«ИНФОРМАЦИОННОЕ НЕРАВЕНСТВО КАК СОЦИОЛОГИЧЕСКАЯ ПРОБЛЕМА»

Краткое содержание

У вступі подається загальна характеристика та обґрунтовується актуальність обраної теми, показаний зв'язок роботи з науковими програмами, визначаються об'єкт і предмет дослідження, методологічна та теоретична основи дослідження, мета й завдання, наукова новизна, зазначається теоретична та практична значущість та апробація одержаних результатів.

Перший розділ - «Теоретико-методологічні підходи до соціологічного аналізу «інформаційного суспільства» присвячений аналізу основних теоретичних підходів до інтерпретації інформаційного суспільства.

У першому пiдроздiлi  - «Формування інформаційного суспільства в умовах глобалiзації»  виділено чинники, що впливають на процес формування інформаційного суспільства: процес глобалізації, конкретні реалії соціального часу й соціального простору.

Глобалiзацiйний процес розглянуто як чинник поступового перетворення рiзнорiдного cвiтового соцiального простору в  єдину глобальну систему, у якiй перемiщаються iнформа­цiйнi потоки, iдеї, послуги, стандарти поведiнки, що змiнює  дiяльнiсть соцiальних iнститутiв, спiльнот та iндивiдiв, механiзми  їх взаємодiї ( концептуальнi пiдходи Н.Лумана, Р.Робертсона, Е.Гiденса, Д.Харвея та iн.). У роботi зазначається, що  глобалізація є однією з передумов переходу до інформаційного суспільства, в цьому контекстi вiдзначено ії як  процес формування та послiдовного розвитку єдиного простору на базi нових комп`ютерних технологiй.  Пiд впливом   глобалізації структура iнформацiйного суспiльства набуває риси, якi видiленi М.Кастельсом:  широка соцiальна та культурна диференцiацiя, зростання соцiальної стратификацiї, iнтеграцiя всiх видiв повiдомлень в загальнiй когнiтив­нiй структурi.

Iнформатизація суспільства розглянута в роботі як макросоціальний процес. Вiдзначається, що iнформатизація охоплює всi мережевi технології - комерцію, освiту, бізнес, можливостi формування електронного уряду не як iзольованi сфери дiяльностi, а як iнтегровану та взаємозалежну сукупнiсть цих технологiй, якi складають єдиний фундамент переходу до інформаційного суспільства.

У роботi оцiненi соцiальнi наслiдки інформатизації: збiльшення обсягiв iнформацiї, що приводить до ситуації, коли людина не може її систематизувати, об'єктивно розглянути - виникає можливiсть маніпулювання нею; збiльшення обсягiв iнформацiї викликає стреси, породжені інформаційним перевантаженням, «інформаційний шок»; змiни структури проведення вiльного часу; поява iнтернет-залежностi; з'явилися нові засоби негативного впливу на людину, коли знання використовуються для маніпуляції людьми (нові політичні технології, релігійні конфлікти та iн.), вiртуальна реальнiсть замiнила «особисте» спілкування; відбувається трансформація соціальної структури (через що психологiчнi вiдмiнностi мiж соцiальними прошарками та групами посилюються, соцiальна тканина суспiльства розповзається, суспiльство сегментується. Виникають віртуальні групи на різних підставах, що протиставляються реальним спiльнотам, до яких індивід належить у силу своєї вихідної ідентичності); експлуатація знання для небезпечних цілей (тероризм, злочинна трансплантологiя, загроза використання атомної енергії у військових цілях), несанкціоноване отримання комп'ютерними злочинцями секретної державної інформації, інформації про приватне життя та ін.

На думку деяких дослiдникiв (І. Валлерстайн та iн.) в найближчі сорок-п'ятдесят років соцiальну си­стему чекає інституційна криза, завдання створення нового соцiаль­ного порядку, бо вiдбувається «стиснення середніх страт», зростання нерiвностi.

Тобто впровадження інформаційно-комунікаційних технологій під час формування інформаційного суспільства можна розглядати як системне нововведення, соціальні наслідки якого як соціального процесу можуть виявлятися через значний інтервал часу. Треба погодитися з висновком фахiвцiв з проблем соцiологiї управлiння про те, що осмислення результатiв соцiальних процесiв завжди запiзнюється вiд розвитку процесiв не менше, як на 15 рокiв (I.В. Прангашвiлi).

