Лук\'янчиков Б. Є. Вневидові методики розслідування злочинів як напрямок удосконалення криміналістичної методики

Краткое содержание

ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовується актуальність і новизна теми дослідження, визначаються його мета і завдання, об'єкт, предмет, методологічна, емпірична і науково-теоретична основи, зв'язок з науковими програмами  МВС України та Національної академії внутрішніх справ України, показана теоретична та практична значимість отриманих результатів, їх впровадження та апробація, наведені дані про публікації і структуру дисертації.

Перший розділ "Поняття, класифікація і принципи побудови вневидових криміналістичних методик" складається з чотирьох підрозділів, присвячених загальним питанням і структурі видових методик розслідування, поняттю та сутності, принципам і меті побудови вневидових методик розслідування та їх класифікації.

У першому підрозділі "Основи і структура видових методик розслідування" досліджуються загальні питання видових криміналістичних методик. Піддавши науковому аналізу роботи вітчизняних і зарубіжних криміналістів, дисертант доходить висновку, що значна кількість теоретичних положень методики розслідування не знайшла одностайного вирішення і потребують подальших наукових досліджень. Певною мірою це стосується самого поняття і загальнотеоретичних засад методики розслідування, її принципів та структурної побудови, криміналістичної класифікації і характеристики злочинів, співвідношення невідкладних, першопочаткових і послідуючих слідчих дій та інших питань.

Поняття "методика розслідування" — наукова категорія, що має різнобічний характер, але його застосування для позначення діяльності з розслідування конкретного злочину недостатньо обґрунтоване. Адже саме в процесі такої діяльності і знаходять реалізацію наукові положення і рекомендації, що містяться в криміналістичних методиках.

Дисертант вважає неприпустимим обмежуватись лише окремими галузями права, науки і передовим досвідом та обґрунтовує необхідність розширеного підходу до аналізу і визначення джерел криміналістичної методики. Джерелами криміналістичної методики слід розглядати усе демократичне право, усі галузі науки, що сприяють розкриттю злочинів, увесь досвід з розслідування і розкриття злочинів, у тому числі і негативний, а також досвід злочинної діяльності, який необхідно глибоко вивчати і узагальнювати для розробки дійсно наукових методик.

Поділяється думка авторів, які розглядають криміналістичну характеристику як наукову абстракцію, інформаційну модель і застосовують дане поняття щодо визначеної сукупності злочинів. Водночас обґрунтовується недоцільність застосування даного поняття щодо конкретного злочину.

Автор зауважує, що існуючі видові методики об'єктивно неспроможні охопити та врахувати всі особливості, які мають криміналістичне значення (злочини неповнолітніх, неосудних, вчинених організованими угрупованнями тощо) і відіграють вирішальну роль у процесі розслідування.

Проаналізувавши існуючі у теорії погляди щодо окремої методики розслідування, автор поділяє думки тих, хто відносить до її елементів криміналістичні питання, що виникають в стадії порушення кримінальної справи. Звертається увага на те, що останнім часом відбуваються зміни в ставленні науковців до стадії порушення кримінальної справи. Правильно ставиться під сумнів її назва, через що деякі науковці зводять дану стадію лише до прийняття рішення про порушення кримінальної справи і не знаходять місця рекомендаціям криміналістичної методики. Підтримується пропозиція про доцільність називати її стадією перевірки заяв і повідомлень про злочини, що буде більше прийнятним, розкриватиме зміст і характер діяльності, а не вказуватиме лише на одне з рішень, яке може бути прийнято в результаті такої діяльності. За таких умов чільне місце належатиме і методичним рекомендаціям для забезпечення кваліфікованої криміналістичної оцінки вихідних даних у цій стадії досудового провадження.

