НАЦІОНАЛЬНИЙ КООПЕРАТИВНИЙ РУХ В ЕКОНОМІЦІ РИНКОВОГО ТИПУ: СТАН ТА ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЙНОЇ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертаційної роботи, визначено його мету, завдання, об’єкт і предмет, висвітлено наукову новизну та практичне значення одержаних результатів, особистий внесок здобувача та надано відомості про апробацію та публікації, структуру роботи.

У першому розділі «Теоретичні засади розвитку національного кооперативного руху» на основі узагальнення теоретичних праць вітчизняних і зарубіжних учених розглянуто економічну природу та соціально-економічну роль національного кооперативного руху, розкрито особливості організаційно-економічного та соціального механізму його функціонування, проаналізовано трансформаційні зміни, що відбуваються в кооперативних системах, в економіці ринкового типу.

Доведено, що глобалізаційні процеси є одним із факторів стимулювання українського національного кооперативного руху до всебічного розвитку як у економічній діяльності, так і у сфері соціальних відносин.

Аналіз теоретичних джерел кооперативного руху дозволив систематизувати термінологію, адаптувавши її до сучасних умов, та врахувати національні особливості розвитку кооперативного руху в економіці України.

У дослідженні національний кооперативний рух визначено як добровільну громадську діяльність, метою якої є задоволення соціальних, економічних і духовних потреб членів кооперативів за рахунок здійснення пов’язаної з їх розвитком і функціонуванням діяльності. Він розглядається як складне і багатогранне суспільно-економічне явище, що визначається суспільно-економічним устроєм. При цьому «кооперація» розглядається як окремий сектор економіки країни, який включає сукупність суспільно-господарських організацій взаємодопомоги, заснованих на добровільних засадах для досягнення спільних цілей у різних сферах господарської чи іншої діяльності, які представлені кооперативами та їх спілками.

Кооперативна ідея на практиці втілюється у суб’єкті господарської діяльності – кооперативі. Узагальнення основних характеристик проаналізованих у роботі визначень терміна «кооператив» дозволило визначити його як неприбуткову суспільно-масову організацію зі статусом юридичної особи, яка утворюється громадянами з власної ініціативи, на добровільних засадах, може включати необмежену кількість членів і функціонує на основі спільного володіння підприємствами з метою задоволення матеріальних і суспільних потреб своїх членів і поліпшення їх добробуту.

Аналіз і узагальнення теоретичних надбань з проблем кооперативного руху засвідчують, що природа кооперативного руху включає дві основні складові, що впливають на функціонування національного господарства: економічну та соціальну. Економічна роль проявляється через забезпечення населення товарами і послугами, заснування підприємств і організацій без залучення коштів держбюджету, розвиток сфер виробництва, транспорту, будівництва, сприяння розвитку АПК тощо. Соціальну роль кооперації визначає її діяльність, спрямована на забезпечення зайнятості населення, підвищення його освітнього рівня, збільшення доходів сільських виробників за рахунок збуту сільськогосподарської продукції, участь у поповненні місцевих бюджетів, захист і духовний розвиток членів кооперативів.

У роботі підкреслюється, що національний кооперативний рух – це соціально-економічна система, яка включає економічну (фінансова, інвестиційна політика підприємства, підвищення рівня продуктивності праці, оптимізація витрат та ін.), організаційну (організація умов праці, пошук резервів, удосконалення виробничого процесу) та соціальну (управління персоналом, його захист і забезпечення) складові управління.

В умовах ринкових відносин організаційно-економічний і соціальний механізми функціонування підприємств відрізняються від адміністративно-командного демократичністю управління і контролю, гласністю та можливістю прийняття власних управлінських рішень. Тому значну увагу в роботі приділено організаційно-економічному механізму, який визначається як відкрита система організаційних, економічних, соціальних, правових, управлінських і регулювальних дій, способів і процесів, які визначають і формують порядок здійснення кооперативної діяльності задля досягнення очікуваних соціально-економічних результатів. Це система взаємодії елементів і методів впливу на кооперативний сектор взагалі й окремі види кооперації з метою забезпечення максимально ефективного функціонування його ресурсів і підсистем за допомогою економічних, соціальних, організаційних і адміністративних засобів управління.

У дисертації наголошується, що кооперативна система не існує ізольовано від національної економіки, а розвивається відповідно до конкретного суспільно-економічного устрою держави. Відповідно до цього у дослідженні визначено основні етапи трансформації вітчизняної споживчої кооперації в економіку ринкового типу, відродження та розвитку кредитної кооперації України, етапи розвитку сільськогосподарської (обслуговуючої та виробничої) кооперації згідно з трансформаційними процесами, що відбувалися в економіці України, після набуття нею статусу країни з ринковою економікою.

Доведено, що лише об’єднання різних видів кооперативів національного кооперативного руху в ефективно діючий кооперативний центр буде сприяти вдосконаленню організації кооперативного сектора економіки, координації розвитку всіх видів, типів і рівнів кооперативів, захисту інтересів членів кооперативів, підвищенню конкурентоспроможності кооперативних підприємств і організацій, розширенню і поглибленню міжнародного кооперативного співробітництва.

У другому розділі «Економічний аналіз розвитку національного кооперативного руху» оцінено вплив зовнішнього та внутрішнього середовища на функціонування національного кооперативного руху, досліджено ефективність господарської діяльності споживчої кооперації в нових умовах господарювання, здійснено економічний аналіз основних тенденцій розвитку кредитної та сільськогосподарської кооперації.

Проведені дослідження дозволили визначити вплив основних факторів макросередовища на діяльність кооперативного сектора економіки України: політичних, економічних, соціальних і технологічних. Як показали результати PEST-аналізу, найбільший вплив на національний кооперативний рух у цілому має група економічних і конкурентних факторів, середній – технологічних і природних, а також політичних, правових і законодавчих. Найменший вплив мають соціально-культурні фактори. Широке використання методів PEST–аналізу, SWOT-аналізу, QUEST і ETOM-аналізу дозволило оцінити вплив макро- та мікросередовища на розвиток споживчої, кредитної та сільськогосподарської кооперації, які історично є основними видами в Україні.

Аналіз засвідчив, що основні групи факторів впливають на розвиток усіх видів кооперації. Це дозволило говорити про необхідність посилення співпраці кредитної, споживчої та сільськогосподарської кооперації у процесі розробки стратегії розвитку національного кооперативного руху.

У процесі аналізу виявлено, що перехід до побудови ринково-орієнтованої економіки мав негативний вплив на ефективність господарської діяльності споживчої кооперації, яка традиційно здійснює торговельну, заготівельну, виробничу та інші види діяльності, сприяє розвитку соціально-орієнтованої ринкової інфраструктури країни.

Суттєве скорочення чисельності пайовиків і сільського населення, що обслуговувалося споживчою кооперацією, недосконале законодавство та поява конкурентів зумовили значне скорочення обсягів її діяльності (табл. 1). Так, частка товарообороту споживчої кооперації в загальному товарообороті країни з 30,2 % у 1990 р. скоротилася до 0,8 % у 2010 р. Суттєво скоротилися обсяги виробничої діяльності споживчої кооперації, заготівель і ресторанного господарства.