Коміссаров М.Л. Криміналістичне дослідження замикаючих технічних засобів

Краткое содержание

У вступі обґрунтовується актуальність теми дисертації, визначається її зв'язок з науковими програмами, планами і темами, а також ціль, завдання, об'єкт, предмет і методи дослідження, викладається наукова новизна і практична значимість отриманих результатів, вказуються відомості, що стосуються їх впровадження і апробації.

Розділ 1 „Замикаючі технічні засоби як елемент структури правоохоронної діяльності” складається із двох підрозділів.

У підрозділі 1.1. „Роль і місце замикаючих технічних засобів у забезпеченні прав суб'єктів права власності” на основі аналізу викладених у спеціальній літературі даних показаний історичний аспект виникнення й становлення замикаючих технічних засобів, як елемента структури правоохоронної діяльності. Проілюстровано основні історичні етапи еволюції замикаючих технічних засобів.

Забезпечення права власності складний і багатогранний процес, визначений суспільним устроєм, правовою системою держави, правосвідомістю народу і конкретного індивіда. Замикаючі технічні засоби є складовими елементами практично будь-якої охоронної системи, від самої примітивної до найтехнологічнішої. Тому досить часто саме вони стають першими об'єктами злочинного впливу, що передує іншим протизаконним діям.

За даними МВС України за 2005 рік з 440618 зареєстрованих злочинів загальнокарної спрямованості, близько 45% (186524) становлять крадіжки, з них 31098 крадіжки майна, що перебуває в державній і колективній власності, і 155426 крадіжки майна, що перебуває в приватній власності. Із загального числа крадіжок 3208 вчинено зі складів, баз, магазинів і інших торгівельних точок, 50086 – із квартир громадян. За той же період на території України зареєстровано 47049 грабежів й 6706 розбоїв, причому більша частина з них (46454 і 6566 відповідно) з метою заволодіння приватним майном громадян. Останнє підтверджує посилку автора, що замикаючі технічні засоби залишаються надзвичайно затребуваними у сучасній правовій державі.

Одним з найбільш дієвих способів захисту майна, як предмета абсолютної більшості злочинів проти власності, є створення комплексу охоронних заходів, що включають у себе правове забезпечення поєднане з організаційними й технічними заходами.

Спектр організаційних заходів надзвичайно широкий і не обмежується винятково діяльністю правоохоронних органів. У чималому ступені успішна охорона права власності залежить від самих власників, що в сукупності з діяльністю органів правопорядку дозволить максимально підвищити захищеність їхніх конституційних прав.

Організаційні заходи щодо охорони прав суб’єктів власності почасти реалізуються інформаційним шляхом через газети, радіо, телебачення й інші джерела інформації.

   У підрозділі 1.2. „Поняття, принципи й функції сучасних замикаючих технічних засобів, і їхня класифікація” на підставі аналізу криміналістичної і технічної літератури визначаються принципи, і критерії замикаючих технічних засобів, під якими розуміється система механізмів блокування (запирання-відмикання) двох об'єктів, що рухаються відносно один одного, які приводяться в дію безпосереднім або опосередкованим прикладанням енергетичного впливу окремим предметом (виробом) на деталі замикаючого механізму.

Приводиться докладна криміналістична класифікація замикаючих технічних засобів відповідно до якої, вони діляться на замикаючі пристосування, замки і складні замикаючі пристрої.

Замикаючі пристосування – це механічні пристрої, призначені для самостійного фіксування (запирання) двох об'єктів, що рухаються відносно один одного із внутрішньої сторони, або для використання їх як доповнення до замків ззовні.

Замикаючі пристосування приводяться в дію шляхом безпосереднього впливу мускульною силою на рухливу частину механізму або на об'єкт, до якого він прикріплений і діляться на два типи: пристосування, що безпосередньо замикають об'єкт зсередини (самостійні); пристосування, що сприяють запиранню об'єкта з використанням замків (допоміжні);

Самостійні замикаючі пристосування – це механізми або предмети, які приводяться в дію тільки зсередини приміщення, і відповідно замикають його. На відміну від пристосувань другого типу вони безпосередньо блокують об'єкт. До них належать: засуви, перекидні дверні шпінгалети, шпінгалети-засувки, поперечні засувки із круглим або плоским стрижнем, дверні ланцюжки-запобіжники, віконні завертки і засувки, розсувні шпінгалети, заставні гачки різних типів і т.п. Охоронну функцію вони виконують тільки при використанні усередині приміщення або сховища.

