КРИМІНАЛЬНО-ПРОЦЕСУАЛЬНІ ГАРАНТІЇ ПРАВ І ЗАКОННИХ ІНТЕРЕСІВ ОСОБИ, ЯКА ПІДОЗРЮЄТЬСЯ У ВЧИНЕННІ ЗЛОЧИНУ

Краткое содержание

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

            Актуальність теми. Конституція України проголошує, що утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком держави, яка здійснює свою діяльність через відповідні органи і установи, підприємства, організації, а також через уповноважених нею посадових осіб. Саме на цих суб’єктів і покладається відповідальність за певну ділянку діяльності перед громадянином і, взагалі, людиною.

            Для забезпечення прав людини в державі створені правоохоронні органи. Їх діяльність являє собою досить широкий спектр дій і рішень, регламентованих різними галузями права.

            В основу поділу сфер впливу тієї чи іншої галузі права покладено характер суспільних відносин, що потребують регулювання. У зв’язку із заявою (повідомленням) про злочин чи виявленням ознак злочину безпосередньо уповноваженими державними органами чи посадовими особами виникають кримінально-процесуальні правовідносини.

            Важливе місце в названих правовідносинах відведено регулюванню прав і обов’язків суб’єктів кримінального процесу на різних його етапах, які в теорії дістали назву стадій. Проте, є недостатнім передбачити нормою права ті чи інші права та обов’язки певних суб’єктів кримінального процесу. Права кожного суб’єкта, як і його законні інтереси, які є нерозривними з правами, оскільки доповнюють їх, повинні бути забезпечені державою, що випливає із цитованої ст. 3 Конституції України. Забезпечення прав і законних інтересів відбувається крізь призму системи кримінально-процесуальних гарантій.

            Як свідчить практика, значною мірою потребує уваги з боку законодавця, а також теоретичного обґрунтування такий суб’єкт кримінального процесу, як підозрюваний. Адже зазначені в ст. 43¹ КПК України підстави визнання особи підозрюваним не влаштовують не лише практиків (а, власне, саме практичний бік проблеми є визначальним при виборі пріоритетних напрямів наукового дослідження), але й науковців.

            Більше того, якщо місце підозрюваного як суб’єкта кримінального процесу в законі визначено (не дивлячись на те, що підстави його появи викликають певні дискусії), врегульовано в законі його процесуальне становище, то залишаються не врегульованими питання щодо місця, ролі і процесуального становища особи, яка не є підозрюваним у процесуальному розумінні, але стосовно якої виникло підозріння. Саме така особа і є найменш захищеною в кримінальному процесі. Будучи втягнутою у сферу кримінально-процесуальних правовідносин, названа особа фактично не наділена правами, не завжди має конкретне найменування, що створює значну кількість проблем.

            Беручи до уваги, що в основу визначення кола осіб, які залучаються до сфери кримінально-процесуальних правовідносин, але є найменш захищеними, покладено підозріння як елемент кримінального переслідування, можливо стверджувати, що до їх числа слід включити запідозреного, так званого правопорушника і, власне, підозрюваного. Кожен з них виступає як особа, яка підозрюється у вчиненні злочину.

            Кримінально-процесуальним гарантіям прав і законних інтересів суб’єктів кримінального процесу приділяється значна увага з боку науковців, адже жоден суб’єкт кримінального процесу не може повноцінно існувати у сфері кримінально-процесуальних правовідносин без забезпечення його прав і пов’язаних з ними законних інтересів.