Таким чином, глобаліація зв'язує людей у світове співтовариство, а це призводить до якісних змін у стилі мислення, у способі бачення, оцінці й розуміннi дійсності. Колишній лінійний спосіб сприйняття світу, заснований на логічній послідовності, поступається місцем його цілісному баченню. Отже, інформатизацію як соцiальний процес у роботi розглянyто саме як дисипативний процес, використовуючи методологiчнi можливостi синергетичної парадигми  (Л.Д.Бевзенко та iн.).

Доводиться, що глобалiзацiя втiлює iдею iнтегрованостi країн в свiтове iнформацiйне суспiльство. У рамках цiєї теорiї однi дослiдники (Р.Арон, Д.Белл) обмежували процес зближення економiчною сферою, iншi вiдстоюють тезу про те, що рiзнi соцiальнi системи переймають одна в одної не тiльки позитивнi, а й негативнi властивостi, що може призвести до кризи сучасної цивiлiзацiї (Г.Маркузе, Ю.Габермас). Пiдкреслюється, що технологiчна революцiя, яка вiдбулася в iндустрiальних країнах, сформувала новий тип взаємодiї мiж державами, оцiнений деякими дослiдниками як руйнiвний для вiдсталих країн та успiшний для тих країн, якi вирвалися вперед.

Глобалiзацiя сприяє внутрiшньому розподiлу суспільств за рахунок формування «iнформацiйних спiльнот», що причетнi до систематичного використання iнформацiйних технологiй. Під впливом процесу глобалізації при формуванні інформаційного суспільства відбувається розподіл людей, соціальних груп і суспільств за ступенем їхньої участі у створенні й використанні інформаційних технологій.

У другому пiдроздiлi - «Соцiологiчна концептуалізація інформацiйного суспільства»- розглянутi рiзнi пiдходи до аналiзу інформацiйного суспільства з метою дослiдження чинникiв, що впливають на виникнення iнформацiйної нерiвності.

Трансформаційні зміни, що відбуваються у всіх сферах життєдіяльності суспільства у роботi розглянутi в контексті особливостей і спрямованості формування інформаційного суспільства. Методологічне оформлення концепцій нового суспільства приведено в рамках наступних підходів: постмодернізм, теорія постіндустріального суспільства (Д.Белл, З.Бжезінський, Е.Тоффлер, Е.Турен та iн.). Відповідно до даних теорій, суспільство у своєму розвитку проходить три основні стадії: доіндустрiальну, індустріальну, постіндустріальну. Розвиток комп`ютерного світу розглянуто автором в  аналізі проблем переходу від модерну до постмодерну - інформаційне суспільство, суспільство  науки, суспільство знань, «багатоопційне» суспільство та ін.  П.Друкер використовує термін «суспільство знань» для визначення типу економіки, в якій знання відіграють вирішальну роль, а їхнє виробництво стає джерелом розвитку. У «суспільстві знань» активно розвиваються інформаційні й комунікаційні технології, створюються умови для ефективного використання знань у вирішенні найважливіших задач управління суспільством. В iнформацiйному суспiльствi, «суспільствi знань» економiка становиться «економiкою уваги», адже «присутнiсть» в iнформацiйнiй системi - головна якiсть продукту, iдеї чи особистостi. У цьому контекстi Інтернет роглядається як матерiальне втiлення «економiки уваги», головний товар в якiй - знання. На думку автора, виділяються два важливих аспекти мережi як простору, в якому розвивається економiки уваги: можливiсть програмування й управлiння увагою користувачiв; «iнформацiйна надпровiдність».

У роботi виділено базові риси інформаційного суспільства; зазначається, що  відбувається перехід економічних і соціальних функцій від капіталу до інформації; рівень знань стає фактором соціальної диференціації. Закономірним наслідком цього стає формування нових соціальних еліт. Розподіл на «імущих» і «незаможних» набуває принципово нового характеру: привілейований шар утворять інформовані, неінформовані - це «нові бідні».

Підходи до комунікативного суспільства К.Ясперса, К.О.Апеля, Ю.Габермаса, У. Еко, В.Щербини та інших акцентують значення комунікації в умовах «нового інформаційного порядку».  М.Кастельс використовує в якостi базових поняття:  «комунікацiйна си­стема», «мережеве суспiльство», «iнформацiональне  суспiльство», пропонує тезу про перехiд до «iнфор­мацiйного капiталiзму» чи до «iнформацiоналiзму», в умовах якого успiх за­лежить, в першу чергу, вiд здiбностi генерувати, обробляти та ефективно використовувати iнформацiю.

