аксіологічно зумовлена діяльність з приводу засвоєння та відтворення знання особистістю.

У результаті аналізу історичного розвитку підходів до визначення сутнісного змісту самоосвіти, зроблені такі висновки:

філософське розуміння самоосвіти особистості наближене до соціологічного, що дозволяє виявити зв’язок між ними стосовно співвідношення загального і спеціального. Саме філософське розуміння націлює на усвідомлення самоосвіти як явища і як процесу, глибоко суперечного у своїй основі в силу його сутнісних характеристик. Аналіз багатобічних та багатоаспектних протиріч у сфері освіти веде, з позицій філософії освіти, до усвідомлення і розкриття сутності світової (а тим більше національної) освітньої кризи, яка полягає у визнанні нездатності сучасної освіти задовільно вирішувати ті проблеми, що постають перед нею, соціальні та індивідуально-особистісні завдання і виконувати основні функції. На допомогу загальній освіті у вирішенні цих питань повинна прийти самоосвіта;

для вивчення шляхів реалізації самоосвіти та для соціологічного дослідження процесу самоосвіти особистості має бути синтез декількох наукових підходів, адже самоосвіта – це багатогранне явище, яке являє собою:

системне оволодіння певними знаннями (системний підхід);

організовану діяльність, яка спрямована на засвоєння накопичених цінностей культури (соціокультурний підхід);

особливий вид людської діяльності з метою отримання знань для формування власної особистості (діяльнісний підхід);

поєднання знань з якостями особистості та формування її інтелектуальної культури (суб’єктний підхід).

У другому розділі “Самоосвіта як невід’ємна складова професійної самореалізації молодих фахівців” визначено поняття “молоді фахівці” як соціально-статусну групу, визначено його специфіку, а також місце і роль молодих фахівців у системі суспільних відносин; визначено характер і особливості процесу професійної самореалізації в сучасному українському суспільстві; розглянуто самоосвіту як автономний вид діяльності в процесі професійної самореалізації молодих фахівців.

Чітко визначити специфічні вікові межі молодих фахівців дозволяє їх поділ на внутрішні соціальні групи. Дослідники зазначають, що у цьому плані молоді фахівці поділяються на різні самостійні групи, що різняться між собою положенням у системі суспільного виробництва, характером праці і професійною кваліфікацією, реальним внеском у розвиток суспільства, рівнем культури, способом життя, соціально-психологічними особливостями. У відповідності до цього виділяють такі групи молодих фахівців, як аграрії, інженери, службовці, працівники науки, культури, медицини, військовослужбовці та аспірантська молодь.

У розділі обґрунтовано, що специфіка професійної самореалізації молодих фахівців полягає у тому, що остання проходить три стадії: професійного самовизначення через професійну самоідентифікацію (уявлення особистістю свого особливого місця у суспільстві, на виробництві та сенсу свого існування); професійної адаптації (формування фахівця певної галузі виробництва через цілеспрямований вплив на нього умов виробництва, ідеалів та цінностей трудового колективу, соціальних установок та позицій і засвоєння фахівцем норм та вимог суспільства до обраної ним професійної діяльності); професійного самоствердження (гармонійне задоволення потреб особистості у професійно трудовій діяльності, а також створення нею умов для свого подальшого професійного росту). Одержані результати дозволяють припустити, що самоосвітня діяльність особистості стає необхідною сферою її буття лише тоді, коли потреба у цій діяльності є внутрішньою силою, мотиватором, який спонукатиме її до активності. Це можливо лише за умов чіткого усвідомлення людиною цієї потреби. Пропонується виокремлювати дві групи мотиваторів самоосвітнього процесу особистості: соціально-зумовлені та особистісно-цілеспрямовані. До першої групи можна віднести чинники зовнішнього впливу на людину та її свідомість: постійно зростаюча потреба суспільства у висококваліфікованих кадрах відповідно до темпів інформатизації; зацікавленість керівників підприємств у конкурентоспроможних фахівцях; підвищення вимог суспільства до збагачення особистістю свого інтелектуального та інформаційного потенціалу; виховання національної свідомості та патріотизму молоді. Друга група - особистісно-цілеспрямовані мотиватори, до якої входять: творчо-професійні (самоусвідомлення особистістю невідповідності свого інтелектуального рівня наявних знань суспільним та виробничим вимогам); статусно-престижні (бажання фахівця постійно підвищувати свій професійний рівень та соціально-статусну позицію у суспільстві відповідно до кон’юнктури ринку праці і суспільних вимог); матеріальні (прагнення досягти певного професійного рівня з метою поліпшення свого матеріального становища); соціальні (необхідність визнання своїх життєвих досягнень іншими представниками суспільства); морально-етичні (ціннісні орієнтації, перспективні життєві цілі молодого фахівця).

