КРИМІНАЛЬНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА ФІНАНСУВАННЯ ТЕРОРИЗМУ

Краткое содержание

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

            Актуальність теми. Сучасний тероризм – це  складне і багаторівневе явище дійсності, що посягає на різноманітні сфери життєдіяльності людей, породжуючи неспокій і стурбованість суспільства за своє сьогодення й майбутнє. Особливе занепокоєння  громадян викликає зрощування тероризму з організованою злочинністю, котра надає стимулюючого впливу на тероризм і одночасно використовує тероризм для досягнення злочинних намірів. Насамперед це стосується проблем зрощування тероризму з наркобізнесом, торгівлею зброєю та людьми, легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом.

Виходячи з підвищеної суспільної небезпеки і тяжкості скоєного при вчиненні таких злочинів, Міжнародна конвенція про боротьбу з фінансуванням тероризму, прийнята резолюцією 54/109 Генеральної Асамблеї ООН від 9 грудня 1999 року, у ст. 4 прямо рекомендує кожній країні-учасниці вжити заходів для визнання цих діянь кримінально караними. Резолюція 1373 (2001), прийнята Радою Безпеки ООН на її 4385-му засіданні 28 вересня 2001 року, постановляє, що всі держави повинні запобігати і не допускати фінансування тероризму, а також вважати це діяння злочином.

Законом України „Про ратифікацію Міжнародної конвенції про боротьбу з фінансуванням тероризму” від 12 вересня 2002 року № 149-IV ця Конвенція ратифікована, а Законом України від 21 листопада 2002 року
№ 228-IV було схвалено Концепцію загальнодержавної програми адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу, в якій зазначається, що законодавство Європейського Союзу складається з відповідних угод Європейського товариства, регламентів, директив, рішень, а також міжнародних угод, однією зі сторін яких є Європейське співтовариство (Європейський Союз). Важливе значення для організації боротьби з терористичною діяльністю мають також положення Конвенції Ради Європи про запобігання тероризму від 16 травня 2005 року, яка підписана Україною .

Відповідно до положень міжнародних документів і з метою захисту особи, держави і суспільства від тероризму, ефективного регулювання антитерористичної діяльності був прийнятий Закон України „Про боротьбу з тероризмом” від 20 березня 2003 року № 638-IV, ст. 25 якого вказує, що згідно із законом несуть відповідальність керівники та посадові особи підприємств, установ і організацій, а також громадяни, які фінансували терористів, терористичні групи (терористичні організації) чи в інший спосіб сприяли тероризму.

Загальносуспільний інтерес у належному опрацюванні даної тематики наголошує на необхідності наукових розробок, присвячених дослідженню й удосконаленню конкретних заходів протидії тероризму.

Проблеми боротьби з тероризмом з кримінально-правових і кримінологічних позицій розглядають у своїх працях В. Ф. Антипенко,
С. Б. Гавриш, В. О. Глушков, В. П. Ємельянов, В. С. Зеленецький,
В. В. Крутов, В. А. Ліпкан, С. М. Мохончук, М. В. Семикін та інші вчені. Проте дослідження вчених здійснюються зазвичай з позицій боротьби з терористичними актами та іншими злочинами терористичної спрямованості, а також заходів протидії створенню терористичних груп чи терористичних організацій. Між тим міжнародним співтовариством останнім часом на порядок денний висунуто таку проблему, як протидія фінансуванню тероризму. Комплексного предметного дослідження кримінальної відповідальності за фінансування тероризму в межах України ще не проводилося. Викладені обставини роблять тему дослідження актуальною й зумовлюють її вибір.

Багато питань породжує і та обставина, що в національному законодавстві, міжнародних документах та науковій літературі поняття  „фінансування”, „кошти”, „тероризм” вживаються далеко не в однаковому значенні й досить часто не збігаються за своїм змістом.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами.

 Дисертація виконана відповідно до плану науково-дослідної роботи кафедри кримінального права і кримінології Харківського національного університету внутрішніх справ, складеного згідно з Тематикою пріоритетних напрямків дисертаційних досліджень на період 2002-2005 років, затвердженою наказом МВС України від 30 червня 2002 року № 635.

 Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є комплексна розробка проблем кримінально-правової відповідальності за фінансування тероризму за законодавством України.