Спираючись на логіку теоретизування Ю. Габермаса, сформульовано положення, орієнтуючись на які можна здійснювати соціологічну iнтерпретацію концепцій інформаційного суспільства. Підкреслено, що відбувається зміна інституційного ядра соціальної інтеграції - забезпечення єдності соціального світу за допомогою цінностей і норм не на основі системи панування, підкріпленої виробничими відносинами, характерними для індустріальної економіки, а на основі комунікативної дії; розповсюдження iнформацiйно-комунiкацiйних технологiй стає домiнуючим чинником, що визначає прискорення процесiв соцiальної трансформацiї в суспiльствi. Але новi технологiї створюють лише новi можливостi, тому в рамках сучасних теорiй масових комунiкацiй дослiдницький акцент направлений саме на роль впливу нових засобiв комунiкацiї на процес соцiальної взаємодiї в суспiльствi.

У дисертацiї приводиться аналіз деяких моделей інформаційного суспільства (розроблених на базi поняття вiртуальностi М.Кастельсом, П.Хiманеном та iн.), якi можна використовувати для побудови моделi iнформацiйного суспiльства в українському варiантi,  проте зазначається, що в кожнiй країнi свiй шлях переходу до iнформацiйного суспiльства, пов`язаний з соціокультурними, економiчними, технiчними передумовами.

У третьому пiдроздiлi - «Суб'єкти та об'єкти формування інформаційного суспільства як об'єкти соціологічного аналізу» розглянута специфіка соцiальної взаємодiї в умовах iнформатизацiї.

Суб'єкти соціальної взаємодії визначаються відповідно до їхніх відносних позицій у iнформацiйному просторі. Згідно з теорією структурації Е.Гiденса у роботі розглянута дуальність соціальної структури інформаційного суспільства: суб'єкти та об'єкти являють собою складну багатомірну структуру, де об'єктивне та суб'єктивне не підлягають змістовному розрізненню. Характер зв'язку між об'єктами й суб'єктами формування інформаційного суспільства - зворотний, а звідси - поширення інформаційної нерівності відбувається на макрорівні, мезорiвнi, мікрорівні.

У роботі проаналізовані суб'єкти формування інформаційного суспільства, якими на макрорівні виступають: країни, регіони, на мiкрорiвнi -соцiальнi групи, соціальні організації, індивіди (прикладнi та системнi програмісти, системнi аналітики, користувачі, оператори та iн.). Підкреслюється, що окремi суб'єкти перiодично створюють новi «high-tech» та вириваються вперед, i стають на деякий час лiдерами-монополiстами. Суб'єкти та об'єкти одночасно через низку причин: низький рiвень доходiв; неможливость отримання освiти, низький рiвень комп`ютерної грамотностi та знань iноземних мов та iн. - об'єктивно опиняються в групi «тих, хто запізнюється», виникає нерівність. У дисертації наводяться статистичнi показники - iндекси формування iнформацiйного суспiльства, якi дозволяють  характеризувати рiвень інформаційної нерівності на макрорівні.

У четвертому пiдроздiлi - «Cтан процесу формування інформаційного суспільства в Україні» проаналізовано основні тенденції розвитку інформаційного суспільства в нашій країні. У роботі пiдкреслено, що Україна знаходиться на перших етапах його формування. В останні роки в Україні сформувалися визначені соціально-економічні, науково-технічні й культурні передумови розвитку інформаційного суспільства. Автором проведено вторинний аналіз результатів соціологічних досліджень Інституту соціології з проблем інформатизації суспільства. Пiдкреслено, що темпи і спрямованість розвитку інформаційного суспільства в Україні залежать не тільки від макроекономічних і технологічних, але й від соціально-психологічних передумов (ступінь готовності суспільства і його конкретних представників сприйняти змінам, що відбуваються, скористатися новими можливостями, які відкриваються під час упровадження сучасних інформаційно-комунікаційних технологій). Стверджується, що загальний рівень насиченості та розвитку Інтернет-контенту ще низький, але протягом 2000-2006 років мережа Інтернету в Україні збільшувалася в середньому на 40% у рік, у цілому позиція країни у світовому інформаційному просторі залишалася майже незмінною.

