КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВА ОХОРОНА ПРЕДСТАВНИКІВ ВЛАДИ І ГРОМАДСЬКОСТІ, ЯКІ ОХОРОНЯЮТЬ ПРАВОПОРЯДОК

Краткое содержание

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Проблема боротьби зі злочинністю є однією з найбільш актуальних не тільки для України, де вона загострилась через тривалу політичну, економічну, фінансову та енергетичну кризу, але й для більшості зарубіжних країн. Оскільки така функція в будь-якій державі реалізується, в основному, спеціально створеними органами, саме їм належить головна роль у забезпеченні правопорядку. Виконанню завдань правоохоронних органів сприяє і діяльність окремих представників громадськості, перш за все – членів громадських формувань з охорони громадського порядку та державного кордону. Для того, щоб вказані особи могли діяти ефективно, досягаючи максимальних показників у протидії злочинності, держава має гарантувати їх особисту безпеку. Так, у Кодексі поведінки посадових осіб по підтриманню правопорядку, прийнятому резолюцією Генеральної Асамблеї ООН № 34/169 17 грудня 1979 року, зазначається, що «загроза життю і безпеці посадових осіб по підтриманню правопорядку повинна розглядатись як загроза стабільності у цілому». Чільне місце у системі заходів державного захисту представників публічного управління та їх близьких родичів від посягань на їх життя, здоров’я і власність, посідають кримінально-правові заходи. Відповідно до чинного КК України кримінально-правова охорона безпеки осіб, які підтримують правопорядок, пов’язана із існуванням у ньому значної кількості кримінально-правових норм. До них, зокрема, слід віднести ст.ст. 342, 343, 345, 347 – 349, 350, 352 КК. Проте наявність норм сама по собі не є запорукою їх ефективного застосування: останнє, зокрема, можливо, коли воля законодавця в цих нормах викладена максимально чітко і однозначно. На жаль, у чинному кримінальному законі зміст окремих норм, які передбачають відповідальність за посягання на охоронювані законом блага представників публічного управління, так чи інакше співпадає, «накладається», створюючи труднощі при їх тлумаченні та застосуванні. Неоднозначність оцінки типових ситуацій, яка має місце на практиці, свідчить про необхідність розв’язання питання про співвідношення норм, які охороняють суб’єктів правоохоронної діяльності, на теоретичному рівні.

У доктрині кримінального права завжди приділялась значна увага проблемам кримінально-правової охорони представників влади і громадськості, які підтримують правопорядок. У першу чергу необхідно відзначити праці відомих вітчизняних та зарубіжних вчених М.І. Бажанова, В.О. Владімірова, Л.Д. Гаухмана, П.Ф. Грішаніна, В.Т. Дзюби, П.С. Єлізарова, М.П. Журавльова, П.В. Замосковцева, В.А. Клименка, В.Д. Меньшагіна, В.О. Навроцького, В.І. Осадчого, П.П. Осипова, Г.Ф. Полєнова, В.В. Сташиса, Є.О. Сухарєва, М.І. Трофімова, М.І. Хавронюка, С.Д. Шапченка, С.С. Яценка  та багатьох інших.

Необхідно зазначити, що більша частина наукових праць, присвячених кримінально-правовій охороні представників влади і громадськості, написана у радянський період. В Україні в 2004 р. видана монографія В.І. Осадчого на тему «Кримінально-правовий захист правоохоронної діяльності»; в цьому ж році ним була захищена докторська дисертація на відповідну тему. У цьому дослідженні автор приділив значну увагу висвітленню поняття правоохоронної діяльності та її змісту, вперше у науці комплексно розглянув проблеми правомірної поведінки при застосуванні працівниками правоохоронних органів вогнепальної зброї, спеціальних засобів та заходів фізичного впливу. Проте частина питань, переважно пов’язаних з специфічними ознаками юридичних складів злочинів, передбачених ст.ст. 342, 345, 347, 348, 349 КК, особливостями кваліфікації дій винного за цими статтями, відмежуванню цих складів від суміжних, висвітлена дещо фрагментарно. Водночас самостійним предметом дисертаційних досліджень не були питання кримінально-правової охорони інших, крім працівників правоохоронних органів, представників влади, а також представників громадськості, які охороняють правопорядок.

