КОНТРОЛЬ ГРОМАДЯН НАД ЛІДЕРАМИ В ТЕОРІЇ ДЕМОКРАТІЇ Р.ДАЛЯ

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність теми та ступінь її наукової розробки, визначено об’єкт і предмет, мету і завдання, розкрито основні методи дослідження, теоретичне і практичне значення, апробацію теоретичних положень, які відзначаються науковою новизною.

У першому розділі – “Теоретичні засади дослідження праць Р.Даля” – розглядаються особливості катеґорій Р.Даля та дослідницькі підходи до його теорії демократії.

Дисертантка звертає увагу на потребу сприйняття теорії Р.Даля з урахуванням значення, яке він вкладав у катеґорії своїх праць. Контроль громадян над лідерами Р.Даль розглядає у контексті відносин не лише макрополітичного рівня (наприклад, між виборцями і президентом), але й рівня мікрополітичного (у його розумінні – всередині підприємств, профспілок, освітніх закладів, сімей тощо).

Авторка зазначає, що поняття “влада”, “контроль” і “вплив” вживаються у Р.Даля як взаємозамінювані, хоча він віддає перевагу “контролю”. Зазначивши, що поняття “контролю” (і його замінники) відіграє провідну роль в теоретичних розробках Р.Даля, авторка розглядає й похідні катеґорії. Хоча Р.Даль уникає розгорнутого визначення поняття “лідерів” (“політичних лідерів”), але він застосовує його щодо осіб з більшим від середнього впливом на прийняття рішень та тлумачить його через катеґорії “політична верства” і “політична людина”. Дисертантка вважає, що тлумачення “політичного лідера” у контексті праць Р.Даля є близьким за змістом до визначень С.Гелея, С.Рутара, С.Наумкіної та С.Чемекової.

Поняття “поліархія” (буквально – “багатовладдя”) було відроджено і впроваджено в сучасну політичну науку за участі Р.Даля як замінник поняття “демократія” (в розумінні “реально існуюча демократія”). “Поліархія” і “демократія” співвідносяться у Р.Даля насамперед як засіб і мета (чи як процес і результат), хоча він не раз тлумачить “демократію” і в ширшому значенні (як засіб і мету водночас). У своїх пізніх працях Р.Даль розглядає демократію через поняття “поліархія” (вужче за змістом) і “демократія” (ширше за змістом), не відмовляючись і від їх поєднання між собою та з іншими термінами.

Р.Даль і Ч.Ліндблом (1953) виділяють шість критеріїв поліархії (“високого ступеня контролю” громадян над лідерами). Ці критерії Р.Даль згодом (у 1984 р.) називає основою пізніших восьми “умов” (з 1956 р.) чи семи “критеріїв” (з початку 1970-х рр.) поліархії, яку він спочатку вважав “процесом”, а потім – “сукупністю інституцій”. З кінця 1970-х рр. термін “критерії” Р.Даль застосовує в іншому значенні (щодо п’яти критеріїв демократичного процесу), а “критерії” поліархії 1950-х – початку 1970-х рр. він фактично перейменовує в “інституції” у працях 1980-90-х рр. У 1998 році він скорочує кількість політичних інституцій сучасної демократії до шести.

Авторка дійшла висновку, що механізм здійснення контролю громадян над урядовцями у працях Р.Даля розкривається через поняття “ресурсів”. Позаяк Р.Даль (1961) називає “чий-небудь вплив” почасти “функцією політичних ресурсів”, то дисертантка стверджує, що й контроль громадян над урядовцями є функцією політичних ресурсів цих громадян.        