У другому підрозділі "Поняття та сутність вневидових методик розслідування" автор, проаналізувавши роботи вітчизняних та зарубіжних вчених з проблем криміналістичної методики, дійшов висновку, що більшість з них звертає увагу на існування крім традиційних видових методик інших, побудованих не за кримінально-правовими ознаками, а криміналістично значущими чинниками. Розробка таких методик зумовлюється характером сучасної злочинності. Так, злочинними угрупованнями можуть вчинюватись різні види злочинів. Застосування до їх розслідування звичайних видових методик не дасть бажаного результату. Методики розслідування таких злочинів мають висувати на перший план криміналістично значущі ознаки, характерні для організованої злочинності.

При дослідженні можливої класифікації вневидових злочинів акцентується увага на неприпустимості змішування з іншими розподілами на групи. Вневидові методики представляють криміналістичні рекомендації більшого ступеня узагальненості, які охоплюють кілька видів і, навіть, родів злочинних посягань, що вчинюються не взагалі, а за специфічних умов місця, часу, або особами, які характеризуються тими чи іншими загальними відмінами.

Розробка методик розслідування для груп злочинів, виділених з відповідного виду (вбивства на замовлення з усіх видів убивств), не може розглядатися як методика розслідування вищого рівня узагальнення, що інколи зустрічається. Це свідчить про складність даного питання для розв'язання навіть науковцями і потребує подальшого дослідження на різних рівнях.

На основі наукового аналізу розглянутих робіт зроблено спробу сформулювати власне поняття та визначити сутність нетрадиційних методик розслідування, які розробляються за змішаними (криміналістичними) підставами, і вживати для їх позначення назву — вневидові методики розслідування злочинів. Завдання таких методик полягає не у підміні традиційних, видових. Вони покликані заповнити об'єктивно існуючі прогалини, надати науково обґрунтовані рекомендації щодо розслідування злочинів, що об'єднано у групи за наявністю саме криміналістично значущих чинників для побудови нетрадиційних алгоритмів розслідування.

Дисертант зазначає, що структура вневидових методик розслідування неповнолітніх, рецидивістів, нерозкритих злочинів минулих років та інших відрізнятиметься від традиційної, матиме специфічний характер. Це обумовлюється конкретною слідчою ситуацією та впливом обставин для розподілу злочинів на групи. Виходячи з аналізу розглянутих думок та вивчення матеріалів розслідування кримінальних справ до структури вневидової методики необхідно включити ті елементи, які або зовсім відсутні, або недостатньо повно розглянуті у видових методиках. До них можна віднести :

програму вивчення особи злочинця, місця та завдань вивчення, перелік джерел інформації, засоби та методи вивчення;

тактичні особливості окремих слідчих дій, що проводяться за участю звинувачених у вчиненні злочину осіб.

Наведене дозволяє дійти висновку, що структура вневидових методик розслідування в загальному плані збігається з структурою видових методик, розроблених на відповідному рівні і перевірених слідчою практикою. Такий підхід до розв'язання зазначеного питання не випадковий. Ці методики органічно пов'язані між собою, доповнюють одна одну та сприяють розслідуванню. Цінність вневидової методики розслідування злочинів полягає у тому, що в ній узагальнені найбільш передові форми й методи слідчої роботи, а також останні досягнення в галузі криміналістики. Їх розробка є відповіддю науки на потреби практики, яка не може задовольнятися іншими (видовими) методиками.

Третій підрозділ "Принципи та мета побудови вневидових методик розслідування" присвячено аналізу основополагаючих положень, що називаються принципами, і на яких ґрунтується побудова вневидових криміналістичних методик. Принципи криміналістичної методики відбивають основні вимоги її структурних елементів, мають теоретично обґрунтовані підрозділи і містять у собі наукові узагальнення від сутності криміналістичної методики до особливостей розслідування різних категорій злочинів. Саме тому у них має передбачатися оптимальне співвідношення заходів забезпечення законних прав не лише особи, яка вчинила злочин, а й інших учасників розслідування.

Акцентується увага на тому, що принципи криміналістичної методики як самостійного розділу криміналістики і принципи окремої методики розслідування неприпустимо розглядати як рівнозначні. Це заважає побудові узагальненої системи принципів криміналістичної методики, розробці її структури. Цей процес знаходиться у незавершеному стані, через що відсутня єдність у визначенні основних положень стосовно принципів криміналістичної методики.