Для пiдтвердження теоретичних результатiв у данiй частинi дослiдження автор також використовує вторинний аналiз соцiологiчних даних «Україна та Європа: результати мiжнародного порiвняльного соцiологiчного дослiдження», виконаного Інститутом соціології в межах загальноєвропейського моніторингового проекту «Європейське соціологічне дослідження». Згiдно з ними, особливо помітним є відставання України від більшості країн Європи у використанні Iнтернету. Так, 75% громадян України зазначили, що не мають доступу до Інтернету ані на роботі, ані вдома, тоді як в інших нових державах Європи: Чехії, Угорщині, Словаччині та Словенії - Інтернет тією чи iншою мірою доступний більшості населення. Щодня користується Інтернетом в Україні лише 1% громадян, тоді як в Ісландії - 55%, у Данії - 43%, у Норвегії - 37%.

Наша країна належить до групи 50-ти найбільших країн за кількiстю населення, але за індексом телекомунікаційної підготовленості вона займає тільки 70-е місце cеред 80 країн, оцінених за цим критерієм. У списку з 104 країн світу Україна знаходиться на 76-му місці за загальним індексом макроекономічного розвитку, на 83-му  місці за загальним індексом технологій, на 82-му - за індексом інформаційного розвитку суспільства. Україна займає одне з останніх місць у Європі за рівнем поширення комп`ютерної техніки (менше 9 персональних комп`ютерiв на 100 людей), але український ринок персональних комп`ютерiв демонструє наивищi темпи розвитку в Європi. Тенденцiї поширення комп`ютерної технiки по регiонах України свiдчать про нерiвномiрнiсть її розподiлу.

За даними досліджень 85% з використованого програмного забезпечення в Україні - «пiратське». У роботі зазначається, що для характеристики стану країн - аутсайдерів у сучасному інформаційному просторі можна застосувати  термін «перевага відставання». Передові країни у свій час витратили величезні кошти для створення піонерних інформаційних технологій.  Країни, що розвиваються, спочатку уникли витрат на дослідження й виробництво дуже дорогих інформаційних технологій  і тепер можуть придбати дешеві аналоги. Цій обставині сприяє процес глобалізації, а також світовий ринок, у рамках якого здійснюється інтенсивне проникнення міжнародних інформаційних корпорацій у нові сегменти ринку.

 Другий розділ «Iнформаційна нерівність як соціологічна проблема» вирiшує завдання уточнення теоретико-методологiчних уявлень щодо поняття «інформаційна нерівність» та з використанням результатiв проведених дослiджень присвячений вивченню соціологічних аспектів інформаційної нерівності і шляхів вирішення цієї проблеми в сучасному українському суспільстві.

У першому пiдрозділi «Соціологічні аспекти інформаційної нерівності» в рамках структурно-конструктивiстської парадигми проаналізована «інформаційна нерівність» як соціологічне поняття. При визначеннi «інформаційної нерівності» автор пропонує базуватися на таких пiдходах: соцiальна дiйснiсть уявляється структурованою як соцiальними вiдносинами, так i уявленнями агентiв про вiдносини; соцiальнi вiдносини, iнтерiоризуючись у процесi здiйснення практик, перетворюються в практичнi схеми, за П.Бурдьє, чи в схеми виробництва практик нерiвностi. У такому контекстi розглянуто нерiвнiсть соцiальних можливостей чи життєвих шансiв, що випливає з неоднаковостi у специфiчних та соцiально обумовлених ресурсах (використання інформаційно-комунікаційних технологій та iн.) та соцiальних практиках. З урахуванням методологiчних установок конструктивiзму надається визначення  iнформаційної нерівностi як похідної структури. Нерівність - конструкцiя, що здатна набути об`єктивного статусу елемента соціальної структури. Агенти (за термінологією П.Бурдьє), що знаходяться в соцiальному просторi, порiвнються крiзь призму вiдносин елементiв соціальної структури. Це порiвняння взаємозалежних позицiй у рамках єдиного соцiального поля вважається важливим у системi цiнностей даного суспiльства. В iнформацiйному суспiльствi образ споживання є знаком, за допомогою якого ідентифікується соцiальний стан агента. З позицiй структуралiзму мiсце iндивiда в iєрархiї визначено, в першу чергу, структурними чинниками, неособистiсними ресурсами, що є в його розпорядженнi. Соцiальну структуру можна розглядати у формi пiрамiди, просування до вершини якої залежитиме вiд особистих якостей згiдно з мерiтократичною парадигмою.