Інтегруючим чинником професійної самореалізації молодих фахівців є самоосвіта.

Самоосвіта, як категорія соціології освіти, означає самостійну системоутворюючу індивідуально-особистісну діяльність людини, яка спрямована на задоволення потреб її ідентифікації, соціалізації, самореалізації і самовдосконалення для досягнення життєвих цілей. Ця діяльність здійснюється в межах функціонування соціального інституту освіти.

Самоосвітню діяльність молодого фахівця можна представити як процес постійного його входження у нову соціальну реальність та інтеграцію до неї. Якщо соціальна реальність, яку він пізнає, відносно стабільна, то розвиток самоосвітньої діяльності підпорядковується внутрішнім соціально-психологічним особливостям. І фахівець за цих умов буде проходити три фази самоосвітньої діяльності: актуалізацію необхідності у нових знаннях; саморефлексивне індивідуалізоване знання; інтеграцію отриманого (нового для індивіда) знання до професійної діяльності.

Самоосвіта як багато планове явище і може бути класифікована за різними ознаками: за сферою реалізації особистістю здобутих знань (політична, економічна, правова, військова, культурна, релігійна і т.д.); за ознакою часу, швидкістю здійснення (короткотермінова (що не потребує багато часу – від одного дня до одного місяця), поступова (до одного року), довготривала (протягом усього періоду професійної чи будь-якої іншої діяльності індивіда, яка триває понад рік)); за мірою послідовності (послідовна (стабільна) й непослідовна (епізодична, нестабільна)); за масштабністю (вузькопрофесійна, галузева, загальноосвітня).

Таким чином, аналізуючи процес самоосвіти як невід’ємної складової професійної самореалізації молодого фахівця, у дисертації зроблено такі висновки:

молоді фахівці – це соціально-статусна група, до якої належить працююча молодь віком від 20 (вік, коли людина закінчує навчання у вузі ІІ-ІV рівня акредитації) до 30 років, що знаходиться на стадії професійної соціалізації та професійної самореалізації, праця якої носить

творчий або виконавчий характер з елементами творчого їх опрацювання та потребує постійного оновлення професійних знань;

прагнення молодого фахівця до професійної самореалізації у певному виді професійної діяльності з часом може змінюватись. Ці зміни відбуваються не лише в залежності від змін навколишнього соціального середовища, в системі суспільних відносин, але й від змін у самій людині, в її суб’єктивному сприйнятті соціальних ситуацій, життєвому досвіді, рівні освіченості та культури. Будь-які розбіжності між зовнішніми обставинами та внутрішніми, особистісними характеристиками особистості, її потребами, інтересами, можливостями можуть, в одних випадках, стимулювати її індивідуальну активність, а в інших – обмежувати, локалізувати або навіть пригнічувати її;

на відміну від організованого академічного навчання, в самоосвіті не існує зовнішнього контролю, а зовнішній вплив досить обмежений, відсутні регламентовані заняття, обов’язок відвідування їх. Спрямування навчання, його зміст, глибину та обсяг знань, якими необхідно оволодіти, молодий фахівець встановлює сам для себе, проте йому мають бути властиві певні атрибути академічного навчання: цілеспрямованість, наполегливість, системність, вольові зусилля, дидактичні підходи тощо.

У третьому розділі “Соціальна роль самоосвіти в удосконаленні особистості молодих фахівців та їх професійній самореалізації” розглянуто соціально-функціональну структуру процесу самоосвіти в професійній самореалізації молодих фахівців, а також соціальні чинники його удосконалення в сучасних соціально-економічних умовах розвитку українського суспільства.