На підставі порівняльного аналізу побудови системи принципів інших розділів криміналістики обґрунтовується можливість про розповсюдження такого підходу до класифікації принципів криміналістичної методики. Тоді до загальних принципів будуть віднесені: законність, науковість, цілісність та самостійність, а до окремих: індивідуальність і плановість розслідування, сполучення слідчих дій з оперативно-розшуковими заходами, залучення населення до розслідування, ситуаційність і багатоваріантність, у яких проявлятиметься специфіка та відміна від аналогічних принципів видових методик. Це ті основні положення, які міститимуть у собі загальне для організації розслідування різних злочинів, поєднаних у групу (наприклад, злочини вчинені організованими угрупованнями) не за кримінально-правовими ознаками, а іншими криміналістично значущими для певної групи чинниками, що ретельно (детально) розглядається в дисертації.

Принцип самостійності вневидової методики розкриває такі важливі якості, як теоретичну обґрунтованість, оригінальність, незалежність розвитку. Самостійність вневидової методики має відносний характер, оскільки вона (методика) обмежена рамками предмета, завдань і системи цієї науки. Самостійність вневидової методики продовжує формуватися і пов'язана з поглибленням її теорії і поширенням конструктивної частини, спрямованої до оперативно-слідчої і судової практики.

Ґрунтуючись на принципах вневидової методики, досліджено її мету та завдання, запропоновано їх диференціацію, що дозволило точніше визначити призначення вневидової криміналістичної методики і основні напрями її розвитку.

У четвертому підрозділі "Класифікація вневидових методик розслідування" відмічається, що широка різноманітність вневидових методик як за формою, так і за змістом викликає об'єктивну потребу в їх науковій класифікації, яка є тією вихідною позицією, що дає напрям усьому дослідженню, і без якої неможливо розв'язання всіх конкретних питань проблеми.

Піддавши науковому аналізу роботи вітчизняних і закордонних науковців, зроблено спробу виробити критерії класифікації вневидових методик розслідування, якими можуть бути закономірності, що виявляються як під час вчинення злочину, так і у ході розслідування. Для класифікації необхідно використовувати не формальну ознаку (об'єкт злочинного посягання), а змістовну (криміналістичні ознаки, що впливають на процес розслідування). Тому неможливо визнати достатньо ефективними спроби розробити методики розслідування злочинів, у яких підставою для поєднання у групу прийнято лише кримінально-правові ознаки. Класифікація злочинів за кримінально-правовими ознаками має свої специфічні цілі. Завдання її полягає у забезпеченні правильної кваліфікації вчинених діянь та визначенні їх суспільної небезпечності. Виходячи з цього, обґрунтовано особистий варіант класифікації вневидових методик розслідування та підстави для такого розподілу:

за суб'єктом злочину (неповнолітні, особи з дефектами психіки, рецидивісти, жінки, іноземці тощо);

за формою організації і засобами злочинної діяльності (розслідування злочинів вчинених групою осіб, організованими злочинними угрупованнями);

за використанням специфічних засобів злочину (комп'ютерні злочини);

за часом вчинення злочину і станом розслідування (нерозкриті злочини минулих років);

за ознаками умов вчинення злочинів, які називають надзвичайними (під час масових безпорядків, в умовах стихійного лиха);

за особою потерпілого (іноземні громадяни, особи з дефектами психіки);

за місцем вчинення злочину (на транспорті, у великому місті, в сільській місцевості, в місцях громадського відпочинку, в місцях позбавлення волі тощо).

Автор звертає увагу на те, що зазначена класифікація вневидових методик розслідування у представленому вигляді, відповідає досягнутому рівню розвитку теорії і потребам практики. Але вона не є і не може бути вичерпною. Вона розвиватиметься і удосконалюватиметься разом із змінами у злочинності, практиці розкриття злочинів та подальшим накопиченням теоретичних знань.