Більшість західних дослідників праць Р.Даля 1940-х – поч.1960-х рр. авторка відносить до двох великих політико-ідеолоґічних течій – ортодоксальної ліберально-консервативної (основної – mainstream) і радикально-демократичної (включаючи “нових лівих” та інших прибічників учасницької демократії). Дисертантка також виділяє групи критиків, які розглядали Р.Даля насамперед як: 1) емпіричного політолоґа (Д.Морґан, К.Макферсон та ін.); 2) представника певного різновиду плюралізму (Ґ.Перрі, В. Келсо, Е.Етціоні-Галеві, Д.Гелд, П.Данлеві і Б.О’Леарі та ін.); 3) елітиста – прихованого прибічника правління еліт (Дж.Волкер, П.Бахрах та ін.); 4) ревізіоніста теорії демократії (Г.Данкен, С.Льюкс, Д.Лі, Д.Кайм, М.Квейт, Р.Квейт та ін.). 

Плідність дискусій 1950-60-х рр. між елітистами і плюралістами виявились у спробах синтезу політолоґічних концепцій (пропозиція М. Олсена синтезувати теорію плюралізму Р.Даля з теорією учасницької демократії П.Бахраха і К.Пейтман). Авторка вважає доречною пораду П.Гирста (1990) лівим критикам Р.Даля (марксистам і радикалам) використати плюралізм Р.Даля для обґрунтування демократичних політичних реформ. 

Серед сучасних українських політолоґів, які розглядали праці Р.Даля 1950-х – поч.1960-х рр., дисертантка умовно виділяє дві групи. Одна група вчених (О.Семків, Л.Ларченко, А.Колодій, Т.Грозіцька, Б.Решетняк) вважає Р.Даля насамперед теоретиком “плюралістичної демократії” з наголосом на його еволюції до теорії учасницької демократії. Друга група вчених (В.М.Бебик, С.Д. Гелей, С.М. Рутар, Л.Ходаківська) вважає Р.Даля прибічником теорії плюралізму еліт з наголосом на конкуренції еліт.

Радикально-демократичні опоненти 1950-60-х, вказавши на концептуальні та емпіричні проблеми “класичного плюралізму”, сприяли появі неоплюралізму (“критичного плюралізму”), який проявився у працях Р.Даля з 1978 р. (Д.Гелд) чи навіть у 1976 р. (Е.Етціоні-Галеві, Т.Дай). А праці пізнього Р.Даля (з середини 1980-х рр.) спонукали дослідників до певних узагальнень, які варто віднести до двох основних груп – власне критичного (К. Анґлейд, Е.П.Гоффман та ін.) і позитивно-конструктивного спрямування (Дж.Беррі, Дж.Фішкін, П.Гирст, А.Ботвінік, Дж.Коен та ін.). Погляди К.Анґлейда і Е.Гоффмана на роль Р.Даля у розвитку теорії демократії авторка вважає однобокими (також поверховими й інерційними) і доводить це в наступних розділах роботи. Найбільш перспективними дисертантка вважає поширені серед частини критиків Р.Даля тенденції розглядати еволюціонуючу теорію демократії вченого в широкому системному контексті розвитку взаємопов’язаних напрямків демократичної теорії, а також запозичувати і творчо використовувати найбільш вдалі теоретичні розробки Р.Даля.   

У другому розділі – “Виникнення концепції  контролю громадян над лідерами у працях Р.Даля 1940-х – початку 1960-х років” – досліджуються особливості становлення концепції контролю громадян над лідерами в ранніх працях Р.Даля.

Авторка зазначає, що чотири сукупності життєвих вражень та досвіду вплинули на спрямованість науково-дослідницької діяльності Р.Даля: 1) дорослішання у малому містечку віддаленого регіону США; 2) університетське навчання в епоху “нового курсу” Ф.Рузвельта; 3) праця на межі 1930-40-х рр. у федеральній адміністрації; 4) військова служба 1943-45 рр., у тому числі в Європі. Ознайомившись спочатку з працями Платона, Аристотеля, Н.Макіавеллі, Т.Гоббса, Ж.Ж.Руссо, А.Сміта, Дж.Мілля, К.Маркса, Р.Даль лише у 1950-х рр. опрацював праці А. де Токвіля і М.Вебера, які впливали на його подальше мислення. Як молодший колега Г.Лассвелла, Р.Даль також визнавав його тлумачення “влади” і “впливу”.