            Проблеми кримінально-процесуальних гарантій прав і законних інтересів суб’єктів кримінального процесу висвітлювалися в роботах багатьох науковців. Їм присвячені праці таких вітчизняних учених, як: Ю.П. Аленін, С.А. Альперт, О.В. Баулін, В.П. Бахін, В.М. Батюк, Т.В. Варфоломеєва, В.І. Галаган, В.Г. Гончаренко, Ю.М. Грошевий, А.Я. Дубинський, В.С. Зеленецький, А.В. Іщенко, Н.С. Карпов, М.В. Костицький, М.М. Короткий, В.С. Кузьмічов, Є.Д. Лук’янчиков, В.К. Лисиченко, Л.М. Лобойко, В.Т. Маляренко, О.Р. Михайленко, М.М. Михеєнко, В.В. Молдован, В.Т. Нор, Д.П. Письменний, К.В. Скибицький, С.В. Слінько, З.Д. Смітієнко, С.М. Стахівський, В.М. Тертишник, М.Є. Шумило, П.В. Шумський та інших, а також науковців колишнього СРСР і країн – членів СНД таких, як Р.С. Абдрахманов, А.Н. Ахпанов, В.І. Басков, В.П. Бож’єв, М.А. Білий, С.П. Бекешко, І.С. Галкін, І.М. Гуткін, З.Д. Єнікєєв, Л.М. Карнєєва, М.Ч. Когамов, В.Г. Кочетков, Є.Ф.Куцова, О.М. Ларін, І.Л. Лисагор, Є.А. Матвієнко, В.Т. Очередін, Л.В. Павлухін, І.Л. Петрухін, М.С. Строгович, В.Т. Томін, Л.В. Франк, О.О. Чувильов, Р.Х. Якупов та інших.

            Проте їх роботи присвячувались або окремим аспектам кримінально-процесуальних гарантій, або дії кримінально-процесуальних гарантій при здійсненні окремих видів процесуальної діяльності, або кримінально-процесуальним гарантіям прав того чи іншого суб’єкта кримінального процесу.

            Таким чином, не висвітленими залишаються питання, що стосуються гарантій прав і законних інтересів особи, яка підозрюється у вчиненні злочину. Потребують законодавчого врегулювання умови, засоби і способи забезпечення прав і законних інтересів особи з моменту надходження заяв і повідомлень про злочини, тобто з моменту виникнення кримінально-процесуальних правовідносин.

            Підлягають подальшому врегулюванню питання гарантій прав і законних інтересів особи, яка підозрюється у вчиненні злочину, при затриманні її по підозрінню у вчиненні злочину і застосуванні щодо неї запобіжного заходу у вигляді взяття під варту до пред’явлення обвинувачення.

            Названі питання потребують подальших наукових розробок, що і обумовило вибір теми дисертаційного дослідження і визначає її актуальність.

            Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження ґрунтується на основних положеннях Постанови Верховної Ради України „Про Концепцію судово-правової реформи в Україні” від 28 квітня 1992 року, Указу Президента України від 18 лютого 2000 р. „Про заходи щодо дальшого зміцнення правопорядку, охорони прав і свобод громадян”; підготовлено у відповідності з тематикою пріоритетних напрямів фундаментальних та прикладних досліджень вищих навчальних закладів та наукових установ МВС України на період 2004–2009 роки, яка затверджена наказом МВС України від 5 липня 2004 року № 755 „Про затвердження пріоритетних напрямків наукових та дисертаційних досліджень, які потребують першочергового розроблення і впровадження в практичну діяльність органів внутрішніх справ на період 2004–2009 років”; включено до планів науково-дослідних робіт Київського національного університету внутрішніх справ та кафедри кримінального процесу.

            Мета і завдання дослідження. Основною метою дисертаційного дослідження є розробити й обґрунтувати системи умов, способів і засобів, що становлять зміст кримінально-процесуальних гарантій прав і законних інтересів особи, яка підозрюється у вчиненні злочину, та внести пропозиції по удосконаленню кримінально-процесуального законодавства України в цій частині.

