Хань Г.А. Теоретичні засади планування та організації розслідування злочинів

Краткое содержание

У вступі обґрунтовується актуальність і новизна теми дисертації, визначаються об’єкт, предмет, мета і завдання дослідження, зв’язок роботи з науковими програмами і планами, розглядається методологічна та емпірична база наукової роботи, вказується теоретична та практична значущість, апробація результатів дослідження.

РОЗДІЛ 1 “Теорія планування розслідування злочинів” містить п’ять підрозділів, які присвячені дослідженню сучасних концепцій планування розслідування, теорії криміналістичної версії, розглянуто теоретичні положення про принципи, цілі, структуру, умови, види і форми планування розслідування злочинів, досліджено психологічні особливості планування розслідування, розглянуто особливості планування розслідування злочинів, вчинених організованими злочинними групами.

У підрозділі 1.1. “Сучасні концепції планування розслідування злочинів” досліджується історія формування теорії планування розслідування злочинів з 20-х років ХХ ст. до наших днів. На основі загальнотеоретичних положень криміналістики проведено аналіз і систематизацію сучасних концепцій планування розслідування злочинів. Дисертант поділяє думку, висловлену С.О. Голунським, Р.С. Бєлкіним, О.Н. Колесниченком, В.О. Коноваловою, що вчення про криміналістичну версію та планування розслідування злочинів складають окрему криміналістичну теорію і входять у загальну частину криміналістичної тактики й особливу частину методик розслідування окремих видів злочинів. Отже, виділення планування розслідування злочинів в окремий розділ криміналістичної науки є недоцільним з теоретичного та практичного погляду.

Визначаючи поняття планування розслідування, дисертант дійшов висновку, що його не можна розглядати як тактичний прийом або метод розслідування злочинів. Визначення необхідно будувати, виходячи з тих функцій, яке воно виконує в процесі розслідування злочину. Класифікація функцій планування розслідування злочинів має, на думку автора, такий вигляд: а) аналітична (інформаційна), б) пізнавальна (гносеологічна), в) прогностична, г) організаційна, д) управлінська. На підставі аналізу функцій сформульовано поняття “планування розслідування злочинів,” яке є програмою організації розслідування, що становить творчу розумову діяльність з визначення шляхів і засобів розслідування, обставин, які підлягають встановленню, а також з визначення системи і тактики слідчих дій та оперативно-розшукових заходів для найбільш ефективного досягнення цілей розслідування.

У підрозділі 1.2. “Версія – основа планування розслідування злочинів” дисертант аналізує розвиток вчення про криміналістичну версію. Проблема версії на теоретичному рівні почала розглядатися лише в 50-х роках ХХ ст., коли загальні теоретичні питання планування було вже більш або менш досліджено. Автор поділяє думку Р.С. Бєлкіна, О.Н. Колесниченка, В.О. Коновалової про те, що немає достатніх підстав розділяти версії і планування розслідування, тому що ці поняття логічно і функціонально взаємозумовлені, складають єдину окрему криміналістичну теорію.

Дотепер ряд положень вчення про криміналістичну версію зберігає дискусійний характер. Встановлено, що криміналістична версія є основою планування розслідування злочинів. Розглянуто природу і функції криміналістичних версій. Досліджено чотири основні функції версії: аналітичну, пізнавальну (гносеологічну), прогностичну й організаційну.

На основі критичного розгляду існуючих класифікацій криміналістичних версій запропоновано таку класифікацію: а) за суб’єктом висування: слідчі, розшукові, експертні, судові; б) за обсягом пояснюваних фактів: загальні та окремі; в) за ступенем визначеності: типові і конкретні; г) за спрямованістю в часі: ретроспективні і прогностичні; д) за формою логічних взаємовідносин: основні і контрверсії.

У підрозділі 1.3. “Принципи та види планування розслідування злочинів” розглянуто теоретичні положення про принципи, цілі, структуру, умови, види і форми планування розслідування злочинів.

Принципи планування розслідування можуть бути охарактеризовані як об’єктивні і закономірні за своєю природою вимоги, що запроваджені у слідчу діяльність і управляють нею у практичному її здійсненні. Визначено, що до специфічних принципів планування слід відносити індивідуальність, динамічність і обґрунтованість.

Цілі планування полягають у визначенні напряму і змісту діяльності слідчого на всіх етапах розслідування, забезпеченні цілеспрямованості, повноти, об’єктивності, всебічності і швидкості, економії часу, сил і засобів.

Визначено, що умови планування розслідування – це сукупність певних обставин, фактів, знань і умінь, які роблять можливим здійснення планування діяльності з розслідування злочинів. До умов планування розслідування, на думку дисертанта, слід віднести об’єктивні фактори, а саме: наявність первинної інформації про подію, яка має ознаки злочину, та її аналіз, а також слідчі ситуації як комплекс доказової та оперативної інформації на кожному етапі розслідування.