Вищезазначене зумовлює необхідність проведення комплексного дослідження об’єктивних та суб’єктивних ознак складів злочинів, що передбачають посягання на представників влади і громадськості, які охороняють правопорядок, спірних питань кваліфікації цих посягань та змісту санкцій відповідних кримінально-правових норм.

Зв’язок з науковими програмами, планами, темами. Обраний напрям дослідження є складовою частиною плану наукової роботи кафедри кримінального права та кримінології юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка на 2005 – 2010 рр.: «Проблеми боротьби зі злочинністю: кримінально-правові, кримінологічні та кримінально-виконавчі аспекти», що затверджений на засіданні кафедри кримінального права та кримінології юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка (протокол № 12 від 17 березня 2005 р.).

Мета і завдання  дослідження. Виходячи із сутності зазначених проблем, метою дисертаційного дослідження є здійснення комплексного наукового аналізу кримінально-правових норм, що встановлюють відповідальність за посягання на представників влади і громадськості, які охороняють правопорядок.

Для досягнення даної мети дисертантом визначені такі основні завдання: 1) дати загальну характеристику злочинних посягань на представників влади і громадськості, які охороняють правопорядок, і встановити зміст типової юридичної конструкції, використаної законодавцем при побудові основних складів злочинів, передбачених ст.ст. 342, 343, 345, 347 – 349, 350, 352 КК; 2) визначити специфічний кримінально-правовий зміст об’єктивних і суб’єктивних ознак складів злочинів, передбачених ст.ст. 342, 345, 348, 349, 350 КК; 3) розробити рекомендації для працівників правозастосовчих органів щодо кваліфікації злочинних посягань на осіб, вчинені у зв’язку з виконанням ними службових, професійних чи громадських обов’язків, та їх близьких; 4) виявити позитивний досвід законотворчості окремих зарубіжних країн щодо встановлення кримінальної відповідальності за посягання на представників публічної влади; 5) провести системний аналіз санкцій в статтях 345, 347, 348, 349, 350, 352 КК і виробити практичні рекомендації для їх удосконалення; 6) внести пропозиції щодо вдосконалення кримінального законодавства, що регламентує відповідальність за вчинення злочинних посягань на представників влади і громадськості, які охороняють правопорядок.

           Об’єктом дослідження є злочинні посягання на представників влади і громадськості, які охороняють правопорядок, як кримінально-правове явище.

Предметом дослідження є кримінально-правова охорона представників влади і громадськості, які охороняють правопорядок.

Методи дослідження. Для досягнення поставлених мети і завдань дослідження у роботі було використано наступні методи. Формально-логічний – при встановленні змісту окремих юридичних термінів та формулювань, що використовуються для описання в законодавстві злочинних посягань на представників влади і громадськості, які охороняють правопорядок. Системно-структурний та функціональний – при дослідженні змісту типової юридичної конструкції, з використанням якої побудовані основні склади злочинів, передбачених ст.ст. 342, 343, 345, 347 – 349, 350, 352 КК, при визначенні місця цієї групи злочинів в системі норм КК, а також – при здійсненні аналізу відповідних юридичних складів злочинів. Порівняльно-правовий – при дослідженні основних підходів до нормативної регламентації кримінальної відповідальності за посягання на представників публічної влади у кримінальному законодавстві зарубіжних країн. Історико-правовий – при здійсненні порівняльного аналізу окремих положень КК 1960 та 2001 р. в частині регулювання відповідальності за злочинні посягання на представників публічного управління. Статистичний – при проведенні узагальнення матеріалів практики застосування судами м. Києва норм про кримінальну відповідальність за посягання представників влади і громадськості, які охороняють правопорядок.

