ОБ’ЄКТИ СПАДКУВАННЯ ЗА ЦИВІЛЬНИМ ЗАКОНОДАВСТВОМ УКРАЇНИ

Краткое содержание

У Вступі обґрунтовується актуальність теми дисертаційного дослідження, вказується його зв’язок із науковими програмами, планами, темами, визначаються мета, завдання, об’єкт і предмет дослідження, зазначаються використані методи дослідження, висвітлюється наукова новизна одержаних результатів, розкривається їх практичне значення, наводяться дані про їх апробацію і публікацію.

Розділ 1. «Теоретичні засади правового регулювання об’єктів цивільних правовідносин» складається із трьох підрозділів, у яких розкривається поняття об’єкта суб’єктивних цивільних прав, його співвідношення із поняттями «об’єкт цивільного правовідношення» й «об’єкт цивільного правонаступництва» та дається характеристика майна як особливого об’єкта суб’єктивних прав за цивільним законодавством України.

У підрозділі 1.1. «Поняття об’єкта суб’єктивних цивільних прав» розглядаються основні доктринальні підходи до визначення поняття об’єкта суб’єктивних цивільних прав. У дисертації зазначається, що концептуальна множинність об’єктів суб’єктивних цивільних прав, що закріплена в ст. 177 ЦК України, зумовлює необхідність визначення поняття об’єкта суб’єктивних цивільних прав відповідно до правової природи тих суспільних відносин, що є предметом наукового дослідження.

У дисертації обґрунтовано, що юридичне значення можуть мати не самі по собі об’єкти матеріального світу, а права та обов’язки, встановлені щодо них. Таким чином, саме об’єктивне право надає фізично існуючим явищам значення об’єкта цивільних прав. Вищевказаний підхід узгоджується із «вольовою» концепцією об’єкта прав, за якою об’єктом визнається не те, з приводу чого виникають правовідносини, а те, на що спрямовані воля та дії суб’єктів правовідносин. Об’єктом суб’єктивного права (правовідносин) являється право (права) суб’єкта (суб’єктів) на речі, майно, продукти творчої діяльності, на отримання послуг тощо.

У підрозділі 1.2. «Співвідношення понять «об’єкт цивільного правовідношення» та «об’єкт цивільного правонаступництва»» досліджуються поняття об’єкта цивільного правовідношення та цивільного правонаступництва, їх співвідношення між собою, а також категорією цивільного обороту.

Визначено, що об’єктом цивільного правонаступництва являються суб’єктивні цивільні права та обов’язки особи, які переходять від одного суб’єкта до іншого.

У роботі звертається увага на те, що категорія цивільного обороту та оборотоздатності об’єктів цивільних прав постає в контексті спадкового правонаступництва з точки зору здатності об’єктів цивільних прав переходити в порядку спадкування від спадкодавця до спадкоємця. Об’єктом цивільного обороту являються всі об’єкти, що зазначені в ст. 177 ЦК України, крім тих, які відповідно до ст. 178 ЦК України не володіють ознаками оборотоздатності. Спадкування, як універсальне правонаступництво, що здійснюється у випадку смерті фізичної особи, є частиною цивільного обороту.

У підрозділі 1.3. «Поняття майна за цивільним законодавством України» розкривається поняття майна, яке відповідно до чинного вітчизняного цивільного законодавства є об’єктом цивільних прав,

Розглядаючи спадкове майно в якості одного із його видів, зазначається, що його поняття не може бути охарактеризоване без дослідження відповідальності спадкоємців за боргами спадкодавця та іншими вимогами, що обтяжують спадщину.

Доводиться, що правова характеристика об’єкта спадкування має відбуватися на підставі визначення майна як єдності прав і обов’язків, які його складають, та належали спадкодавцеві.

Розділ 2. «Загальна характеристика спадщини як об’єкта правовідносин із спадкування» складається з трьох підрозділів, які присвячені характеристиці спадщини як об’єкта правовідносин із спадкування.

У підрозділі 2.1. «Поняття та структурні елементи спадкових правовідносин» розкривається поняття спадкових правовідносин і здійснюється характеристика їх складових.

Поняття спадкових правовідносин є загальним і позначає сукупність якісно відмінних за своєю природою правовідносин, що виникають у зв’язку із смертю фізичної особи або оголошення її померлою в судовому порядку та регулюються нормами спадкового права.

