Луцюк П.С. Особливості процесуального доказування в ході дослідження дорожньо-транспортних пригод, вчинених в несприятливих умовах

Краткое содержание

У вступі обгрунтовується вибір теми наукового дослідження, її актуальність, визначається мета, задачі та методи, розкривається практичне і теоретичне значення роботи, її наукова новизна, розкривається основний зміст положень, що виносяться на захист.

Розділ перший „Загальна характеристика процесу доказування при дорожньо-транспопртних пригодах, вчинених у несприяливих умовах” складається з 3-х підрозділів, присвячених розгляду питань, пов`язаних: з сутністю процесу доказування, його основних етапів, а також процесуальної та криміналістичної характеристики проведення невідкладної слідчої дії – огляду місця події у справах про вчинення ДТП взагалі і вчинених в несприятливих умовах – зокрема.

 У підрозділі „1.1. Сутність та основні елементи процесу доказування при дослідженні дорожньо-транспортних пригод” проведено аналіз процесу доказування – як юридичного механізму забезпечення прав і законних інтересів фізичних і юридичних осіб, що беруть участь у кримінальному процесі. Аргументується висновок про те, що доказування – лейтмотив всього кримінального судочинства, оскільки основний зміст діяльності при реалізації будь-якої стадії кримінального процесу становить робота з доказами. Дисертантом досліджуються існуючі точки зору щодо питання визначення сутності терміну „доказування”, які існують у науці кримінального процесу, і відстоюється думка про доцільність поділу процесу доказування на кілька різновидів : процесуальне доказування ( як діяльність осіб, упоноважених здійснювати дізнання, досудове слідство по кримінальних справах, а також логічне доказування ( як процес внутрішньої оцінки, пізнання фактичних обставин справи всіма учасниками розслідування).

 Набула свого розвитку думка про те, що елементами процесу доказування є діяльність, спрямована на виявлення, збирання, дослідження, оцінку та використання певних об`єктів матеріального світу чи інформацію про такі з метою встановлення обставин, що підлягають доказуванню. При цьому отримана інформація повинна бути засвідчена у встановленій законом процесуальній формі ( протоколі слідчої дії).

Основне значення стадії досудового розслідування з погляду завдань доказування полягає в тому, щоб знайти і процесуально закріпити докази, зробити на їх основі висновок про те, чи мала місце подія злочину і якщо так, то, яка саме, та встановити особу, яка  його вчинила і, таким чином, забезпечити всі умови для вирішення справи судом, або при наявності законних підстав  закрити справу чи відмовити в її порушенні.

Збиранням доказів визнається врегульована КПК України діяльність особи, яка проводить дізнання, слідчого, прокурора і суду по виявленню і фіксації в процесуальних документах матеріальних та інших слідів злочину або іншої події, як доказової інформації. 

Усі способи збирання доказів мають спільні елементи, що прямо чи опосередковано регламентовані у кримінально-процесуальному законі. До них відносять процесуально визначене коло суб’єктів збирання доказів:  органи дізнання, слідства, прокуратури і суд; наявність у такого суб’єкта належних повноважень і наявність відповідного обов’язку у інших осіб по сприянню в роботі «уповноваженого» ; регламентована процесуальна форма організації проведення дій і відображення їх у  процесуальних документах.

  Наявність визначених обставин, за яких можливе проведення тієї чи іншої дії по збиранню доказів (об’єктивних чинників, які у своїй сукупності викликають, як наслідок, необхідність застосування того чи іншого способу збирання доказів, а також виникнення обов’язку у його застосуванні).

Найбільш доцільним є розуміння дослідження доказів як пізнання слідчим чи судом їх змісту, перевірка достовірності існування тих фактичних даних, які складають зміст доказів, встановлення їх достатності, допустимості та співвідношення з іншими доказами, зібраними по справі.

Оцінка доказів – розумова, логічна діяльність, що має на меті визначення допустимості, належності, достовірності, значення (сили) кожного доказу і достатності їх сукупності для встановлення обставин, що входять у предмет доказування.