Теоретичною основою дисертаційного дослідження є праці вчених, в яких висвітлюються як загальні питання кримінального права та теорії права, так і питання кримінальної відповідальності за злочинні посягання на представників влади і громадськості, які охороняють правопорядок. У процесі написання дисертації, поряд з кримінально-правовою використовувалась література з теорії держави та права, адміністративного права, логіки та деяких інших наук.

Нормативно-правову базу дисертації становлять чинні Конституція України, Кримінальний кодекс України, закони та інші нормативно-правові акти України. Також були використані положення Кримінального кодексу України 1960 р. У процесі порівняльно-правового аналізу використовувались положення кримінального законодавства окремих зарубіжних держав, зокрема, КК Австралії, Австрії, Азербайджанської Республіки, Республіки Болгарія, Республіки Білорусь, Голландії, Грузії, Естонської Республіки, Іспанії, Республіки Казахстан, Канади, Киргизької Республіки, Латвійської Республіки, Республіки Польща, Російської Федерації, Республіки Сан-Марино, Республіки Таджикистан, Туркменістану, Республіки Узбекистан, Франції, ФРН, Швейцарії, Швеції, а також Розділ 18 Зводу законів США – «Злочини та кримінальна процедура» та Акт про поліцію 1964 р.  Англії.

Емпіричною основою дисертаційного дослідження є матеріали практики судів України в справах про злочинні посягання на представників влади і громадськості, які охороняють правопорядок. Зокрема, були вивчені 76 кримінальних справ, що розглядались Апеляційним судом м. Києва та місцевими районними судами м. Києва. Також були використані ухвали колегії суддів Палати Верховного Суду України з кримінальних справ по конкретних справах.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в формулюванні та обґрунтуванні ряду нових теоретичних положень, уточненні змісту окремих понять та термінів, що мають значення для науки, правозастосовчої практики та вдосконалення кримінального законодавства. Наукова новизна дослідження відображена в наступних основних положеннях:

1. Вперше встановлено, що основні склади злочинів, передбачених ст.ст. 342, 343, 345, 347 – 349, 350, 352 КК, побудовані законодавцем з використанням типової юридичної конструкції, яка включає наступні обов’язкові характеристики: 1) потерпілий – представник публічного управління чи його близькі; 2) діяння – посягання на особисті блага потерпілого (як правило, шляхом застосування фізичного або психічного насильства) чи його майно; 3) зв’язок між посяганням на потерпілого чи його близьких та його службовою або громадською діяльністю; 4) умисний характер посягання. Зроблено висновок, що об’єктивні і суб’єктивні ознаки, що охоплюються такою конструкцією у зазначених вище складах, повинні бути сформульовані законодавцем максимально однотипно, бажано з використанням єдиної термінології.

2. Вперше обґрунтовано необхідність спеціальної  кримінально-правової охорони колишніх працівників правоохоронних органів, у зв’язку з чим пропонується доповнити диспозиції статей 345, 347, 348, 349 КК вказівкою на таких потерпілих.

3. Вперше доведено, що формулювання «у зв’язку з виконанням обов’язку» або «у зв’язку із діяльністю», які використовуються у диспозиціях статей 345, 347, 348, 350, 352 КК, передбачають безпосередній зв’язок між вчиненням посягання на потерпілого та виконанням (можливим виконанням) ним службових чи громадських обов’язків.

4. Вперше, за допомогою розробленої дисертантом методики, обраховано ступінь збільшення суворості санкцій за окремі злочинні посягання на представників публічної влади порівняно з покараннями за відповідні «загальні» посягання, і встановлено законодавчі недоліки у побудові санкцій в ст.ст. 342, 343, 345, 347 – 349, 350, 352 КК. Запропоновано здійснювати збільшення покарання (за так званою його медіаною) у досліджуваних спеціальних нормах приблизно в 1,3 рази.

5. Удосконалено визначення родового об’єкта злочинів, передбачених у розділі ХV Особливої частини КК. Встановлено, що його не можна звести до авторитету органів державної влади, місцевого самоврядування та об’єднань громадян. Вперше запропоновано розглядати як родовий об’єкт злочинів, склади яких передбачені у вказаному розділі, так зване «публічне управління».

