Концептуальні основи формування вартості активів на підприємствах

Краткое содержание

Управління вартістю як метод стратегічного управління було започатковано в роботах зарубіжних вчених, найбільш відомою з яких є праця авторів Т. Коупленда, Т. Колера та Д.Мурріна [63].

Окремі аспекти теорії управління вартістю розроблялись вітчизняними вченими в межах досліджень проблем конкурентоспроможності, реформування власності, корпоративного управління, управління виробничим потенціалом,

теорій вартості. Останніми роками проблемам управління вартістю в цілому було присвячено і ряд робіт дослідників країн пострадянського простору [42, 72, 79].

Управління будь-яким об’єктом в цілому можна охарактеризувати як цілеспрямований вплив на фактори і умови формування самого об’єкту.

 Фактор, за визначенням А.Устенка, викладеним в „Економічній енциклопедії” – „істотне об’єктивне причинне явище або процес у виробництві, під впливом якого змінюється рівень його ефективності” [48, с.781].

У господарській діяльності підприємству постійно доводиться визначати, відповідають чи не відповідають ресурси, які до нього надходять (наявні, ті, що вибувають), вимогам, які пред'являються до активів. Результати таких операцій необхідні перш за все самому підприємству, а також користувачам його фінансової звітності для отримання об'єктивної інформації про реальний розмір вартості майна підприємства.

Активами підприємства є ресурси, контрольовані підприємством у результаті минулих подій, використання яких, як очікується, приведе до надходження економічних вигід у майбутньому. Розкриємо зміст критеріїв визнання активів, які відзначені в тексті.

У загальному вигляді під ресурсами підприємства мають на увазі грошові кошти, цінності, запаси, можливості, джерела коштів, доходів. Іншими словами, ресурсами підприємства є необоротні й оборотні активи, що перебувають на балансі і можуть забезпечити досягнення передбачуваних підприємством цілей. Вирішальне значення для визнання ресурсів активами має не факт перебування їх на балансі, а рух коштів підприємства у готівковій і безготівковій формах, зумовлений використанням ресурсів.

Необхідною умовою визнання майна, зобов'язань та господарських операцій у фінансовій звітності є можливість їх оцінки у грошовому вираженні. Оцінка - це процес визначення вартості об'єктів у грошовому вираженні, проведений таким чином, щоб її можна було використати як для окремих об'єктів бухгалтерського обліку, так і для їх груп.

Грошова оцінка об'єктів бухгалтерського обліку здійснюється за принципом єдиного грошового вимірника, визначеного п. 18 П(С)БО 2 "Баланс" [3]. Це потребує вимірювання та узагальнення всіх господарських операцій підприємства у його фінансовій звітності в єдиній грошовій одиниці. Проведена оцінка активів та зобов'язань використовується підприємством і з метою оподаткування. У зв'язку із внесенням змін до податкового законодавства значно зменшилась різниця в оцінці активів і зобов'язань в бухгалтерському обліку та з метою оподаткування, однак в окремих випадках вона все ж збереглась. У такому разі підприємство, що зобов'язане вести бухгалтерський облік [1, ст. 3 п. 2], здійснює коригування облікових та звітних даних для потреб складання податкової звітності.

Оцінки в бухгалтерському обліку та з метою оподаткування здійснюються або на дату придбання активів чи виникнення зобов'язань, або на дату передачі (обміну). Наведені види оцінки обумовлюються тим, що підприємство одночасно працює на двох ринках: купівлі і продажу, ціни на яких навіть для тих самих активів можуть відрізнятися.

Ціна продажу активу може відрізнятись від ціни придбання через втрату активом вартості, інфляцію, зростання цін, фізичний чи моральний знос.

Оцінка на дату придбання включає суму всіх переданих підприємством грошових коштів чи матеріальних цінностей. Загальна сума витрат на придбання права власності і використання активу становить його собівартість або первісну вартість.