Питання про елементи планування розслідування у криміналістичній літературі вирішено неоднозначно. Єдиний за своїми цілями і тактичним значенням процес планування розслідування, зі змістовного боку, становить систему, елементи якої є взаємозалежними і взаємозумовленими. Вони відносно постійні, пов’язані між собою, що дозволяє об’єднати їх у комплекси дій і розглядати як елементи структури планування.

Існують дві форми планування розслідування: уявна (усна) і письмова. Деякі автори вважають, що уявна (усна) форма планування самостійного значення не має, передує письмовій і існує як проміжна, до складання письмового плану. У дисертації заперечується це твердження, з огляду на те, що планування – це насамперед розумова діяльність слідчого. Як показало вивчення емпіричного матеріалу, перехід усної форми планування в письмову на практиці відбувається не завжди.

Проведене опитування свідчить, що 100% слідчих і 83% оперативних співробітників підрозділів ОВС планують розслідування злочинів. Однак вивчення кримінальних справ показало, що в 72 % випадків письмовий план розслідування в матеріалах кримінальних справ відсутній. За результатами анкетування встановлено, що 100% слідчих планують розслідування у формі уявної моделі, 28,5% з них складають письмовий план розслідування у виді переліку питань чи дій, які необхідно виконати під час розслідування, у хронологічному або логічному порядку. Досить рідко складаються письмові плани у формі графічних схем (менше 1%), “схем-шахматок” (2,2%), “особистих карток” обвинувачуваних (1,2%).

Встановлено, що недооцінка питань планування на практиці помітно впливає на виконання завдань, покладених на правоохоронні органи. Зокрема, можна виділити такі недоліки: 1) необґрунтоване продовження термінів розслідування; 2) хаотичність і непослідовність проведення слідчих дій і оперативно-розшукових заходів; 3) неефективність використання людських і матеріальних ресурсів, науково-технічних засобів; 4) відсутність ефективної взаємодії між органами і службами, що беруть участь у розслідуванні; 5) відсутність наукової організації праці і управління; 6) відсутність тактичних операцій, які необхідно планувати і готувати заздалегідь; 7) порушення процесуальних норм; 8) низька якість розслідування. У зв’язку із цим автором розроблено рекомендації до застосування різних видів і форм планування розслідування в практичній діяльності.

Підрозділ 1.4. “Психологічні основи планування розслідування злочинів. Роль прогнозування” присвячено дослідженню психологічних особливостей планування розслідування. До числа психологічних особливостей слідчої діяльності входить правова регламентація, яка означає суворе правове регулювання цієї діяльності, що закріплено в нормах закону, отже, є обов’язковою для виконання. Істотною психологічною особливістю діяльності з розслідування злочинів є подолання опору розслідуванню з боку не зацікавлених в успішному розслідуванні справи осіб.

Під час планування створюється декілька вірогідних моделей (версій) ситуації, що складаються в ході розслідування. Ступінь адекватності цих моделей може бути різним. Зокрема, комплексного характеру модель набуває тоді, коли сукупність отриманої інформації досягає визначеного обсягу, достатнього для обґрунтованих висновків. Позбавлені обґрунтованості припущення можуть розглядатися як певні етапи в побудові версії.

Значну увагу приділено дослідженню прогностичної функції криміналістичної версії, співвідношенню понять планування та прогнозування. Дисертант дійшов висновків, що між криміналістичною версією і криміналістичним прогнозом існує сукупність позитивних і негативних зворотних зв’язків, що повністю відповідає основним законам діалектичного розвитку.

У підрозділі 1.5. “Планування розслідування злочинів, вчинених організованими злочинними групами” автор проаналізував криміналістичні особливості розслідування цієї категорії злочинів. Залежно від слідчих ситуацій, що склалися на початковому етапі розслідування цієї категорії злочинів, автор виділяє три основні напрями планування. По перше, пропонується планувати заходи щодо з’ясування: складу організованої злочинної групи, її лідерів, ієрархії та зв’язків групи, основного чи переважного напряму злочинної діяльності, вчинення конкретних злочинів. Другим напрямом планування розслідування діяльності організованої злочинної групи дисертант пропонує вважати планування: тактичних операцій, слідчих і організаційних дій, оперативно-розшукових заходів. Третім напрямом діяльності з планування розслідування має стати планування взаємодії та координації діяльності різних державних органів і служб, пов’язаних із питаннями боротьби з організованою злочинністю.

РОЗДІЛ 2 “Організація розслідування злочинів” складається з чотирьох підрозділів і присвячується дослідженню принципів організації розслідування, організації взаємодії під час розслідування злочинів, організації спеціалізованих слідчих підрозділів та банків криміналістичних даних.