Особливості розслідування справ про здійснення ДТП у несприятливих умовах, зумовлює необхідність розширення обставин, котрі можуть бути віднесені до доказів. До них зокрема доцільно було б віднести пояснення учасників чи очевидців пригоди, оскільки на практиці зустрічаються випадки, коли на місці пригоди особа, причетна  до події (водій, пішохід, пасажир …), дали пояснення  дізнавачу, працівнику ДАІ чи навіть слідчому іще до порушення кримінальної справи, але із збігом часу було порушено кримінальну справу і вказана особа з підстав, визначених Законом ( ст.63 Конституції України, КПК України), відмовилася давати показання, або, наприклад, від отриманих травм  померла. Що робити з такими поясненнями? Доказами, за чинним  КПК  України вони, не є, хоча мають важливе значення, а інколи є єдиними даними очевидців. Не прийняти до уваги такі пояснення не можливо, але вони також не можуть бути визнані належними доказами, через призму  ст. 65 КПК України, оскільки, відповідно до вимог ст.190 КПК України, до порушення кримінальної справи можна проводити тільки огляд місця пригоди.

Законом України від 24 вересня 2008 року „Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення регулювання відносин у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху” було запроваджено новелу (ст.14-1 КУпАП) щодо можливості притягнення власників транспортних засобів до відповідальності в разі фіксації їх діянь працюючими  в   автоматичному   режимі   спеціальними  технічними засобами,  що мають функції фото - і  кінозйомки,  відеозапису,  чи засобами  фото -  і  кінозйомки.

  Зважаючи на процес широкого та системного запровадження зазначених технічних засобів на автошляхах України, розширення кількості автодоріг, що охоплюються постійним спостереженням, вважаємо за можливе запропонувати внести посилання на такі пристрої до джерел отримання доказів, оскільки вони можуть також містити відомості про певні фактичні данні, що мають значення для правильного вирішення справи (швидкість руху, напрямок та траекторію руху, місце зіткнення, тощо).

  Таким чином, п.2 статті 65 КПК України пропонується викласти в такій редакції :

- ці дані встановлюються  показаннями свідка, показаннями потерпілого, показаннями підозрюваного, показаннями обвинуваченого, висновком експерта, речовими доказами, протоколами слідчих і судових дій, протоколами з відповідними додатками, складеними уповноваженими органами за результатами оперативно-розшукових заходів, та іншими документами, поясненнями осіб, записами, працюючими  в   автоматичному   режимі,  спеціальними  технічними засобами, що мають функції фото - і  кінозйомки,  відеозапису,  чи засобами  фото -  і  кінозйомки.

  При цьому слід визнати, що рішення прийняте в межах розгляду справи про вчинення адміністративного правопорушення, зафіксованого зазначеними технічними засобами, яке вступило в законну силу, не повинне потребувати доказування в межах розслідування кримінальної справи по тому ж факту у випадку, коли суспільно небезпечні наслідки даного злочину настали вже після прийняття відповідного рішення по адміністративній справі. 

З питанням доказування безпосередньо пов`язана  проблема  дослідження психолого-психіатричної повноцінності підозрюваних, обвинувачених та інших учасників досудового слідства.

Крім загальних питань, що досліджуються при проведенні судової психолого-психіатричної експертизи, у випадку вчинення ДТП необхідно ставити питання про те, чи була ситуація виникнення ДТП екстремальною і, якщо так, то якими ознаками вона характеризувалася (з урахуванням індивідуально-психологічних особливостей стану досліджуваної особи ) ; чи не перебував водій в момент ДТП у якому-небудь особливому психолого- психічному стані ( стрес, фрустрація, напруга, тривога, страх, стомленість тощо) і на скільки такий стан особи був обтяжений несприятливими умовами.

Оскільки судово-психологічна (чи судово психолого-психіатрична) експертиза в таких випадках направлена на встановлення моменту, коли водій, з урахуванням його індивідуальних психофізіологічних особливостей та несприятливих умов, міг чи не міг діяти у певний спосіб і відповідно чи мав технічну можливість запобігти ДТП, тому  в межах даного виду експертизи можна досліджувати не лише водіїв, але й потерпілих та свідків. У судовій практиці зустрічаються випадки, коли автотехнічні експерти передбачають здійснення певних дій водієм відповідно до приписів Правил дорожнього руху, а психолого-психіатричні фахівці вважають, що водій в аналогічній ситуації мав діяти так, як він і вчинив, що знаходиться в протиріччі з висновками судово-автотехнічних експертів. І тільки оцінка всих цих обставин в сукупності, з точки зору дисертанта, дасть можливість та підстави для прийняття законного рішення в справі.

