Бесплатное скачивание авторефератов |
СКИДКА НА ДОСТАВКУ РАБОТ! |
Увеличение числа диссертаций в базе |
Снижение цен на доставку работ 2002-2008 годов |
Доставка любых диссертаций из России и Украины |
Каталог авторефератов / ПОЛИТИЧЕСКИЕ НАУКИ / История и теория политики
Название: | |
Тип: | Автореферат |
Краткое содержание: |
ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ
У вступі обґрунтовується вибір теми дисертації, її актуальність, визначено об’єкт і предмет дослідження, мету й завдання, методологію та методи вирішення завдань, розглядається наукова новизна, окреслено особистий внесок здобувача, вказано на практичну значущість, апробацію та структуру дисертаційного дослідження. Розділ I “Конституювання та відтворення політичної науки: огляд літератури та методологічні засади дослідження” присвячений аналізові сучасного стану розробленості проблеми експлікації підвалин наукових дисциплін у цілому та політичної науки зокрема, а також визначенню методологічних основ дослідження, що реалізуються у відповідній методиці. У першому підрозділі “Огляд літератури та передумови вибору напрямків дослідження” відзначається, що мета дисертаційної роботи передбачає дослідження не стільки реального світу політики, скільки науки про неї. Це, у свою чергу, це передбачає розгляд політичної науки з погляду засобів її конституювання та відтворення. Одним з них є контент-аналіз, застосування якого надзвичайно поширене в політиці, політології та інших соціальних науках. Контент-аналізові присвячено чимало узагальнюючих праць як у зарубіжній, так і у вітчизняній традиціях. Серед першої групи дослідників найбільш плідною виявилася наукова діяльність Г. Лассуелла, І. Джаніса, А. Каплана, І. Сола Пул, О. Холсті, К. Кріпендорфа, Р. Вебера, Ф. Стоуна, Дж. Шапіро, Дж. Маркоффа, К. Карлі, К. Робертса, Л. Готшталка, Д. Райфа, С. Лейсі та Ф. Фіко. Найбільш відомими вітчизняними вченими в галузі контент-аналізу слід вважати А. Алексєєва, А. Баранова, В. Бойко, Л. Бородкіна, О. Буховця, В. Владикіна, С. Гребеніченка, Д. Деопіка, Т. Дрідзе, Н. Дудченка, В. Коробейнікова, М. Лауристін, О. Марасінову, Б. Міронова, О. Петрова, В. Семенова, Є. Таршис, В. Тихонова та Л. Федотову. Серед сучасних українських дослідників слід назвати прізвища І. Іванова, Ю. Святця та Н. Костенко. Головною рисою сучасного стану розробленості різноманітних питань контент-аналізу можна вважати його певну атеоретичність, коли майже поза увагою є соціально-політичні передумови його розповсюдження, ступінь і межі впливу цих факторів на технічний та змістовний складники контент-аналізу, обговорення підґрунтя критеріїв, на підставі яких відбувається кваліфікація “науковості” контент-аналізу. Усе це значно ускладнює можливість ефективного застосування контент-аналізу як для експлікації політичної науки, так і для виявлення рис політичного світу, що створюється внаслідок практичного втілення сукупності контент-аналітичних У зв’язку з вищезазначеним огляд літератури передбачає з’ясування можливості використання розробок з інших наукових дисциплін (передусім філософії та соціології науки) у вирішенні проблем суто політичної науки. При цьому, по-перше, до уваги бралися праці лише сучасних авторів, які займалися винятково проблемами факторів конституювання та відтворення наукового знання. По-друге, автор дисертаційної роботи не наважився на критику філософських аспектів тих чи інших теорій, оскільки це виходило за межі його наукової компетенції – він розв’язував суто прагматичне завдання: віднайти “методологічні зразки” як основу до подальшого вивчення за допомогою контент-аналізу реальних умов світу політичного. У цих умовах перебувають дослідники – члени наукового співтовариства з особистісними, психологічними, соціальними та соціокультурними взаємозв’язками, що роблять можливим будь-яке дослідження. Проблема експлікації основ тієї чи іншої науки не є новою, оскільки будь яка дисципліна врешті-решт займається виявленням імпліцитних допущень, що конституюють та відтворюють її праксис. Ця проблема може бути зведеною не лише до з’ясування факторів, що зумовлюють генезис і подальшу еволюцію певної наукової галузі, але також до встановлення меж цього впливу. У теоретичній розробленості дисертаційної проблематики можна виділити