Кримінально – процесуальна регламентація слідчих дій

Краткое содержание

Загальна характеристика роботи

Кримінальний процес як галузь права є похідним від кримінального (матеріального) права, бо його функціональним призначенням є забезпечення реалізації норм останнього. Основними категоріями кримінального права є злочин і кримінальна відповідальність за його вчинення. Питання про те, чи мав місце злочин, а якщо мав, то хто його вчинив і як застосувати до суб’єкта злочину покарання, вирішуються в просторово–часових межах кримінального процесу.

Актуальність теми. Вирішення зазначених питань здійснюється в ході пізнавальної діяльності, яка в кримінальному процесі іменується доказуванням і реалізується за допомогою спеціальних пізнавальних засобів. Порядок застосування таких засобів регламентується нормами кримінально–процесуального права. Перелік пізнавальних засобів і порядок їх здійснення є специфічними на різних стадіях кримінального процесу. В стадії досудового розслідування основними засобами збирання і перевірки доказів є слідчі дії.

В юридичній теорії слідчим діям, як засобам збирання доказів, приділялася і приділяється значна увага. Слід відзначити, що вагомий внесок в розробку проблем провадження слідчих дій внесли вчені Ю.П. Аленін, С.А. Альперт, І.Є. Биховський, Ю.М. Грошевий, А.Я. Дубинський, В.С. Зеленецький, В.О. Коновалова, О.М. Ларін, О.Р. Михайленко, М.М. Михеєнко, В.Т. Нор, В.А. Образцов, О.П. Рижаков, М.В. Салтевський, С.М. Стахівський, В.М. Тертишник, С.А. Шейфер, В.Ю. Шепітько, В.П. Шибіко та ін.

Але переважна більшість дослідників обирали предметом своїх досліджень криміналістичні або організаційні аспекти провадження слідчих дій. В процесуальному плані дослідження проводилися шляхом аналізу існуючих норм, що складають в своїй сукупності інститут слідчих дій. Процесуальна ж регламентація в розумінні правового впливу на учасників правовідносин, що виникають під час провадження цих дій, не була предметом спеціального монографічного дослідження. В умовах проведення в Україні судової реформи в теорії кримінального процесу постають питання, пов’язані з реформуванням досудового слідства. Одним із таких питань є питання удосконалення кримінально–процесуальної регламентації слідчих дій, як основних засобів доказової діяльності, що застосовуються в досудовому провадженні.

До вибору теми цього дослідження спонукала і та обставина, що термін „слідчі дії”, який вживається в тексті Кримінально–процесуального кодексу України (далі – КПК) 88 разів, не має легального (законодавчого) визначення. Між тим, всі органи дізнання, яких в України налічується десять, та слідчі органи, що на даний час існують в чотирьох відомствах, кожного дня здійснюють слідчі дії. Зважаючи на те, що ці органи повинні дотримуватися правового принципу „дозволено тільки те, що прямо передбачено законом”, їхня діяльність з провадження слідчих дій має бути ґрунтовно регламентована чинними нормами кримінально–процесуального права. Детальна правова регламентація цієї діяльності є важливою ще й тому, що особи, які здійснюють дізнання, та слідчі несуть юридичну відповідальність за своєчасне і законне провадження слідчих дій. У зв’язку з цим актуальним є дослідження не тільки порядку провадження слідчих дій (що, як правило, робилося раніше в наукових статтях та монографіях), а й підстав до їх провадження; загальної мети та мети окремих слідчих дій; загальних та спеціальних правил їх провадження; учасників, місця та часу провадження; відповідальності посадових осіб, які здійснюють провадження у кримінальній справі, та осіб, які залучаються до участі у слідчих діях, за порушення порядку проведення останніх. Ґрунтовна процесуальна регламентація слідчих дій передбачає якнайповніше відображення в нормах права всіх зазначених вище елементів. Чіткість і однозначність правових приписів в змозі забезпечити усунення із практики діяльності у кримінальних справах тяганини під час їх досудового розслідування, його повноту і всебічність. Саме на це звертає увагу центральних органів виконавчої влади Глава нашої держави (пункти 1 і 13 Указу Президента України від 18 лютого 2002 року „Про заходи щодо дальшого зміцнення правопорядку, охорони прав і свобод громадян”).

Всі викладені обставини в їхній сукупності свідчать про проблемність, а значить і про актуальність обраної теми як для теорії кримінального процесу, так і для практики діяльності з розслідування злочинів.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження ґрунтується на основних положеннях Постанови Верховної Ради України “Про концепцію судово–правової реформи в Україні” від 28 квітня 1992 року, є складовою частиною наукових досліджень Міністерства внутрішніх справ України, визначених Планом наукових досліджень та розробок з удосконалення діяльності органів і підрозділів внутрішніх справ на 2002–2005 роки, Тематикою пріоритетних напрямків фундаментальних та прикладних досліджень вищих навчальних закладів та науково–дослідних установ МВС України на період 2002–2005 роки, Тематикою пріоритетних напрямків дисертаційних досліджень на період 2002–2005 роки, затвердженими наказом МВС України від 30 червня 2002 року № 635, Програмою реформування в системі МВС України наукової та науково–технічної діяльності у сфері боротьби із злочинністю, затвердженою наказом МВС України від 15 травня 2003 року №491 та іншими відомчими нормативно–правовими актами, що стосуються наукової діяльності в системі МВС України, а також Головними напрямками наукових досліджень Національного університету внутрішніх справ на 2001–2005 роки (п. 1.4), затвердженими Вченою Радою Національного університету внутрішніх справ (протокол № 3 від 23 березня 2001 року), включене до планів науково–дослідних робіт Національного університету внутрішніх справ і кафедри кримінального процесу цього закладу та Юридичної академії Міністерства внутрішніх справ.