МОВЛЕННЄВИЙ РОЗВИТОК МОЛОДШИХ ШКОЛЯРІВ У ПРОЦЕСІ ПОЗАКЛАСНОЇ НАРОДОЗНАВЧОЇ РОБОТИ

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність проблеми, визначено об’єкт, предмет, завдання дослідження, схарактеризовано методи його здійснення, розкрито наукову новизну і практичну значущість здобутих результатів, викладено дані щодо їх апробації, окреслено структуру й обсяг дисертації.

У першому розділі «Теоретико-практичні основи розвитку мовлення молодших школярів у позакласній роботі народознавчого спрямування» проаналізовано наукові джерела, на підставі чого розкрито сутність народознавчого підходу до навчання молодших школярів української мови та окреслено шляхи його реалізації в позакласній роботі; висвітлено лінгводидактичні можливості засобів народознавства та теоретичні засади їх використання задля розвитку мовлення молодших школярів, узагальнено здобутки теоретиків і практиків щодо організації навчально-мовленнєвої діяльності школярів у позакласній роботі.

Дослідження означеної проблеми ґрунтувалося на теоретичних розвідках істориків, суспільствознавців, філософів, етнографів, письменників, педагогів минулого і сучасності, як то: Ю.Бромлея, Г.Булашева, Г.Ващенка, О.Вишневського, Г.Волкова, О.Воропая, Б.Грінченка, М.Грушевського, М.Драгоманова, О.Духновича, С.Килимника, В.Кононенка, М.Костомарова, І.Крип’якевича, Г.Лозко, М.Максюти, І.Огієнка, В.Піддубного, Й.Песталоцці, О.Потебні, Ю.Римаренка, С.Русової, Г.Сковороди, Р.Скульського, В.Скуратівського, І.Срезневського, М.Стельмаховича, О.Субтельного, В.Сухомлинського, К.Ушинського, І.Франка, Д.Яворницького та ін., в яких висвітлено питання національної духовної культури, народної педагогічної теорії, загальнотеоретичні проблеми взаємодії народних традицій і сучасних підходів до навчання та виховання, формування національно свідомої особистості.

Було встановлено, що засоби народознавства та народної педагогіки містять величезний пізнавальний і виховний потенціал для розвитку мовлення, формування національно-мовленнєвої особистості. Відтак елементи цих засобів, а саме: різні жанри фольклору (казки, загадки, скоромовки, прислів’я, приказки та ін.), фразеологізми, народні порівняння, народний етикет, окремі обряди, народний календар (прикмети, передбачення погоди, календарно-обрядовий фольклор), народну символіку тощо, доцільно використовувати в навчанні й вихованні школярів як з метою цілісного впливу на особистість, так і її мовленнєвого розвитку.

На основі аналізу праць сучасних лінгводидактів (Л.Березовська, Р.Дружененко, Т.Левченко, Н.Луцан, Ю.Руденко, О.Смолінська, Л.Соловець, та ін.) було встановлено, що засоби народознавства мають значні можливості для емоційного впливу на школярів, а їх використання в процесі роботи з розвитку мовлення допомагає зацікавити учнів, спонукає до засвоєння науки про мову, активізує процеси пам’яті, уваги, мислення, дозволяє організувати навчально-мовленнєву діяльність на основі єдності почуттєвого й раціонального. З огляду на це визначено, що доцільно розвивати наочно-образне, дійове, а згодом і словесно-логічне або понятійне мислення та мовлення молодшого школяра із застосуванням наочних зразків матеріальних здобутків української народної культури (ремесел, промислів, декоративно-ужиткового мистецтва тощо).

Спираючись на результати досліджень сучасних українських науковців з проблеми реалізації виховних та пізнавальних можливостей позаурочної діяльності (Н.Ємельянова, І.Гутник, І.Лопушинський, Г.Майборода, О.Макаренко, Н.Савченко, К.Слесик, Л.Сологуб, О.Столяренко, В.Стрельчук, Г.Шах та ін.), основні положення науково-методичних джерел щодо позакласної діяльності школярів (Л.Введенська, Н.Вітковська, А.Гамалій, Л.Гурвич, О.Джежелей, М.Жежеря, Ф.Костенко, І.Лопушинський, Е.Марієнгоф, І.Марунич, Г.Передрій, Н.Свєтловська та ін.) та зважаючи на принцип єдності навчально-виховного процесу, визнали за можливе послуговуватися в роботі терміном «позакласна народознавча робота з розвитку мовлення», що означає єдність позакласної навчальної роботи з української мови та позакласної виховної роботи з молодшими школярами на основі народознавчого підходу, відбиває різноманітну, гнучку, багатоаспектну навчально-виховну діяльність учителя та учнів, яка відбувається у вільний від уроків час у різних формах із використанням народознавчого матеріалу.

