МЕХАНІЗМИ ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ ПРАВ МЕДИЧНИХ ПРАЦІВНИКІВ В УКРАЇНІ: СТАН І ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ

Краткое содержание

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. На сучасному етапі розвитку українського суспільства надзвичайної актуальності набуває проблема державного регулювання суспільних відносин у галузі охорони здоров’я. Це пов’язано, зокрема, з недостатністю ґрунтовних наукових досліджень, у яких би охоплювався весь спектр державного регулювання медичних правовідносин та розроблялися нові підходи до визначення прав медичних працівників і розв’язання проблеми щодо їх реалізації та захисту.

Здійснений автором аналіз літературних джерел за темою дослідження дає підстави стверджувати, що сьогодні в усьому світі підвищується інтерес до питань захисту прав медичних працівників. Система ж захисту таких прав в Україні перебуває лише на стадії становлення.

Актуальність дослідження і зумовлюється необхідністю формування національного законодавства щодо забезпечення прав медичних працівників в Україні.

Теоретико-методологічні засади державного управління, його механізми, шляхи вирішення ключових питань реалізації державної політики в різних сферах суспільства в умовах трансформаційних перетворень досліджували українські вчені В.Бакуменко, В.Воротін, В.Голубь, В.Гошовська, І.Грицяк, Н.Грицяк, О.Ігнатенко, Ю.Кальниш, В.Князєв, М.Корецький, Ю.Ковбасюк, В.Куйбіда, О.Лазор, О.Лебединська, Т.Лукіна, В.Мартиненко, А.Мерзляк, Н.Нижник, О.Оболенський, І.Розпутенко, Г.Ситник, Ю.Сурмін, В.Тертичка, В.Трощинський, С.Чукут та ін.

На важливості наукового пошуку щодо різних складових державного регулювання сфери охорони здоров’я України наголошують О.Балуєва, Т.Бахтєєва, М.Білинська, С.Бугайцов, О.Виноградов, Ю.Вороненко, Т.Грузєва, Л.Жаліло, Д.Карамишев, Н.Кризина, В.Лобас, О.Мартинюк, В.Москаленко, З.Надюк, Я.Радиш, Н.Рингач, І.Рожкова, Г.Слабкий, І.Солоненко, Н.Солоненко, І.Хожило, О.Черниш, О.Шаптала, Н.Ярош та інші дослідники.

У контексті правового регулювання медичної діяльності окремі питання прав медичних працівників найбільш ґрунтовно висвітлювали у своїх працях С.Антонов, І.Бедрик, Л.Буравльов, В.Глуховський, Л.Дешко, Р.Гревцова, С.Козуліна, Н.Кризина, Д.Медніс, Н.Мєзєнцева, В.Москаленко, Т.Попченко, О.Рогова, В.Рудий, І.Сенюта, В.Стеценко, С.Стеценко та ін.

Але, незважаючи на ґрунтовні розробки згаданих вище та інших дослідників, варто визнати, що й досі залишаються невирішеними чимало питань, пов’язаних з опрацюванням та впровадженням ефективних механізмів регулю­вання прав медичних працівників в Україні. З цього випливає необхідність теоретич­ного обґрунтування нової парадигми державного регулювання відносин, які виникають між медичними працівниками і пацієнтами в умовах розширення недержав­ного сектору охорони здоров’я, багатоканального фінансування, включення в процеси реформування галузі інститутів громадянського суспільства, що й визначає актуальність теми дисертаційного дослідження.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. У дисертаційній роботі висвітлено результати наукових досліджень автора, отримані в процесі виконання комплексного наукового проекту Національної академії державного управління при Президентові України “Державне управління та місцеве самоврядування” (державний реєстраційний номер 0199U002827) в рамках науково-дослідної роботи за темами: “Дослідження концептуальних основ запровадження спеціальності 8.150105 Державне управління у сфері охорони здоров’я для професійної діяльності у сфері публічного урядування” (державний реєстраційний номер 0109U003016), “Розвиток антикризового управління охороною громадського здоров’я на місцевому рівні” (державний реєстраційний номер 0110U002473), у яких дисертантом науково обґрунтовано шляхи оптимізації державних механізмів забезпечення та захисту прав медичних працівників в Україні за рахунок їх закріплення спеціальним Законом України “Про права медичних і фармацевтичних працівників” та запровадження в державі страхової відповідальності, пов’язаної з професійною медичною діяльністю.

Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є обґрунтування теоретичних засад та опрацювання методичних положень і практичних заходів щодо вдосконалення механізмів державного регулювання прав медичних працівників, конкретизація їх сутнісних ознак в умовах трансформації системи охорони здоров’я України.

Для досягнення мети було поставлено такі завдання:

-     проаналізувати сучасний стан дослідження проблеми державного регулювання прав медичних працівників в Україні і визначити його програмно-цільову структуру;

-     дослідити механізми захисту прав медичних працівників в Україні та виявити проблеми щодо їх реалізації;

-     обґрунтувати типологію лікарських помилок і дефектів медичної допомоги в контексті державного регулювання прав медичних працівників;

-     визначити роль і місце страхування відповідальності, пов’язаної з професійною медичною діяльністю;

-     з’ясувати перспективи формування нормативно-правової бази щодо забезпечення та захисту прав медичних працівників в Україні шляхом  їх закріплення у спеціальному Законі України “Про права медичних і фармацевтичних працівників” та запровадження в державі страхування відповідальності, пов’язаної з професійною медичною діяльністю, узагальнити результати дослідження та окреслити  перспективні напрями подальших наукових розвідок.

Об’єкт дослідження – суспільні відносини в галузі охорони здоров’я України.

Предмет дослідження – стан і перспективи розвитку механізмів державного регулювання прав медичних працівників в Україні.

Методи дослідження. Методологічною базою дослідження є положення сучасної теорії державного управління, наукові праці українських і зарубіжних учених, присвячені проблемам державного управління у сфері охорони здоров’я.

Для реалізації мети і завдань у процесі дослідження широко використовувався комплекс взаємопов’язаних і взаємодоповнюючих загально­наукових і спеціальних методів, спрямованих на отримання об’єктивних і достовірних результатів:

-    історичного і логічного аналізу літературних джерел для встановлення рівня розробленості проблеми у вітчизняній і зарубіжній науковій літературі;

-    функціонально-структурного аналізу, що передбачав вивчення механізмів держав­ного регулювання суспільних відносин у галузі охорони здоров’я як цілісного самодостатнього процесу та дав змогу простежити причинно-наслідкову зумовленість його виникнення;

-    порівняльного і статистичного аналізу фактів та явищ, їх синтезу для вивчення динаміки розвитку нормативно-правової бази, що регулює діяльність системи охорони здоров’я, виявлення особливостей та нововведень у системі державного регулювання суспільних відносин у галузі охорони здоров’я;

-    узагальнення, а також прогностичний метод, які застосовувалися для формулювання висновків, рекомендацій та пропозицій щодо обґрунтування шляхів оптимізації механізмів  державного регулювання прав медичних працівників в Україні;

-    обробки даних з метою узагальнення отриманих результатів дослідження державного регулювання прав медичних працівників та уникнення суб’єктивізму у висновках.

Використання системного і комплексного підходів дало змогу, по-перше, забезпечити внутрішню ціліс­ність дослідження, по-друге, розглянути систему державного регулювання прав медичних працівників як сукупність взаємопов’язаних і взаємодіючих підсистем, з’ясувати властивості державного регулювання медичної діяльності, виявити її внутрішні та зовнішні зв’язки.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в поглибленні існуючих та обґрунтуванні нових теоретичних положень і концептуальних підходів, які в сукупності вирішують важливе наукове завдання щодо розвитку механізмів державного регулювання прав медичних працівників в Україні.