6. Удосконалено вчення про насильство як спосіб вчинення злочину та правила кваліфікації насильницьких злочинів. Запропоновано авторське визначення поняття насильства і окремих його різновидів – фізичного та психічного.

7. Удосконалено визначення поняття опору, як дії, що входить до об’єктивної сторони складів злочину, передбаченого ст. 342 КК України, та критерії відмежування опору від ряду суміжних злочинних посягань і злісної непокори.

8. Набуло подальшого розвитку положення про недосконалість конструкції об’єктивної сторони складу злочину, передбаченого ст. 348 КК, а також інших складів злочинів, в яких використовується конструкція «посягання на життя». Запропоновано змінити на законодавчому рівні диспозицію ст. 348 КК з тим, щоб викласти склад, який вона містить, як матеріальний. Аналогічні зміни внести до ст.ст. 112, 379, 400, 443 КК.

9. Набула подальшого розвитку пропозиція щодо відмови при описанні потерпілих у нормах, які передбачають злочинні посягання на представників публічної влади, від вказівки на родинні стосунки, та заміни формулювання «близькі родичі» на «близькі».

З урахуванням зазначеного запропонована нова редакція ст.ст. 342, 343, 345, 347-349, 350, 352 КК України, а також сформульовані рекомендації, спрямовані на поліпшення практики застосування вказаних норм.

Практичне значення одержаних результатів. Практичне значення дисертаційного дослідження полягає в тому, що: 1) положення дисертації можуть бути використані при підготовці навчальних посібників та підручників, методичних розробок як із курсу «Кримінальне право України (Загальна частина)», так і з курсу «Кримінальне право України (Особлива частина)» для студентів юридичних вузів та факультетів; 2) окремі положення, сформульовані у дисертаційному дослідженні, що носять дискусійний характер, можуть слугувати базою для подальшого наукового дослідження проблем кримінально-правової охорони представників влади і громадськості, які охороняють правопорядок; 3) окремі з теоретичних висновків втілено у пропозиціях дисертанта щодо вдосконалення вітчизняного законодавства у сфері відповідальності за посягання на представників публічного управління; 4) окремі пропозиції дисертанта можуть бути використані при кваліфікації конкретних посягань на представників влади і громадськості, які охороняють правопорядок.

Особистий внесок здобувача. Положення, які викладені в дисертації та виносяться на захист, розроблені автором особисто. Наукові ідеї та розробки, що належать співавторам опублікованих робіт, в дисертації не використовуються.

Апробація результатів дисертації. Окремі розділи дисертаційного дослідження та дисертація в цілому доповідались та обговорювались на засіданнях кафедри кримінального права та кримінології юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Крім того, результати дисертаційного дослідження були оприлюднені на міжнародній науково-практичній конференції «Кримінальний кодекс України 2001 року: проблеми застосування і перспективи удосконалення (до 5-ої річниці прийняття КК України)», м. Львів, 7 – 8 квітня 2006 р. (тема виступу: «Проблеми вдосконалення кримінально-правових норм, які передбачають відповідальність за посягання на працівників правоохоронних органів»); ІІ Всеукраїнській науково-практичній конференції до Дня науки «Актуальні проблеми держави і права 2006», м. Чернігів, 18 травня 2006 р. (тема виступу: «Кримінальна відповідальність за посягання на життя працівника правоохоронного органу»); міжнародній науково-практичній конференції «Кримінальний кодекс України 2001 року: проблеми застосування і перспективи удосконалення», м. Львів, 13 – 15 квітня 2007 р. (тема виступу: «Проблеми визначення змісту опору як ознаки злочину, передбаченого ст. 342 КК України»).

Публікації. Основні результати дисертаційного дослідження знайшли відображення у семи публікаціях, три з яких опубліковані у наукових фахових виданнях ВАКу.

Структура дисертації. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, загальних висновків, списку використаних джерел (207 найменувань) та додатків. Повний обсяг дисертації становить 252 сторінки, обсяг основного тексту дисертації  225 сторінок, 10 з яких займають таблиці.