Запропоноване авторське трактування поняття «iнформаційна нерівність», вона розглянута як новий вид соціальної нерівності, що означає нерівність у доступі до інформації, до інформаційних ресурсiв, до накопиченого в суспільстві знання. В умовах розвитку глобального інформаційного суспільства доступ до iнформацiйно-комунiкацiйних технологiй означає  доступ до інформації і знань. Як складова інформаційної нерівності автором розглянута цифрова нерівність - новий вид соціальної диференціації, що випливає з різних можливостей використання новітніх інформаційних і телекомунікаційних технологій. Цифрова нерівність має технологічну природу та характеризує різну здатність країн забезпечити як у національному масштабі, так і для окремих груп населення доступ до сучасної інформаційної інфраструктури (телефонний зв'язок, Інтернет, бази даних, бази знань та ін.) з метою її ефективного використання в практичній діяльності. Також у роботі наведена модель синтезу цифрової нерівності (розроблена канадським соціологом К.Кунео), що включає такi показники: цифрова демографія; географічний показник; геронтологiчний показник; гендерний показник; психологічний показник; освітній показник; економічний показник; соціальний показник; трудовий показник; культурний показник; показник непрацездатності; політичний показник. Універсальність показників цифрової нерівності дозволяє адаптувати їх до української дійсності та використовувати при проведенні соціологічного моніторингу. 

Ряд дослiдникiв (П.Норріс та iншi) класифікують цифрову нерівність як глобальне, соціальне та демократичне розділення. Глобальна нерівність характеризує розрив у доступі до Інтернету між індустріально розвиненими країнами і країнами, що розвиваються. Соціальна нерівність стосується розриву між багатими й бідними в інформаційному відношенні індивідами в кожній окремій країні. Демократична нерівність також означає відмінність між тими, хто використовує, і тими, хто не використовує можливості цифрових ресурсів для участі в суспільному житті. Наявність інформаційної нерівності у цих трьох вимірах сьогодні є загальновизнаним фактом.

Iнформаційна нерівність розглядається у роботi на 3 рiвнях:

·                 на мiкрорiвнi (соцiальнi групи, соцiальнi органiзацiї, індивіди). В цьому аспекті виникає проблема соціальної адаптації людини, соціальної групи, організації в новому інформаційному середовищі. Майнова, культурна, соціальна поляризація суспільства може проявитися ще в одному параметрі розподілу на тих, хто мають і не мають доступ до інформації, що вміють і не вміють працювати з новими технологіями. Зростаючі вимоги до освiти можуть привести до величезного розриву між  освiченими (елітою) й неосвіченими групами населення;

·                 на мезорiвнi ( села, міста, райони, області). Аспект, що пов'язаний з національною політикою в галузi розвитку інформаційного середовища окремих регіонів, їхньої інформаційної інфраструктури, засобів і методів доступу до інформаційних ресурсів і інформаційних комунікацій, а також в галузі розвитку і практичного використання інформаційних технологій і інформаційного законодавства;

·                 на макрорiвнi (країни, регіони). Цей аспект пов'язаний з нерівномірністю розвитку процесу інформатизації в різних країнах і регіонах світу, що обумовлюється не тільки розходженнями в науково-технічному й економічному потенціалах цих країн, але також і рівнем розвитку освіти в цих країнах, а також ступенем розуміння їхніми політичними лідерами основних тенденцій і закономірностей сучасного етапу розвитку цивілізації. Однією з проблем є диференціація держав на розвинуті й відсталі в розвитку інформаційних засобів. Країни- виробники технології і знань розвиваються за рахунок інформаційної інфраструктури, а інші стають сировинними придатками, акумуляторами шкідливих виробництв.

У роботі зазначено, що вiдбувається трансформацiя соцiальної структури: виникають соцiально недиференцiйнi «iнформацiйнi спiльноти» (тi, хто створює нове iнформацiйне середовище, створює новi iнформацiйнi ресурси; використовує нове iнформацiйне середовище, iнтегрується в нього; знаходиться в процесi iнтеграцi ї, робить першi кроки; тi, хто не зробив першого кроку, але не вiдкидає його необхiдностi; тi, хто вiдлученi вiд нового iнформацiйного середовища; тi, хто активно протидiє iновацiям, вважає їх шкідливими) та, разом з тим, контролювання виробництва інформації та інформаційного капiталу відбувається iнформацiйною елiтою - iнфократами.