При придбанні активів за грошові кошти їх собівартість повинна бути мінімальною для покупця. Покупець приймає правильне (оптимальне) рішення щодо придбання активу визначених характеристик за запропоновану мінімальну ціну. Ціна придбання активу може бути перевірена з метою визначення оптимальності прийнятого рішення. Вона вказує на реальну вартість активу на дату його придбання.

Якщо активи отримують в обмін на інші немонетарні (негрошові) активи або безоплатно, їх оцінка здійснюється за справедливою вартістю, яка і буде первісною.

Оцінка активів, отриманих за бартерними угодами, з метою оподаткування може здійснюватися виходячи з фактичної ціни операції, але не нижчої за звичайні ціни [2, пп. 7.1.1]. Звичайна ціна - "ціна продажу товарів (робіт, послуг) продавцем, включаючи суму нарахованих (сплачених) процентів, вартість іноземної валюти, яка може бути отримана в разі їх продажу особам, які не пов'язані з продавцем при звичайних умовах ведення господарської діяльності" [2, пп. 1.20]. Наведене визначення містить дві суперечності, які не дозволяють прирівняти звичайну ціну до справедливої вартості.

1. Справедлива вартість в бухгалтерському обліку є мінімально можливою ціною з урахуванням принципу обачності [1, ст. 4], який визначає необхідність дотримання принципів обліку, що запобігають завищенню оцінки активів підприємства. Визначений з метою оподаткування рівень "звичайної ціни" не має верхньої межі, а лише нижню, отже, фактично вона може бути завищеною, що зустрічається при бартерному обміні досить часто. У бухгалтерському обліку, як правило, не враховується різниця між звичайною ціною та справедливою вартістю, й активи оприбутковуються за звичайною ціною, що може перевищувати їх справедливу вартість. Звичайно, підприємство у цьому випадку має втрати. У зв'язку з цим потрібно контролювати діяльність менеджерів, які займаються придбанням активів, та вишукувати можливості придбання цих активів за грошові кошти.

2. При здійсненні бартерного обміну  датою виникнення валового доходу вважається одна з подій, що відбулася першою: або дата відвантаження товарів (робіт, послуг), або дата їх фактичного оприбуткування (отримання) [2, пп. 11.3.4].

Отже, при здійсненні бартерного обміну валові доходи та витрати виникають практично у всіх випадках. Збалансовує валові доходи або витрати заключна (балансуюча) операція.

За умови що балансова вартість переданих запасів є нижчою їх справедливої вартості, вони приймаються до обліку за балансовою вартістю.

При обміні активами, неподібними функціональним призначенням або справедливою вартістю, первісною вартістю придбаних активів вважається справедлива вартість переданих активів. Якщо при здійсненні цієї операції були передані або отримані грошові кошти, до справедливої вартості об'єктів додаються (віднімаються) ці кошти.

Справедлива вартість придбаних підприємством ідентифікованих активів визначена за П(С)БО 19 "Об'єднання підприємств", наведена в таблиці 1.2.

Таблиця 1.2

Визначення справедливої вартості придбаних ідентифікованих активів [7]