У процесі дисертаційного дослідження отримано наукові результати, що харак­теризують його новизну, розкривають логіку та зміст і полягають у тому, що:

уперше:

− обґрунтовано як наукову категорію і введено в термінологічне поле науки “Державне управління” поняття “права медичних працівників”, яким запропоновано визначати права лікарів та медичних сестер (фельдшерів) у процесі їх взаємовідносин з особою, що звернулася за медичною допомогою; розкрито найвагоміші причини, які гальмують розвиток механізмів державного регулювання прав медичних працівників в Україні за їх ієрархією: недосконалість нормативно-правової бази з регулювання медичної діяльності, відсутність юридичної кваліфікації лікарських помилок і дефектів медичної допомоги, невідповідність правового та фармакологічного тлумачення понять “наркотичні засоби” та “психотропні речовини” тощо;

-          наведено авторську версію еволюції системи захисту прав медичних працівників в Україні та визначено три основних способи  її оптимізації: законодавче закріплення прав медичних працівників у спеціальному Законі України “Про права медичних і фармацевтичних працівників”, запровадження в державі страхової відповідальності, пов’язаної з професійною медичною діяльністю, та прийняття Етичного кодексу лікаря;

удосконалено:

-     тлумачення понять “лікарська помилка” та “дефект медичної допомоги”. Зокрема, авторське трактування поняття “лікарська помилка” відрізняється від загальноприйнятих його дефініцій спрямованістю на виявлення наявності чи відсутності вини лікаря у завданні шкоди здоров’ю пацієнта. Зміст поняття “дефект медичної допомоги” пропонується розширити до розуміння під цим терміном ненадання або неякісного надання медичної допомоги, що полягає в різних порушеннях процесу діагностики, лікування або організації медичної допомоги, які призвели чи можуть призвести до погіршення здоров’я пацієнта; термін “дефект медичної допомоги” пропонується вважати збірним і рекомендується використовувати для кваліфікації діяльності різних працівників лікувально-профілактичних закладів, а не лише лікарів;

-     загальну наукову картину розвитку державного регулювання суспільних відносин у галузі охорони здоров’я України шляхом доповнення, зокрема виділено й актуалізовано співвідношення понять “професійна помилка” і “лікарська помилка”, “лікарські помилки” і “дефекти медичної допомоги”, “лікарська помилка” і “помилка лікаря”, а також розширено класифікацію дефектів медичної допомоги за рахунок включення до неї групи дефектів, пов’язаних з діяльністю технічного персоналу лікувально-профілактичних закладів;

набули подальшого розвитку:

-     механізми державного управління в контексті формування нормативно-правової бази з регулювання суспільних відносин у галузі охорони здоров’я шляхом внесення пропозиції щодо офіційного тлумачення поняття “лікарська помилка” в новій редакції “Основ законодавства України про охорону здоров’я” та закріплення в Законі України “Про права медичних і фармацевтичних працівників” запропонованої автором дефініції наукової категорії “права медичних працівників”;

-     систематизація й узагальнення юридичної відповідальності, яку несуть медичні працівники у зв’язку з їх професійною діяльністю, що підтверджує необхідність удосконалення чинної в Україні нормативно-правової бази та свідчить про доцільність правової підготовки медичного персоналу на післядипломному етапі навчання.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що в сукупності вони становлять теоретичну і методологічну основу для практичного вдосконалення системи державного регулювання суспільних відносин у галузі охорони здоров’я України.

Зокрема, результати дослідження сприятимуть оптимізації державного регулювання медичної діяльності шляхом прийняття Закону України “Про права медичних і фармацевтичних працівників”. Запровадження в державі страхової відповідальності, пов’язаної з професійною медичною діяльністю, дасть можливість ефективніше здійсню­ва­ти управління лікувально-профілактичними закладами. Сформу­льовані за ре­зуль­та­­тами дослідження висновки та рекомендації створюють основу для форму­ван­ня нового теоретико-методологічного і практичного підходу до вдоско­нален­ня нормативно-правової бази щодо захисту прав медичних працівників в Україні.