Проаналiзував матеріали досліджень, проведених соціологами у багатьох країнах, автор виявив, що доступ до Інтернету та знання іноземних мов є чинниками диференціації між тими, хто має освіту й ні, багатими й бідними, чоловіками й жінками, молоддю й людьми похилого віку, городянами й сільськими жителями. Отже, можна говорити про виникнення прірви між "інфо-багатими" та "інфо-бідними", що не мають фінансових можливостей чи не володіють знаннями, технічними засобами  для одержання необхідної, достовірної й повної інформації. 

        В Україні, як i в багатьох інших країнах, інформаційна нерівність визначена низьким рівнем інформатизації, низькою якістю, малою пропускною здатністю мереж зв'язку, відсутністю високошвидкісних мереж. Головні причини цього - різниця в матеріальній забезпеченості та в рівні освiти різних соцiальних груп. Варто враховувати реальні соціальні умови, що перешкоджають поширенню інформаційних технологій серед різних соціальних груп: невисокий ступінь мотиваційної готовності до використання нових інформаційних технологій, недооцінка важливості процесу інформатизації взагалі. Вищезазначене до деякої міри визначає низький рівень комп'ютерної грамотності українського суспільства, що не дозволяє забезпечити високі темпи впровадження нових інформаційних технологій у життя різних соціальних груп.

У роботi наведенi результати анкетного опитування, проведеного серед студентiв дев`яти факультетiв Східноукраїнського національного університету іменi Володимира Даля (n= 1598,  2003-2006 рр.). Результати дослідження показують, що половина опитаних студентів - 50,1% постійно використовують комп'ютер. Вміють працювати на комп'ютері та іноді користуються ним ще 40% респондентів, не вміють працювати на комп'ютері 5,1% студентів. Студентам було запропоновано оцінити свій рівень комп'ютерної грамотності за п'ятибальною шкалою: на «5» балів його оцінили 11% опитаних, на «4» - 51,35 %, на «3» - 31,4 % опитаних, на «2»  - 4,25 % , на «1» бал - 2 % опитаних. Мають комп'ютер в особистому користуванні 70% опитаних студентів, 29% - ні. Слід зазначити, що в дослідженні зафіксовано намір більш  як 10% респондентів придбати комп'ютер для себе (своєї родини) уже найближчим часом, що  також указує на перспективи розвитку процесів інформатизації. Про низький рівень комп'ютерної грамотності свiдчить той факт, що 48,6% опитаних не є користувачами Інтернету. Періодично використовують Інтернет у повсякденному навчанні 25,7% опитаних, 23,3% опитаних студентів постійно користаються Інтернетом. Отримані результати вказують на незначний ріст інтенсивності використання мережі Інтернет як на показник розгортання процесів інформатизації соціального простору. Узагальнюючи, можна стверджувати, що рівень комп'ютеризації  і доступу до мережі Інтернет ще залишається  досить низьким. Дійсно, привласнюючи ранги джерелам одержання знань, студенти виділяють Інтернет на 4-му місці серед найбільш важливих (перелічимо в порядку зменшення важливості: лекції викладачів, робота з книгами, самостійна робота, Інтернет).

Усвідомлюють існування в нашому суспільстві проблеми «інформаційної нерівності» 81,8% респондентів, тоді як 15,45% учасників опитування вважають, що проблеми «інформаційної нерівності» в нашому суспільстві не існує. Представники останної групи не мали досвіду роботи з комп'ютером, що може призвести до виключення з ринку праці в майбутньому, оскільки  комп'ютерна грамотність є одним з основних факторів професійної конкурентноздатності.

Ці тенденції можуть свідчити про визначене розмежування в рамках процесів інтернетизації та комп'ютеризації та необхідність удосконалення загальнонаціональної концепції розвитку процесів інформатизації в країні, та підвищення iнформаційної культури споживачів сучасних інформаційно-комунікаційних технологій.

У другому пiдрозділi «Основнi напрямки подолання інформаційної нерівності» наведено можливий механізм подолання інформаційної нерівності. Як основні шляхи подолання інформаційної нерівності в сучасному суспільстві варто виділити такі найбільш важливі напрямки: інтеграція рівня життя рiзних соціальних груп з вартістю сучасних інформаційних технологій; державне фінансування програм щодо створення якісних телекомунікаційних мереж по всій території України; розвиток науково-практичної основи в даній галузi (проведення наукових семінарів, круглих столів та ін.); збільшення кількості місць доступу до інформаційних ресурсів; забезпечення соціально незахищених категорій людей безкоштовними умовами  доступу до сучасних інформаційно-комп'ютерних технологій; створення загальнодоступних місць навчання інформаційної грамотності: консультаційних центрів, комп'ютерних курсів; організація інформаційно-пропагандистської кампанії, спрямованої на формування суспільної думки про переваги використання нових інформаційних технологій.