У підрозділі 1.2. „Характеристика огляду місця дорожньо-транспортної пригоди”досліджуються теоретичні та практичні положення щодо підстав, порядку і тактичних особливостей проведення вказаної слідчої дії, в несприятливих умовах.  

  Автором досліджено мету, завдання та склад учасників огляду місця події при вчиненні дорожньо-транспортної пригоди, а також стадії проведення даної слідчої дії. 

  Конкретизовано обсяг прав окремих категорій працівників міліції, залучених до процесу огляду місця події, завдання та спрямованість їх процесуальної діяльності, юридичні наслідки такої дії для розслідування даної категорії справ.

Дисертантом переконливо та агументовано відстоюється думка про те, що в процесі зібрання доказів на місці пригоди слід враховувати вимоги відносності, допустимості і достовірності доказів, встановлення зв’язку  між конкретним  доказовим фактом і розслідуваною пригодою та її наслідками.

У підрозділі 1.3. „Особливості виявлення, встановлення та фіксації доказів на місці дорожньо-транспортної пригоди вчиненої у несприятливих умовах” розглядаються положення,які стосуються практичних та тактичних особливостей дослідження фактичних даних, які мають доказове значення вчинення ДТП в несприятливих умовах.  

Зазначено, що однією із суттєвих причин,  що впливають на

виникнення дорожньо-транспортних  пригод, є ускладнені  погодні та метеорологічні умови. Вказується на відсутність одноманітного розуміння

практичними працівниками основних понять, які відносяться до погодніх умов, для чого досліджується сутність метеорологічних явищ, які повинні бути відображені в протоколі огляду.  Аргументовано доводиться теза про те, що досить часто в осінньо-зимовий період  бувають випадки, що пригода трапилась при одних погодних умовах (суха, морозна проїзна частина із відповідними слідами на  ній), а на момент приїзду слідчого випав сніг, і сліди, залишені транспортними засобами на дорозі, вже покриті снігом. У такому  випадку особливого значення набувають покази свідків, ретельний огляд транспортних засобів, детальна фіксація уламків транспортних засобів та їх вилучення у відповідності до норм КПК України.

Послідовно та об`єктивно зазначається  об`єктивну необхідність залучення для проведення огляду місця ДТП, вчиненого в несприятливих умовах, експерта, участь якого і використання ним спеціальних знань, дозволять виявити сліди, на які можуть не звернути увагу не фахівці, і саме їх виявлення дозволить пред`явити обвинувачення чи прийняти інше обгрунтоване рішення, а їх оцінка – реконструювати подію, деталізувати та конкретизувати дію учасників події.

  Відображено важливе значення дотримання умови обов”язкової фіксації стану покриття дороги, наявності на покритті ямок та руйнувань (їх розмірів), стану узбіччя, експлуатаційного стану  утримання автомобільної дороги (її ділянки), зокрема наявних перешкод на проїзній частині тощо, які обумовлюють  вчинення ДТП.

Одним з ключових елементів процесу доказуваня по кримінальних справах про вчинення ДТП, вчинених у несприятливих умовах є встановлення стану технічного засобу  його учасника(ків).

Звертається увага на те, що метою огляду транспортного засобу,  причетного до дорожньо-транспортної пригоди, є такі основні моменти:

-              виявлення механічних пошкоджень на транспортному засобі,  їх розміщення та розміри, розташування як на конкретних його частинах,  так і по висоті від проїзної частини може свідчити про взаємне розташування  транспортного засобу і пішохода, велосипедиста, іншого транспортного засобу чи нерухомої перешкоди в момент їх первинного контакту ; 

-              якщо автомобіль обладнаний хронографом, то, відповідно до вимог КПК  підлягає вилученню картка самописця ;

- визначення технічного стану та встановлення можливих несправностей, котрі могли вплинути на розвиток події  до і під час руху, і послужили причиною дорожньо-транспортної пригоди. Якщо під час огляду автомобіля будуть встановлені несправності, з котрими, відповідно до розділу 31 «Правил дорожнього руху», заборонена експлуатація, то в протоколі огляду про це зазначається з переліком та описом всіх несправностей.

