Махмадамінова Г.А. Соціалізація неповнолітніх у соціально неблагополучних сім\'ях

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність теми дослідження, визначено мету та завдання, окреслено наукову новизну та практичне значення, наведена інформація щодо апробації результатів дисертації та публікацій.

У першому розділі "Теоретико-методологічний контекст аналізу процесів соціалізації в батьківській сім`ї” розглядаються теоретичні основи вивчення соціалізаційних процесів у сім`ях, аналізуються та уточнюються основні поняття, визначаються концептуальні засади дослідження. Дослідження базується на мікрорівневому вивченні соціалізаційних процесів, теоретико-методологічною основою роботи стали феноменологічна та соціально-когнітивна теорії, з їх допомогою операціоналізовано основні поняття дослідження. Розглядається сутність сімейної соціалізації, зазначено, що важко її відокремити від інших видів соціалізації і, тим більше, встановити результативність виключно сімейної соціалізації. Вказано, що в процесі первинної соціалізації конструюється первинний світ індивіда переважно завдяки родині та батькам. Вторинна соціалізація завжди передбачає попередній процес первинної та здійснюється на її підґрунті, вона більш формальна та детермінована фундаментальною основою первинної. Сім`я, в нашому розумінні, - соціальний союз, мікросистема життєдіяльності та репродукції індивідів, пов`язаних спільністю побуту, що несе соціально-психологічне навантаження задоволення різнопланових особистих потреб її членів.

Соціалізація завжди відбувається в контексті суб`єктивної та об`єктивної реальностей. Основою первинної соціалізації - є суб`єктивна реальність оточення родини. Біографічно значимі в рамках сімейної соціалізації – батьки, рідше – інші родичі накладають на дитину свій відбиток соціального впливу. Їх визначення його ситуації стає для неї об`єктивною реальністю. П. Бергер та Т. Лукман зазначають, що суб`єктивна реальність ніколи не може бути тотально соціалізованою, тому вона не може зазнати тотальної трансформації від соціальних процесів та, на нашу думку, завжди залишає місце для девіацій в соціалізаційних процесах. Результативність первинної соціалізації переважно залежить від біографічно значимих людей і, в першу чергу, – це батьки. Значним недоліком ситуації виступає неможливість вибору значимих людей та пасивність дитини в силу її віку та відсутності досвіду. У дитини немає вибору значимих інших, її ідентифікація з ними виявляється квазіавтоматичною. Коли первинна соціалізація індивіда у природній реальності–батьківському домі–зазнає колізій, то вторинна соціалізація обов`язково (за думкою П. Бергера та Т. Лукмана) буде хибною, бо базується на первинній.

Базуючись на феноменологічній соціології операціоналізовано термін “родинна соціальність” – це осоціалена форма біологічно родинних зв`язків, що являє собою мікромодель соціальних стосунків у рамках сім`ї, та обумовлює інтерналізацію об`єктивних фактів сімейного життя як суб`єктивно значимих, поведінкові реакції всіх членів родини. Родинна соціальність належить до біосоціальних факторів сімейної соціалізації, що забезпечують первинну проекцію соціальності на індивіда через призму інтерналізації дорослими членами родини оточуючої соціальної реальності.

Родинна соціальність виступає мікрофактором соціалізаційних процесів, характеризується іманентністю та ідиосинкразичністю. Цей мікрофактор розширив можливості аналізу якісних характеристик сімейної соціалізації та її результативності, а саме соціалізованості індивіда у певний період його розвитку. Розглядаючи поведінку, ми вказуємо, що вона формується в процесі взаємодії людини й оточення, що А. Бандура називає реципроктивним детермінізмом. Поведінка–результат дії зовнішніх детермінант оточуючого середовища та внутрішніх когнітивних процесів. До когнітивних процесів, а саме структурних елементів особистості, ми відносимо: очікування–переконання, компетентності–навички, мету. Особливу увагу приділено компетентностям, котрі часто співвіднесені з конкретними контекстами, тобто індивід, компетентний в одному контексті, може бути, а може і не бути компетентним в іншому. Відповідно компетентність формується під впливом близького оточення і від нього залежить наскільки вона буде адекватною відносно соціуму загалом.

Соціалізація відбувається завдяки научінню, спостереженню за найближчими моделями, ідентифікацією з ними та відтворенню цілих патернів поведінки. Відповідно, неадаптивна поведінка–це результат дисфункціонального научіння, спостереження за неадаптивними, або “хибними” моделями. Особливо важливим фактором соціопатогенезу особистості виступає батьківська сім’я, де батьки виявляються моделями викривленої поведінки для власних дітей.