            Для досягнення поставленої мети дисертантом були сформовані такі завдання:

- визначити поняття „особа, яка підозрюється у вчиненні злочину”;

- з’ясувати сутність кримінально-процесуальних гарантій прав і законних інтересів особи, яка підозрюється у вчиненні злочину;

- виявити особливості правового становища особи, яка підозрюється у вчиненні злочину, на досудових стадіях кримінального процесу;

- дати загальну характеристику діяльності органів дізнання, слідчих, прокурорів і суддів з питань забезпечення прав і законних інтересів особи, яка підозрюється у вчиненні злочину;

            - виявити основні проблеми законодавчого врегулювання та практики забезпечення прав і законних інтересів особи, яка підозрюється у вчиненні злочину, на досудових стадіях кримінального процесу та запропонувати шляхи їх розв’язання;

            - внести пропозиції до чинного КПК та проекту нового КПК України щодо вдосконалення кримінально-процесуальних гарантій прав і законних інтересів особи, яка підозрюється у вчиненні злочину.

            Об’єктом дослідження є суспільні відносини у сфері кримінального судочинства, які регулюють забезпечення реалізації прав і законних інтересів особи, яка підозрюється у вчиненні злочину.

            Предметом дослідження є система кримінально-процесуальних гарантій прав і законних інтересів особи, яка підозрюється у вчиненні злочину.

            Методи дослідження. Відповідно до завдань дослідження, з урахуванням об’єкта і предмета дослідження, для досягнення поставленої в роботі мети застосовувалася сукупність дослідницьких методів. Методологічну основу дослідження складає загально діалектичний, метод системного аналізу, порівняльно-правовий, формально-логічний , соціологічні методи, статистичний 

            Емпіричну базу дослідження становлять дані, одержані в результаті вивчення 278 кримінальних справ, що перебували в провадженні органів дізнання та слідства системи МВС України в м. Києві, Київській, Хмельницькій, Донецькій, Закарпатській областей, а також судів цих регіонів за період з 1999 по 2006 роки; матеріали анкетування працівників органів дізнання і слідчих органів (всього опитано 498 працівників правоохоронних органів); аналітичні та статистичні матеріали Верховного Суду України, статистичні дані МВС України. Використовувався також особистий п’ятнадцятирічний практичний досвід дисертанта, набутий за час роботи в слідчих підрозділах системи МВС України.

            Наукова новизна одержаних результатів, насамперед, полягає в тому, що дане дослідження є першим в українській науці кримінального процесу монографічним дослідженням, в якому розглядається питання кримінально-процесуальних гарантій прав і законних інтересів особи, яка підозрюється у вчиненні злочину, на досудових стадіях кримінального процесу, яке проведене в умовах реалізації Концепції судово-правової реформи в Україні та розробки нового Кримінально-процесуального кодексу України. Автор уперше порушив і детально дослідив проблему процесуального становища особи, яка підозрюється у вчиненні злочину. Підтримуючи позицію тих науковців, які вважають, що кримінально-процесуальні відносини виникають з моменту, коли уповноваженим державним органом чи посадовим особам стало відомо про вчинений або такий, що готується, злочин, автор довів необхідність чіткого врегулювання в законі як найменування, так і процесуального становища особи, яка підозрюється у вчиненні злочину, до офіційного визнання її підозрюваним чи обвинуваченим. Крім того, підготовлено пропозиції щодо удосконалення кримінально-процесуального законодавства з метою поліпшення діючої і створення додаткової системи гарантій прав і законних інтересів особи, яка підозрюється у вчиненні злочину, на стадії порушення кримінальної справи і стадії досудового розслідування.

До основних положень і висновків, в яких конкретизовано наукову новизну дисертаційного дослідження, слід віднести такі:

Вперше визначено поняття „особа, яка підозрюється у вчиненні злочину”, яке є широким і включає: три самостійні поняття – запідозреного, правопорушника і підозрюваного. Дане поняття за своїм змістом не співпадає з вимогами ст. 43¹ КПК України; обґрунтована позиція щодо відмовлення від поняття „стадія порушення кримінальної справи”.