Об'єкти визначення справедливої вартості	Визначення справедливої вартості
1. Цінні папери	Поточна ринкова вартість на фондовому ринку. За відсутності такої оцінки - експертна оцінка
2. Дебіторська заборгованість	Теперішня (дисконтована) сума, яка підлягає отриманню, що визначена за відповідною поточною відсотковою ставкою за мінусом резерву сумнівних боргів та витрат на отримання дебіторської заборгованості в разі потреби. Дисконтування не здійснюється для короткострокової заборгованості, якщо різниця між номінальною сумою дебіторської заборгованості та дисконтованою сумою несуттєва (менше 5% номінальної суми)
3. Запаси
3.1. Готова продукція і товари	Ціна реалізації за мінусом витрат на реалізацію та суми надбавки (прибутку) виходячи з надбавки (прибутку) для аналогічної готової продукції та товарів
3.2. Незавершене виробництво	Ціна реалізації готової продукції за мінусом витрат на завершення, реалізацію та надбавки (прибутку), розрахованої за розміром прибутку аналогічної готової продукції
3.3. Матеріали	Відновлювальна вартість (сучасна собівартість придбання)
4. Основні засоби
4.1. Земля та будівлі	Ринкова вартість
4.2. Машини та устаткування	Ринкова вартість. У разі відсутності даних про ринкову вартість - відновлювальна вартість (сучасна собівартість придбання) за мінусом суми зносу на дату оцінки
4.3. Інші основні засоби	Відновлювальна вартість (сучасна собівартість придбання) за мінусом суми зносу на дату оцінки
5. Нематеріальні активи	Поточна ринкова вартість. За відсутності такої вартості - оціночна вартість, яку підприємство сплатило б за актив у разі операції між обізнаними, зацікавленими та незалежними сторонами виходячи з наявної інформації
6. Чисті активи або зобов'язання за пенсійними програмами з передбаченими виплатами	Теперішня (дисконтована) сума належних виплат пенсій за мінусом справедливої вартості будь-яких активів пенсійної програми
7. Податкові активи та зобов'язання	Сума податкових пільг чи податків, що підлягають сплаті, які виникають унаслідок об'єднання підприємств
8. Поточні та довгострокові зобов'язання	Теперішня (дисконтована) сума, яка має виплачуватися при погашенні заборгованості, визначеної за відповідними поточними відсотковими ставками. Дисконтування не здійснюється для короткострокових зобов'язань, якщо різниця між номінальною сумою зобов'язання та дисконтованою сумою є несуттєвою (менше 5% номінальної вартості)
9. Несприятливі контракти та інші ідентифіковані зобов'язання	Теперішня (дисконтована) сума, яка підлягає сплаті при погашенні зобов'язання, визначена за відповідною поточною відсотковою ставкою

Справедлива вартість активів не може бути самостійною оцінкою і визначається порівняно з вартістю обмінюваних об'єктів.

Активи, виготовлені підприємством (готова продукція), оцінюються за собівартістю виготовлення або нормативними витратами. До виробничої собівартості продукції включаються:

- прямі матеріальні витрати;

- прямі витрати на оплату праці;

- інші прямі витрати;

- загальновиробничі витрати.

Не включаються до собівартості виготовлених підприємством активів витрати, які безпосередньо не можна пов'язати з їх виробництвом, наприклад витрати на відсотки за позиками, отриманими для придбання матеріалів, витрати на послуги банків, витрати управління підприємством, на збут та інші. Такі витрати називаються витратами періоду і списуються у ті періоди, коли вони фактично були здійснені.

Не додаються до вартості активів також нерозподілені загальновиробничі витрати, які виникають через невиконання підприємством визначеної нормативної потужності або через помилки в складанні кошторисів загальновиробничих витрат. Законом "Про оподаткування прибутку підприємств" не обмежено віднесення нерозподілених загальновиробничих витрат до вартості активів, що виготовляються підприємством, отже, їх вартість, визначена з метою оподаткування, може бути завищеною.

Оцінка продукції за нормативними витратами полягає у застосуванні норм витрат на одиницю продукції (робіт, послуг), які встановлюються підприємством виходячи з нормальних рівнів використання запасів, праці, виробничих потужностей і діючих цін. Нормальні рівні використання активів визначаються виходячи з ринкових цін та умов. До собівартості продукції в умовах використання нормативних витрат не відносяться продуктивні (надлишкові): перевитрата матеріалів, допущений брак, витрати на його виправлення, перевищення їх порівняно з середньоринковими. Наднормативні витрати не відносяться до собівартості виготовленої продукції чи до витрат майбутніх періодів. Вони включаються до собівартості реалізованої продукції у періоді, коли були здійснені, тобто відносяться до витрат періоду.

Недоліком оцінки активів за собівартістю є зміна цієї вартості з плином часу. Якщо підприємство нагромадило значні запаси оборотних активів, то з часом їх вартість знижується через псування, зниження ціни, старіння, неможливість використання на виробництві. Навіть в умовах незмінності цін відбувається їх моральне старіння та фізичне зношення (необоротних активів).