У межах здійсненого дослідження використовували поняття «народознавчий підхід», яке розуміємо як сукупність народознавчих та народнопедагогічних способів впливу на мовленнєвий розвиток молодших школярів у процесі позакласної роботи.

Було з’ясовано, що в позакласній народознавчій роботі доцільно реалізовувати такі завдання: збагачення, урізноманітнення та розширення початкових лінгвістичних знань, здобутих на уроках мови і розвитку мовлення; розвиток мовленнєвої культури та вмінь спілкуватися; розвиток інтересу до матеріальних надбань та духовних скарбів українського народу, його історії, мистецької спадщини, традицій, звичаїв, обрядів, фольклору, символів, оберегів та ін.; виховання любові до рідної мови, інтересу до її вивчення, бажання досконалого володіння нею; виховання національної свідомості та патріотизму.

Узагальнення методичних напрацювань дозволило означити найголовніші переваги позакласної народознавчої роботи з молодшими школярами: неформальна обстановка спілкування; опосередкований вплив учителя на школяра, що сприяє активізації всіх видів учнівської діяльності; більше можливості школярам вільно висловитися, самоствердитися, виявити себе в декламації, пісні, танці, грі, розкрити різнобічність характеру, задовільнити потреби, розвинути нахили, здібності; можливість перевтілення під час театралізації, що особливо до вподоби молодшим школярам; відсутність оцінювання; сприятлива емоційна атмосфера без зауважень, зайвого моралізування; постійна зміна видів діяльності, серед яких перевага надається ігровим видам, що підсилює мотивацію до засвоєння нових знань і спілкування; добровільність участі дітей, можливість вибору різних видів діяльності.

Аналіз представленої науковцями (П.Ігнатенко, О.Картунов, С.Римаренко, Р.Скульський, М.Стельмахович та ін.) моделі шкільного народознавства посприяв визначенню основних напрямів позакласної народознавчої роботи, реалізація яких повинна забезпечити розвиток мовлення молодших школярів.

У другому розділі «Сучасний стан використання засобів народознавства в роботі з розвитку мовлення молодших школярів» визначено стан використання вчителями в роботі з розвитку мовлення молодших школярів методів народної педагогіки та народознавчих засобів; ставлення батьків до використання народознавчих матеріалів у родинному вихованні та мовленнєвому розвиткові дітей; готовність учнів початкових класів до сприйняття запропонованого народознавчого матеріалу, а також подано висновки з аналізу чинних програм та підручників з української мови для 1-4 класів за проблемою дослідження.

Було встановлено, що методи та засоби народної педагогіки не знаходять належного місця в родинному вихованні, позакласній навчально-виховній роботі з молодшими школярами, оскільки 71,2% вчителів не визнають їх важливими чинниками мовленнєвого розвитку учнів. Народознавчими матеріалами педагоги послуговуються епізодично, переважно з метою виховного впливу. В позакласній роботі з молодшими школярами в сучасній школі переважають масові заходи розважального характеру з використанням звичаїв, традицій, обрядів українського народу.

З’ясовано, що в новій програмі (2011 р.) визначено орієнтовний зміст навчання мови для реалізації соціокультурної змістової лінії, що передбачає ознайомлення школярів з основним культурним набутком рідного народу та створення умов для формування національно свідомої духовно багатої мовленнєвої особистості.

У результаті аналізу чинних підручників (2003-2005 рр.) констатували, що в них представлені різноманітні народознавчі матеріали, наявні вправи, завдання, які сприяють формуванню соціокультурної компетентності учнів. Однак їх кількість у співвідношенні до всіх вправ є досить незначною, крім того, відсутні вправи для розвитку різних видів мовленнєвої діяльності, зокрема, навчанню діалогічного мовлення в мовленнєвих ситуаціях, побудованих на використанні народних ігор, малих жанрів фольклору, відсутні зразки народного мовленнєвого етикету та традиційної культури спілкування, мовленнєвої поведінки. Зазначене дало підстави вважати, що реалізація соціокультурної змістової лінії в повному обсязі повинна відбуватися не лише на уроках української мови.

Результати контрольного зрізу засвідчили недостатньо сформовані в молодших школярів уміння і навички продукування усних та письмових висловлювань на народознавчу тематику, вживання народознавчих слів у власному мовленні, незадовільні знання етикетних норм спілкування та невміння їх використовувати відповідно до ситуації спілкування, незнання українських народних звичаїв, традицій, свят та обрядів, зразків дитячого фольклору.

У третьому розділі «Експериментальна робота з розвитку мовлення молодших школярів у процесі позакласної діяльності народознавчого спрямування» розкрито сутність експериментальної методики, запропоновано лінгводидактичну модель процесу розвитку мовлення молодших школярів у позакласній народознавчій роботі, описано хід та результати формувального і підсумкового етапів дослідження.