У третьому пiдроздiлi «Соцiальна полiтика держави щодо регулювання інформаційної нерівності в умовах формування інформацiйного суспільства» висвiтлюються передумови формування соцiальної полiтики в Українi, її основнi завдання та напрямки щодо подолання проблеми  інформаційної нерівності в умовах  формування інформацiйного суспільства.

Аналiз зовнiшних та внутрiшнiх передумов формування сучасної   соціальної полiтики показав, що на данному етапi розвитку українського суспiльства актуальною є проблема розробки оптимальної моделi соцiальної полiтики, яка враховує як рівень комп`ютерної грамотностi, так i загальносвiтовi тенденції, якi пов`язанi з переосмисленням функцiй iнформацiйної країни, яка активно включається в глобальний інформаційний простір, розвиваючи й освоюючи новітні телекомунікаційні технології, вирішуючи проблеми у сфері поширення інформації, формуючи законодавчу базу, що регулює інформаційну діяльність.

У роботi пiдкреслюється, що одне з провiдних завдань соціальної полiтики держави - формування, розвиток i задоволення соцiальних потреб широких верств населення, що передбачає наявнiсть розвиненої соціальної iнфраструктури. Сьогоднi в глобальному масштабi ефективнiсть соціальної полiтики будь-якої держави визначається створенням умов для формування людського капiталу, можливостей для самореалiзацiї особистостi у всiх сферах життєдiяльностi.

Аналiз умов реалізації соціальної полiтики в Українi сприяв визначенню шляхiв її оптимізації з метою полiпшення рiвня комп`ютерної грамотностi рiзних соцiальних груп українського суспільства. Для населення з низькими прибутками, нижнiх прошаркiв потрiбнi cоцiальнi програми, спрямованi на стабiлiзацiю рiвня життя, оскiльки за вiдсутностi умов для задоволення базових потреб, потреби бiльш високого рiвня вважаються несуттєвими або недосяжними. Для середнiх прошаркiв i особливо високоприбуткових груп населення фокус соціальної полiтики повинен бути спрямований на створення, пiдтримку i покращення умов для вільної, творчої життєдiяльностi людей,  їхнiй розвиток i самореалiзацiю.

Можна виявити типовi механiзми створення комфортних умов для розширення можливостей людини, соцiальних груп для задоволення своїх iнформацiйних потреб, що сприятиме здiйсненню їх життєвих  стратегiй та планiв; формування, розвиток соцiального потенцiалу особистостi, соцiальних групп, що сприятиме реалізації cоцiєтальних мотивацiй, соцiальної активностi тощо.

У роботi зазначається, що всi cоцiальнi програми й заходи, спрямованi на подолання інформаційної нерівності, можуть бути реалiзованi лише при об`єднаннi зусиль усiх суб`єктiв соцiального управлiння. Отже, дiяльнiсть щодо подолання  інформаційної нерівності i процес становлення інформацiйного суспільства знаходяться в прямому кореляцiйному зв`язку. Розробка й реалiзацiя соцiальних програм щодо регулювання інформаційної нерівності вимагає впровадження на всiх рiвнях принципiв соцiального партнерства, метою яких є включення громадськостi як соцiального суб`єкту в процесс розробки й реалізації управлiнських рiшень в умовах формування інформацiйного суспільства.

У висновках i рекомендаціях дисертаційного дослідження підведено підсумки i приведено результати, отриманi внаслiдок реалізації методологiї аналiзу інформаційнoї нерівностi, подані пропозицiї щодо подолання інформаційнoї нерівностi.

Дослідження соціальних аспектів інформаційної нерівності, зростання значення соціальної складової в процесі інформатизації призвели до необхідності осмислення інформаційної нерівності як важливої складової формування інформаційного суспільства.