такі рівні: Перший рівень, загальнометодологічний, увиразнюють праці, в центрі уваги яких – наука в цілому; аналіз, висновки та рекомендації цих робіт пристосовні до науки як явища, що є іманентне до будь-якої соціальної організації. Сучасний стан розробки цієї проблематики характеризується наявністю двох основних напрямків – інтерналізму та екстерналізму. З’ясовано, що інтерналістську перспективу, яку уособлюють прізвища К. Поппера, І. Лакатоса, Дж. Агасі, І. Елкані, Л. Лаудана, В. Ньютон-Сміта, А. Хола та М. Хесе, конституює визнання факту перебування наукового знання в соціокультурному оточенні та процесу активної з ним взаємодії. Разом з тим, інтерналісти вважають, що детермінуючий вплив на розвиток і характеристики сукупності конвенційно визнаних висловлювань, що формулюються в межах тієї чи іншої наукової дисципліни, мають лише внутрішні, когнітивні фактори (протиріччя між різними теоріями та гіпотезами, теорією та її емпіричним базисом тощо). Головною тезою екстерналістського напрямку, який унаочнюють праці Т. Куна, Л. Флєка, Ст. Тулміна, П. Фєйєрабенда, Ч.Р. Мілса, Р. Мертона, Б. Барнса, Е. Макмаліна, Д. Блура, М. Куша, Д.Т. Кемпбелла, К. Хахлвега і К. Хукера, є визнання того, що різноманітні, але зовнішні стосовно науки соціокультурні фактори (політика, економіка, релігія, мистецтво тощо) здійснюють вирішальний вплив не лише на темпи, а й на напрямок розвитку та зміст знання. Другий рівень, емпіричний, увиразнюють праці, виконані на матеріалі тієї чи іншої науки безвідносно до того, яка саме перспектива переважає. Тут простежується найскладніша ситуація, що пов’язана з незадовільною кількістю робіт, в яких би здійснювалася спроба експлікації підґрунтя саме соціальних наук і політичної науки в тому числі. Прикладом інтерналістського напрямку можна вважати праці Г. Гендзеля, Р. Формізано та Дж. Бреслауера, а прикладом екстерналістської перспективи – праці Д. Істона, Г. Алмонда, М. Куша, Дж. Бен-Девіда та Р. Коллінза. Загальною рисою цих робіт можна вважати демонстрацію самої можливості плідного використання певних ідей для дослідження тієї чи іншої науки. Отже, ці праці потрібно розглядати як спрямовані не стільки на сприяння тотальній експансії певного підходу, скільки на з’ясування його можливостей і меж з урахуванням передусім конкретного матеріалу. Підсумовуючи у загалом вигляді результати розвитку наукової думки, як зарубіжної, так і вітчизняної, з проблем конституювання та відтворення політичної науки, можна напевно стверджувати, що питання, так чи інакше пов’язані з експлікацією політичної науки досить повно розроблені на теоретичному рівні й, переважно, на матеріалі, дотичному до природничих і математичних наук. Водночас спостерігається брак досліджень, виконаних на матеріалі соціальних наук, зокрема політичної науки. У свою чергу переважна більшість релевантних конкретних наукових розробок майже не пов’язані з вимогами будь-якої з альтернативних перспектив – екстерналізму чи інтерналізму. Таким чином, для подальшого розвитку та поглиблення проблеми експлікації підґрунтя політичної науки необхідно перейти з рівня загальнометодологічних рекомендацій до дослідження на конкретному, політологічному матеріалі. Другий підрозділ цього розділу “Методологія та методика дослідження” присвячений обґрунтуванню вибору однієї з раніше виявлених перспектив (інтерналізм або екстерналізм), а також висвітленню методологічних засад у вивченні особливостей процесу конституювання та відтворення політичної науки. У результаті зіставлення наявного в сучасній політології стану речей з кожною альтернативною перспективою для подальшого дослідження політичної науки був обраний екстерналістський напрямок. Це зумовлює необхідність розгляду політичної науки в її власних термінах, як еволюційної сукупності історично та соціально пов’язаних настанов щодо світу та поведінки, з якими ця наука співвідноситься. Крім того, взаємозв’язок політології та політики є активний і перманентно відкритий процес зі зворотнім зв’язком, коли будь-який напрямок розвитку спричинений певними обставинами, що створюють умови, необхідні для пояснення цього процесу як “раціонального”. Адекватне розуміння політичної науки обов’язково передбачає й акцент на особистісному аспекті політики, переважно – у