КОНСТИТУЦІЙНО-ПРАВОВІ АСПЕКТИ ЛОБІЮВАННЯ У ПРАВОТВОРЧОМУ ПРОЦЕСІ УКРАЇНИ

Краткое содержание

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Важливим показником сучасної правової та демократичної держави є гарантування реалізації ефективної взаємодії громадян з владними інституціями. Серед найбільш дієвих та апробованих її форм можна назвати конституйоване лобіювання, яке наразі є одним із інтегральних елементів у забезпеченні зворотних зв’язків між владою і суспільством та має під собою досить вагоме конституційно-правове підґрунтя. Однак в Україні через складний та суперечливий характер державотворчих процесів, відсутність юридичних регуляторів цього феномену, а також негативну історичну спадковість вітчизняного лобіювання, яка виражається у відтворенні його радянських зразків, лобіювання набуло позаправової, вузькогрупової й латентної форми, що у свою чергу деструктивно позначається на якості чинного законодавства.

Вітчизняними парламентарями робилися неодноразові спроби щодо зменшення негативної складової українського лобіювання через його правове унормування. Підтвердженням цьому є подання до Верховної Ради України у різні роки трьох законопроектів про лобіювання, спрямованих на легітимізацію прозорих діалогових механізмів між владою та суспільством. Конституція України, хоч прямо і не визначає лобіювання у якості безпосереднього предмета правового регулювання, але створює умови для нього, гарантуючи кожному право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань (ст. 34), на свободу об’єднання у політичні партії та громадські організації для здійснення й захисту своїх прав і свобод та задоволення політичних, економіч­них, соціальних, культурних й інших інтересів (ст. 36), брати участь в управлінні державними справами (ст. 38), направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів влади (ст. 40) тощо.

В організаційно-правовому аспекті наведені вище конституційні норми закладають підвалини для структуризації форм, методів і джерел інформації, які повинні забезпечувати можливість зацікавленим особам здійснювати лобіювання. Йдеться про сферу представництва інтересів, яка з позиції теорії та практики конституціоналізму, полягає у матеріалізації на рівні нормативно-правових актів різного роду інтересів.

На сьогодні дослідження конституційно-правової природи лобіювання ще не стало предметом спеціального, комплексного аналізу у вітчизняній науці конституційного права. Тим часом у західній науці відповідна традиція існує вже понад століття. Зокрема, одним із перших вчених, який звернув дослідницьку увагу на лобіювання, можна вважати В. Вільсона, котрий у своїй праці «Правління Конгресу» (1885) виокремив лобістську складову при прийнятті законодавчих актів парламентом. Продовжили вивчення даного феномену у своїх роботах інші відомі американські науковці А. Бентлі «Процес правління: дослідження громадських тисків» (1908) та П. Херрінг «Представництво груп у Конгресі» (1929). Проте найбільш ґрунтовне дослідження лобіювання розпочалося у США в 1940 р., коли була створена Комісія з питань законодавчих органів влади Американської асоціації політичної науки, яка за результатами п’ятирічного вивчення взаємовідносин суб’єктів лобіювання з конгресменами, направила свої рекомендації спеціальній парламентській комісії Лафоллета-Монроні, котра й врахувала їх при прийнятті Конгресом США «Акта про федеральне регулювання лобіювання» від 1946 р. Приб­лизно у цей час з’явилися роботи інших американських вчених – В. Кіп­лінжера, Д. Трумена та К. Шрифтгіссера, у яких розкрито структурно-функціональні особливості, генезис і динаміку лобіювання.

Згодом означена проблематика знайшла своє відображення у працях інших зарубіжних науковців – Р. Бекера, Дж. Беррі, А. Боссерта, Г. Вітткем­пера, Б. Волпа, К. Вяткіна, Дж. Грінвуда, Р. Девідсона, С. Зотова, М. Зяб­люка, У. Курчевської, Х. Ламперта, Б. Левіна, О. Любимова, Л. Мілбрайта, М. Молєди-Здзієч, Н. Нагента, Д. Олдермана, В. Олесзека, С. Пере­гудова, А. Розенталя, В. Рудзіо, Дж. Саватського, В. Сімона, Г. Скіллінга, К. Хольтцмана, Р. Хрібнера, Дж. Цорака тощо, у яких представлений досить глибокий аналіз конституційно-правових засад лобіювання у США, Канаді, Великобританії, ФРН, Франції, Європейському Союзі та Російській Федерації.

При вивченні окремих сегментів лобіювання також використовувалися праці дореволюційних вчених П. Бєрліна, К. Каутського, Є. Лур’є, П. Міжуєва, Ю. Скобельциної, К. Тахтарьова та аналітичні й поточні матеріали, розміщені у загальноімперському періодичному виданні суб’єктів господарювання «Промисловість і торгівля».

Дослідження лобіювання за радянських часів не вирізнялося високою активністю та мало значне ідеологічне навантаження. Наукові розвідки з даної проблематики носили викривальний характер й орієнтувались лише на те, щоб довести хибність існуючої буржуазної системи. Підтвердження вищевикладеного можна простежити у роботах таких радянських вчених як Г. Бойченко, В. Гулієв, Е. Кузьмін, М. Зяблюк, О. Сер­гунін. Тому не випадково науковий інтерес вітчизняних дослідників до вивчення лобіювання як інституційного явища, виявився лише у 90-х рр. ХХ ст. Серед таких відзначаються роботи О. Длугопольського, А. Євгень­є­вої, О. Лісничука, К. Ляпіної, О. Одінцової, І. Сікори, М. Розумного, Є. Ти­хо­мирової. Утім більшість з опрацьованих праць українських дослідників мають політологічний характер, у яких досить фрагментарно дослід­жується конституційно-правова природа лобіювання.

Отже, роботи, в яких би був проведений ґрунтовний теоретико-ме­то­дологічний аналіз конституційно-правових аспектів лобіювання у пра­вотворчому процесі України, наразі у вітчизняній науці конституційного права відсутні, що свідчить про актуальність обраної теми.

Зважаючи на те, що належне вивчення лобіювання можливе за умови його розгляду у рамках базових конституційно-правових інститутів, автору значну допомогу надали наукові праці відомих українських вчених-правознавців – Ю. Бисаги, А. Георгіци, С. Гусарєва, В. Демиденка, Е. Ді­доренка, М. Козюбри, А. Колодія, О. Марцеляка, В. Опришка, М. Ор­зіха, Б. Розовського, Ю. Тодики, О. Фрицького, В. Шаповала, Ю. Шемшученка, О. Ющика та інших.

Нормативну й емпіричну основу дисертації складає чинне законодавство України, законодавство про лобіювання США, Канади, Великобританії, ФРН, Франції, ЄС; проекти Законів України, Російської Федерації з лобіювання та корпоративні морально-етичні акти.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація підготовлена відповідно до п. 1 відділення державно-правових наук і міжнародного права Пріоритетних напрямів розвитку правової науки України на 2005 – 2010 рр. (затверджені Загальними зборами АПрН України 9 квітня 2004 року) та є складовою планів наукових досліджень Луганського державного університету внутрішніх справ імені Е.О. Дідорен­ка (протокол № 1 засідання Вченої ради ЛДУВС від 28 лю­того 2006 року).