З поч.1950-х рр. Р.Даль був активним учасником “бігевіористської революції” у політичній науці (поряд з Д.Істоном, Ґ.Алмондом та ін.), хоча він та багато інших творців “бігевіористської реформації” захистили дисертації переважно з політичної теорії. Попри вплив теоретичних розробок Ґ.Моски і Й.Шумпетера, Р.Даль був не стільки спадкоємцем останнього, скільки вченим, який першим перехопив його виклик теорії демократії.

Дисертантка зазначає, що особистісний і суспільно-політичний контекст сприяв формуванню демократичних переконань Р.Даля, які у 1940-х рр. тяжіли до економічної демократії, а в 1950-х рр. – до соціально-ліберального напрямку ідеолоґії. Інтелектуальний настрій післявоєнних США та участь у “бігевіористській реформації” спонукали Р.Даля насамперед до вдосконалення своїх дослідницьких методів і до політичної поміркованості 1950-х – поч.1960-х рр.

У найбільш ранніх статтях 1940-х рр. Р.Даль висловив деякі початкові ідеї майбутньої концепції контролю громадян над лідерами з наголосом на небезпеці для демократії з боку авторитарно-бюрократичного управління економікою. Вартими уваги є теза про децентралізацію влади й контролю для збереження і розвитку демократії, а також теза про міжпартійне суперництво як засіб розвитку демократії й контролю громадян над політичними лідерами. І хоча Р.Даля часто сприймають за висловами з книг “Вступ до демократичної теорії”(1956) і “Хто управляє ?”(1961), але дух його найбільш ранніх праць, як зазначав Дж.Айзек (1988), найкраще виражений саме у нарисі “Про теорію демократичного соціалізму” (1940).

У 1950-х – на початку 1960-х рр. Р.Даль розробив основи своєї плюралістичної теорії демократії – насамперед у книгах “Політика, економіка й добробут” (1953 р.) (разом з Ч.Ліндбломом), “Вступ до демократичної теорії” (1956) та “Хто управляє ?” (1961). Друга з цих книг стала першою працею Р.Даля, значення якої серйозно оцінили інші вчені. Стрижнем цієї книги дисертантка вважає наголос на першорядності соціальних передумов демократії. Теорія демократії Р.Даля виходила з того, що за відсутності соціальних передумов жодна конституційна побудова не зможе запобігти виникненню тиранії. Основною заслугою Р.Даля в його класичній книзі “Хто управляє?” є сприйняття контролю громадян над лідерами в умовах плюралізму через проблему урівноваження доступу до політичних ресурсів.

У ранніх працях Р.Даля дисертантка знаходить низку чинників контролю громадян над лідерами. Серед основних чинників-перешкод – атмосфера секретності у деяких суспільних сферах (як наслідок – гірша поінформованість громадян) та масова незацікавленість громадян суспільно-політичними справами. Основним чинником сприяння контролю громадян над урядовцями у цих працях є політичне (насамперед міжпартійне) змагання, невід’ємне від виборчої участі і політичних ресурсів. Теза Р.Даля (1961) про здатність громадян з ресурсами здійснювати контроль над лідерами отримала різні оцінки – від сумнівів у спроможності груп з малими ресурсами досягти значної влади (В.Келсо, 1978) до погляду про найбільший політичний вплив у Р.Даля тих, хто спрямовує ресурси насамперед на політичні цілі (Р.Волфінґер, 1988). Визнаючи політичний контроль функцією ресурсів, Р.Даль зрештою переносить наголос на проблему бажання і вміння громадян їх дієво використовувати. 

У третьому розділі – “Спадкоємність і зміни у ставленні до контролю громадян над носіями влади в працях Р.Даля середини 1960-х – поч.1980-х рр. – розглядаються обставини і тенденції еволюції поглядів Р.Даля на контроль громадян над лідерами у контексті його переходу на позиції неоплюралізму. 