Особливо ретельно і детально ( за участі експерта) підлягає огляду салон чи кабіна автомобіля, якщо з місця пригоди зник водій, чи встановити особу, яка ним керувала, неможливо, або водій чи власник автомобіля висуває версію про викрадення (заволодіння) його автомобілем невідомими особами напередодні пригоди. Важливо не поспішати обробляти всі можливі місця контакту спеціальними засобами виявлення потожирових відбитків слідів пальців рук, оскільки, крім них, там можна знайти і інші ідентифікаційні сліди, які будуть знищенні при обробленні поверхні порошками ( наприклад, для встановлення групової належності потожирових виділень слідів). Практикою розроблено та впроваджено  способи та засоби, а також методику виявлення та фіксації таких слідів.

  Другий розділ „Дослідження впливу несприятливих умови на наслідки дорожньо-транспортної пригоди” складається з двох підрозділів.

У підрозділі 2.1. „Суб’єктивні та об’єктивні чинники, які впливають на встановлення видимості в несприятливих умовах” відстоюється думка про те, що при аналізі впливу несприятливих умов на причини та наслідки дорожньо-транспортних пригод  розмежувують суб’єктивні та об’єктивні чинники.  До суб’єктивних факторів, які, на думку дисертанта, повинні враховуватися при світлотехнічних дослідженнях, належить спроможність водія (її якісна характеристика) здійснювати оптичні спостереження за дорожньою ситуацією, яка розвивається у несприятливих погодних умовах. Встановлено, що об’єктивними факторами, які повинні бути досліджені при аналізі ДТП, є об’єкти, що оточують водія, та властивості транспортного засобу, які впливають на розпізнання візуальної інформації та прийняття рішення відповідно до встановлених правил.

Аргументується думка про доцільність впровадження в практичну діяльність при розслідуванні ДТП, вчинених в несприятливих умовах, проведення світлотехнічної експертизи, при аргументації висновків якої враховується залежність зору людини від віку її, швидкості руху транспортного засобу, кута зору, стану навколишнього середовища (туман, дощ, темна пора доби, злива тощо), психоемоцінйого стану водія ( втома, сонливість, збудженість), типу рухомого транспортного чи іншого засобу (автомобіліст, мотоцикліст, велосипедист тощо) та інших чинників, що впливають на зорове сприйняття людини.

Доводиться думка про те, що освітленість навколишньої обстановки, яка сприймається органами зору, а точніше адаптація яскравості в середині ока, має великий вплив на необхідну різкість мінімального освітлення між об’єктом і оточенням. Адаптація яскравості в значній мірі залежить від того, куди дивиться водій автомобіля при наближенні до небезпечного місця. В основному виходять з того, що водій дивиться в передню і середню частину території, освітленої фарами. Якщо їде зустрічний  транспортний засіб, виникає можливість осліплення або значне зниження адаптації яскравості. При такому роз’їзді транспортних засобів людському оку (організму) необхідний певний проміжок часу для адаптації на місцевості з різним ступенем освітленості. Так само, наприклад, дорожні знаки з рефлекторною поверхнею при їх освітленні і фіксації органами зору значно підвищують світлість в середині ока. Бувають випадки, коли постійне вуличне освітлення викликає підвищення адаптації яскравості : при вологому покритті вуличні ліхтарі викликають світлі „блискучі смуги” і так звані „зони маскування” (місця з меншим освітлення), де пішохід, вдягнутий в темний одяг, може повністю „зникнути” для водія. Саме за таких умов пізнається складність проблеми щодо виявлення об’єктів, які є  або можуть бути перешкодою (небезпекою) в умовах нічного руху чи руху у несприятливих умовах (туман, сильний дощ тощо). Названі параметри зору спроможні впливати на негативну якість сприйняття зорової інформації в значній мірі.

Одним із об’єктивних чинників, які впливають на встановлення видимості у несприятливих умовах, є стан вітрового скла чи забрала мотошолома та склоочисників під час вчинення ДТП. Тому в окремих випадках і рамках огляду місця ДТП, слід з’ясувати їх стан. Зазначені висновки свідчать про те, як важко однозначно оцінити можливість бачення водієм, якщо йдеться про автомобіль, який потрапив в ДТП і немає достатньої інформації про його колишній стан, якщо, наприклад, розбилось вітрове скло. За таких умов потрібно розглядати питання, яким чином на стан вітрового скла могли вплинути експлуатаційні якості авто. Якщо достовірно встановлено, що вітрове скло в автомобілі перед ДТП не мінялось, в такому разі необхідно призначати світло - технічну експертизу на базі автомобіля аналогічного класу та виду.