Мета зумовлює необхідність вирішення таких завдань:

 - уточнити й поглибити поняття та зміст категорій „фінансування”, „кошти”, „тероризм”, „терористична діяльність” стосовно кримінального права;

 - виявити підходи до проблеми фінансування тероризму, що мають місце у науковій літературі, міжнародному праві, кримінальному законодавстві України;

 - встановити ступінь відповідності криміналізації в КК України фінансування тероризму загальновизнаним підставам і принципам криміналізації та всій системі чинного кримінального законодавства України;

 - дослідити об’єктивні та суб’єктивні ознаки фінансування тероризму;

 - проаналізувати питання кваліфікації суспільно небезпечних діянь, пов’язаних з фінансуванням тероризму за кримінальним законодавством України;

 - провести відмежування фінансування тероризму від суміжних суспільно небезпечних діянь;

 - розглянути відповідні склади злочинів, Закон України „Про боротьбу з тероризмом”, розкрити їх значення та зміст, встановити неточності й протиріччя;

 - розробити пропозиції і рекомендації щодо вдосконалення кримінального законодавства та Закону України „Про боротьбу з тероризмом”.

Об’єктом дослідження є кримінально-правові аспекти  протидії фінансуванню тероризму.

Предметом дослідження є чинне кримінальне законодавство, Закон України „Про боротьбу з тероризмом”, міжнародні конвенції, антитерористичне законодавство зарубіжних країн, система наукових поглядів і розробок стосовно цієї проблеми.

Методи дослідження обрано з урахуванням поставленої мети і завдань, об’єкта та предмета дослідження. У процесі дослідження було використано такі наукові методи: діалектичний – при розгляді категорії „фінансування тероризму” у відносно статичному стані й водночас у розвитку, з позиції співвідношення одиничного, окремого й загального; історико-правовий – при з’ясуванні історичних витоків і генезису кримінальної відповідальності за фінансування тероризму; порівняльно-правовий – при порівнянні норм кримінального законодавства між собою і відповідними положеннями Закону України „Про боротьбу з тероризмом”, а також з відповідними нормами антитерористичного законодавства інших країн; системно-структурний – при класифікації видів тероризму та визначення місця фінансування тероризму в системі терористичної діяльності; формально-логічний (догматичний) – при аналізі відповідних кримінально-правових норм і положень Закону України „Про боротьбу з тероризмом”.

Наукова новизна одержаних результатів. Дисертація є першим в Україні спеціальним комплексним монографічним дослідженням проблем кримінальної відповідальності за фінансування тероризму. На підставі всебічного аналізу положень, що містяться в міжнародних документах, кримінальному законодавстві України, Законі України „Про боротьбу з тероризмом”, у роботі висунуто низку нових концептуальних положень.

1. Вперше обґрунтовано, що фінансування тероризму, з одного боку, є одним з різновидів терористичної діяльності, а з іншого боку, – одним зі способів сприяння тим чи іншим різновидам терористичної діяльності.

 2. Зроблено висновок, що поняття „кошти”, „фінансування”, „тероризм” у науці та законодавстві використовуються у трьох розуміннях – вузькому, широкому іі найбільш широкому та встановлено, що у міжнародних нормах ці поняття використовуються в останньому розумінні і запропоновано врахувати це в КК України, а саме: „кошти” - це будь-які засоби, активи; „фінансування” – це надання або збирання будь-яких засобів, активів; „тероризм” – терористична діяльність у будь якому вигляді.

3. Вперше визначено загальне поняття фінансування тероризму як надання коштів чи їх збирання особою, яка знала або свідомо припускала, що це може бути використано для вчинення будь-якого з діянь, спрямованих на залякування населення з метою спонукання органу державної влади, органу місцевого самоврядування, міжнародної організації, фізичної чи юридичної особи до вчинення якоїсь дії або утримання від її вчинення.

4. Висловлено позицію, що фінансування тероризму не слід пов’язувати лише з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом, оскільки останнім часом терористи все частіше отримують кошти не лише за рахунок таких доходів, але і за рахунок цілком легальних доходів від громадян та офіційно існуючих організацій.

