Лукащук В.І. Тенденції розвитку спорту в умовах ринкових перетворень

Краткое содержание

У вступі подано обґрунтування актуальності теми, визначено об’єкт, предмет, мету та основні завдання дослідження, його теоретико-методологічні підстави, показано його новизну, теоретичне та практичне значення роботи, форми та характер її апробації.

У першому розділі “Спорт у соціологічному вимірі” проаналізовано та систематизовано положення основних теоретичних підходів щодо вивчення спорту як соціального явища. Перший підрозділ “Еволюція соціологічних підходів до вивчення спорту” присвячено аналізу соціальних теорій і концепцій, що пояснюють соціальну сутність спорту. В рамках класичної соціології розглянуто погляди Т.Веблена і М.Вебера, що вплинули на формування наукових уявлень про спорт. Розвиваючи свої ідеї про класову обумовленість спорту, його підпорядкуванні інтересам правлячих класів, Т.Веблен доводить, що для представників “індустріальних класів” захоплення спортом не є значущим і що їх пристрасть до спорту має розважальний і епізодичний характер. М.Вебер у своїх поглядах на соціальну природу спорту розглядає його як суспільне явище, що розділяє суспільство на класи. Він акцентує увагу винятково на політичній функції цього феномена як специфічного важеля соціального контролю. Серед досліджень, що виконані в області гри й вплинули на розвиток соціології спорту, значне місце займають роботи Х.Ортеги-і-Гассета та Й.Хейзенги. Причину бурхливого розвитку спорту в ХХ ст. Х.Ортега-і-Гассет вбачає в зміні соціокультурного пріоритету: якщо у ХІХ ст. це була робота, то в ХХ ст. – гра. Іншу причину поширення фізичних ігор філософ бачить у матеріалізації і “бодіцентризмі” культурних установок, коли тіло стає наглядачем для душі. Вказуючи на соціальні функції спорту, Й.Хейзинга відзначає, що його значення як основної ігрової форми сучасності постійно збільшується і пов'язане із структурою соціального життя суспільства; це призводить до впровадження спортивного елемента в економіку та ділове життя, де рекордоманія, дух змагальності використовується для отримання прибутку. Ідеї Й.Хейзинги про те, що гра перебуває за межами реального, дали підставу його послідовникам сформулювати тезу: гра, а разом з нею спорт і фізичне виховання, представляють можливість відходу, втечі від реального життя. Характерним для Й.Хейзинги є ототожнення гри з порядком, яка виступає як важливий соціальний інструмент підтримки дисципліни в колективі і суспільстві. У 50-60-і роки ХХ ст. в галузі соціології спорту з'явилась  ціла низка робіт, які створені авторами на базі структурно-функціональної теорії.

У другому підрозділі “Спорт як багатомірне соціальне явище”, виходячи з різних визначень поняття “спорт”, автор характеризує його як складне багатомірне соціальне явище, що може бути представлене в декількох якостях. Спорт як сфера суспільного життя розглядається у вигляді структурної складової суспільства, при цьому використовуються різні наукові підходи: структурний функціоналізм, структуралізм, соціокультурний підхід. Спорт як вид активності соціальних суб'єктів розглядається як вид людської діяльності і поведінки в суспільстві. При такому розгляді соціальної сутності спорту в якості теоретико-методологічної передумови автором запропоновано використовувати основні положення теорії діяльності. При застосуванні такого підходу актуалізується поняття фізичної активності, яку охарактеризовано як соціальний досвід і діяльність, головна мета якої — надати можливість для соціального спілкування. Розглядаючи спорт як діяльність, багато вчених аналізують його аксіологічну структуру. У роботі відзначено, що вибір тієї чи іншої класифікації цінностей спорту багато в чому залежить від конкретних задач дослідження. При поясненні спорту як типу соціальних відносин між індивідами, малими і великими групами і як системи взаємодій і комунікацій людей між собою, він включається в складну мережу соціальних відносин і зв'язків (в інших термінах – взаємодій і комунікацій) у якості одного з цілого ряду їх типів. У даному контексті спорт вивчається з позицій феноменології, символічного інтеракціонізму, конфліктної парадигми. Спорт як соціальний рух розглядається в якості колективних дій щодо популяризації спорту і здорового способу життя, а також гуманістичних загальнолюдських ідеалів і цінностей, зміцненню міжнародного співробітництва (олімпійський рух, міжнародний рух “Спорт для всіх”, параолімпійський рух).  У роботі відзначено, що всі розглянуті аспекти вивчення спорту взаємозалежні.

