КРИМІНАЛЬНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА ТОРГІВЛЮ ЛЮДЬМИ АБО ІНШУ НЕЗАКОННУ УГОДУ ЩОДО ПЕРЕДАЧІ ЛЮДИНИ: ПОРІВНЯЛЬНО-ПРАВОВЕ ДОСЛІДЖЕННЯ

Краткое содержание

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Споконвічно людина прагнула бути вільною. Вільно існувати, вільно обирати місце проживання, професію, дружину (чоловіка) тощо. Реалізувати ж це право їй не завжди вдавалося, оскільки такі природні блага, як свобода та особиста недоторканність, постійно піддавалися всіляким обмеженням. Неможливість або обмежена можливість реалізації людиною цих прав, як правило, були пов’язані з еволюцією української держави і сприймаються як даність.

Сучасне ж “обличчя” згаданої проблеми має певні відмітні риси, які полягають перш за все в тому, що протиправний вплив на свободу й особисту недоторканність людини пов’язується із вчиненням стосовно неї тих чи інших злочинів, серед яких особливе місце займає торгівля людьми.

За повідомленнями Європолу та ООН, щороку до різних країн Європи контрабандним шляхом переправляється 4 млн. людей з усього світу, поповнюючи, як зазначає виконавчий директор відділу боротьби з наркотиками та профілактики злочинності ООН Піно Арлакчі, “багатомільйонну армію сучасних рабів, яка дорівнює за одними даними 27 мільйонам, а за іншими – 200 мільйонам”. Суми злочинних доходів від цієї діяльності щорічно сягають 7 млрд. доларів США, і це не дивно, бо одна жінка, яку використовують в сексіндустрії, заробляє для своїх хазяїв близько 350 євро за день.

Швидке поширення цього ганебного явища в сучасній  Україні зумовило необхідність прийняття відповідних законів та інших нормативно-правових актів, спрямованих на боротьбу з “білим рабством”. 24 березня 1998 року Законом України “Про внесення змін у деякі законодавчі акти України в зв'язку з прийняттям Закону України “Про внесення змін та доповнень у Кодекс про шлюб та сім'ю України” було введено норму (ст. 124¹ КК України) про відповідальність за торгівлю людьми.

У 2000 році в Україні відбувся перший захист кандидатської дисертації з проблем запобігання торгівлі жінками та дітьми, автором якої є В.О. Іващенко, але в цій дисертації ставилися питання переважно щодо кримінологічних аспектів зазначеного злочину, а головне – розгляду було піддано “стару” кримінально-правову норму (ст. 124¹ КК України 1960 року). На лютий 2003 року заплановано захист ще однієї кандидатської дисертації за темою "Кримінальна відповідальність за торгівлю людьми: аналіз складу злочину", автором якої є В.А. Козак. Але у цій роботі не висвітлено проблему застосування до осіб, винних у вчиненні злочину, передбаченого ст. 149, кримінального покарання та інших заходів кримінально-правового впливу, зокрема, сформульованих  у ст.ст. 75, 79 КК України, що залишає цей аспект проблеми відкритим. Вельми актуальною є й проблема відсутності в науці кримінального права комплексного порівняльно-правового дослідження згаданого складу злочину.

Проведення у 2001 році в Україні кримінально-правової реформи завершилося прийняттям нового Кримінального кодексу, у якому в ст. 149 передбачено відповідальність за злочин, що має назву “Торгівля людьми або інша незаконна угода щодо передачі людини”. Але навіть після цього згадана норма не позбавилась певних вад і в такому вигляді її навряд чи можна визнати здатною забезпечувати в повному обсязі захист людини від протиправних посягань. Частково про це говорить і статистика. Так, незважаючи на зростання кількості кримінальних справ (якщо на початку 1998 року їх було порушено лише дві, то в 1999 – 11, у 2000 – 42, 2001 – 91, а станом на 28 листопада 2002 року, як указують експерти Міжнародної організації з міграції – уже 298), на сьогодні лише по 10 (десяти) з них є обвинувальні вироки суду.