Пристосування, що сприяють запиранню – це механізми (предмети), що використовуються зовні приміщення в сукупності із замками. Дані замикаючі пристосування самі по собі не блокують об'єкти, що рухаються (двері приміщень, сховищ, кришки різних ящиків і т.п.) і залежно від конструкції й призначення діляться на:

а) пристосування, що не втримують об'єкт у закритому положенні, до яких належать дверні накладки, поперечні засувки з кільцями для замка, кільця і петлі до навісних замків, пробої. Характерною рисою таких пристосувань є те, що вони використаються  винятково із зовнішньої сторони дверей або вікон і, за винятком поперечної засувки, не блокують і не втримують у закритому положенні об'єкт. Описані замикаючі пристосування в літературі так само іменують дверними, віконними або балконними приладами залежно від об'єкта застосування;

б) пристосування, що втримують об'єкт у закритому положенні, не блокуючи його при цьому. До таких пристосувань належать різноманітні катки (сферичні, циліндричні й т.д.), засувки, а так само доводчики, що використовуються в сполученні із самозамикальними механічними замками, з електромеханічними і електромагнітними замками в системах контролю доступу. 

Основну масу замикаючих технічних засобів складають замки, тобто охоронні устрої, що представляють систему кінематично-зв'язаних механізмів, призначених приводити систему в стан запирання і відмикання ключем обмеженого або індивідуального користування, з метою забезпечення контролю доступу до охоронюваного об'єкта.

Характерною особливістю і невід'ємною конструктивною приналежністю замків є ключ – знаряддя, що є відокремленою частиною замка і призначене для відмикання або запирання конкретного замка шляхом активізації чи деактивації секретної функціональної програми – ознакою якого є наявність фіксованої секретної комбінації, вираженої у вигляді складної конфігурації борідки ключа або у вигляді певно розташованих електромагнітних елементів на картці чи іншому носії.

В дисертації досліджені відомі в літературі криміналістичні класифікації замків. Запропоновано класифікаційні системи будувати за наступними підставами: принципам дії замка; способу кріплення замка до об'єкта; цільовому призначенню замка; типу секретного механізму запирання; складності секретного механізму запирання.

Складні замикаючі устрої – це об'єднання декількох замків в один замикаючий устрій, або об'єднання замків з іншими попереджувальними устроями для виключення (ускладнення) несанкціонованого проникнення.

Всі замикаючі технічні засоби поєднує загальний принцип – надійна охорона об'єкта, основою якої є відповідний рівень технічної забезпеченості конкретного замикаючого засобу. Технічна забезпеченість замикаючих засобів, як загальний принцип, реалізується в приватних принципах таких як: загальна конструкція; застосування нових матеріалів і технологій; складність системи запирання; індивідуальність секретного механізму запирання; надійність запирання; прихованість розміщення; складність злому або несанкціонованого відмикання й ін.

Конструкція, як консолідуючий приватний принцип, визначає рівень охоронних властивостей замикаючих технічних засобів, що у свою чергу залежить від складності системи запирання, прихованості розміщення; простоти запирання і відмикання його ключем; складності злому або несанкціонованого відмикання; простоти поводження з ним і надійності запирання певних об'єктів.

Розділ 2 „Технології огляду і дослідження замикаючих технічних засобів на місці події” складається із двох підрозділів.

У підрозділі 2.1. „Спеціальні знання в кримінальному процесі” на основі аналізу процесуальної і криміналістичної літератури розглядається поняття і співвідношення спеціальних знань і фахівця на стадії досудового слідства. Особлива увага приділяється формам і суб'єктам застосування спеціальних знань у кримінальному процесі взагалі, правам і обов'язкам фахівця при огляді місця події зокрема.

Фахівці, тобто особи, що залучаються слідчим до процесу розслідування злочинів для надання йому консультативної, технічної або іншої допомоги, заснованої на володінні спеціальними знаннями в конкретній області життєдіяльності, становлять велику групу процесуальних суб'єктів застосування спеціальних знань.

При розслідуванні кримінальних справ, пов'язаних з порушенням прав суб'єктів права власності й інших справ, що містять факти несанкціонованого проникнення на різні об'єкти або несанкціоноване використання чужого майна шляхом кримінального впливу на замикаючі технічні засоби, особи, що провадять дізнання, слідчий або прокурор, як правило, залучають до процесу розслідування фахівців-криміналістів.

Чинне кримінально-процесуальне законодавство, у частині викладу процесуальних функцій фахівця є нечітким. У ньому так само відсутні норми, що розкривають сутність поняття фахівець.

Автором пропонується диференціювати права і обов'язки фахівця залежно від ступеня його участі в розслідуванні й розкритті злочину і розділити фахівців, що беруть участь у кримінальному провадженні на фахівців, які забезпечують кримінальне провадження, і фахівців, що сприяють його проведенню.