У третьому підрозділі “Спорт як соціальний інститут” проаналізовано теоретичні концепції Н. Смелзера, Е. Хьюза, Г. Люшена і Д. Сейджа, Б. Лау, Д. Лоя, Б. Макферсона і Д. Кеньона.  Відзначено, що в області соціології спорту немає єдиного підходу до вивчення його як соціального інституту. Автор виходить з того, що соціальні інститути – це специфічні утворення, котрі забезпечують відносну стійкість зв'язків і відносин у рамках соціальної організації суспільства, історично обумовлені форми організації і регулювання громадського життя. Їх виникнення обумовлено об'єктивними потребами соціуму в регулюванні суспільно значущих сфер діяльності та соціальних відносин. Спорт, маючи глибокі соціальні корені, був тісно пов'язаний з різними сторонами суспільного життя, що впливали на його становлення і розвиток. На межі ХІХ-ХХ століть спорт набуває загальних ознак соціального інституту: виділяється певне коло суб'єктів, які вступають у процесі спортивної діяльності у відносини, що здобувають сталий характер (спортсмени, тренери, групи вболівальників і т. ін.); спорт являє собою певну формалізовану організацію; має специфічні соціальні норми і настанови, що регулюють поведінку людей у рамках даного соціального інституту; має соціально значущі функції, що інтегрують його в соціальну систему та забезпечують його участь у процесі інтеграції останньої.

В другому розділі “Спорт у координатах глобальних трансформацій” визначено ступінь впливу різних соціальних інститутів на розвиток спорту. У першому підрозділі “Політичні фактори розвитку спорту” показано, що спорт протягом усього свого розвитку нерозривно пов'язаний з політикою. З’ясовано, що мотиви залучення держави до регулювання спорту різноманітні і залежать від безлічі факторів: типу держави, її історичних традицій, політичних і соціально-економічних умов, системи суспільних і культурних цінностей, демографічних і освітніх характеристик. Автором відзначено вагомий ресурс політичних партій, лідерів і, у значній мірі, держави в розвитку спорту в Україні. Разом з тим показано, що вплив політичних факторів в Україні  виражається не стільки у фінансовій підтримці спорту, скільки у використанні відомих спортсменів для одержання солідних політичних дивідендів.

У другому підрозділі “Релігійні фактори розвитку спорту” показано, що в різні історичні періоди релігія відігравала неоднозначну роль у розвитку спорту. В епоху Давньої Греції завдяки нормам і цінностям, які екстериоризувались релігійними культами (сила, фізичне здоров'я), спорт не просто був популярним серед населення Давньої Еллади, але і набув деякі риси соціального інституту. В епоху Раннього Середньовіччя, епоху “умертвіння плоті”, спорт піддавався всіляким гонінням, що в результаті призвело до його практично повного зникнення. У сучасному суспільстві релігія суттєво не впливає на розвиток і функціонування спорту. Для того, щоб бути актуальною, церква змушена враховувати сучасні тенденції розвитку суспільства, у тому числі і спорту як одного з найбільш значущих соціальних інститутів, що динамічно розвивається.

Третій підрозділ “Соціально-психологічні фактори розвитку спорту” присвячено вивченню інтересу населення до фізичної культури і спорту, що розглядається як відображення відносин людей у процесі задоволення потреб у заняттях фізичними вправами. Інтерес до занять фізичною культурою і спортом  у населення нашої країни з року в рік знижується, що, на думку автора, пов'язано з низкою причин, найважливішою з яких є відсутність концептуальної програми розвитку спорту в Україні, і, як наслідок, недостатня мотивація занять фізичною культурою і спортом у населення. Переважна більшість авторів, що вивчали спортивні і фізкультурні інтереси окремих соціальних груп, відзначають перевагу широких соціальних мотивів у заняттях фізичною культурою і спортом різних прошарків населення. Істотний вплив на формування мотивів здійснює підвищення значущості в суспільній свідомості здорового способу життя.