Враховуючи зміну вартості активів з плином часу, втрату споживчої вартості (корисності), фізичне та моральне старіння, здійснюють їх оцінку на дату балансу (на дату складання фінансової звітності). Оцінка на дату балансу є наближеною до ринкової вартості активів, тобто до вартості їх можливого продажу. Часто вона не включає витрат на продаж.

При оцінці оборотних активів на дату балансу застосовують правило нижчої оцінки. Його суть полягає в тому, що активи оцінюють за нижчою з можливих вартостей - історичною (вартістю придбання) або чистою вартістю реалізації.

Зменшення вартості активів у зв'язку із падінням цін призводить до зменшення прибутків. При визначенні чистої вартості реалізації всі можливі втрати беруться до уваги, але визнання можливих прибутків відкладається до моменту реалізації. Правило нижчої оцінки оборотних активів випливає з принципу обачності або консерватизму, за яким слід запобігати заниженню оцінки зобов'язань та витрат, завищенню оцінки активів та доходів.

Використання правила нижчої оцінки здійснюється лише за умови втрати активами первісної (історичної) вартості.

Оцінка поточних фінансових інвестицій на дату балансу здійснюється за справедливою (ринковою) вартістю. Їхня балансова вартість залежить від цін фінансового ринку, на якому вони обертаються. Фінансові інвестиції, за якими неможливо визначити справедливу вартість, відображаються на дату балансу за собівартістю з урахуванням зменшення корисності інвестиції.

Необоротні активи відображаються на дату балансу за залишковою або переоціненою вартістю.

Переоцінена вартість необоротних активів - їхня вартість після переоцінки. Переоцінка необоротних активів можлива при відхиленні їх залишкової вартості від справедливої (при її збільшенні чи зменшенні) і здійснюється за умов, визначених окремими П(С)БО.

Переоцінка нематеріальних активів здійснюється за умови наявності активного ринку цих видів нематеріальних активів (наявність доступної інформації про ринкові ціни, зацікавленість покупців і продавців).

Контроль над активами означає можливість вирішального впливу з боку підприємства на них з метою отримати вигоди від їх використання. Контроль, як правило, супроводжується наявністю права власності. Для частини активів (фінансові інвестиції, дебіторська заборгованість) характерний тісний зв'язок з правом власності. Однак у деяких випадках наявність права власності не є істотною умовою для визнання об’єкта  активом. Наприклад, підприємство передає об'єкт основних засобів в оренду, її умовами є регулярні виплати орендної плати, однак право контролювати порядок використання коштів підприємству може бути не надано.

Більше того, підприємство може визнавати актив за відсутності права власності. Наприклад, підприємство розробило і використовує сучасні технологічні карти виробництва, хоч вони не обнародувані і немає юридично закріплених прав підприємства на технології. Цей ресурс, яким реально володіє підприємство, приймається на облік як актив.

З практики господарської діяльності відомо, що часто очікуваного надходження вигід не відбувається, наприклад, знизився попит на продукцію, зросла платоспроможність населення і дешеві товари низької якості не купуються тощо. Підприємство з деякою часткою впевненості може розраховувати на отримання вигід. Реальним є певний рівень невизначеності отримання економічних вигід в майбутньому. У зв'язку з можливими коливаннями отримуваних вигід підприємство має встановити прогнозоване отримання вигід від використання активу. Підприємство здійснює попередню оцінку рівня невизначеності і спирається на наявні на момент визнання активу свідчення про отримання вигід.

Наприклад, на підприємстві передбачають, що з певною імовірністю, наприклад 70%, поточна дебіторська заборгованість буде погашена. Однак при зміні фінансової ситуації в країні або з інших причин встановлений раніше рівень імовірності може бути недостатнім, і реальна величина погашення заборгованості буде значно нижчою від вірогідного рівня. Це призведе до збільшення резерву сумнівних боргів, зниження чистої реалізаційної вартості дебіторської заборгованості і зменшення величини валюти балансу.

Під очікуваною економічною вигодою від використання активів мається на увазі можливість надходження коштів або їх еквівалентів на підприємство, наприклад, у вигляді доходів від реалізації готової продукції або товарів, доходів від оренди, отриманих пені, неустойки тощо.