            - доведено, що передбачений ч. 2 ст. 149 КПК України тимчасовий запобіжний захід – затримання підозрюваного – вступає в протиріччя з вимогами ст. 106 КПК України;

             удосконалено:

            - теоретичне поняття „підозрюваний” у кримінальному процесі;

      - положення щодо закріплення в КПК України обов’язку прокурора допитати особу перед дачею згоди на взяття її під варту;

      - пропозицію щодо недоцільності визнання затримання особи по підозрінню у вчиненні злочину слідчою дією і запобіжним заходом у кримінальному процесі;           

      набуло подальшого розвитку:

      - положення, згідно якого порушення кримінальної справи не може вважатися підставою для визнання особи підозрюваним;

      - положення щодо обчислення строків кримінально-процесуального затримання особи по підозрінню у вчиненні злочину з моменту її фактичного затримання;

      - положення щодо відмови від застосування запобіжного заходу у вигляді взяття під варту щодо особи, відносно якої не винесено постанови про притягнення її як обвинуваченого;

            Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що сформульовані й аргументовані в дисертаційному дослідженні теоретичні положення, висновки і пропозиції є певним внеском у розвиток науки кримінального процесу.

            результати дисертаційного дослідження можуть бути використані у науково-дослідницькій роботі, законотворчій роботі, навчальному процесі і діяльності органів слідства і дізнання при розгляді заяв і повідомлень про злочини

 – для подальшого вивчення проблем кримінально-процесуальних гарантій прав і законних інтересів особи, яка підозрюється у вчиненні злочину, на стадії порушення кримінальної справи і досудового розслідування;

-                                             у законотворчій роботі – для подальшого удосконалення кримінально-процесуального законодавства, внесення змін і доповнень до чинного КПК України, при розробці проекту КПК України, при формуванні окремих положень постанов Пленуму Верховного Суду України (акт впровадження Комітету з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності Верховної Ради України від 27 грудня 2005 року № 06-19/15-1945); з курсу „Кримінальний процес України” в Київському національному університеті внутрішніх справ (акт впровадження від 27 грудня 2005 року); (акт впровадження ГСУ МВС України від 8 грудня 2005 року №13/6-647).

            - у навчальному процесі – при підготовці підручників і навчальних посібників з кримінально-процесуального права, при підготовці лекцій, а також при підготовці до семінарських і практичних занять з курсу „Кримінальний процес України” в Київському національному університеті внутрішніх справ (акт впровадження від 27 грудня 2005 року);

            - у практичній діяльності органів слідства і дізнання при розгляді заяв і повідомлень про злочини, проведенні перевірки заяв і повідомлень в стадії порушення кримінальної справи, при здійсненні затримання осіб по підозрінню у вчиненні злочину і вирішенні питання про застосування запобіжного заходу у вигляді взяття під варту (акт впровадження ГСУ МВС України від 8 грудня 2005 року №13/6-647).

            Апробація результатів дисертації. Дисертаційне дослідження виконано на кафедрі кримінального процесу Київського національного університету внутрішніх справ України, представлене і обговорене на засіданні кафедри, схвалене нею і рекомендоване до захисту. Основні положення дисертаційного дослідження доповідалися на науково-практичних конференціях, зокрема: „Майбутнє правної системи України” (Міжнародна науково-практична конференція молодих юристів. 15-16 березня 1996 року, м. Київ); „Актуальні проблеми діяльності ОВС по попередженню, розкриттю та розслідуванню злочинів” (Міжнародна науково-практична конференція. 19-20 жовтня 2000 року, м. Одеса). Окремі положення дисертаційного дослідження були предметом обговорення на Міжнародному семінарі, присвяченому питанням боротьби з тортурами (березень 2003 року, м. Київ).

            Публікації. За матеріалами дисертаційного дослідження опубліковано шість наукових статей у фахових виданнях, затверджених ВАК України, та тези доповідей на двох науково-практичних конференціях.

            Структура дисертації обумовлена метою дослідження і поставленими завданнями і складається зі вступу, трьох розділів, які містять сім підрозділів, висновків, списку використаних джерел та додатків. Загальний обсяг дисертації становить – 255 сторінок, із яких основний текст – 209 сторінок, список використаних джерел, що включає 274 найменування, викладено на 27 сторінках, додатки – на 19 сторінках.