У четвертому підрозділі “Соціокультурні фактори розвитку спорту” відзначається, що спорт є відображенням способу життя тих соціальних систем, у рамках яких відбувається його становлення і розвиток. Спосіб життя визначається цінностями, що панують у даному суспільстві. Крім того, усередині суспільства існують підсистеми зі своїми субкультурами, що також впливають на спорт. Наприклад, спорт знаходиться в залежності від цінностей субкультури молоді в більшій мірі, чим від цінностей культури інших вікових груп населення, тому що цінність успіху чи досягнення мети має більше значення для молодих людей, ніж для осіб старшого віку, що займаються спортом не стільки заради досягнення високих результатів, успіху і слави, скільки для зміцнення здоров'я і підтримки життєвого тонусу. Крім того, кожен соціальний клас має свою субкультуру. Найбільшого значення цінність успіху має для верхнього прошарку середнього класу, який і активніше займається спортом. Значно меншого значення цінностям успіху приділяє нижчий клас, для якого на першому місці стоїть відповідальність перед вищими особами.

Крім того, в сучасних умовах глобалізація спорту стає свого роду культурною інтервенцією і часом призводить до зазіхання на національні традиції і підвалини суспільства. Тому в задачі проведеного автором експертного опитування, крім іншого, входило також з'ясувати, якою мірою, з одного боку, ментальність українського народу, а з іншого боку, глобалізаційні процеси (розширення міждержавних контактів і  т.ін.) впливають на розвиток спорту в Україні. Більшість експертів (77 %) визнають вплив глобалізаційних процесів на розвиток спорту в Україні. Що стосується ментальності українського народу, то лише 35 % експертів указали на значущість даного фактору у розвитку українського спорту.

У п'ятому підрозділі “Вплив інформаційно-комунікативних технологій на розвиток спорту: феномен кіберспорту” відзначається, що характерне для сучасних умов явище комп'ютеризації призвело до появи нового феномена сучасності - кіберспорту, що сьогодні є розвинутим і соціально значущим рухом у сучасному молодіжному середовищі. Автором проаналізовано кіберспорт як новий вид спорту третього тисячоліття. На думку автора, у комп'ютерних ігор є все, щоб вважатися сучасним професійним спортом: змагальний аспект, професійні гравці, правила змагань, система чемпіонатів, серйозні призові фонди, спонсори, тоталізатор. З появою кіберспорту комп'ютерні ігри перестали бути іграми для дітей. На основних турнірах є вікові обмеження. Спонсорами національних команд стають виробники алкогольних напоїв та ін. Відзначено, що українська громадськість не вірить у можливості комп'ютерного спорту і ставиться до цього руху недостатньо серйозно. Це підтверджується результатами експертного опитування: менше половини експертів (46 %) знають, що таке кіберспорт, 72% з них вважають, що кіберспорт негативно впливає на психічне здоров'я спортсменів. Свою шкалу цінностей стосовно комп'ютерних ігор і киберспорту наше суспільство поки не розробило. Відсутність негативних відгуків від людей, які безпосередньо захоплюються кіберспортом, – ознака затребуваності суспільством цього явища.

У шостому підрозділі “Соціально-економічні фактори розвитку спорту” показано, що поява інституту ринку в нашій країні сприяла встановленню і закріпленню нових правил функціонування інституту спорту. В умовах ринкових відносин необхідні значні кошти для проведення підбору і підготовки спортсменів, для забезпечення системи підготовки кадрів, фінансування спортивної науки, медицини і т. ін. У світовій практиці існують дві моделі фінансування спорту. Перша модель характеризується 100-відсотковим державним фінансуванням спорту. Відзначається безперспективність такої моделі в ринкових умовах. Друга модель пов'язана зі змішаним фінансуванням: поряд з надходженням частини коштів з державної скарбниці значна частина з них надходить із позабюджетних джерел. При такому фінансуванні розвиток спорту всіляко стимулюється державою, у першу чергу, правовими засобами. Шляхи такої підтримки можуть бути різними і залежать саме від рівня економічного і правового розвитку тієї чи іншої країни. В нашій країні в умовах переходу до ринку, з одного боку, великі труднощі зазнає масовий спорт, спорт за місцем проживання, де згортається матеріально-технічна база, з іншого боку, кількість платних спортклубів з кожним роком збільшується.

У третьому розділі “Особливості функціонування спорту в ринкових умовах” виявлено сучасні тенденції розвитку спорту: комерціалізація; професіоналізація; розвиток системи спеціалізованих засобів масової інформації (ЗМІ), що висвітлюють спорт; поява нових видів спорту; поява і використання принципово нових видів допінгу.