5. Вперше вказано на неузгодженість кримінально-правових норм, за якими повинні кваліфікуватися випадки фінансування тероризму згідно з чинним КК України, і невідповідність їх міжнародним нормам та наведено аргументи про те, що фінансування тероризму повинно підлягати окремій криміналізації у самостійному складі злочину, ознаки якого доцільно передбачити в окремій статті Кримінального кодексу України, яка повинна складатися з основного складу, складу з кваліфікуючими ознаками, складу з особливо кваліфікуючими ознаками, заохочувальної норми і приміток, а також проведено узгодження ознак цього складу злочину з виробленими у кримінально-правовій науці підставами і принципами криміналізації та міжнародними стандартами, і запропоновано авторський варіант цієї статті в КК України.

6. Обґрунтовано, що основним безпосереднім об’єктом фінансування тероризму як злочину є громадська безпека, оскільки вже сам факт існування профінансованих терористів, терористичних груп чи терористичних організацій створює небезпеку для особи, суспільства та держави, до того ж злочини терористичної спрямованості, котрі фінансуються, стрижневим (наскрізним) об’єктом містять громадську безпеку, оскільки невід’ємним атрибутом усіх цих злочинів виступає спрямованість на залякування населення, що і є посяганням на громадську безпеку.

7. Вперше при розгляді об’єктивної сторони фінансування тероризму виділено його форми та види. Форми це: 1) надання коштів терористам, їх групам чи організаціям; 2) збирання коштів з метою їх надання. Види можна виділити по таких підставах. По-перше, залежно від характеру терористичної діяльності, що фінансується:
1) фінансування організованої терористичної діяльності, 2) фінансування іншої терористичної діяльності. По-друге, залежно від специфіки коштів, які надаються або збираються: 1) фінансування грошима, 2) фінансування іншими грошовими засобами (фінансовими активами), 3) фінансування за допомогою майна та інших матеріальних активів, 4) фінансування за допомогою нематеріальних активів. По-третє, залежно від суб’єкта вчинення фінансування: 1) фінансування, вчинене особою, яка створює організовану терористичну групу чи терористичну організацію, або бере участь у її діяльності, 2) фінансування, вчинене особою, яка не бере участі у створенні або діяльності терористичного угруповання.

8. При розгляді суб’єктивної сторони фінансування тероризму вперше обґрунтовано, що саме надання коштів терористам або їх збирання з метою надання може бути лише з прямим умислом, тоді як по відношенню до наслідків у вигляді використання цих коштів терористами заради вчинення терористичної діяльності умисел особи, яка фінансує, може бути як прямим, так і непрямим.

9. Доведено, що суб’єкт фінансування тероризму може бути лише загальним, тобто це фізична осудна особа, якій до вчинення злочину виповнилося шістнадцять років, але не юридична особа, не держава і не особа, якій виповнилося чотирнадцять років.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що викладені в дисертації висновки й рекомендації відносно кримінальної відповідальності за фінансування тероризму можуть бути використані:
у правотворчості – при подальшому вдосконаленні кримінального та антитерористичного законодавства; у правозастосовчій діяльності – для вирішення питань кваліфікації цього злочину; у навчальному процесі – при підготовці відповідних розділів підручників і навчальних посібників та при викладенні курсу Особливої частини кримінального права.

Апробація результатів дисертації. Результати дослідження включено до дисертації. Роботу обговорено на засіданні кафедри кримінального права і кримінології Харківського національного університету внутрішніх справ, схвалено і рекомендовано до захисту. Основні положення дисертації і теоретичні висновки доповідалися на міжнародній науково-практичній конференції „Теоретико-прикладні проблеми протидії організованій злочинності та злочинам терористичної спрямованості”, яка відбулася 8-9 квітня 2005 року у м. Львові, на науковому семінарі „Покарання та його наслідки: закономірності, причинність та стратегія кримінальної політики України”, який відбувся 23-25 червня 2005 року у м. Запоріжжі.

Результати дисертаційного дослідження впроваджено у навчальний процес Харківського національного університету імені
В. Н. Каразіна, Донецького національного університету при викладанні навчальної дисципліни „Кримінальне право України”.

Публікації. За темою дисертації відповідно до її змісту опубліковано 6 наукових статей, 5 з яких – статті у журналах та збірниках, що входять до переліку фахових наукових видань ВАК України, тези однієї доповіді на конференції.

Структура дисертації. Дисертація обсягом 199 сторінок складається зі вступу, двох розділів, висновків і списку використаних джерел – 18 сторінок (усього 190 найменувань), а також 2 додатків на 3 сторінках.