Зазначено, що перетворення iнформації на стратегiчний ресурс обумовлює зростання ролi соцiального iнтелекту у процесах розвитку суспiльства. Взаємодiя об`єктивного та суб`єктивного у становленнi iнформаційного суспільства вiдбувається у виглядi зв`язкiв, що формуються мiж людиною та суспiльством i мають при переходi до iнформацiйної фази розвитку свої особливостi. Структурнi взаємодiї, якi забезпечують процесс формування iнфраструктури iнформаційного суспільства та його функцiонування вiдзначаються швидким розвитком каналiв i засобiв взаємодiї суб`єктiв дiяльностi, зокрема, комунiкацiй, комунiкацiйних мереж, iнформацiйних технологiй. Розповсюдження iнформацiйно-комунiкацiйних технологiй стає домiнуючим чинником, що визначає прискорення процесiв соцiальної трансформацiї в суспiльствi.

В iнформаційному суспільствi  формується нова соцiальна група - «виробники» знань, яка будує свiй добробут на пiдставi нових можливостей в отриманнi знань, розвитку iнтелектуального потенцiалу. Отже соцiальна структура суспiльства спрощується, в нiй можна видiлити: інформаційну (науково-технiчну) елiту та середнiй клас. Усі соціальні мотиви стають дуже нестійкими та залежними від розвитку ситуації, значним ресурсом їх усвідомлення є інформаційно-комунікативна взаємодія.

Iнформаційна нерiвність проаналізована як поліонтична (за термінологією В.М.Щербини), відповідно до чого соціальні взаємодії виглядають як такі, що відбуваються одночасно в двох площинах - локальній та глобальній, які мають власні характеристики, відмінні структурні та функціональні логіки.

Інформаційна нерівність розглянута автором на трьох рівнях: мiкрорiвнi, мезорiвнi та макрорiвнi. Інформаційна нерівність досліджена в рамках структурно-конструктивістської парадигми.

Як складова інформаційної нерівності автором розглянута цифрова нерівність, щo має технологічну природу та характеризує різну здатність країн забезпечити як у національному масштабі, так і для окремих груп населення, особистостей доступ до сучасної інформаційної інфраструктури (телефонний зв'язок, Інтернет, бази даних, бази знань та ін.) з метою її ефективного використання у практичній діяльності.

У роботі дана характеристика процесу формування інформаційного суспільства в Україні: доведено, що наша країна знаходиться на перших етапах його становлення. Для вступу України у світове інформаційне суспільство наша країна повинна мати певний рівень матеріальної і психологічної підготовленості до засвоєння новітніх інформаційних технологій. Необхідною матеріальною передумовою є достатній рівень комп'ютеризації населення, що припускає не тільки відповідні кількісні показники поширеності комп'ютерів, але й певний рівень культури використання цих засобів отримання і передачі інформації.

На підставi проведеного дослідження автор фіксує таке положення, що рiзнi можливостi використання сучасних iнформацiйно-комунiкацiйних технологій, низький рiвень комп`ютерної грамотностi та знань iноземних мов, недооцiнка рiзними соцiальними групами важливостi інформатизації, психологiчнi бар`єри, соцiальнi стереотипи, що склалися в суспiльствi є причинами виникнення інформаційної нерівності.

Запропоновано рекомендацiї щодо подолання інформаційної нерівності, що дозволить забезпечити соцiально гармонiйний розвиток суспiльства. Практичними кроками в цьому можуть бути: застосування iнформацiйних технологiй на всiх рiвнях освiти i забезпечення спадкоємностi при опануваннi ними;  забезпечення сітьової грамотностi через створення загальнодоступних місць навчання та надання їй статусу грамотностi функціональної; проведення інформаційно-пропагандистської кампанії (соціальна реклама та iншi заходи), спрямованої на формування суспільної думки про переваги використання нових інформаційних технологій;  державна підтримка розвитку фірм, які працюють над створенням iнформацiйних технологiй (надання їм податкових пільг, що сприятиме меценатству при комп'ютеризації шкіл, забезпечення соціально незахищених категорій людей безкоштовними умовами  доступу до сучасних інформаційно-комп'ютерних технологій); державне фінансування програм щодо створення якісних телекомунікаційних мереж та інше.

Підсумовуючи, можна констатувати, що проведене дісертаційне дослідження показало: проблема виникнення інформаційної нерівності як складової формування iнформацiйного суспiльства є складним процесом. Вирiшено проблему отримання нового знання про соцiальний змiст інформаційної нерівності як компонента процесу інформатизації, при якому виникають як позитивні, так і негативні соціальні наслідки. Здійснення цих завдань дозволить створити базу для подолання інформаційної нерівності, сформувати інфраструктуру інформаційного суспільства та створити умови для переходу до інформаційного типу розвитку, у напрямку якого рухається світове співтовариство.