У першому підрозділі “Комерціалізація спортивної діяльності” показано, що комерціалізація спорту відбувалася і продовжує відбуватися одночасно з комерціалізацією суспільних відносин, що, у свою чергу, є результатом швидкого розвитку техніки, індустріалізації, урбанізації і підвищення добробуту населення. Автором відзначено суперечливість даної тенденції для розвитку спорту. З одного боку, комерціалізація спорту є джерелом фінансування, підготовки й участі спортсменів у Олімпійських іграх, чемпіонатах світу і Європи, що вимагає великих коштів, створення ефективної системи матеріально-фінансового стимулювання спортсменів, оплати витрат Міжнародного Олімпійського Комітету і міжнародних спортивних федерацій та ін. Комерціалізація спорту сприяє розвитку телебачення, що стимулює пошук форм збільшення видовищності телевізійного показу змагань, залучаючи, тим самим, велику масу телеглядачів, нехай навіть у пасивній формі, до спорту. З іншого боку, комерціалізація несе в собі моменти з можливими негативними наслідками для спорту. Комерційний інтерес, наприклад, здатний впливати на вибір міста для проведення Олімпійських ігор. Під час підготовки до Ігор він породжує спроби виключити з їх програми невидовищні (неприбуткові) види спорту. Перевага комерційного інтересу веде до подорожчання квитків на змагання, вартості проживання делегацій, журналістів, туристів, сприяє обмеженню прав спортсменів, тренерів, представників ЗМІ, веде до ослаблення уваги до питань екології, транспорту, безпеки під час проведення великих спортивних змагань.

Комерційна діяльність у спорті покликана, з одного боку,  забезпечити умови для максимального задоволення потреб суспільства в послугах спорту, а, з іншого,  - залучити ресурси, що є в суспільстві, для розвитку спорту. Реалізація даної задачі багато в чому залежить від успішно проведеної PR-кампанії. Можна виділити дві цільові групи PR у спорті: спонсори і болільники. Орієнтуючись на болільників, важливо сформувати і правильно позиціонувати спортивний бренд, орієнтуючись на спонсорів – створити потрібну репутацію. У розвитку спортивних PR-технологій автором виділено кілька напрямків: 1) використання в спортивному світі PR торгових марок; 2) героїка в спортивному PR; 3) інновації в спортивних PR-технологіях; 4) розвиток некомерційних проектів PR у спорті. Успішне застосування PR-технологій сприяє розвитку спорту, його популяризації серед населення. Застосування PR у вітчизняному спорті цілком залежить від якості і темпів ринкових перетворень у нашій країні.

У другому підрозділі “Професіоналізація спорту” показано, що в сучасних умовах дана тенденція набула практично загального характеру. Незважаючи на всі розбіжності в теоретико-методологічних розробках, варто визнати, що  професіоналізація спорту – неминучий об'єктивний процес, що сприяє підвищенню результативності, технічності, естетичності і видовищності спорту. Професійний спорт зобов'язує постійно піклуватися про удосконалення, про стабільність результатів, про конкурентноздатність.

Професіоналізацію спорту в Україні значно ускладнюють труднощі, що виникли під час переходу до ринкової економіки. Слабка матеріальна база вітчизняного спорту, недостатнє фінансове забезпечення спортсменів високого класу і тренерів призвели до поширеної практики укладення ними контрактів із закордонними клубами, асоціаціями й іншими організаціями з метою тренувань та виступу за кордоном. Закордонні фірми надають спонсорську допомогу на учбово-тренувальні збори українських спортсменів, забезпечують їх інвентарем і устаткуванням, фінансують участь у найбільших міжнародних змаганнях за рекламу своєї продукції нашими спортсменами.

У третьому підрозділі “Розвиток системи спеціалізованих ЗМІ, що висвітлюють спорт” виділено й проаналізовано основні періоди впровадження інформаційних технологій у спортивний рух. Відзначено, що розвиток системи спеціалізованих ЗМІ викликав необхідність підготовки фахівців (спортивних оглядачів, коментаторів, режисерів, операторів і ін.) для висвітлення спортивних змагань. Показано, що на сучасному етапі розвитку системи засобів масової інформації України спеціалізована спортивна преса не має всіх можливостей для виконання задач щодо формування в масовій свідомості життєвої необхідності фізкультурно-спортивних занять. Виявлено, що в сучасних умовах із усіх засобів масової комунікації телебачення має найбільший вплив на розвиток спорту. Однак в Україні відсутня реальна комерційна зацікавленість телевізійних компаній у співробітництві зі спортивними організаціями, що обумовлено нерозвиненістю спортивних товарів і послуг. Проведено аналіз сучасного стану спортивного УАНЕТа. Відзначено, що потенціал його величезний, але практично не реалізований.