вигляді соціально-психологічних уявлень і рис дослідників. Зважаючи на екстерналістську перспективу, нами були визначені структурні компоненти політичної науки, що конституюється та відтворюється через контент-аналіз, і характер взаємозв’язків між цими компонентами. Так, вивчаючи “контент-аналіз”, ми розглядаємо політичний світ, частково створюваний політичною наукою внаслідок використання в ній контент-аналізу; окрім того, соціально-психологічні особливості дослідників, які легітимізують цей світ; політико-соціальні фактори, що відповідальні за конкретний засіб конституювання та відтворення політичної науки. Таке тлумачення політичної науки вимагає розроблення нової методології дослідження. Торкаючись методологічних підвалин дисертації, слід вказати на те, що в нашому випадку доцільніше говорити не про методи дослідження, а про дослідницькі стратегії та метод. Це зумовлено такими обставинами. З одного боку, в дисертаційному дослідженні політична наука розглядається з погляду сукупності висловлювань, властивих одному із засобів її конституювання та відтворення. Тобто політичну науку ми ототожнюємо з текстом. З іншого боку, процес читання тексту “політична наука” з метою виявлення механізмів його конституювання та відтворення передбачає в першу чергу не опис наявного стану речей, а його деконструкцію. Отже, потрібно відкинути всі традиційно використовувані раніше методи, що продукували в досліджуваному просторі пояснення, які лише санкціонували звичність цього стану речей. Натомість слід звернути увагу на принципово інші стратегії, що потенційно здатні відкрити нові перспективи, і водночас скасувати “старі”, надто “речові” межі. Ця дисертаційна праця, зважаючи на її пошуковий характер, є принципово відкритою: проблеми тут не задані апріорно, вони поступово з’являються в ході виконання дослідження. У зв’язку з цим методологія дисертаційного дослідження – це змішаний у рівних пропорціях процес постійного використання поданих далі дослідницьких стратегій задля розв’язання проблем, що перманентно переформулюються. Отже, ми послуговувалися такими двома дослідницькими стратегіями: а) симптоматичне читання. Ця стратегія передбачає читання висловлювань наявного контент-аналізу з метою виявлення основоструктурального протиріччя, недоліків тощо, котрі унаочнюють те, що конвент-аналіз не каже або не може сказати. У рамках стратегії симптоматичного читання сукупність контент-аналітичних висловлювань розглядається в ролі позначників (десигнатів) тих або інших аспектів процесу конституювання та відтворення політичної науки; б) метафоризація (створення метафори). Ця стратегія передбачає свідоме виявлення інших поглядів, що формуються через установлення нових зв’язків, нових метапояснень за посередництва або природного вловлювання подібності, або більш-менш штучного конструювання тотожності між різними на перший погляд Окрім цих стратегій, у дисертаційному дослідженні також використовувався аксіоматичний метод. Це пояснюється характером головної мети дисертації – часткова експлікація підґрунтя політичної науки вимагає певної аксіоматики. Застосування аксіоматичного методу передбачало визначення певної множини істинних тверджень, що надалі були покладені в основу майбутньої теорії як вихідні, первинні положення (аксіоми), з яких (логічно) виводилися інші істинні твердження контент-аналізу. За допомогою аксіоматичного методу в цій роботі були сформульовані всі аксіоми, а також доведено теорема симулякру. Взаємозв’язок стратегій та аксіоматичного методу полягає ось у чому: стратегії, зважаючи на певною мірою довільний характер виокремлення тих чи інших тверджень як первинних та істинних, функціонують у ролі критерію визначення області істинних висловлювань; аксіоматичний метод розглядається як такий, що зумовлює певну форму або структуру доказів і розгортання результатів. Розділ II “Теорія політичної науки у світлі контент-аналізу: парадокси та канон” присвячено фіксації сукупності позначників, що надалі можуть використовуватися для експлікації політології. Подібна сукупність позначників, що складається з різноманітних визначень і висловлювань, розглядається в ролі певного тексту політичної науки. Цей текст є однією з її історій, що постійно конституюється та відтворюється завдяки