Розроблені автором підходи щодо оптимізації механізмів державного регулювання прав медичних працівників в Україні використано Комітетом Верховної Ради України з питань охорони здоров’я під час підготовки та проведення парламентських слухань на тему “Фінансування охорони здоров’я та медичне страхування в Україні”, що відбулися 20 травня 2009 року (довідка від 24 листопада 2010 року № 04-24/9-1084), Управлінням охорони здоров’я та медичного забезпечення Державного управління справами при формуванні плану підвищення кваліфікації медичного персоналу Державного управління справами на період до 2012 року (довідка від 3 листопада 2010 року
№ 21/2-530), Управлінням охорони здоров’я Департаменту забезпечення Державної прикордонної служби України при формуванні плану розвитку закладів охорони здоров’я прикордонного відомства на період до 2012 року (довідка від 2 листопада 2010 року № 54482/0/3-10).

Методологічні розробки дисертаційного дослідження можуть бути використані при опрацюванні нових та оновленні існуючих навчальних курсів з підготовки та підвищення кваліфікації магістрів державного управління за фахом “управління охороною суспільного здоров’я”, написанні навчальних посібників з державного регулювання суспільних відносин у галузі охорони здоров’я.

Особистий внесок здобувача полягає в тому, що основні ідеї, а також розробки, висновки, пропозиції та рекомендації стосовно роботи, в тому числі й ті, що характеризують наукову новизну, мету і завдання, методологічні засади та методичні підходи до їх вирішення, теоретичну цінність дослідження та практичне значення одержаних результатів, отримані ним особисто. У наукових статтях, опублікованих спільно зі співавторами, внесок здобувача був найбільшим. Так, у статтях [4; 6] її особистий внесок полягає в підборі та аналізі літературних джерел і формулюванні висновків, у яких стверджується, що створення, удосконалення і подальший розвиток законодавчої та нормативно-правової бази державного регулювання медичної діяльності є важливим напрямом державної політики в галузі охорони здоров’я, у статтях [7-9] – у зби­ранні матеріалу, підготовці їх до друку та у формулюванні висновків щодо правового регулювання медичної діяльності в Україні, у статтях [10-11] – у визначенні підходів до оптимізації системи управління якістю медичної допомоги та правового врегулювання процесу диспансеризації державних службовців. Ідеї і розробки, що належать співавторам, у дисертаційній роботі не використовувалися.

Апробація результатів дисертаційного дослідження. Основні положення і результати дослідження апробовані на міжнародних та загальноукраїнських наукових і науково-практичних конференціях: “Новітні тенденції розвитку демократичного врядування: світовий та український досвід” (Київ, 2008); “Медичне право України: правовий статус пацієнтів в Україні та його законодавче забезпечення (генезис, розвиток, проблеми і перспективи вдосконалення)” (Львів, 2008); “Медичне право України: проблеми управління та фінансування охорони здоров’я” (Львів, 2009); “Медико-технологічні нормативи в роботі лікувальних закладів: сучасний стан і проблеми в Україні” (Київ, 2009); “Галузь науки “Державне управління”: історія, теорія, впровадження” (Київ, 2010); “Теорія та практика державної служби: сучасні пріоритети регіональної кадрової політики” (Дніпропетровськ, 2010), “Підвищення якості медичної допомоги: наукові засади та практичні результати” (Київ, 2010), а також на ХІ Національному конгресі кардіологів України (Київ, 2010).

Найважливіші положення дисертації, отримані результати і висновки розглядалися на засіданні кафедри управління охороною суспільного здоров’я Національної академії державного управління при Президентові України (протокол від 30 листопада 2010 року № 13) та на розширеному засіданні кафедри (протокол від 17 грудня  2010 року № 16).

Публікації. За темою дисертаційного дослідження опубліковано
12 наукових праць, із них 3 статті – у фахових виданнях з державного управління, 9 статей – в інших виданнях і матеріалах науково-практичних конференцій.

Структура та обсяг роботи. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел. Повний обсяг дисертації становить 183 сто­рінки. Робота включає таблиці, рисунки, один додаток. Перелік використаних джерел містить 178 найменувань.