Розвиток самоосвітньої діяльності особистості здійснюється шляхом розв’язання протиріч між особистісним та груповим (соціетальним) знанням, ведучою тенденцією при цьому є потяг до її самореалізації та самовдосконалення. Рівень самоосвітньої діяльності молодого фахівця характеризує його внутрішню соціально-психологічну атмосферу, яку можна розглядати як духовне явище, що відбиває як загальні, так і специфічні умови його діяльності і визначає ставлення до професії, життєві позиції та ціннісні орієнтації.

Молоді фахівці різних професійних профілів по-різному оцінюють недоліки своєї вузівської підготовки. Більшість респондентів, які незадоволені своїми знаннями, отриманими під час професійної освіти у вузі, виявилася серед фахівців, праця яких носить інтелектуальний характер (керівники, дослідники, вчителі, вихователі – 45%), тоді як серед працівників інших профілів незадоволених майже утричі менше - 17,2%. Це підтверджує думку про те, що програми вищих навчальних закладів не завжди відповідають реаліям життя, викладачі вузів не завжди ознайомлені з новітніми досягненнями та науковими розробками: не прагнуть цього або не мають такої змоги (наприклад, викладачі провінційних вузів). Все це говорить про необхідність пропагування самоосвіти в середовищі молодих фахівців як необхідного і невід’ємного компоненту поповнення своєї освітньої бази, вдосконалення професійних навичок, набуття нових знань, нових комп’ютерних технік та інформаційних технологій.

Виявилися певні залежності між стажем роботи молодих фахівців та обраними ними формами самоосвіти. Так, чим більший стаж, тим більша чисельність тих, хто віддає перевагу науковим конференціям, спеціалізованій науковій літературі та програмам телебачення. Молодь, яка працює не більше 3-х років, найчастіше обирає комп’ютерні навчальні програми та інформацію Inte et. Це означає, що у більшості молодих працівників потяг до освіти, до підвищення особистісного рівня знань нерозривно пов’язаний із технічним розвитком та інформаційною технологізацією виробництва, що підтверджує наявність у них певного рівня підготовленості до “інформаційного вибуху”, яким характеризується становлення постіндустріального суспільства.

В умовах системної кризи матеріальна забезпеченість, звісно, стає одним з найважливіших, життєво необхідних факторів вибору сфери трудової діяльності. За таких обставин дія суспільно зумовлених мотиваторів самоосвітньої діяльності особистості носить двоїстий характер: з одного боку, не має значного впливу на рішення індивіда займатися самоосвітою, а з іншого – навпаки, сприяє найбільш амбіційній групі молодих фахівців активізувати свою професійну діяльність для досягнення бажаних матеріальних і соціальних благ. Велике значення особистісно зумовлених чинників для молодих фахівців (матеріальної винагороди, кар’єрного зростання тощо) можна пояснити соціально-економічною нестабільністю нашого суспільства, відсутністю впевненості молоді у завтрашній день, а також невідповідністю заробітних плат на підприємствах законодавчо визначеному прожитковому мінімуму та характеру праці фахівців.

У самоосвітній професійній діяльності особистості її ціннісні орієнтації відіграють важливу роль, адже від цього залежить і ефективність праці молодого фахівця, і вибір ним шляхів професійного зростання, і, що цікавить нас найбільше, вибір шляхів самоосвіти. При відповіді на питання “Що для вас є головним у житті?” 45,1% респондентів обрали матеріальне благополуччя, 40,6% - реалізацію своїх здібностей, 37,3% - добре здоров’я, 33,9% - цікаву роботу, 31,8% - сімейне щастя. На останньому місці серед цінностей молодих фахівців служіння народу та інтересам України (5,1% опитаних) та пізнання життя (2,9%). Ніхто з молодих фахівців, що брали участь у опитуванні, не обрав служіння Богу як свій орієнтир у житті. Тобто, головною спонукою до самоосвітньої діяльності сучасних молодих фахівців є досягнення матеріального благополуччя та реалізація своїх природних здібностей, а також можливість виконувати цікаву роботу, зберігаючи при цьому добре здоров’я. Не спрацьовує як стимул до професійної самоосвітньої діяльності бажання добробуту свого народу, що говорить про низький рівень патріотизму серед працюючої молоді. Доречно зауважимо, що виховання патріотизму є наріжним завданням усієї системи освіти, зокрема, вищих навчальних закладів.