використанню в межах політичної науки контент-аналізу. Для того, щоб з’ясувати фактори конституювання та відтворення політичної науки, потрібно виявити характерні риси історії цієї політичної науки. У першому підрозділі цього розділу “Теорія політичної науки: шлях до парадоксів” здійснено спробу формулювання “віртуальної” теорії контент-аналізу, характеристики якої позначають фактори, що насправді вможливили, тією чи іншою мірою, конституювання та відтворення політичної науки. Характеристики такої теорії одержано в результаті зіставлення сукупності висловлювань, що звичайно приписуються контент-аналізу в майже нескінченній множині різних дисциплін, із критеріями добротної наукової теорії (точність, несуперечливість, доступність, сфера застосування та плідність). Зведення разом сукупності таких висловлювань дало нам можливість врахувати максимально широке коло “реальних” умов, що конституюють політичний світ водночас і створюваний, і такий, що долається й досліджується політичною наукою через застосування в ній контент-аналізу. Емпірична короборація критеріїв “добротної” наукової теорії, за своїм первинним походженням дотичних і до несуспільствознавчих наукових теорій, на тлі політичної науки, що інтерпретується через один із засобів її конституювання та відтворення (контент-аналіз), привела до виділення такої сукупності взаємозалежних характеристик політичної науки. До політології в цілому складно застосувати такий критерій, як точність, однак ця наука демонструє натомість тривалість/життєздатність, особливо з кінця XIX сторіччя. Вона суперечлива у рефлексіях щодо власних підвалин, але при цьому мало хто бере під сумнів її статус “науковості”; має надзвичайно широку сферу застосування, коли експансія політологічних підходів, поглядів чи понять здійснюється далеко за межі самої політології, таким чином вона виявляє власну плідність; нарешті, “політологія” виконує функцію легітимізації, щоразу заново прописуючи власну історичність. Сформулювавши подібну теорію, ми зробили перший крок до виокремлення позначуваних факторів, що насправді зумовили конституювання та відтворення політичної науки. Характер життєздатності вказує на те, коли й де політологія стала наукою; постійне перепрописування власної історичності показове тим, що за конкретними прикладами того чи іншого реформулювання можна твердити про те, чим воно було спричинене; надзвичайно широка сфера застосування привертає увагу до додаткових факторів, що санкціонували такий хід подій; серед цих факторів не останнє місце займає суперечливість, у свою чергу пов’язана з життєздатністю, і так до нескінченності. У другому підрозділі “Політична наука: парадокси імені та демаркації” сформульовано два парадокси політичної науки: виявлення “віртуальної” теорії передбачає більш наочний розрив зі звичним сприйняттям світу (доксою). Парадокс імені вказує на неадекватність концептуальних засобів, що застосовуються в політичній науці для обґрунтування її єдності. Парадокс демаркації припускає загалом відсутність яких-небудь засобів розрізнення політичної науки від інших наук, незважаючи на функціонування першої в ролі відокремлювального утворення. Таким чином, парадокси політичної науки припускають неадекватність концептуальних засобів, використовуваних для обґрунтування її специфічності та єдності. Звідси, вони “натякають” на необхідність дещо іншої інтерпретації цієї проблеми, що була б пов’язана з розглядом історії й теорії політичної науки з погляду певних результатів, одержуваних в її межах, особистісних рис дослідників, які санкціонують сприйняття цих результатів справді наукових, а також соціально-політичних обставин, що зумовили сам процес створення певного політичного світу. Третій підрозділ другого розділу “Канон контент-аналізу у ролі конститутивних положень політичної науки” присвячений відповіді на питання, про яку історію політичної науки ми можемо говорити в умовах парадоксальності, всеохопності й суперечності останньої? Тобто для подальшого дослідження процесу конституювання та відтворення політичної науки через контент-аналіз необхідно одержати сукупність висловлювань, що можуть бути симптоматично прочитані. Із метою задоволення цієї потреби нами була розроблена методика виокремлення імпліцитних допущень