ЛІНГВОКОГНІТИВНЕ МОДЕЛЮВАННЯ АНГЛОМОВНОГО ДЕТЕКТИВНОГО ДИСКУРСУ

Краткое содержание

У вступі обґрунтовано актуальність дослідження, визначено мету й завдання дослідження, джерельну базу, методологічні основи й методи аналізу, сформульовано основні положення, що виносяться на захист, розкрито наукову новизну, теоретичне значення та практичну цінність роботи, подано відомості про апробацію отриманих результатів, особистий внесок здобувача.

У першому розділі „Теоретичні передумови лінгвокогнітивного вивчення детективного дискурсу” визначено лінгвокогнітивну специфіку  взаємозв’язку текст/дискурс (підрозділ 1.1), схарактеризовано детективний наратив у фокусі сучасної лінгвопоетики (підрозділ 1.2), розглянуто структуру, семантику і прагматику текстів англомовного детективного жанру (підрозділ 1.3).

Когнітивно-дискурсний підхід (підрозділ 1.1), на якому ґрунтується дослідження, прогнозує використання двох парадигм наукового знання – когнітивної та комунікативної. У першій парадигмі аналіз мовних явищ пов’язаний з пізнанням, опрацюванням, збереженням інформації; у другій – з вивченням комунікативних функцій, впливу контексту на комунікацію. Взаємопов’язаність тексту та дискурсу полягає в тому, що текст є „законсервованим” дискурсом, і водночас, „ресурсом наступних дискурсів” (І.Т. Касавін). У дискурсі вперше окреслено схему майбутнього тексту й марковано його контекстуальні координати – лінгвальні, ситуаційні, культурні. Дискурс і текст розрізняємо за такими опозиційними критеріями: динамічність ßà статичність, віртуальність ßà актуальність, процес ßà продукт, функціональність ßà структурність (М.Л. Макаров, G. Brown, G. Yule, М. Stubbs).

Текст – мінімальна одиниця комунікації, що містить суспільно-усвідомлену інформацію (Т.М. Дрідзе, Г.В. Колшанський). Літературна комунікація, як і усна, має всі необхідні компоненти комунікативного акту: суб’єкта мовлення, мовленнєвий твір, що виражає його інтенцію, потенційного адресата. Комунікативна взаємодія адресант ßà адресат полягає в тому, що перший у текстотворенні повинен враховувати потенції інтерпретатора, відібрати та організувати набір пропозицій, які привели б читача до сприйняття запланованого повідомлення, а другий – володіти певними заздалегідь сформованими знаннями для його відтворення.

Текст може ефективно впливати на реципієнта, коли сподівання адресата й адресанта достатньою мірою збігаються. У різних культурах виникає система правил структурування тексту, що дає змогу обмежувати варіативність їхнього сприйняття. Спроби віднайти універсальні закони подання системи колективних знань про світ та їх адаптацію до уже відомої інформації робили ще античні філософи. Привертає увагу стандартна організація давніх текстів та використання „мови формул” (С.С. Гусєв), що полегшує спілкування та забезпечує однакове розуміння текстів всіма членами суспільства. Стереотипні зразки комунікативних одиниць перебувають у центрі досліджень сучасної когнітивної лінгвістики, для якої актуальними є питання моделювання емпіричного знання.

У підрозділі 1.2 простежено генезу детективного жанру, наведено його класифікацію та виокремлено жанр класичного детективу з трьома концептуальними підвидами: whodunnit, howdunnit, whydunnit. Аналіз спеціальної літератури (Н.М. Капельгородська, О.М. Кошенко, В. Скороденко, А.Г. Адамов, А. Вуліс, W.H. Auden, J. Barzun, J.G. Cavelty, G.N. Dove, G. Grella, J.W. Krutch, G. Lambert, J. Symons, D. Sayers, W.R. Winks, E. Wilson) дає підстави для розуміння класичного детективу як оповіді, в якій обов’язково (імпліцитно чи експліцитно) закладено проблему, що її методом логічних роздумів розв’язує детектив-професіонал або аматор, з властивою цьому жанрові стереотипною побудовою сюжету, набором персонажів та їх локацією. В детективі, на відміну від трилерів, сенсаційних, кримінальних романів, має бути загадка, яку потрібно розв’язати, відповівши на питання: „хто?”, „як?”, „чому?”. У ньому засуджується насилля, тоді як для „крутого” роману воно є природним. Конвенції побудови класичного англомовного детективу уможливлюють розгляд способів його творення (кодування) та інтерпретацію (декодування) з використанням фреймових структур.

Когнітивний аспект тексту корелює із його семантичним компонентом, комунікативний – з прагматичним (А.М. Шахнарович) (підрозділ 1.3). Цим компонентам властива неоднозначність у різних ситуаціях використання у межах тексту, що потребує диференціації понять значення та смисл. За когнітивного підходу значення розглядають як узагальнене відображення дійсності (В.Ф. Петренко). Смисл – це форма існування значення в індивідуальній психіці (О.О. Леонтьєв). Вивчення комунікативного аспекту тексту спрямоване на аналіз способів організації його інформаційного змісту, який виникає в автора відповідно до задуму, мети та умов комунікації.

Традиційно вважають, що за терміном значення стоять номінативні одиниці (словоформи, словосполучення), за терміном смисл – комунікативні та полікомунікативні одиниці (речення, складне синтаксичне ціле), за терміном зміст – текстові утворення (І.Р. Гальперин). Сукупність текстів, з огляду на їх смисли та в аспекті їх розуміння, утворює герменевтичний універсум. Термін ґерменевтична історія вживають як синонім до оповідання mystery, suspence, або detective (П. Рікер). Мета читача у процесі герменевтичної діяльності полягає у тому, щоб розв’язати поставлену на початку твору загадку через тлумачення ключів.

Глибину сприйняття та інтерпретації художнього тексту визначає читач (U. Eco, О.О. Стриженко). Однак поліваріативність розуміння тексту не може бути безмежною (Т.О. Фесенко, М.І Жинкін, В.В. Красних). Текст не створюється у процесі сприйняття, а скеровується шляхом, прогнозованим автором. Важливою умовою адекватної інтерпретації тексту є дотримання його „герметичності” (Л.О. Чернейко), яку вчені розуміють як заборону долучення до тексту не мотивованих ним самим додаткових смислів.

Текст – це поєднання глибинної та поверхневої структур (З.Я. Тураєва, А.М. Шахнарович). Поверхнева структура доступна для безпосереднього спостереження, а глибинна спричинена непрямими фактами. Тому на рівні поверхневої структури вивчають зміст тексту, а на рівні глибинної – смисл дискурсу. За М. Хайдеґером, глибинна структура осягається у три етапи – com­prehension (декодування одиниць тексту), understanding (когнітивне розуміння), experience (смислове розуміння, переживання). Те ж саме О.С. Кубрякова розглядає як сприйняття, розуміння та інтерпретацію.