Сутність експериментальної методики розвитку мовлення молодших школярів у процесі позакласної народознавчої роботи полягала в системному збагаченні їхнього мовно-мовленнєвого та соціокультурного досвіду народознавчою лексикою та народознавчими знаннями, яке розглядаємо як процес пізнавальної і практичної мовленнєвої діяльності щодо поетапного засвоєння відповідної лексики від первинного сприймання до її активного вживання в усному й писемному мовленні, практичного використання у відповідних навчально-мовленнєвих ситуаціях та під час розв’язання мовно-мовленнєвих завдань навчального характеру.

Провідною умовою реалізації експериментальної методики cтало створення народознавчого кабінету (світлиці), в якому зосереджено важливі джерела для збагачення мовно-мовленнєвого та соціокультурного досвіду молодших школярів народознавчою лексикою і народознавчими знаннями, а саме: елементи інтер’єру традиційної української світлиці; хатнє начиння; вироби декоративно-ужиткового, малярського мистецтва; зразки українського народного музичного, пісенного мистецтва, записані на аудіоносіях; ілюстративний та відеоматеріал, що відображає духовну, матеріальну та культурну спадщину українського народу; книги – збірки казок, прислів’їв, календарно-обрядового фольклору, посібники з народознавства, словники, народознавчі хрестоматії; символічне зображення дерева роду тощо, використання яких допомагало школярам розкрити етимологію слова, сприяло розвитку пам’яті, уваги, фантазії, мислення, збагачувало сенсорні та емоційні відчуття, допомагало практичному засвоєнню народознавчої лексики.

Дослідженням визначено основні критерії добору народознавчих матеріалів та відповідної лексики для розвитку мовлення молодших школярів, а саме: а) доступність та частотність – можливість використання в усіх видах мовленнєвої діяльності, наявність у зрозумілих для молодших школярів текстах народознавчої тематики, частота їх використання в мовленнєвих ситуаціях; б) емоційність, що передбачає добір цікавого, пізнавального, різножанрового народознавчого матеріалу, в) практичність, що передбачає використання народознавчої лексики та здобутих народознавчих знань у побуті, іграх, розвагах, спілкуванні, родинах, а також інших видах діяльності молодших школярів.

Було визначено й інші умови реалізації методики розвитку мовлення учнів початкових класів у процесі позакласної народознавчої роботи, а саме: інтеграція різних видів навчально-виховної роботи; поетапність та поступовість уведення основних народознавчих знань, понять і слів; дотримання лінійно-концентричного принципу накопичення мовно-мовленнєвого та соціокультурного досвіду; поєднання масової, групової та індивідуальної форм позакласної роботи; формування мовленнєвих умінь і навичок школярів, необхідних для побудови діалогічних і монологічних висловлювань соціокультурного спрямування.

З урахуванням попередньо визначених положень було розроблено лінгводидактичну модель розвитку мовлення молодших школярів у процесі позакласної народознавчої роботи, яка охоплює три етапи: ознайомлювально-репродуктивний, репродуктивно-конструктивний, конструктивно-творчий (рис. 1).

Упродовж ознайомлювально-репродуктивного етапу в учнів 1-2 класів під час індивідуальних та групових позакласних занять формували вміння сприймати тексти народознавчого характеру та вчили словесно відтворювати почуте у переказах, розповідях; інсценізувати казки; моделювати мовленнєві ситуації за зразками народних казок, ігор; створювати власні висловлювання за зразками фольклору та малюнками народознавчої тематики, що сприяло збагаченню їхнього мовлення народознавчою лексикою. Мовленнєву діяльність супроводжували ігрова, музично-пісенна, образотворча.

На другому етапі, репродуктивно-конструктивному, формували в учнів 3 класу вміння слухати, розуміти, читати тексти народознавчої тематики; будувати діалогічні і монологічні висловлювання за зразком, малюнком, мовленнєвою ситуацією з використанням комунікативно значущої національно-маркованої лексики та засвоєних форм традиційного мовленнєвого етикету.

На третьому етапі, конструктивно-творчому, створювали для учнів 4 класу умови для розвитку всіх видів мовленнєвої діяльності. Особлива увага приділялася формуванню вміння використовувати засвоєні народознавчі знання в різних мовленнєвих ситуаціях, продукувати усні та письмові висловлювання різних типів та видів з опорою на народознавчий матеріал. На цьому етапі різні види діяльності реалізовувалися впродовж підготовки та захисту колективних, групових та індивідуальних проектів народознавчого спрямування, здійсненні пошукової народознавчої роботи, доступних для дітей лінгвістичних досліджень. Основною формою позакласної народознавчої роботи став гурток української мови на народознавчій основі «До чистого джерельця».