КРИМІНАЛЬНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА ТОРГІВЛЮ ЛЮДЬМИ (АНАЛІЗ СКЛАДУ ЗЛОЧИНУ)

Краткое содержание

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Процес реформування суспільного життя України в теперішній час поєднаний із подоланням певних труднощів економічного, політичного та організаційного порядку, обумовлених перехідним етапом у розвитку країни. У свою чергу це створює сприятливий грунт для вчинення ряду злочинних діянь, які перешкоджають подальшому нормальному розвитку початих демократичних змін, становленню України як соціально орієнтованої та правової держави. При цьому слід зазначити, що сама концепція правової держави завжди пов’язувалася й пов’язується перш за все з ідеями природних невідчужуваних прав людини, з їх визнанням, повагою та охороною такою державою.

Конституція України, яка була прийнята Верховною Радою України 28 червня 1996 р., у розділі II вперше закріпила достатньо широкий та різний за своїм змістом перелік природних та невідчужуваних прав людини. До їх числа зокрема відноситься й право кожної людини на свободу (частина 1 статті 29 Конституції України). Одним із злочинних посягань, які грубо порушують це право, є торгівля людьми.

Торгівля “живим товаром” отримала на сьогодні достатньо широке розповсюдження у всьому світі. Як відзначається в багатьох джерелах, кожного року у світі її жертвами стає біля 4 мільонів людей, що приносить злочинцям біля 7 мільярдів доларів США щорічного прибутку. За розміром отримання доходів унаслідок здійснення злочинної діяльності торгівля людьми займає третє місце після торгівлі наркотиками та зброєю.

На сьогодні заборона торгівлі людьми передбачена в таких міжнародно-правових актах, як Загальна декларація прав людини 1948 р., Міжнародний пакт про громадянські і політичні права 1966 р., Європейська конвенція про захист прав і основних свобод людини 1950 р., Конвенція про рабство 1926 р., Додаткова конвенція про заборону рабства, работоргівлі, а також аналогічних рабству інститутів і практики 1956 р., Конвенція про заборону торгівлі людьми та експлуатації проституції третіми особами 1949 р., Протокол про попередження та припинення торгівлі людьми, особливо жінками та дітьми, і покарання за неї, який доповнює Конвенцію ООН проти транснаціональної організованої злочинності 2000 р. та багатьох інших. Усе це свідчить про непослабну увагу всього світового співтовариства до існуючої проблеми так званого “білого рабства”, яка набула транснаціонального характеру.

Особливо актуальною є вона сьогодні і для України, де в останній час торгівля людьми (особливо жінками з метою їх сексуальної експлуатації) отримала значне поширення. Так, за оперативними даними Міністерства внутрішніх справ України, кожного року її жертвами стає біля двох тисяч громадян України.

Уперше в Україні кримінальна відповідальність за торгівлю людьми була встановлена Законом від 24 березня 1998 р. “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв’язку з прийняттям Закону України “Про внесення змін і доповнень до Кодексу про шлюб та сім’ю України”. У відповідності з цим нормативним актом Кримінальний кодекс України 1960 р. був доповнений ст. 124 “Торгівля людьми”. У новому Кримінальному кодексі України, який був прийнятий Верховною Радою України 5 квітня 2001 р. та набув чинності з 1 вересня 2001 р., кримінальна відповідальність за торгівлю людьми або іншу незаконну угоду щодо передачі людини передбачена в ст. 149.

Між тим не можна не звернути увагу на те, що за період наявності в кримінальному законі норми про відповідальність за торгівлю людьми в науці кримінального права відсутнє єдине комплексне дослідження юридичних ознак складу злочину, передбаченого в ст. 149 КК України 2001 р. (торгівля людьми або інша незаконна угода щодо передачі людини). Вирішення низки питань кримінальної відповідальності за торгівлю людьми, яке запропоноване багатьма авторами на рівні окремих наукових публікацій, розділів підручників, навчальних посібників із Особливої частини кримінального права, а також науково-практичних коментарів до КК, носить, як уявляється, фрагментарний та багато в чому спірний характер. Сама диспозиція ст. 149 КК достатньо складна, що породжує й різне за своїм змістом тлумачення ряду ознак складу як серед наукових, так і серед практичних працівників. Усе це, безумовно, перешкоджає правильному та однаковому застосуванню правоохоронними органами кримінального закону, а, певною мірою, і належній боротьбі з цим злочином.

Актуальність боротьби з торгівлею людьми для України на сучасному етапі, а також недостатність наукових досліджень із цієї проблеми й обумовили вибір автором теми даного дисертаційного дослідження.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконане відповідно до цільової комплексної програми “Актуальні проблеми кримінального і кримінально-виконавчого законодавства і системи попередження злочинності” (номер державної реєстрації 0186.0.070883); його тема затверджена рішенням ученої ради Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого 24 грудня 1999 р.