Дисертантка зазначає, що еволюція поглядів Р.Даля серед.1960-х – початку 1980-х рр. відбувалась під впливом суспільно-політичних та інтелектуальних змін в країнах Заходу – нових громадянських рухів, емпіричних досліджень про надмірний вплив великих корпорацій на політику тощо. Тому впродовж 1960-х рр. посилилась плюралістично-елітистська модель тлумачення політики, яка до другої половини 1970-х рр. переросла у неоплюралізм в працях Р.Даля. Перехід Р.Даля на позиції неоплюралізму під тиском неоелітистської критики 1960-х рр. відображав також зростання впливу постбігевіористів у політичній науці, який виявився в інтересі до цінностей і норм демократії, критичному ставленні до надмірної влади великих корпорацій і вищих бюрократів, зосередженні на проблемі подолання нерівності політичних ресурсів і нерівномірного доступу громадян до влади. Водночас, дисертантка вважає необґрунтованим припущення Дж.Сізера про неприязне ставлення Р.Даля до ліберальної демократії з 1970-х рр.

Найбільш характерними рисами теорії демократії в працях Р.Даля середини 1960-х – поч.1980-х рр. авторка вважає застереження про небезпеку корпоративного капіталізму для демократії, прагнення знайти і вдосконалити критерії демократії (два виміри демократії і демократизації, сім інституцій демократії, п’ять критеріїв оцінювання демократичності урядування), аналіз проблеми оптимального розміру політичної системи через призму критеріїв дієвості громадян і здатності системи (пропозиція створити складну федеральну систему з кількома рівнями доступу відповідних демосів до контролю над урядуванням), наголос на необхідності розосередження влади і підпорядкуванні власності контролю.

Праці Р.Даля др.пол.1960-х – початку 1980-х рр. відображають багатоаспектне тлумачення чинників контролю громадян над лідерами, особливостями якого дисертантка вважає поєднання чотирьох видів чинників впливу громадян на урядовців (становище громадян, їх союзників і опонентів, обсяг бажаних змін) з структурою поняття “становище” (політичні ресурси, вміння і спонуки), твердження про зумовленість контролю громадян їх можливостями здобути доступ до ресурсів в різних сферах, зростаючий наголос на соціокультурних і психолоґічних чинниках, визнання компетентності (з 1970 р.) та спорідненого з нею “освіченого розуміння” (з 1977 р.) суттєвими чинниками контролю громадян над урядовцями (у поєднанні з усвідомленням загрози з боку особливо обізнаних “опікунів”), погляд на загальнодоступну освіту і соціальні гарантії як на засоби виправлення нерівномірного контролю громадян над урядовцями.

У працях Р.Даля др.пол.1960-х – поч.1980-х рр. авторка виявила такі риси запропонованої моделі суспільних змін як поступовість і узгодженість, спонукання політично слабких громадян до нагромадження своїх ресурсів, прагнення замінити інститут президентства у США парламентською відповідальністю уряду, схильність поєднувати ліберально-консервативний і радикально-демократичний підходи у стратеґії, спрямованої на зміни як громадських орієнтацій, так і структури економічного устрою (для більшої економічної дієвості і політичної рівності).          

У четвертому розділі – “Завершення розробки концепції контролю громадян над лідерами в працях Р.Даля середини 1980-х – 1990-х рр.” – досліджуються особливості розвитку концепції контролю громадян над лідерами Р.Даля у його пізніх працях.

Дисертантка зазначає, що у пізніх працях Р.Даля, який подолав у 1985 році 70-річний рубіж свого життя, відчутне прагнення вченого не лише до узагальнень, але й до подальшого розвитку теорії демократії та до її популяризації. Відкинувши припущення про послідовність своєї інтелектуально-політичної еволюції, Р.Даль захищає еклектизм власної методолоґії посиланням на визначальну роль проблем у виборі методів його дослідження. Серед названих ним наприкінці 1990-х рр. проблем подальших досліджень з теорії демократії авторка виокремлює критерії демократичного процесу, умови сприяння і розвитку демократії, можливості здійснення демократії в незахідних суспільствах, зв’язок між рівнем економічного розвитку й демократією. Зазначено, що у пізніх працях самого Р.Даля розглядаються передусім проблеми поширення демократії з політичної сфери на економічну, тлумачення “демократії”, умови демократії, обґрунтування демократії, наслідки збільшення масштабу демократії. 