Економічні вигоди від використання активів можуть реалізовуватися як у формі використання активів за призначенням, так і при використанні їх для погашення зобов'язань, обміні на інші цінності тощо.

Окремі активи (наприклад, основні кошти, запаси) мають матеріальну форму, однак вона не є обов'язковою умовою для визнання всіх активів (наприклад, права користування майном, векселя).

Дія принципу бухгалтерського обліку - історична (фактична) собівартість - означає, що переважною є оцінка активу виходячи з витрат на його виробництво і придбання. Між створенням активів і понесеними для цього витратами є тісний зв'язок. Водночас величина витрат не є остаточним доказом отримання об'єкта, який визнається як актив (витрати на дослідження, на рекламу). З іншого боку, відсутність витрат не виключає можливості визнання активом і відображення в балансі (наприклад, отримані безоплатно запаси, оприбутковані внаслідок інвентаризації невраховані цінності).

З вірогідним, очікуваним надходженням економічних вигід пов'язаний ще один критерій визнання активу - достовірність оцінки. Найчастіше собівартість або вартість активу можуть бути розраховані досить точно. Однак у тих випадках, коли таку достовірну оцінку зробити неможливо, актив не визнається і стаття не показується в балансі. Наприклад, очікувані надходження як результат виграного судового процесу можуть відповідати критерію імовірності, однак якщо претензію неможливо визначити достовірно, вона не повинна показуватися як актив підприємства.

Понесені підприємством витрати, пов'язані з придбанням і створенням активу, які не можуть бути відображені в балансі, відносяться на витрати періоду і відображаються у формі №2 "Звіт про фінансові результати".

З більшістю із зазначених вище критеріїв визнання й оцінки активів бухгалтери ознайомлені. Однак практична оцінка активів відповідно до вимог національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку (П(С)БО) має певні труднощі, що зумовлює необхідність проведення визнання й оцінки активів як окремих облікових операцій.

Звідси випливає, що підприємство, бажаючи визнати певне майно своїм активом, зобов'язане мати докази віднесення цього майна до активів саме цього підприємства. Для отримання таких доказів виконуються специфічні операції - оцінка активів.

Наприклад, підприємство займається торгівлею і має певний набір основних засобів. Для здійснення нового виду діяльності, наприклад, будівництва, на підприємстві потрібно встановити, якою мірою засоби, що перебувають на його балансі, можуть забезпечити отримання вигід, в яких нових засобах є потреба, яка їх ціна, як вони можуть задовольнити досягнення цілей реалізації нового проекту тощо. Така робота здійснюється в процесі оцінки активів.

Далі розглянемо, яким чином на підприємстві можна організувати оцінку його активів.

Роботи з проведення оцінки активів на підприємстві можна здійснювати двома основними способами:

- шляхом створення внутрішнього підрозділу з оцінки - комісії з оцінки підприємства за участю фахівців з маркетингу, технологій тощо;

- шляхом залучення спеціалізованої незалежної оцінної організації. Можлива комбінація цих двох основних напрямів, тобто прийняття рішення про те, що оцінку частини активів здійснює спеціалізована організація, а оцінку всіх інших об'єктів - комісія з оцінки підприємства.

Перший спосіб здійснення оцінних процедур передбачає створення на підприємстві постійної комісії з оцінки активів. Результатами роботи комісії з оцінки є затверджені керівником акти приймання об'єктів активів до обліку, списання з обліку, встановлення розміру справедливої вартості активів тощо. Ці розпорядні документи на підприємстві дають підставу бухгалтеру для відображення операцій з оцінки в обліку.

Виконання робіт з оцінки передбачає використання інформації про ринкову вартість активів на дату оцінки. Таку інформацію комісія може отримати, наприклад, з таких джерел: прайс-аркуші підприємств - виготовлювачів і посередників; рекламні проспекти підприємств-виготовлювачів; відомості про ціни на товари, цінності в періодичних виданнях; відомості про ціни безпосередньо на ринку; агентства нерухомості, експерти-оцінювачі; зональні і галузеві збірники цін; відділи цін в адміністраціях міст і областей; договори купівлі-продажу (при регулярній торгівлі такими активами) тощо.