Головна причина такого стану речей – це певна недосконалість ст. 149 чинного Кримінального кодексу. Детальне її вивчення показало, що вона потребує відповідного законодавчого “чищення” з багатьох причин. Це і загальна складність тексту норми для розуміння, і некоректність формулювання об’єктивної сторони зазначеного складу злочину (чомусь не криміналізовано купівлю людини й таку форму придбання людини, як “інше оплатне одержання людини”, що призводить до певних труднощів у правозастосовчій діяльності при кваліфікації дій злочинців), і зайва кількість цілей, наявність яких значно ускладнює доведення вини торговців людьми, і залишення поза законодавчою увагою певних ознак (зокрема, обману), що підвищують суспільну небезпеку злочину й заслуговують на віднесення до числа кваліфікуючих, і непродуманість міри покарання за діяння, описані в ч. 1 ст. 149 КК України, й відсутність заохочувальних норм тощо. Глибоке теоретичне розроблення питання кримінальної відповідальності за торгівлю людьми має надати можливість розв'язати існуючі проблеми (кримінально-правова оцінка цього злочину, учиненого в співучасті, відмежування його від суміжних злочинів, кваліфікація торгівлі людьми за наявності сукупності злочинів, визначення меж злочинного при вчиненні акту торгівлі тощо), а також сприяти поліпшенню як правотворчої, так і правозастосовчої діяльності.

Усе це, на думку автора, підкреслює актуальність і доцільність обраної теми дисертації.

Питання кримінальної відповідальності за торгівлю людьми розглядалися в роботах І. Бергера, М. Війєрс, Н.О. Гуторової, С.Ф. Денисова, Т.А. Денисової,   Ю.А. Кармазіна, В.А. Козака, В.М. Куца, А.М. Орлеана, В.І. Осадчого, В.П. Панова, І.В. Пшеничного, Р. Хавемана, М.І. Хавронюка, Донни М. Хьюз.

У процесі вивчення даної проблеми автор не тільки сконцентрував увагу на кримінально-правовому дослідженні злочину, передбаченого ст. 149 КК України, а й проаналізував і використав законодавчий досвід ряду зарубіжних країн, а саме: відповідні положення кримінальних кодексів Австрії, Індії, Іспанії, Казахстану, КНР, Нідерландів, Польщі, Республіки Білорусь, Республіки Болгарія, Республіки Молдова, Російської Федерації, Узбекистану, Франції, ФРН, Швейцарії, Швеції, штату Нью-Йорк, Кримінального закону Латвійської Республіки.

Значну роль у виробленні авторської концепції кримінальної відповідальності за торгівлю людьми або іншу незаконну угоду щодо передачі людини відіграли праці М.І. Бажанова, Л.С. Білогриць-Котляревського, В.І. Борисова, Я.М. Брайніна,  С.Б. Гавриша, В.К. Глістіна, Н.О. Гуторової, П.С. Дагеля, Ю.О. Демідова, В.П. Ємельянова, М.Й. Коржанського, В.М. Кудрявцева, В.Г. Макашвілі, П.С. Матишевського, М.І. Мельника, С.Ф. Мілюкова, В.О. Навроцького, А.В. Наумова, А.А. Піонтковського, С.В. Познишева, В.В. Скибицького, В.Я. Тація, А.Н. Трайніна, Б.С. Утєвського, Є.В. Фесенка, В.Л. Чубарєва, С.Д. Шапченка, С.С. Яценка.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана відповідно до плану (“Кваліфікація злочинної діяльності”) науково-дослідної роботи кафедри кримінального права та кримінології і є складовою частиною загальної науково-дослідної програми Луганської академії внутрішніх справ МВС імені 10-річчя незалежності України “Боротьба з транснаціональною організованою злочинністю” (п. 3.1). Окремі пропозиції, викладені автором на сторінках даної роботи, ураховують вимоги Програми запобігання торгівлі жінками та дітьми, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України № 1768 від 25 вересня 1999 року та Указу Президента України № 20 від 18 січня 2001 року “Про додаткові заходи із запобігання пропажі людей, удосконалення взаємодії правоохоронних та інших органів виконавчої влади з їх розшукування”.