НАЦІОНАЛЬНИЙ БАНК УКРАЇНИ В ЗАБЕЗПЕЧЕННІ ФІНАНСОВОЇ СТАБІЛЬНОСТІ ДЕРЖАВИ

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність теми, зв’язок роботи із науковими програмами, планами, темами; визначено мету, завдання, об’єкт і предмет дослідження; охарактеризовано наукову новизну та вказано практичне значення одержаних результатів; відзначено особистий внесок здобувача.

У першому розділі „Теоретичні засади фінансової стабільності держави” розглянуто сутність та чинники фінансової стабільності, основні методологічні підходи до визначення цілей, функцій центрального банку, його інструментів впливу на фінансову стабільність, проаналізовано діяльність центральних банків зарубіжних країн щодо забезпечення фінансової стабільності у кризовий період.

У процесі дослідження встановлено, що на сучасному етапі формування інформаційної економіки провідну роль у формуванні та розвитку економічних процесів і явищ відіграє інформація як організоване за визначеними правилами просторове розміщення речовини (матерії). Відповідно до підходів інформаційної економіки розвиток того чи іншого процесу – це процес організації речовини (матерії) у певному порядку (формі) відповідно до змісту вторинної інформації (знань суспільства). На цих засадах та із врахуванням системного підходу запропоновано трактування фінансової стабільності як динамічного стану самоорганізації фінансової системи на основі забезпечення відповідності форм і методів використання фінансових ресурсів їхньому обсягу та якості. Тобто в системі постійно підтримується відповідність форм і методів, що являють собою втілення інформації та знань суспільства щодо способів використання фінансових ресурсів з мінімальними втратами, та їхньому обсягу і якості, що розглядаються як енергетичний аспект функціонування системи. Показано, що така енерго-інформаційна збалансованість дозволяє уникнути нагромадження дисбалансів та ризиків функціонування фінансової системи на основі відповідності витрат та результатів її існування.

Валютно-фінансова криза 2008–2009 років засвідчила, що на сучасному етапі розвитку однією з основних загроз стійкому розвитку фінансової системи є системні ризики. В умовах інформаційної економіки ризики продукуються двома ключовими властивостями інформації, – це взаємопов’язаність і невизначеність. Взаємопов’язаність виявляється через системність ризиків, що пов’язані з „провалами” на фінансовому ринку, посиленням циклічності розвитку фінансової системи, процесами монополізації на фінансовому ринку. Невизначеність зумовлює труднощі їх адекватної та вчасної оцінки НБУ та врегулювання відповідними заходами.

Системні ризики можуть нагромаджуватися в результаті як внутрішніх трансформацій фінансової системи, так і під впливом зовнішніх шоків. Виникаючи в одній ланці фінансової системи системні ризики поширюються на інші її сектори, викликаючи ефект „доміно” і справляючи шоковий вплив на всю фінансову систему. Відповідно до секторів виникнення шоків розрізняють фондові, боргові, валютні, банківські та шоки ліквідності. У сукупності ці шоки впливають на реальний сектор економіки. Іманентний характер походження ризиків означає, що їх контролювати може тільки надсистемний орган державного управління, зокрема центральний банк. Такий підхід до розуміння каналів поширення шоків та напрями впливу на ці процеси центрального банку схематично зображено на рис. 1

Збереження фінансової стабільності держави потребує від її центрального банку вчасного виявлення найбільш вразливих секторів фінансової системи, визначення джерел системних ризиків, здійснення їх кількісної оцінки та дослідження трансмісійного механізму поширення ризиків в економіці, що дасть змогу визначити найбільш вірогідні напрями розвитку кризових тенденцій. Ці завдання мають вирішуватися комплексно, що вимагає розробки політики забезпечення фінансової стабільності як комплексу заходів НБУ, спрямованих на досягнення збалансованості витрат існування та результатів функціонування фінансової системи шляхом покращання її властивості трансформуватися з мінімальними втратами та на основі інформаційного обміну з навколишнім середовищем. Інституційною основою реалізації такої політики має стати поступове перетворення НБУ на дійсно незалежний впливовий інститут з одночасним підвищення рівня прозорості його діяльності та підконтрольності суспільству.