У роботі розкривається теоретичне й практичне значення поділу злочинів на групи за визначеними підставами. В теоретичному плані класифікація дозволяє поєднати у групу злочини за спільними ознаками, дослідити їх елементи і кореляційні зв'язки між ними, що створює наукові передумови для побудови окремих методик розслідування, визначення місця кожної з них у системі криміналістичної методики.

У практичному аспекті класифікація сприяє наближенню наукових розробок до потреб розслідування. Кожній типовій ситуації, що виникає у ході розслідування, має відповідати визначена спрямованість слідчих дій, організаційних та оперативно-розшукових заходів. Враховуючи динамічний характер розслідування і постійну зміну слідчих ситуацій, мають застосовуватись такі алгоритми, які забезпечували б результативну діяльність.

Висловлюються сумніви щодо розробки методик розслідування за гарячими слідами і бригадним методом. Відомо, що методики розслідування розробляються для розслідування злочинів, виділених у групу за відповідними ознаками (кримінально-правовими, криміналістичними). Розслідування за гарячими слідами і бригадним методом не пов'язані безпосередньо з характером злочину, а носять опосередкований характер. Розслідування за гарячими слідами притаманно більшості кримінальних справ, а аналіз такої діяльності уможливлює розглядати її як організаційно-тактичну форму, яка забезпечує комплексне використання сил і засобів правоохоронного органу для наближення розкриття злочину до моменту його вчинення. Розслідування бригадним методом не зумовлюється видом злочину, а визначається значним обсягом роботи, необхідністю одночасного проведення слідчих дій у різних місцях і напрямах з різними обвинуваченими. Застосування бригадного методу зумовлюється складністю справи і може відбуватися як протягом усього розслідування, так і на будь-якому окремому етапі. Тому для даних випадків точніше вести мову не про окремі методики розслідування, а про організаційно-тактичні форми діяльності у певних слідчих ситуаціях.

Розділ 2 "Побудова вневидових криміналістичних методик і оптимізація розслідування" складається з трьох підрозділів, в яких висвітлюються питання про соціально-економічну обумовленість побудови нетрадиційних методик розслідування, прийоми і методи аналізу криміналістичної інформації, напрями розв'язання типових слідчих ситуацій.

У першому підрозділі "Соціально-економічна обумовленість побудови вневидових криміналістичних методик" на основі аналізу сучасного стану і характеру злочинності робиться висновок, що низький рівень ефективності боротьби з нею є результатом ігнорування реальних, тобто соціально-економічних причин злочинності і закономірностей її функціонування.

Обґрунтовується нагальна потреба удосконалення процесуальних форм використання спеціальних знань, різноманітних пізнавальних методів, тактичних прийомів і технічних засобів збирання інформації та її документування в процесі розкриття злочинів.

Зміни, які відбуваються у традиційних засобах вчинення злочинів, а також поява нових злочинів вимагають застосування сучасних методик розслідування, що дозволяють враховувати саме криміналістичні особливості і ознаки певних груп злочинів для встановлення і викриття злочинця.

Аналізуються потреби слідчої практики як вихідної основи для розробки окремих криміналістичних методик, спрямованих на підвищення якості слідчої роботи. Залежно від ступеня масштабності пропонується поділяти потреби на три групи:

які потребують кардинальних перетворень, викликаних незадовільним функціонуванням системи загалом, у законодавчому, організаційно-управлінському, фінансовому та інших  напрямах врегулювання;

які потребують поєднання зусиль кількох міністерств або відомств, тобто вони носять міжвідомчий характер (розробка ефективних форм взаємодії органів внутрішніх справ з іншими правоохоронними і судовими органами у боротьбі зі злочинністю тощо);

що носять локальний характер і можуть вирішуватись на рівні міністерства, відомства, служби (створення диктодрукбюро, впровадження комп'ютерної техніки тощо).

У другому підрозділі "Аналіз криміналістичної інформації про злочин як основа для побудови вневидових методик розслідування" йдеться про особливості формування нових нетрадиційних криміналістичних методик.