Якщо ще в середині 1980-х рр. Р.Даль наголошує на необхідності перенесення демократичного управління на підприємства, закликаючи захищати первинні політичні права їх працівників (“громадян” цих підприємств), то у 1990-х рр. він переходить на більш помірковані позиції, пропонуючи послабити неґативний вплив авторитарного управління корпораціями на демократичні інституції. У своїх пізніх працях Р.Даль насамперед висуває соціокультурні умови розвитку і підтримання демократії (політичну культуру, модерне динамічне плюралістичне суспільство). Справжнім ядром умов сприяння демократії у пізнього Р.Даля виглядає політична культура, яка спирається на віру в демократію. Вчений знаходить виправдання демократії у її здатності розвивати моральну відповідальність громадян і захищати їх інтереси. Авторка зазначає, що у пізніх працях Р.Даля запропоновано подолати неґативні аспекти розширення масштабу демократії – орґанізаційний плюралізм й обмеження учасницької демократії.

У книгах і статтях Р.Даля середини 1980-х – 1990-х рр. дисертантка знаходить низку різнопланових чинників, які перешкоджають чи сприяють контролю громадян над лідерами. Серед чинників-перешкод особливе значення займає “опікунство”, яке виникає в умовах ускладнення політичного управління і внаслідок нездатності громадян визначити умови делеґування своїх повноважень більш обізнаним. Р.Даль вбачає небезпеку “опікунів” у тому, що вони відчужують контроль громадян над критично важливими ухвалами і вихолощують демократичний процес.

Провідним чинником сприяння контролю громадян над лідерами у пізніх працях Р.Даля виглядає компетентність громадян, яка виробляється політичними і суспільними інституціями. Компетентність і пов’язану з нею громадянську освіченість громадян він вважає результатом не лише формальної освіти, а й інформування громадян через мас-медіа та їх участі у суспільно-політичних асоціаціях.

У своїх пізніх працях Р.Даль висунув ориґінальне бачення необхідних суспільних змін з метою посилення контролю громадян над лідерами. Застерігаючи навіть у середині 1980-х рр. проти механічного збільшення участі громадян у політиці, він вказує передусім на необхідність підвищення моральної та інструментальної компетентності громадян. Передумовами досягнення цієї компетентності у пізнього Р.Даля є доступність громадянам інформації про політичний порядок денний та створення громадянам можливостей впливати на нього, а серед засобів досягнення компетентності він виділяє дискусії і маломасштабні експерименти.

Наприкінці 1980-х рр. Р.Даль розглядає проблему суспільних змін у контексті запропонованої ним “третьої демократичної трансформації” з метою заміни “поліархії ІІ” (з домінуванням “опікунів” внаслідок складності публічної політики) “поліархією ІІІ” (де долається прірва між елітою і демосом через кращий доступ громадян до інформації та посилення їх впливу на здійснення політичної агенди). Своєрідна ідея створення “мініпопулусу” (доповнення законодавчих органів для обговорення і обмірковування важливого питання впродовж року) спирається на розробки Р.Даля сорокарічної давності. У 1990-х рр. Р.Даль наполягає на необхідності широких громадських дебатів у процесі знаходження рівноваги між дієвістю системи і дієвістю громадян в ЄС як основи транснаціональної поліархії. Наприкінці 1990-х рр. він пропонує доповнити звичні інституції громадянської освіти новими засобами, які б творчо використовували технолоґії ХХІ ст. Водночас, Р.Даль надалі застерігає, що осучаснений суспільно-технічний каркас інформації та збільшення обсягу доступної інформації не ґарантують збільшення компетентності. Авторка наголошує, що важливою умовою суспільних змін у демократичних суспільствах Р.Даль продовжує вважати їх узгодженість з інтересами більшої частини суспільства.