У підрозділі 2.1. “Поняття та принципи організації розслідування злочинів” проведено лексичний, філософський та криміналістичний аналіз дефініцій “управління”, “структура”, “організація”. Обґрунтовано висновок про те, що поняття “управління” відображає способи впливу на систему, “структура” – це статичний опис елементів і зв’язків системи, а поняття “організація” описує динамічну складову системи, спрямовану на виконання функцій координації і субординації. Автор дослідив існуючі визначення “організації розслідування” та дійшов висновку, що поділ поняття “організація розслідування” на чотири рівні (вищий рівень організації, управлінський, методичний, тактичний), запропонований Р.С. Бєлкіним, найбільш глибоко розкриває суть питання. Дисертант проаналізував взаємозв’язок понять “організація розслідування злочину” і “планування розслідування” та дійшов висновку, що планування розслідування є не просто елементом організації, але організуючою основою (принципом) розслідування. Визначено принципи організації розслідування та запропоновано їх класифікацію, а саме: правові, криміналістичні, організаційно-управлінські, методичні. Одні з них (правові) допомагають слідчому правильно вирішити питання про те, які обставини повинні бути встановлені у справі, інші (криміналістичні, організаційно-управлінські і методичні) орієнтують його на вибір оптимальних засобів, методів, умов встановлення зазначених обставин і виконання інших завдань.

Аналіз практичної діяльності ОВС дозволив визначити та дослідити цілий ряд суб’єктивних і об’єктивних факторів, які перешкоджають ефективній організації розслідування. Автором надані певні рекомендації для подолання цих факторів і підвищення ефективності розслідування.

У підрозділі 2.2. “Взаємодія в діяльності слідчих, оперативно-розшукових та інших органів під час розслідування злочинів” визначено, що процес взаємодії в правоохоронній діяльності є закономірним і виправданим. Конкретні форми взаємодії поділяються на дві великі групи: 1) нормативно-правові; 2) організаційно-тактичні. Аналіз вивчених кримінальних справ і опитування працівників ОВС свідчить, що серед форм взаємодії найчастіше зустрічаються такі: слідчо-оперативні групи, створені для огляду місця події (82,3%), слідчо-оперативні групи, створені для проведення тактичних операцій (16,5%), спільне планування (10,3%), спільна підготовка і проведення слідчих дій (22%), виконання окремих доручень слідчого органом дізнання (34%), обмін інформацією (15,2%), спільні робочі наради (1%). За умови правильної організації взаємодії під час розслідування злочинів однією з найбільш ефективних форм може стати спільна організація та проведення тактичних операцій. Доведено, що під час організації і здійснення взаємодії виникають проблеми організаційного, тактичного і психологічного характеру. Для підвищення ефективності організації взаємодії слідчих, оперативно-розшукових та інших органів під час розслідування злочинів запропоновано такі рекомендації: 1) доцільно внести до КПК України положення, що суворо регламентують відповідальність органів дізнання за виконання окремих доручень слідчого; 2) необхідно змінити існуючу систему звітності таким чином, щоб показники роботи органу дізнання з розкриття та розслідування злочинів прямо залежали від кінцевих результатів розслідування без урахування проміжних результатів; 3) доцільно реорганізувати діяльність оперативних і слідчих підрозділів за лінійним принципом, підвищити рівень спеціалізації і вивести слідчі підрозділи ОВС з адміністративного підпорядкування територіальним органам дізнання; 4) керівникам органів дізнання і слідчих підрозділів необхідно посилити контроль за процесом планування розслідування й організації взаємодії, налагодити постійний обмін інформацією між слідчими й оперативними підрозділами; 5) для подолання психологічних проблем під час організації взаємодії керівникам підрозділів доцільно організувати моніторинг психологічного клімату, якісно поліпшити психологічне забезпечення діяльності співробітників.