Мотиви, які  стимулюють особистісний процес самоосвіти молодих фахівців, за своєю значущістю розподілилися наступним чином:

професійне визнання, престиж, влада;

поліпшення матеріального становища;

професійне самовдосконалення;

професійна кар’єра;

додаткові соціальні пільги.

Молодих фахівців, в залежності від ступеню їх активності у професійній самореалізації, ґрунтуючись на результатах соціологічного дослідження, можна поділити на такі групи: молоді фахівці з діяльним (активним); споглядальним; індиферентним (пасивним) типами професійної самореалізації. Для активного типу фахівців у професійній самореалізації характерний високий рівень особистісної активності у різноманітних сферах професійної діяльності, прагнення індивіда реалізуватися в конкретних діях, здатність концентрувати волю на подоланні певних труднощів та перепон, вміння підкоряти собі певні ситуації, достатньо високий рівень особистісних прагнень. Фахівці споглядального типу у професійній самореалізації зосереджені переважно на своїх особистісних відчуттях, недостатньо вольових, здебільшого замкнених. Вони здатні виявляти неабияку фантазію у розробці різноманітних планів, проектів, що, як правило, самі не поспішають реалізувати, задовольняючись лише прожектуванням. Індиферентний тип фахівців у професійній самореалізації характеризується переважанням пристосовницьких форм поведінки, стихійністю у роботі, ситуативністю, перевагою обставин над індивідуальним самовираженням особистості. Це люди, як правило, неініціативні, з певним внутрішнім дискомфортом. Звісно, що усі вищеназвані типи молодих фахівців під час професійної самореалізації у “чистому вигляді” існують лише теоретично. У реальному житті можна говорити  про переваги того чи іншого типу активності молодого фахівця або про їх конвергенцію.

Враховуючи сучасний економічний стан українського суспільства, пропонуємо визначити додатково такі функції самоосвіти (у соціологічній літературі виділяються такі функції самоосвіти:соціальної мобільності, соціально-репродуктивна, культурно-репродуктивна):

ре-соціалізації: за допомогою самоосвіти особистість здатна переорієнтуватися на нові наукові погляди, сформувати новий світогляд, змінити життєві переконання, які не відповідають вимогам часу; завдяки самоосвіті людина може отримати нову спеціальність, використовуючи свій наявний освітній рівень та практичний досвід роботи;

соціального захисту: в умовах жорсткої конкуренції на ринку праці завдяки постійній самоосвіті молоді фахівці, здатні тривалий час підтримувати свою конкурентоспроможність та професіоналізм, швидко реагувати на виникнення та впровадження у виробництво нових технік та технологій;

соціальної інтеграції: завдяки самоосвіті задовольняється потреба молодих фахівців у повноцінних та різнобічних знаннях під час її входження у самостійне життя.

самореалізації особистості у професійній діяльності: самоосвіта виступає головним чинником самореалізації молодих фахівців в освітній та пізнавальній сферах, а професійна діяльність у даному випадку виступає базою розвитку її освітніх та пізнавальних інтересів;

самовдосконалення особистості: самоосвіта – це той засіб, який допомагає молодим фахівцям усвідомити, прийняти, розвинути та реалізувати свої здібності у професійній та будь-якій іншій сферах діяльності;

самоствердження особистості: самоосвіта допомагає молодим фахівцям залучатися до суспільних відносин, послідовної зміни способів життєдіяльності та самовизначатися як творець власного життєвого шляху.

Однією з форм самоосвітньої діяльності молодих фахівців, вважаємо, може виступати самоменеджмент. Як багаторівневий процес самодіяльності він сприяє зростанню особистості в усіх сферах діяльності, формує її прагнення до саморозвитку себе як творчої особистості. Центральна ідея концепції самоменеджменту складається з виокремлення як інтегральної, узагальненої характеристики сучасного фахівця, його творчого характеру, тобто особистості, схильної до безперервного саморозвитку та самореалізації в одному, а найчастіше в декількох видах професійно-творчої діяльності.