Четвертий підрозділ “Нові види спорту в контексті соціально-економічних перетворень” присвячено вивченню однієї з новітніх тенденцій, що характеризують сучасний розвиток спорту. Аналізуючи історії виникнення нових видів спорту, автор відзначає, що зацікавленість в їх розвитку може бути як результат ініціативної діяльності: аматорів даного виду спорту щодо його популяризації, а також в аспекті організаційно-методичної діяльності (створення секцій, команд); представників сфери спорту вищих досягнень (професійного) спорту, реалізованої в створенні професійних клубів (команд), системи підготовки висококваліфікованих спортсменів, у проведенні офіційних змагань; національної федерації з виду спорту, пов'язаної зі створенням регіональних відділень (федерацій); державних (і муніципальних) регіональних органів управління фізичною культурою і спортом (спорткомітетів, департаментів і т.д.), що включають питання розвитку нового виду спорту в регіональні програми фізкультурно-спортивного руху; представників певного соціального прошарку суспільства щодо розвитку конкретного виду спорту; представників сфери “спортивного бізнесу” щодо розширення ринку реалізації спортивних товарів і послуг; як результат будівництва нових спеціальних спортивних споруд; засобів масової інформації щодо популяризації виду спорту; виробників спортивного інвентарю, екіпірування й устаткування (аж до створення різновидів виду спорту з проведенням масових змагань, наприклад, різновидів вуличного баскетболу); як результат поширення популярності виду спорту за механізмом феномена “спортивної моди”, при якому “мода” на новий вид спорту може формуватися як стихійно (за аналогією з відповідним соціальним феноменом), так і цілеспрямовано.

У п'ятому підрозділі “Технології допінгу як відповідь на виклик ринку” проаналізовано причини поширення нових видів допінгу. Відзначається, що в професійному спорті склалася парадоксальна ситуація: з одного боку, закони ринку, за якими розвивається сучасний професійний спорт, вимагають від спортсменів позамежних, за гранню людських можливостей, результатів, з іншого боку - атлетам заборонено приймати засоби, що допомагають організму ці навантаження витримати. Відзначається, що реальна небезпека антидопінгових кампаній у тому, що вони стимулюють створення усе більш витончених фармо- і біотехнологій. Наприклад, в найближчі роки спортсмени зможуть скористатися послугами “генної терапії”. Зроблено висновок, що тільки заборонними заходами подолати поширення допінгу в спорті не можливо. Необхідні всебічна, починаючи з дитячо-юнацьких спортивних шкіл, антидопінгова пропаганда і роз'яснювальна робота.

У четвертому розділі “Особливості інституціоналізації спорту в сучасному українському суспільстві”  розглянуто етапи становлення українського спорту як соціального інституту, виявлено найбільш значущі фактори, що сприяють розвитку спорту в сучасній Україні, запропоновано основні напрямки оптимізації соціальної політики в сфері спорту.

У першому підрозділі “Етапи становлення і проблеми функціонування українського спорту в сучасних умовах” виділено і проаналізовано основні періоди в розвитку спорту як соціального інституту. Показано, що на сучасному етапі відносин суспільства і спорту держава разом з комерційними структурами взяли на себе відповідальність за розвиток спорту вищих досягнень і спортивної інфраструктури національного значення, використання спорту для проведення дозвілля і виховання стало прерогативою місцевих органів влади.

З метою вивчення актуальних проблем сучасного українського спорту в березні 2005 р. автором було проведено експертне опитування. Ряд питань було присвячено тому, яким чином, змінився стан спорту в Україні в порівнянні з 80-ми рр. ХХ століття в колишньому СРСР.  Відповідно до думок експертів можна говорити про погіршення таких ключових аспектів стану спорту як матеріально-технічна база, якість тренерського складу, державна підтримка спорту (фінансування, пропаганда), інтерес населення до активних занять спортом, доступність занять спортом для населення, турбота про здоров'я спортсменів, медична допомога. У тому чи іншому ступені покращилися стимулювання спортивних досягнень, інтерес населення до подій, що відбувають у спорті, можливість одержання інформації про світ спорту, якість спортивних послуг, застосування нових наукових розробок і методик у спорті, страхування життя та здоров'я спортсменів. Спостерігається суперечливість процесів, які протікають у спорті, що відбилося на думці експертів. Переважна більшість респондентів (79 %) вважає, що нормативно-правова база спорту в Україні усе ще не відповідає сучасним вимогам розвитку спорту.