У підрозділі 2.3. “Організація спеціалізованих слідчих підрозділів” досліджено принципи організації діяльності та побудови структури правоохоронних органів в Україні. Встановлено, що використовуються принципи універсалізації та спеціалізації. На думку автора, принцип універсалізації в діяльності правоохоронних органів означає мінімальну диференціацію сил, засобів і методів вирішення завдань розкриття та розслідування злочинів. Такий спосіб організації діяльності має ряд істотних недоліків. Альтернативою використання принципу універсалізації виступає принцип спеціалізації, але його застосування теж має певні недоліки. Автор обґрунтовує необхідність більш широкого використання принципу спеціалізації для організації спеціалізованих слідчих підрозділів і пропонує такі рекомендації: 1) запровадити диференційоване використання, залежно від оперативної обстановки, змішаного зонально-лінійного способу організації діяльності правоохоронних органів для боротьби зі злочинністю (злочинами, що не становлять великої суспільної небезпеки); 2) створити у складі наявних підрозділів боротьби з окремими видами злочинів (боротьби з незаконним обігом наркотичних засобів, зі злочинами у сфері економіки, з організованою злочинністю, з тероризмом) слідчі підрозділи, які діють на постійній основі, що фактично трансформує ці підрозділи з категорії оперативних у спеціалізовані слідчо-оперативні; 3) у зв’язку з великою суспільною небезпекою тяжких злочинів проти життя і здоров’я громадян і специфікою розслідування цієї категорії злочинів (наприклад, розслідування вбивств на замовлення), створити спеціалізовані слідчі підрозділи з розслідування цього виду злочинів; 4) у зв’язку з появою і в перспективі можливим поширенням злочинів у сфері комп’ютерної інформації, що мають значну специфіку, необхідно створити спеціалізовані слідчі підрозділи боротьби зі злочинами цієї категорії і своєчасно підготувати для них оперативних та слідчих співробітників; 5) у зв’язку з розвитком транснаціональної злочинності і з урахуванням специфіки діяльності з розслідування цих злочинів необхідно створити спеціалізовані підрозділи, які б мали можливість ефективно взаємодіяти з правоохоронними органами інших держав.

У підрозділі 2.4. “Організація банків криміналістичних даних і їх використання в розслідуванні злочинів” досліджуються сучасні проблеми організації криміналістичної реєстрації. З урахуванням необхідності підвищувати ефективність розкриття та розслідування злочинів (особливо вчинених в умовах неочевидності) необхідно створювати автоматизовані банки криміналістичних даних, що орієнтують на подію злочину, особу злочинця чи організовану злочинну групу, зокрема ті, що враховують усю сукупність криміналістично значимої інформації (за способами підготовки, вчинення і приховання злочину, типовими слідовими картинами). Визначено перспективні напрями вдосконалення системи криміналістичної реєстрації, зокрема створення банків криміналістичної інформації за способом вчинення злочинів.

Автор обґрунтовує положення, що криміналістично значима інформація міститься не лише в криміналістичних обліках, але й у методичних рекомендаціях з розслідування злочинів певного виду. Такі рекомендації включають: криміналістичну характеристику злочинів, аналіз типових слідчих ситуацій, систему загальних і окремих версій, рекомендації до планування початкових слідчих дій і оперативно-розшукових заходів. Тому є доцільним накопичення і поповнення зазначеної інформації в “криміналістичних банках даних” навчального і довідкового характеру, що були б пов’язані з комп’ютеризованою системою криміналістичних обліків і стали б основою створення автоматизованого робочого місця слідчого.

РОЗДІЛ 3 “Планування та організація профілактичної роботи слідчого” складається з двох підрозділів, в яких розглянуто проблеми планування та організації профілактичної роботи слідчого, а також надані певні рекомендації для підвищення ефективності цієї діяльності.

У підрозділі 3.1. “З’ясування причин і умов вчинення злочину в процесі розслідування” досліджено розвиток вчення про криміналістичну профілактику злочинів. Відповідно до емпіричних даних 83% опитаних співробітників ОВС оцінюють власну профілактичну роботу як незадовільну.

Обґрунтовано положення про те, що профілактична робота повинна плануватися слідчим ще на початковому етапі розслідування. Визначено основні напрями планування цієї роботи, а саме: 1) виявлення причин і умов, що сприяли вчиненню злочину; 2) вивчення особистості підозрюваного (обвинувачуваного); 3) встановлення причинних зв’язків між особистістю злочинця й обставинами вчиненого злочину; 4) виявлення та розкриття інших вчинених злочинів і правопорушень, не лише з боку підозрюваного (обвинувачуваного), але й інших осіб, що своїми діями чи бездіяльністю сприяли вчиненню злочинів; 5) планування і здійснення конкретних заходів щодо усунення причин і умов, які сприяли вчиненню злочину; 6) використання заходів запобіжного і виховного характеру, вплив на позитивні сторони особистості злочинця; 7) планування слідчим і широке використання профілактичного впливу трудових колективів, родини, національних традицій, конфесій, засобів масової інформації.

У підрозділі 3.2. “Форми профілактичної діяльності слідчого та її організація” предметом дослідження стали форми організації профілактичної діяльності слідчого, зокрема під час проведення слідчих дій та тактичних операцій. Автором обґрунтовано певні рекомендації, спрямовані на отримання профілактичного ефекту під час проведення окремих слідчих дій. Крім того, запропоновано рекомендації до організації профілактичної роботи слідчого під час розслідування окремих видів злочинів. Аргументовано, що як у ході розслідування злочину, так і після його закінчення слідчий може здійснювати профілактичну діяльність, орієнтуючи її на широкі верстви населення.