Таким чином, ґрунтуючись на аналізі емпіричного матеріалу, автор дійшов висновку, що професійна самореалізація молодих фахівців засобами самоосвіти в умовах сучасного виробництва є складним, суперечливим та багаторівневим процесом, що зумовлений об’єктивними та суб’єктивними чинниками. Тривалість цього процесу, його структура, ступінь професійної самореалізації молодих фахівців залежать від організації умов праці на підприємстві та рівня сприяння його керівництва професійній адаптації, професійній самоідентифікації та професійному самовдосконаленню своїх працівників. Модель самоосвіти не замкнена, вона “працює” протягом усієї кар’єри молодого фахівця, оскільки його освітні потреби постійно зростають, розширюється мотивація його самоосвіти, а отже, кожне наступне коло самоосвіти завжди має бути більшим за попереднє. Разом з тим мотивація самоосвіти – значною мірою особистісно визначена система, вона досить індивідуальна, не завжди відкрита, соціально-означена, а часто прихована, інтуїтивна.

ВИСНОВКИ

Самоосвітній процес особистості як вид її діяльності має психосоціальну природу, адже людина наділена свідомістю, почуттями, емоціями, інстинктами і багатоцільовим характером їх прояву у різних сферах суспільних відносин. Людина відчуває необхідність у самоосвіті в результаті впливу на неї середовища, в якому вона живе, коли оточуючий її світ ставить підвищенні вимоги до вдосконалення її інтелектуального розвитку. Домінуюча у сучасному суспільстві орієнтація на відтворення знання в межах традиції суперечить постійно зростаючим темпам інформатизаційного валу, що породжує конфлікти на рівні індивіда, соціальної групи та суспільства в цілому. Процеси модернізації, що характерні сучасному суспільству, поширюючись на галузь знання, призводять до сумісництва традиційних, сучасних та перехідних елементів його трансляції та відтворення. Ці процеси чітко диференціюють технології самоосвітньої діяльності. В рамках однієї сфери (наприклад, професійної) можуть одночасно існувати як сучасні модернізовані, так і традиційні шляхи самостійного відтворення професійного знання, які кардинально різняться потребо-мотиваційними, ціннісно-нормативними, цільовими характеристиками. Саме тому професійна самоосвітня діяльність відрізняється від освітнього процесу більшою ускладненістю та суперечливістю.

Характер праці, науково-технічна активність молодих фахівців мають важливе значення для їх особистісної самоосвітньої діяльності, але не менш важливе значення мають й інші соціальні аспекти діяльності молодих фахівців, а також морально-етичні мотиватори - ціннісні орієнтації молоді, їх життєві цілі та перспективи кар’єри.

Результати дослідження підтвердили висунуту гіпотезу про те, що процес самоосвіти молодих фахівців у сучасному українському суспільстві доцільно стимулювати, виходячи з наступних критеріїв: якість підготовки молодого фахівця до самостійної трудової діяльності; ціннісні орієнтації молодого фахівця; бажані перспективи кар’єрного росту молодого фахівця; перспективні життєві цілі молодого фахівця.

Переважаюча кількість молодих фахівців (47,3%) вважають освіту важливою умовою досягнення успіху та благополуччя в житті. Це означає, що в суспільній думці склався стійкий стереотип, у відповідності до якого високий рівень освіти є одним з важливих критеріїв особистісних життєвих досягнень.

У сучасному суспільстві самоосвіта є невід’ємним детермінуючим чинником особистісного розвитку молодих фахівців, в якому зацікавлені не тільки самі фахівці та їх керівництво, але й суспільство в цілому. Професійна самоосвіта фахівців є планомірним, послідовним і наперед спроектованим процесом, який дає змогу забезпечувати реалізацію потреби молодої людини у самовдосконаленні, саморозвитку, самореалізації, а також підприємств до кадрів робітників відповідного професійно-кваліфікаційного складу, з необхідною мобільністю, підготовки їх до зміни типу праці у відповідності з технічним та інформаційним вдосконаленням виробництва. Ефективним і результативним з точки зору досягнення особистісних цілей молодих фахівців та їх професійної самореалізації може бути самоменеджмент як базова форма самоосвітньої діяльності.