Щоб виявити найбільш значущі фактори розвитку спорту й оцінити їх вплив на інші досліджувані ознаки було проведено факторний аналіз, у результаті якого встановлено: на розвиток спорту в Україні найбільше впливає економічна і політична ситуація, що говорить про надзвичайно сильну залежність спорту від інституту економіки і політики; соціокультурні фактори (зокрема, глобалізаційні процеси) хоча і впливають на розвиток спорту, не є визначальними; соціально-психологічні фактори значимі в даний час у зв'язку з поширенням платних послуг у сфері спорту й усвідомленням як необхідності ведення здорового способу життя, так і значних потенційних можливостей спорту в даній області; значущість інформаційно-комунікативних факторів говорить про необхідність розширення спортивного спонсорства в Україні і значних ресурсах засобів масових комунікацій у популяризації спорту. Щодо суб’єктів, здатних вплинути на розвиток спорту в Україні, встановлено, що найбільші можливості мають органи державної влади. Значні ресурси в цьому відношенні є також у представників приватного бізнесу, спортсменів і тренерів.

Автором встановлено, що найбільш важливими мотивами занять населення спортом є: бажання удосконалювати своє тіло, свої фізичні можливості, бажання самореалізуватися, знайти себе, довідатися про свої можливості, створення певних особистісних якостей і бажання бути переможцем, перевершити інших. Щоб підвищувати роль спорту у формуванні життєвої необхідності занять фізичною культурою і спортом, підвищувати в населення інтерес до свого здоров'я і фізичного удосконалювання, до спорту в цілому, необхідна нова концепція популяризації спорту в Україні. Найбільш діючими заходами популяризації спорту в Україні є: проведення в Україні міжнародних змагань, створення спортивного каналу на українському телебаченні, підвищення видовищності спортивних змагань і організація зустрічей з відомими спортсменами. Ефективними заходами для розвитку спорту в конкретному населеному пункті можуть бути: відповідність спортивної бази шкіл, вузів сучасним вимогам; підтримка спортклубів за місцем проживання; будівництво спортивних майданчиків біля житлових будинків.

Спортивні керівники бачать одну з головних причин кризи українського спорту в тому, що держава не створює умов для спонсорів, тобто мова йде про звільнення їх від податків. Проведене автором експертне опитування показало, що переважна більшість респондентів позитивно ставиться до спортивного спонсорства, суб’єктами якого експерти більше за все хотіли б бачити вітчизняних підприємців, державу або окремих громадяни.

У другому підрозділі “Соціальні функції спорту” уточнено специфічні функції, що виконує спорт як соціальний інститут. Виділено й охарактеризовано культурно-світоглядну, рекреаційну, комунікативну, політичну, рекламну, реабілітаційну, оздоровчу, виховну функції, а також функцію соціалізації, що реалізується в двох напрямках: соціалізація особистості в спорті і через спорт. Соціалізація в спорті пов'язана з освоєнням  особистістю специфічних цінностей, пристосуванням до соціальних структур,  до виконання визначених ролей у спорті. Соціалізація через спорт передбачає пізнання, адаптацію особистості до складної системи цінностей, норм, що існують у навколишньому соціально-політичному середовищі, формування визначених якостей.

 У третьому підрозділі “Спорт і якість життя” відзначається, що розвиток спорту в умовах ринкової економіки має особливості, пов'язані із соціальною стратифікацією населення. Соціальна ієрархія існує завжди, вона пов'язана з неоднорідністю здібностей, соціальних статусів, нерівномірністю володіння грошима, владою, різними освітою, престижем. Спорт, виконуючи різноманітні соціально значущі функції, має дуже значні ресурси в різних сферах людського життя. На думку автора, спорт, з одного боку, може служити індикатором якості життя як окремої людини, так і визначених соціальних груп і навіть того чи іншого суспільства в цілому, допомагати виявляти визначені види соціальних нерівностей. З іншого боку, спорт здатний переборювати деякі види нерівностей, поліпшуючи тим самим якість життя значної кількості людей.