Оскільки розслідування і розкриття злочинів — специфічний процес пізнання явища за слідами, які воно залишило, ретельно аналізуються питання, пов'язані з цією пізнавальною діяльністю, вмінням виявляти і піддавати аналізу криміналістичну інформацію як основу для прийняття криміналістичних та процесуальних рішень, розробки відповідних методичних рекомендацій.

Зазначається, що всі вневидові методики поділяються на дві великі групи: перша — ті, застосування яких може відбуватися безпосередньо після виявлення події злочину і не потребує збирання додаткової інформації для прийняття відповідного рішення (за ознаками особи потерпілого, за місцем або часом вчинення злочину, за станом розслідування, за ознаками умов вчинення злочинів, за використанням специфічних засобів злочину тощо). Тобто, наявність даних про такі обставини вже сама по собі дає підстави для застосування вневидових методик розслідування. Друга — коли на початковому етапі провадження недостатність інформації або невмілий її аналіз не дозволяють своєчасно застосовувати нетрадиційні методичні рекомендації. До такої групи відносяться всі вневидові методики, побудовані за особливостями особистості злочинця; за формою організації і засобами злочинної діяльності.

Звертається увага на те, що для ефективного застосування специфічних вневидових методик розслідування особливого значення набуває своєчасний і якісний аналіз криміналістичної інформації.

Автор робить спробу визначити для кожної групи злочинів перелік криміналістично значущих ознак, які підлягають криміналістичному аналізу, і розкриває їх значення для своєчасного застосування вневидових методик з метою швидкого, повного та всебічного розкриття злочинів.

У цьому ж підрозділі розглянуто вплив вневидових методик на розробку та удосконалення видових методик розслідування.

У третьому підрозділі "Типові слідчі ситуації і напрями їх розв'язання у окремих вневидових методиках" аналізуються загальні положення, зміст і структура слідчої ситуації як складної системи взаємодій, що утворює ту конкретну обстановку, в якій діють суб'єкти кримінального судочинства. З'ясування обстановки та обставин розслідування можливе лише на підставі інформації про них. Така інформація здебільшого і складає зміст слідчої ситуації, але не вичерпує її. Об'єктивно можуть існувати обставини, про які слідчий не володіє інформацією і не може впливати на них в інтересах слідства. Проте їх наявність може впливати на хід розслідування і перешкоджати встановленню істини. Тому для визначення слідчої ситуації доцільно застосовувати комплексний підхід, що дозволяє враховувати об'єктивно існуючі обставини та інформацію про них.

Підтримується думка науковців про доцільність розглядати слідчу ситуацію у двох аспектах. У широкому розумінні як сукупність всіх умов, що впливають на розслідування та визначають його особливості. У вузькому значенні — це характеристика інформації, даних, відомостей, якими володіє слідство на конкретному етапі розслідування, тобто інформаційна модель об'єктивно існуючих обставин як про сам злочин, так і стан його розслідування. Як будь-яка модель вона не може відповідати оригіналу, вичерпувати його, а лише різними ступенями імовірності наближається до оригіналу, що слід постійно пам'ятати і враховувати під час оцінки слідчої ситуації і прийнятті рішень про доцільність застосування відповідної методики розслідування.

Висловлюється думка, що розробку об'єктивної класифікації слідчих ситуацій і критеріїв для цього на сучасному етапі необхідно здійснювати шляхом накопичення даних про слідчі ситуації, які утворюються на різних етапах розслідування, з подальшим виділенням типових ознак. При цьому потрібно враховувати нові способи вчинення злочинів, характерні сліди, хитрощі злочинців, їхні дії щодо маскування, а також останні досягнення науки та техніки, які можливо і необхідно застосовувати у боротьбі зі злочинністю.

На підставі аналізу типових слідчих ситуацій, що складаються у досліджених групах злочинів, автор пропонує відповідні алгоритми діяльності (слідчих дій, організаційних і оперативно-розшукових заходів) для ефективного їх розв'язання і встановлення істини.