У підрозіділі 2.2. „Дослідження джерел освітлення як основного фактора, що впливає на видимість у несприятливих умовах”  розглядаються положення, які стосуються практичної необхідності  відтворення з максимальною достовірністю стану світлових приладів транспортного засобу до моменту події (забруднені брудом чи іншими нашаруваннями, заліплені мухами, комарами тощо), а також умови освітленості проїзної частини дороги. У зв`язку із значною тривалістю темної пори доби, частими несприятливими погодними умовами (туман, злива, задимленість) до фар автомобілів ставляться високі вимоги стосовно сили світла, розподілу світла, його типу.

Автором доведено, що до сьогодні не було проведено комплексного дослідження значення впливу об`єктивних факторів навколишнього середовища – місця вчинення ДТП (з точки зору взаємозв`язку фактора їх освітленості, наявності світловідбиваючих поверхонь,  зустрічного руху транспортних засобів із включеними фарами в режимі дальнього чи ближнього світла, габаритних вогнів, стану вітрового скла) автомобіля та суб`єктивних особистісних особливостей учасників руху, які  обумовлюють вчинення ДТП за несприятливих погодніх умов,  недостатньої видимості (стан зору водія, вік,  особливості сприйняття зорової інформації).

Вперше обгрунтовується думка щодо:

-         ступеня впливу на характер сприйняття зорової інформації

природних факторів (суха, волога чи мокра дорога, рух транспортних засобів в тумані при сильних опадах та задимленні території, сутінках);

-         підстав та умов класифікації (систематизації) світлоутворюючих

предметів та об’єктів на такі, що конструктивно належать транспортним засобам (фари, підфарники, габаритні вогні) та такі, що мають безпосереднє відношення до місця вчинення ДТП (прилади освітлення вулиць);

-         особливостей відбивання світла у вказаних умовах автодорогами із

різним покриттям (асфальт, бетон) тощо.

Не виключаючи значення традиційних для розслідування ДТП експертиз (автотехнічних, трасологічних тощо), пропонується запровадити такий вид експертного дослідження як світлотехнічна експертиза, яка повинна вирішувати питання з’ясування обставин, що сприяли виникненню ДТП, її розвитку не лише з точки зору дотримання учасниками руху ПДР, технічного стану та правил експлуатації автомобіля, але й із врахуванням ступеня та характеру освітленості ділянки дороги, де сталася ДТП, дорожньої обстановки та середовища і його стану в місці пригоди, виду та типу фар, режиму їх роботи на момент ДТП і ступеня впливу цих факторів у сукупності на дії водіїв.

На практичних приладах переконливо доводиться залежність  обґрунтованості світлотехнічного дослідження (експертизи) наявністю об”єктивних фактичних даних (знань) особливостей конкретної місцевості в умовах темряви чи інших несприятливих  умовах.

При розкритті змісту підроділу 2.3. „Використання  світлотехнічних досліджень при доказуванні обставин ДТП, вчинених у несприятливих умовах”, автором доведено, що лише у випадку відсутності освітлення дороги в темну пору доби, коли лише автомобіль є джерелом світла, можливо отримати якісні вихідні дані. В усіх інших випадках об”єктивно слід враховувати всі наявні та можливі джерела освітлення, які впливають на повному сприйняття зорової інформації учасником дорожнього руху. Доведено, що, якщо мова йде про вуличне освітлення, то такі дані можна вважати повними та об`єктивними лише при наявності задокументованих компетентними особами відомостей про місце знаходження приладів вуличного освітлення (ліхтарів), їх стан та потужність, коли можливо отримати об’єктивні  свідчення, про характер блискучих смуг на проїжджій частині (особливо на вологій чи мокрій дорозі). У роботі досліджується і відстоюється думка про залежність вуличного освітлення від дорожнього стану, стану вуличних ліхтарів (висоти їх розташування, сили світла, та типу освітлювальних приладів і т.д.).

Аргументовано доводиться точка зору про те, що при виникненні потреби відтворення (реконструювання) зв’язку шлях-час у дуже вузьких межах,  варто провести світлотехнічний аналіз, що дасть об`єктивну картину відносно взаємного положення Авто – Перешкода. У рамках кримінального процесу, коли обов`язок доказування покладається на органи дізнання, слідство та прокуратуру, саме на підставі вказаних отриманих даних (в сукупності з іншими доказами в справі) можна досліджувати предмет доказування ( наприклад, винність особи у вчиненні злочину). Якщо ж навпаки, немає можливості зайнятись кореляцією шлях-час, то, звичайно, навіть розгляд можливості уникнення ДТП за результатами проведення світлотехнічних замірів сам по собі не зможе призвести до позитивних результатів та отримання доказів вини конкретної особи.