Операціоналізовано поняття “соціально неблагополучна сім`я” – це соціально фізіологічна мікросистема, що виступає дезадаптованою у соціумі за такими параметрами: соціально-економічним, соціально-психологічним, соціокультурним і соціально-правовим, члени якої пов’язані між собою шлюбом, родинними зв`язками чи то спільним місцем проживання та побутом.

У другому розділі “Сімейна соціалізація в умовах українського суспільства” розглянуто вплив факторів різного рівня на функціонування соціального інституту сім`ї, вивчено детермінованість соціалізаційної функції. Для розуміння історичного та національного характеру досліджено традиції виховання в українській родині. Кожна культура породжує певну нормативну модель сім’ї, сімейних стосунків. Розглянуто модель традиційної української сім’ї кінця вісімнадцятого – середини дев’ятнадцятого ст., а саме–особливості батьківського впливу на підростаюче покоління, аналіз процесів сімейної соціалізації та депривації дитини. Вказано, що земна модель християнської сім’ї є класичним варіантом дітоцентричної сім’ї, що втілена у традиційній українській родині. Розглянуто якісні характеристики сімейної соціалізації в рамках української культури.

Описано народний ідеал особистості, який є прототипом успішно соціалізованої особистості молодої людини, що дає їй можливість добре виконувати соціальні ролі, адекватно приймати соціальні статуси і продовжувати процес самовдосконалення. Виділено характерні риси успішно соціалізованої особистості на рубежі повноліття: релігійність, дотримання норм християнської моралі; гуманність; працьовитість; патріотизм, високі риси громадянства; високоморальність особи, заснована на інтеріоризації соціальних норм, ідеалів, сімейних цінностей; тіловдосконаленість (гармонійний фізичний розвиток); висока екологічна культура, гармонійність стосунків з природою; обізнаність у раціональному використанні природних ресурсів; відчуття “Я - частина макрокосмосу”.

Описано суб’єктивні мікрочинники дитячої деривації, а саме: незаконнонародженість дитини та її виховання лише матір’ю-“покриткою”, результат–певна соціальна ізоляція дитини; наймитство дітей - інша когорта депривованих. Етнографічні джерела зазначають, що це була вимушена міра, яка обумовлювалась незадовільним матеріальним становищем або смертю одного або обох батьків; функціональною неспроможністю батьківської сім’ї виховати дитину, що змогла б адекватно адаптуватись у соціумі. Причини подібної дисфункції соціального інституту сім’ї були наступні: побутове пияцтво батька, відсутність зайнятості батьків і, як результат, – аномальність процесів трудової соціалізації дитини, невідповідність інтеріоризованих нею норм батьківської сім’ї нормам соціального оточення громади, для якої праця – це засіб життя.

Встановлено, що для української сім’ї характерні традиції позитивних соціалізаційних потоків, соціальний феномен дитячої депривації для традицій виховання практично винятковий. Він обумовлювався переважно об’єктивними макрочинниками та, лише в поодиноких випадках, суб’єктивними мікрочинниками порушення функціонального впливу сім’ї на дитину.

З метою порівняльного аналізу розглянуто механізм сімейної соціалізації неповнолітніх у рамках сучасної соціальної реальності. Здійснено аналіз факторів за рівнем їх впливу на родину. Встановлено, що більшість мегафакторів: глобалізація; індивідуалізація життєвих стилів, поширення субкультур; усуспільнення соціалізаційно-виховної діяльності молодих генерацій призводить до суттєвих трансформацій соціального інституту сім`ї. Макрофактори українського суспільства також здебільшого призводять до втрати стабільності сімейної системи, руйнації її рольової структури, міжособистісних та міжпоколінних конфліктів. Встановлено, що макрофактори сьогодні обумовлюють появу ризиків у сфері сімейної соціалізації: ризик негативного демографічного відтворення, ризик фальшстарту, стратифікаційні ризики, ризики маргіналізації та віктимізації, ризик деліквентної ідентичності.

Констатовано соціальну атрофію інституту сім`ї, що спричинена як мега-, макрофакторами, так і трансформацією життєвого простору особистості, зміщенням пріоритетів в бік зайнятості чи дозвільної сфери. Окреслено низку відмінностей сучасної родини і традиційної сім`ї. Сучасна сім`я існує більшою мірою як соціальна група з певними функціональними рисами соціального інституту.