Другим способом виконання робіт з оцінки є залучення до роботи фахівців-професіоналів з оцінки майна. Такими фахівцями (або фахівцем) можуть бути організації з оцінки - юридичні особи або фізична особа - оцінювач, що має відповідний сертифікат і ліцензію.

При виборі будь-якого варіанта організації оцінки треба мати на увазі, що прийняті на підприємстві рішення з оцінки активів матимуть законну силу тільки в тому разі, якщо вони відповідають рішенням власника. Власник або уповноважена ним особа (директор підприємства) як особа, відповідальна за організацію бухгалтерського обліку, встановлює порядок проведення оцінки на підприємстві - створення комісії з оцінки, її повноваження, затверджує акт оцінки, визначає функції бухгалтерії в проведенні оцінки тощо. Остаточне рішення щодо визнання результатів оцінки активів, навіть якщо її здійснює стороння організація, приймає власник підприємства.

Виходячи з вимог П(С)БО і наявних нормативної і організаційної основ можна визначити порядок проведення оцінки активів на підприємстві (ініціатор проведення, об'єкти оцінки, основні операції тощо).

У таблиці 1.3 подано основні елементи і зміст операцій з оцінки активів, які становлять основу проведення оцінки.

Таблиця 1.3

Оцінка активів підприємства за вимогами П(С)БО [79]

Основи оцінки активів	Зміст операцій з оцінки активів на підприємстві
Мета	Встановлення (визнання) відповідності (невідповідності) об'єкта активам підприємства
Об'єкти	- об'єкти майна, що надходять на підприємство; - витрати, що приводять до збільшення економічних вигід від використання основних засобів; - об'єкти, що списуються з обліку; - об'єкти, призначені до переоцінки
Нормативна база проведення оцінки	- правова і нормативна база виконання робіт (надання послуг); - методичні рекомендації з оцінки вартості майна; - норма законодавства з податку на прибуток (звичайні ціни); - вимоги, передбачені П(С)БО (див. розділ 2 статті)
Період проведення	- створення активу; - момент надходження об'єкта на підприємство; - складання фінансової звітності; - вибуття активу
Орган, що виконує операції з оцінки	- комісія підприємства з оцінки; - спеціалізована незалежна експертна (оцінна) організація, незалежний фахівець - оцінювач майна
Організація оцінної (експертної) роботи на підприємстві	- вказівка в наказі про облікову політику підприємства про передбачений порядок здійснення оцінки; - наказ керівника про створення і повноваження комісії з оцінки на підприємстві, вибір способу проведення оцінки; - розробка положення про комісії з оцінки; - створення служби оцінки: включення в структуру підприємства або призначення працівників у члени комісії, видання наказу (розпорядження) керівника
Документальне оформлення виконаної оцінки	Експертний висновок, акт приймання об'єкта, акт оцінки, висновок щодо переведення об'єкта до складу активів, висновок щодо вибуття об'єкта зі складу активів
Охоплення проведенням оцінки	Оцінюються всі активи, що надходять на підприємство, і всі активи, що перебувають на обліку
Результати оцінки	- визначено розмір первісної вартості активу; - визначено розмір переоціненої вартості активу; - списання активу з балансу

Нормативну основу оцінки активів на підприємстві становлять чотири елементи:

1) існуюча в цей час база виконання робіт (характер діяльності, договори, технологія виконання робіт тощо);

2) діючі методичні рекомендації за оцінкою майна (Методика оцінки вартості майна під час приватизації, Порядок обліку, контролю, оцінки конфіскованого та іншого майна, Порядок експертної оцінки нематеріальних активів тощо);

3) звичайні ціни, регламентовані Законом №283/97;

4) вимоги, передбачені П(С)БО (справедлива вартість активу, тривалість операційного циклу, термін корисного використання активів тощо).

Наведені вище елементи можна використати для оцінки активів, однак на підприємстві необхідно створити організаційну основу оцінки.