У висновку дисертації підбито підсумки, узагальнено результати дослідження, систематизовано основні пропозиції, визначено перспективи й напрямки подальшого наукового вивчення проблеми.

На основі аналізу літературних джерел автором розроблено соціологічну концепцію спорту як складного багатомірного соціального явища, яке представлене в декількох вимірах. Спорт як сфера громадського життя розглядається з позицій структурного функціоналізму, структуралізму, а також соціокультурного й інституціонального підходів. При розгляді спорту як виду активності соціальних суб'єктів, а також як соціального руху теоретико-методологічною базою досліджень можуть бути основні положення теорії діяльності. Спорт як тип соціальних відносин між індивідами, малими і великими спільнотами, а також як система взаємодій і комунікацій на глобальному, національному, регіональному і локальному рівнях вивчається з позицій феноменології, символічного інтеракціонізму, конфліктної парадигми.

Проведена теоретична соціологічна інтерпретація спорту як соціального інституту дозволила виділити й охарактеризувати універсальні та специфічні функції спорту в сучасному українському суспільстві. До універсальних функцій спорту автором віднесено: створення можливостей членам суспільства задовольняти свої потреби й інтереси, регулювання дій членів суспільства в рамках соціальних відносин, забезпечення соціальної інтеграції, стабільності громадського життя; до специфічних - культурно-світоглядну, рекреаційну, комунікативну, політичну, рекламну, реабілітаційну, оздоровчу, виховну, а також функцію соціалізації особистості, що реалізується в двох напрямках: соціалізація особистості в спорті та через спорт.

Визначено ступінь впливу різних значущих соціальних інститутів на розвиток спорту. В сучасному українському суспільстві спорт знаходиться в найбільшій залежності від інститутів економіки і політики. В ході життєдіяльності суспільства релігія відігравала неоднозначну роль стосовно спорту. Релігійні фактори в даний час практично не впливають на розвиток спорту в Україні. Відзначено, що в сучасних умовах православна церква переглядає і змінює своє відношення до занять спортом і спортивними змаганнями.

Встановлено соціальні механізми і результати взаємодії інституту спорту й інституту ринку, внаслідок чого виявлено та проаналізовано сучасні тенденції розвитку спорту: комерціалізація спортивної діяльності, професіоналізація спорту, розвиток системи спеціалізованих засобів масової інформації, що висвітлюють спорт, поява нових видів спорту, поява принципово нових видів допінгу. Автором відзначається суперечливість впливу даних тенденцій на розвиток спорту.

Виявлено, що одним із соціальних механізмів взаємовпливу спорту і ринку є перетворення спорту в сферу послуг, котрі виступають у формі спеціальної практики підготовки людини до змагань, організації змагальної діяльності і спортивно-видовищних послуг. При цьому виділяється професійний спорт — сфера спорту, що забезпечує розкриття потенційних можливостей людини, досягнення високих спортивних результатів, установлення рекордів, організацію спортивно-видовищних заходів. Це пасивний різновид дозвіллєвої діяльності, у процесі якої люди є споживачами спортивно-видовищних послуг, виробниками яких стають спортсмени-професіонали. Масовий спорт розглядається при цьому як різновид дозвіллєвої діяльності, у процесі якої споживач безпосередньо бере участь у реалізації послуги.

Встановлено вплив інформаційно-комунікативних технологій на розвиток спорту, в результаті чого з'явився новий соціальний феномен – кіберспорт. Відзначено, що українське суспільство свою шкалу цінностей стосовно кіберспорту не виробило: менше половини експертів знають про його існування, серед респондентів, які обізнані у питаннях кіберспорту, більшість упевнені в тому, що кіберспорт негативно впливає на психічне здоров'я спортсменів.

Проаналізовано взаємозв’язок спорту та якості життя. Показано, що спорт, з одного боку, може виступати індикатором якості життя як окремої людини, так і певних соціальних груп і навіть того чи іншого суспільства в цілому, допомагати виявленню певних видів соціальних нерівностей, з іншого, - спорт в певній мірі може переборювати деякі види нерівностей, покращуючи тим самим якість життя значної кількості людей.

Напрямки подальшого розвитку: практичне значення матимуть дослідження впливу спорту на подолання певних видів соціальних нерівностей, шляхів оптимізації соціальної політики в сфері спорту, вивчення ролі спорту як одного з факторів консолідації сучасного суспільства.