На підставі наведеної аргументації, автор приходить до висновку про необхідність врахування того, що  навіть найточніші заміри на місці ДТП, проведені спеціальними приладами, обумовлені так званим фактор практики, який визначає певну тактику та методику проведення пошукових, дослідницьких та оціночних дій, спрямованих на дослідження обставин на місці ДТП,  підлягають  встановленню та доказуванню. 

В рамках пропонованої світлотехнічної експертизи можливо та потрібно досліджувати не лише контраст між перешкодою та її безпосереднім оточенням, фоном, на якому спостерігається перешкода, але і певний особистісний рівень адаптації водія до особливостей дорожньої обстановки, власного автомобіля та зустрічного руху, що й створює неповторні та індивідуальні умови освітленості та оглядовості.

Доведено, що під час руху в місті, коли збільшується прихованість окремих ділянок та елементів дороги, виникають блискучі смуги дорожнього покриття та розмітки різної інтенсивності, а також предмети, які спричиняють водію велику кількість оптичних  подразників (реклама, дорожні знаки і т.д.), адаптативна здібність водія до яскравості неоднорідна та індивідуальна, залежно від стану його зору, напрямку погляду, стану вітрового скла,  режиму освітлення тощо, що негативно позначається на розпізнання неконтрастних об’єктів. В кінцевому результаті, оскільки світлотехнічна експертиза не може призвести до однозначного висновку про винність особи, практично доцільно використовувати наочні схеми місця ДТП. Не в останню чергу до наявних труднощів отримання об’єктивних даних на місці ДТП можна віднести зорові можливості учасників події, що можливо дослідити шляхом залучення чи призначення в подальшому обстеження в лікаря-окуліста, тобто виникає потреба в проведенні комплексної міжгалузевої експертизи для отримання достовірних та об’єктивних висновків.

Результати світлотехнічної експертизи дають підстави категорично встановити як видимість перешкоди чи небезпеки, так і відстань між перешкодою (небезпекою) у момент її об’єктивного виявлення та транспортним засобом. Такий висновок повинен ґрунтуватися на всебічному та комплексному дослідженні як особливостей водія, так і характеристики транспортного засобу та несприятливого зовнішнього середовища. І саме ці  вихідні дані мають бути покладені в розрахунки судово-автотехнічної експертизи щодо механізму ДТП та спроможності водія (водіїв) запобігти зіткненню( наїзду) в конкретних дорожніх умовах. На підставі цих даних буде встановлено наявність чи відсутність вини водія (водіїв) у конкретній дорожній ситуації.

В розділі 3 роботи „Особливості судово-медтчних аспектів при автомобільних травмах та наданні їм статусу доказів” досліджуються особливості використання спеціальних знань в галузі судової медичини для потреб доказування в справах про ДТП, вчинених у несприятливих умовах.

Зокрема зазначається, що при розслідуванні ДТП, повною мірою розкривається доказове значення судово-медичної експертизи, яка дозволяє зробити висновок про механізм утворення травм, взаємозв`язок наявних тілесних ушкоджень з дорожньо-транспортною пригодою, а також причини смерті, взаємне розташування особи та транспортного засобу на момент контакту тощо, що є елементом предмету доказування по даній категорії справ.

         Оскільки більшість ДТП, вчинених в несприятливих умовах є латентними, саме об`єктивний висновок судово-медичного експерта дозволяє слідчому обгрунтовано, всебічно та критично оцінити покази  особи  щодо механізму ДТП, відсутність внутрішніх протиріч  таких висновків з іншими зібраними в справі доказами та матеріалами.

         Крім того, судово-медичне дослідження тіла особи за відсутності відомостей про транспортний засіб, що спричинив тілесні ушкодження, залежно від характеру, локалізації, виду та кількості травм дозволяє зробити висновки про тип транспортного засобу, особливості травмуючої поверхні, наявність можливих механічних ушкоджень та слідів-виділень організму потерпілого на транспортному засобі внаслідок ДТП.

         У справах про ДТП, вчинених однією з осіб, що знаходилися в салоні автомобіля, саме судово-медичне обслідування (експертиза) дозволяє зробити обгрунтований висновок про особу, яка сиділа за кермом транспортного засобу в момент дорожньо-транспортної пригоди.