До першої групи пропонується відносити службових осіб експертно-криміналістичних служб (відділів) силових відомств (МВС, СБ, МО, МЮ України), які відповідно до чинного законодавства України і підзаконних відомчих актів, зобов'язані протистояти злочинності.

Фахівцями другої групи пропонується вважати обізнаних осіб з цивільних відомств, професійна діяльність яких не має правоохоронної спрямованості, які залучаються до участі в кримінальному процесі за необхідністю, у зв'язку із правоохоронною діяльністю уповноважених на те органів.

Запропоноване спонукає до розширення повноважень фахівців першої групи, як службових осіб професійно зацікавлених у своєчасному, об'єктивному і швидкому розслідуванні й розкритті злочинів.

У підрозділі 2.2. „Тактичні основи збирання інформації про злочинні способи злому і відмикання замикаючих технічних засобів на місці події” аналізуються слідові картини характерні для найбільш типових способів злому і несанкціонованого відмикання замикаючих технічних засобів.

Огляд на місці події замикаючих технічних засобів, знарядь їхнього злому або відмикання, інструментів і додаткових пристосувань спрямований на рішення трьох основних питань: Чи був зламаний або відімкнутий замикаючий технічний засіб? Які знаряддя застосовувалися для його злому? Чи проведений злом з метою інсценування злочину?

У даному підрозділі здобувач аналізує офіційну статистику і результати власного опитування співробітників експертно-криміналістичних підрозділів МВС України (180 осіб), приводить класифікацію найпоширеніших способів впливу злочинця на замикаючі технічні засоби. Визначає характер макро- та мікро- слідової картини, що утворюється під час злому чи відпирання, їх очевидність та наочність при органолептичному спостереженні. Запропоновано розрізняти: а) спосіб злому предметно-знарядного впливу злочинця, коли макро-слідова картина злому очевидна і знаходиться на зовнішніх поверхнях замикаючого засобу; б) відмикання із використанням злочинцем „злодійських інструментів”, коли слідова мікро-картина мало очевидна і знаходиться в середині замикаючого засобу, що свідчить про „професійні” навички злочинця. 

Дисертант акцентує увагу, що спосіб злому або відмикання замикаючих технічних засобів злочинцем проводиться із урахуванням основних принципів їх функціонування таких як: спосіб кріплення замикаючого технічного засобу, тип його секретного механізму запирання, складність секретного механізму запирання.

У зв'язку із цим у підрозділі детально розглядаються найбільш типові способи злому і несанкціонованого (злочинного) відмикання замикаючих технічних засобів, а також приводяться рекомендації спрямовані на їхнє запобігання. Так само розглядаються питання одержання інформації про злочинця і використані знаряддя злочину за наявними слідами знарядь злому або за специфікою способу відмикання.

Розділ 3 „Криміналістичне дослідження сучасних замикаючих технічних засобів у типових експертних ситуаціях” складається із двох підрозділів.

У підрозділі 3.1. ”Експертиза замикаючих технічних засобів, що мають складну сувальдну систему замикаючого механізму” визначені основні особливості трасологічної експертизи даного виду, спрямовані на розкриття і розслідування злочину.

Аналізується сутність кожної стадії дослідження, з урахуванням необхідності вирішення питань, що виникають у найбільш типових експертних ситуаціях. Аналіз даних анкетування і власної експертної практики дисертанта показав, що експерти-криміналісти найчастіше вирішують питання діагностичного характеру, а саме: Чи у справному стані перебуває даний замок? Якщо несправний, то яка причина його несправності? Чи функціонує механізм даного замка? Чи можливо відімкнути замок конкретним ключем, або конкретним предметом? У замкненому або відімкнутому стані ушкоджений даний замок? Чи був ушкоджений замок прикріпленим до об'єкта або в іншому місці? Чи відмикався замок стороннім предметом? Яким способом відімкнутий або зламаний даний замок? Знаряддям якого виду (типу) зламаний замок? Чи залишені сліди на замку одним і тим же знаряддям і способом, яким відімкнуті або зламані кілька замків?

У підрозділі 3.2. „Експертиза замикаючих технічних засобів, що мають складні циліндрові системи замикаючого механізму” розглядається друга найпоширеніша група замикаючих технічних засобів, досліджуваних в експертно-криміналістичних підрозділах. Визначаються особливості найбільш типових конструкцій сучасних замикаючих технічних засобів даного виду, а також умови слідоутворення при використанні для відмикання штатних ключів і сторонніх предметів. Залежно від конструкції конкретного циліндрового механізму аналізуються порядок, засоби і методи їхнього лабораторного криміналістичного дослідження. Ілюструються особливості функціонування систем „майстер-ключ”, а так само особливості їхнього діагностичного й ідентифікаційного дослідження.