Литвиненко М.А. Теоретичні основи та методи селекції озимої м\'якої пшениці на підвищення адаптивного потенціалу для умов степу України

Краткое содержание

 Основні експерименти за темою дисертації виконувались на полях Селекційно-генетичного інституту. Це місце за грунтово-кліматичними й метеорологічними факторами відповідає умовам південної степової зони України. Грунти представлені важкосуглинистими південними чорноземами (3,2-3,6 % гумусу) з середньою забезпеченністю поживними речовинами (гідролізуючий азот – 4,8-5,6 мг/100 г. грунту; рухомий форсфор – 23,3 – 25,6 мг/100 г. грунту; рухомий калій – 14,2-16,9 мг/100 г. грунту). Основними лімітуючими урожай озимої пшениці факторами виступають: забезпеченість рослин вологою (середньорічна кількість опадів – 377 мм); високі температури (до +30…+35^о С) у весняно-літній період, що при низькій вологості повітря (до 40 %) виявляється у вигляді посух і суховіїв; безсніжні, як правило, зими з широкою амплітудою коливання температури ( від –16 ^о до +5…+10^о С); епіфітотії фітозахворювань (бура іржа, борошниста роса, вірус жовтої карликовості ячменю – ВЖЯ; рідко – стеблева та жовта іржа, фузаріоз, септоріоз).

Роки проведення експериментів за метеорологічними факторами мали велике різноманіття, що охоплює характеристику даної зони. Це сприяло комплексній оцінці селекційного матеріалу, підвищувало ефективність його добору за адаптивними властивостями й певною мірою допомагало у виконанні деяких спеціальних методичних досліджень.

Як вихідний матеріал були використані районовані та перспективні сорти селекції СГІ, інших установ України та країн СНД  (12,2%); перспективні селекційні номери  та генетичні джерела цінних ознак з діючої селекційної програми  (54,5 %); колекційні зразки генофонду та зразки з різних міжнародних сортовипробувань двостороннього співробітництва (33,3 %).

В основу досліджень і класифікації вихідного та  селекційного матеріалу покладений принцип походження генів короткостеблості. Характеристика головних генетичних джерел короткостеблості, які були використані на початку досліджень, наведена в таблиці 1. Особливості різних типів короткостеблості є предметом вивчення в дисертаційній роботі. Тут слід зазначити, що для ідентифікації різних типів короткостеблості використані фенотипові ознаки: відношення довжини підколосового міжвузля до суми двох нижніх (Ф.Г.Кириченко, В.М. Пыльнев, Н.А.Литвиненко, 1979), а також реакція проростків на дію екзогенних гормонів (M.D. Gale, C.N.Law, 1973). Носіями першого типу короткостеблості є Краснодарський карлик 1, мутанти, алельні йому за генами короткостеблості, похідні від цих форм сорти. Генотипи з цим типом  короткостеблості можна визначити як rht₃, rht₅. (К.С. Бесараб, Е.Г. Жиров, 1975). Для них характерна відсутність реакції на екзогенні гормональні препарати й відношення довжини верхнього міжвузля до суми двох нижніх міжвузлів  на рівні 1,5.

          Другий тип короткостеблості мають сорти європейського походження з геном rht₈ (V. Korsun at.al., 1998; A.D. Worland, 1998). Цей матеріал має низьку адаптацію до місцевих умов, а ген rht₈ тісно пов’язаний з високою чутливістю до гіберелової та індолилоцтової кислот.

Третій тип короткостеблості контролюється генами rht_1-3 (S.Rajaram, 1994). Реакція матеріалу з цими генами короткостеблості на екзогенні гормони відрізняється, залежно від комбінацій генів, від високої стійкості до слабкої сприйнятливості, але відношення довжини підколосового міжвузля до суми довжин двох нижніх завжди більше 1.              

Четвертий тип короткостеблості ідентифікований у експериментальних мутантів, створених з участю автора шляхом обробки насіння сорту Одесь -