         Зрештою, саме ступінь тяжкості тілесних ушкоджень особи, що встановлюється за медичними критеріями,  визначає межу, з якої дорожньо-транспортна пригода (залежно від її наслідків) вважається адміністративним правопорушенням або ж кримінально-караним злочином.

         При розслідуванні ДТП судово-медичну експертизу доцільно призначати на ранніх етапах розслідування кримінальної справи. Це пояснюється тим, що поряд з відомостями, що відносяться до механізму ДТП (положення пішохода в момент наїзду, хто знаходився за кермом в момент пригоди тощо), виникає необхідність вияснення й інших даних. Такі дані вкрай необхідні для проведення таких слідчих дій, як відтворення обстановки та обставин події, призначення автотехнічних та транспортно-трасологічних експертиз тощо. Крім того, дані, отримані в результаті судово-медичного дослідження слідів на тілі постраждалого, можуть мати інформацію необхідну для розшуку водія та транспортного засобу, що скрився  з місця пригоди  після наїзду на пішохода.

         При прийнятті процесуального рішення про призначення судово-медичної експертизи важливо орієнтуватися в класифікації тілесних ушкоджень, отриманих в результаті ДТП. Це дозволить правильно сформулювати запитання експертам, визначити коло та послідовність їх постановки.

         Тілесні ушкодження, що спричиняються при дорожньо-транспортних пригодах можна,  розділити на специфічні, характерні, нехарактерні.

         Специфічні тілесні ушкодження утворюються при дії на тіло деталей транспортних засобів. Наприклад, відбитки протектора шин, бампера, ободка фари, дзеркала заднього виду  тощо.

         Характерні тілесні ушкодження виникають тільки в умовах конкретних обставин дорожньо-транспортних пригод (наїзді на пішохода, зіткнення транспортних засобів, падіння пасажира мотоцикла, випадання з транспортного засобу  та інше).

         Нехарактерні  тілесні ушкодження можуть зустрічатися при пошкодженні тіла постраждалого будь-яким тупим, тупогранним чи гострим предметом.

         Можливості судово-медичної експертизи дозволяють вияснити обставини, котрі відносяться як до механізму спричинення тілесних ушкоджень, так і до механізму дорожньо-транспортної пригоди в цілому. Судово-медична експертиза може відповісти на питаннях про положення потерпілого  в момент удару ( поза потерпілого, в яку частину тіла було нанесено первинний удар), це є надзвичайно важливим фактором, оскільки вказана обставина може достовірно вказати напрямок руху постраждалого безпосередньо перед наїздом. Що може свідчити про відстань, яку подолав пішохід , наприклад, від краю проїзної частини дороги до місця наїзду, що опосередковано може свідчити про час необхідний для подолання такої відстані при певному темпі руху, про послідовність нанесення тілесних ушкоджень (які виникли від удару транспортним засобом, а які від ковзання тіла по проїзній частині після падіння постраждалого). Вказана обставина розмежована на фототаблицях дисертаційного дослідження, де різного  кольору барвником позначено характерні для кожного виду тілесних ушкоджень місця їх утворення.

         При наїзді  транспортного засобу (в залежності від його типу) на потерпілого встановлюється напрямок падіння чи відкидання постраждалого.

         Якщо наїзд відбувся на лежачу на проїзній частині людину, то експерт може встановити наявність слідів переїзду  тіла  колесами одного (чи декількох) транспортних засобів.

         Характерні тілесні ушкодження,  котрі можуть бути спричинені від  конкретних деталей транспортних засобів та в певних місцях, дозволяють установити тип (вантажний, легковий), марку транспортного засобу.

         При допомозі судово-медичного дослідження полегшується встановлення особи, котра перебувала за кермом транспортного засобу в момент дорожньо-транспортної пригоди. Потреба вияснення таких питань виникає досить часто, наприклад, при перекиданні транспортного засобу, коли загинув водій та пасажир(пасажири), при затриманні водія, котрий скрився з місця пригоди і заперечує факт керування транспортним засобом в момент дорожньо-транспортної пригоди.

         Дисертант через призму утворення слідової інформації на взутті пішохода та в залежності від типу транспортного засобу пропонує удосконалити комплексний підхід для встановлення як місця наїзду на пішохода так і взаємне їх розташування.