дослідницької практики політології. Операціональна схема виявлення канону містить у собі комбіновану наявність: а) явних (текстуальних) і б) анонімних збігів (що може з великою часткою ймовірності витлумачуватися на користь справді наявного повсюдного та однозначного розуміння контент-аналізу); в) певної гіпотетичної спільності посилань чи рекомендованої літератури; г) простої вказівки на використання контент-аналізу без подальших пояснень. На підставі цього алгоритму була встановлена незмінна сукупність контент-аналітичних висловлювань, що функціонує в ролі демаркаційного критерію та “скріпного шва” безлічі різновидів контент-аналізу, а також являє собою імпліцитні допущення, що позначають фактори, які зумовили конституювання та відтворення політичної науки через формулювання релевантних денотативних висловлювань. У третьому розділі “Метарівень політичної науки” здійснено спробу сформулювати з урахуванням установлених раніше особливостей і канону контент-аналізу його аксіоматичну теорію, що є варіантом подання політичної науки як певної множини логічно пов’язаних суджень, що є одним із можливих пояснень наявного в політології стану речей. Перший підрозділ “Політичний світ політичної науки” присвячений з’ясуванню характеристик політичного світу, що створюється внаслідок використання в політичній і політологічній практиках контент-аналізу. Це завдання визначило необхідність відкинути будь-які спроби з обґрунтування єдності та специфічності політичної науки, одним із критеріїв якої є метод, інтерпретований як цілком абстрактне утворення. Політична наука може бути пояснена, якщо її інтерпретувати не за допомогою “проблем і методів”, а через фактори, що їх детермінують. З огляду на встановлену в другому розділі неадекватність концептуальних засобів, звичайно використовуваних для експлікації процесу конституювання та відтворення політичної науки, ми переформулювали цю проблему на проблему бріколажа політології. Поняття “бріколаж політичної науки” позначає практику (власного) створення цієї науки з “матеріалів”, зумовлювану щораз новою ситуацією, насамперед новими політичними проблемами й новими для того чи іншого періоду засобами їх розв’язання. Тобто бріколаж політичної науки – у повній відповідності з обраною нами в першому розділі екстерналістською перспективою – “наголошує” не на тому, що специфічність і єдність політичної науки постають у результаті наявності певної загальної проблеми “політичного”, тобто вирішальної якості чи фактора, яке, в разі виділення в загальному, перетворює кожну річ з “простої” на “політичну” (А. Хелер). Поняття “бріколажа політичної науки” переносить акцент на пошук взаємозумовлених політичних та індивідуальних факторів, що конституюють і відтворюють політичну науку. Політична наука являє собою справжній бріколаж, оскільки виявлені в першому розділі складові елементи, що її конституюють (особистості, обставини й засоби їх осягнення або розв’язання), постійно змінюються в процесі творення. Ці складники її водночас “розмивають”, створюючи тим самим бріколаж – нову, але завжди традиційну політологію. Важливим тут є структура й результат: їх пріоритетність визначається за раніше вирішеними проблемами, що значною мірою детермінують проблеми сьогодення. Таким чином, політичну науку ми досліджуємо з погляду обставин, особистостей і результатів діяльності останніх у певних умовах, що конституює політичний і соціальний факт використання в межах політології контент-аналізу. Отже, нами створено концептуальну схему політичної науки, що інтерпретується через особливості формулювання денотативних висловлювань у процесі контент-аналізу. Це дозволяє як виявляти, так і досліджувати індивідуальні й соціально-політичні фактори, що детермінували появу й характерні риси політичної науки. Зважаючи на вищесказане, аксіоматична теорія контент-аналізу (одного із засобів конституювання та відтворення політичної науки) складається з аксіом трьох груп. Перша група аксіом описує політичний світ, що водночас створюється, досліджується і долається політичною наукою в результаті застосування в ній контент- А1: Політична наука, що інтерпретується за допомогою контент-аналізу, конституюється феноменологічною ілюзією про безпосереднє та пряме сприйняття світу людини. А2: Можливість виконання досліджень у політичній науці, розглянута крізь призму контент-аналізу, створюється “розведенням” зовнішнього світу та знакової діяльності, що й поєднуються (у розглянуту опозицію), і роз’єднуються (у ролі її частин) самою людиною. А3: Дії дослідника в сфері політичної науки, редукованої до контент-аналізу, являють собою чисте дійство автономного входження; сам дослідник має статус відстороненого, але всепроникного спостерігача. А4: Політична наука в частині, конституйованій контент-аналізом, являє собою перенесення на пізнання незовнішньої реальності дослідницького алгоритму, для якого властиве осягнення т.зв. об’єктивної реальності. А5: Політичним фахівцям, що використовують контент-аналіз для формулювання висновків і рекомендацій, властиве ототожнення текстової реальності та об’єктивної реальності, що не залежить від волі, свідомості чи почуттів людей. На основі цих п’яти аксіом доведено теорему симулякра: Т1. Процес політичного дослідження, пов’язаного з контент-аналізом, є процес симуляції (заміни реального знаком реального): ні сам процес такого дослідження, ні його результати загалом не співвідносні з певною реальністю, а є процесом виробництва чистих симулякрів. Таким чином, контент-аналіз можна розглядати як засіб створення гіперреальності, скомпонованої з образів “видимості”, що набувають значення лише через співвіднесення з подібними образами; усі ці образи не існують окремо чи насправді. Отже, установлено неадекватність сукупності політологічних досліджень, а, відтак, політологічних рекомендацій до реального стану в політичній сфері життя суспільства. Використання сталого в часі контент-аналізу є одним із факторів відтворення незадовільності політичної науки, що зберігається. Другий підрозділ “Соціально-психологічні характеристики політичної науки” присвячений подальшому з’ясуванню в перспективі екстерналізму того, які суспільно зумовлені особистісні риси сукупності дослідників (контент-аналітиків) уможливлюють створення саме такого політичного світу. Таким чином, другий вид аксіом установлює (соціально-психологічні) особливості (наукові переконання, наукову ідеологію) дослідників, що зумовлюють легітимізацію цього політичного світу. А6: Серед політологів, що так чи інакше застосовують контент-аналіз у своїй дослідницькій практиці, переважає наочно-дієва, а не вербально-логічна система зв'язків. Спроба теоретичного узагальнення має в результаті відірваність від практичних дій і виділення надто загальних і несуттєвих ознак. Виявлені соціально-психологічні особливості політологічного знання увиразнюють раніше встановлений “факт”: неадекватність політологічних досліджень щодо політичної сфери життя суспільства. Подібна неадекватність є, певною мірою, наслідком соціально-психологічних характеристик політологів, що сприяє винятково практичному пізнанню політики й перешкоджає її теоретичному осмисленню. У третьому підрозділі “Проблема масовості: суспільно-політична детермінанта політичної науки” з’ясовуються суспільні фактори, стосовно яких у ролі індикаторів виступає як вищеназвана сукупність соціально-психологічних рис, так і спричинена саме цим неадекватність політичної науки в тій її частині, що конституюється та відтворюється через використання контент-аналізу. У зв’язку з цим останній вид аксіом дотичний до факторів, що зумовлюють усі раніше встановлені характеристики конкретного процесу конституювання та відтворення політичної науки. А7: Розвиток політичної науки, що конституюється та відтворюється за допомогою контент-аналізу, зумовлений небаченим кількісним ростом народонаселення, основні психічні й інтелектуальні риси яких є водночас і характеристиками контент-аналізу. Отже, нами були визначені найбільш імовірні політико-соціальні та когнітивні фактори, що відповідальні за процес конституювання і відтворення політичної науки, інтерпретованої за допомогою контент-аналізу. Такими факторами є складний комплекс взаємозалежних і взаємозумовлених обставин, що включає розвиток ліберальної демократії, індустріалізації, експериментальної техніки й кількісного росту людей, у результаті чого окреслилася певна психічна й інтелектуальна діаграма дослідників, зміни в якій уперше помітив іспанський політичний філософ Х. Ортега-і-Гасет.
|