Розглянуто фактори мікрорівня родини, що спричиняють її функціональну спроможність, а саме: ціннісні орієнтації, соціальний досвід, соціальні статуси та ролі батьків, родинну соціальність. Проаналізовано механізм сімейної соціалізації та розроблено його схему. Вона дозволяє упорядкувати уявлення про сімейну соціалізацію, розставити акценти впливу різнобічних факторів, їх подальше транслювання завдяки соціалізаційним потокам у структурі особистості дітей, допомагає зрозуміти внутрішні когнітивні механізми засвоєння батьківського впливу та формування відкритої соціальної поведінки.

Третій розділ “Деструктивна соціалізація – фактор девіантної поведінки неповнолітніх” містить у собі аналіз різних видів девіацій у сфері родинних стосунків. Розглянуто підходи різних вчених до розуміння соціально неблагополучної родини. Обґрунтовано показники сімейного неблагополуччя, домінуючим є деструктивний вплив батьківської сім’ї на підростаюче покоління. Вказано, що дезадаптованість родин за різними критеріями: соціально-економічним, соціально-психологічним, соціокультурним, соціально-правовим є основою для виділення різних типів неблагополучних родин, а саме: малозабезпечені, конфліктні, педагогічно неспроможні, асоціальні. Класифікація може використовуватись фахівцями служб у справах неповнолітніх. Розглянуто типи сімейного неблагополуччя з детальним аналізом якісних характеристик родин та особливостей тих соціалізаційних процесів, що продукуються ними. Особливу увагу приділено асоціальним родинам, що найнебезпечніші для неповнолітніх. Показово, що в родинах зазначеної категорії батьки характеризуються низьким рівнем освіти (у 70% - це неповна середня та середня освіта, у 25% - це середня спеціальна освіта, решта - незакінчена вища та вища освіта). Батьки, як правило, втратили соціальні зв’язки із суспільством та характеризуються майже постійним станом безробіття з об’єктивних та суб’єктивних причин. У 85% сімей констатовано облік у наркологічному диспансері з діагнозом алкоголізм третього, четвертого ступеню, а решта 25% утворюють когорту наркотично залежних людей. Неблагополучним сім`ям притаманні: а) соціальна, психологічна, педагогічна несумісність способу життя батьків з організацією процесів соціалізації дітей; б) відсутність у батьків самоконтролю, моральної та соціальної оцінки свого стилю життя; в) невміння знаходити та встановлювати причинно-наслідкові зв’язки між своєю поведінкою та поведінкою дітей; г) глибокі протиріччя, що виявляються у вимогах батьків, котрі ведуть асоціальний спосіб життя, але вимагають від дітей високої успішності, вихованості і т.д. Складено розгорнутий соціальний портрет соціально неблагополучних сімей різних типів, при цьому зосереджувалась увага на якісних характеристиках зазначених родин та особливостях їх впливу на дітей, що ними виховуються.

Розроблено схему соціалізаційних процесів, обумовлених мікросередовищем, тобто сім`єю, що визначає простори соціалізації та її напрямок (конструктивний чи деструктивний). Два крайні континууми векторів соціалізації позначається знаком “+”, тобто позитивно спрямована конструктивна соціалізація, а з іншого “-”–трактується як деструктивна соціалізація. За точку відліку береться моделювання поведінки біографічного соціального оточення соціально компетентних особистостей. Схема ілюструє соціальний рух (прогрес чи регрес) кожного індивіда. Дає уявлення про якісні характеристики крайніх континуумів векторів. Тобто соціалізація особистості розгортається поетапно, як система її життєдіяльності, кожна фаза якої позначається зміною провідного різновиду діяльності. Головним хибним моментом розвитку деструктивності особи виступає неознайомлення дитини з соціально бажаними нормами і цінностями, відповідно, вона не привчається до їх виконання. Показово, що батьківська сім`я більшою мірою визначає вектор спрямованості та обумовлює результативність соціалізаційних процесів неповнолітнього. 40% дітей з соціально неблагополучних сімей страждають на неврози різного ступеню важкості. 54% дітей 5-6 років вказували на поганий сон та постійні нічні жахи.

Встановлено, що до об`єктивних факторів, сприятливих для створення асоціальних установок, відносяться: слабка нервова система, дефекти психічного чи то фізичного характеру, несформованість емоційно-вольової сфери особистості. До суб`єктивних факторів, що спричиняють укоріненню асоціальних установок відносяться: одержання матеріальної винагороди, одержання психологічного задоволення, підвищення статусу у референтній групі.

На основі моделі механізму сімейної соціалізації розроблено модель механізму соціалізації в соціально неблагополучних родинах, що наглядно ілюструє створення асоціальних установок та на їх підґрунті девіантної поведінки у неповнолітніх.