В теорії цивільного права розрізняють правовідносини із спадкування та інші види спадкових правовідносин, що не є спадкуванням. До юридичного складу підстав виникнення всіх вказаних видів правовідносин відноситься факт відкриття спадщини, яким є смерть фізичної особи або оголошення її померлою.

Правовідносини із спадкування (при спадкуванні як за законом, так і за заповітом) є відносинами із універсального правонаступництва. Характерною рисою вказаних правовідносин є наявність особливого об’єкта – спадщини.

Інші правовідносини, які виникають у зв’язку з відкриттям спадщини, але не являються правовідносинами із універсального спадкового правонаступництва, в якості об’єкта можуть мати права та обов’язки, що не входять до складу спадщини. Для їх позначення запропоновано використовувати закріплений чинним цивільним законодавством України термін «спадкове майно».

Відзначається, що в Книзі 6 «Спадкове право» ЦК України законодавець розрізняє поняття спадщини і спадкового майна. Так, поняття «спадщини» вживається в ст.ст. 1216, 1218–1221, 1226, 1227–1229, 1236, 1241, 1226, 1227, 1268–1282, 1285 ЦК України. Поняття «спадкове майно» вживається в ст.ст. 1283 та 1284 ЦК України, що присвячені охороні спадкового майна. Із змісту норм, які розкривають поняття охорони спадкового майна та врегульовують конкретні заходи охорони спадкового майна, можна зробити висновок, що такі заходи здійснюються саме щодо конкретних майнових об’єктів – речей. Тоді як в нормах, в яких вживається термін «спадщина», йдеться саме про сукупність прав і обов’язків спадкодавця.

У підрозділі 2.2. «Поняття спадщини як об’єкта правовідносин із спадкування та узагальнені критерії встановлення складу спадщини» розглядається поняття спадщини, а також визначаються та характеризуються критерії встановлення складу спадщини.

Виходячи із характеристики правовідносин із спадкування, вказується, що спадщина являється сукупністю прав і обов’язків спадкодавця, які переходять до спадкоємців.

На підставі аналізу положень ст.ст. 1218–1219 ЦК України в дисертації зазначається, що на законодавчому рівні виділяються два види прав і обов’язків щодо спадкування: 1) права і обов’язки, які входять до складу спадщини, 2) права і обов’язки, які не входять до складу спадщини. До першого виду відносяться права й обов’язки, які переходять в порядку спадкування до спадкоємців померлої фізичної особи. До другого виду відповідно до ст. 1219 ЦК України відносяться права й обов’язки, що не входять до складу спадщини і припиняються зі смертю спадкодавця. Разом з тим, вищевказана класифікація, на думку дисертантки, повинна бути уточнена та доповнена іншими видами прав і обов’язків, які характеризують об’єкт правовідносин, що виникають у зв’язку з відкриттям спадщини. Так, на підставі аналізу норм ЦК України робиться висновок, що окремі види прав і обов’язків, які виникають зі смертю спадкодавця, становлять: а) права та обов’язки, які не входять до складу спадщини і виникають після відкриття спадщини; б) права і обов’язки, які за своєю природою можуть входити до складу спадщини, але на підставі волевиявлення спадкодавця вони переходять не до спадкоємців, а до інших осіб (відказоодержувачів); в) права і обов’язки, які не належали спадкодавцеві, однак входять до складу спадщини (право на вступ до товариства).

У підрозділі 2.3. «Права та обов’язки, що не входять до складу спадщини» здійснюється загальна характеристика прав та обов’язків, які не входять до складу спадщини.

В роботі додатково обґрунтовується, що встановлення прав і обов’язків, які не входять до складу спадщини, і тим самим опосередковано визначають склад спадщини, відбувається шляхом законодавчого закріплення поняття «права і обов’язки, що нерозривно пов’язані з особою спадкодавця» та переліку  конкретних прав і обов’язків, які до складу спадщини не входять.

Запропоновано встановити загальне правило про те, що до складу спадщини входять будь-які права та обов’язки спадкодавця, окрім тих, що законодавством віднесені до таких, які не входять до складу спадщини.

Доводиться теза про те, що характеристика особистих немайнових прав, які не входять до складу спадщини (п. 1 ч. 1 ст. 1219 ЦК України) має ґрунтуватися на класифікації особистих немайнових прав на такі, що пов’язані з майновими правами, та такі, що не пов’язані з майновими правами. З огляду на це, зазначається, що оскільки право членства в об’єднаннях громадян є виключно особистим немайновим правом, не пов’язаним з майновим, таке право у зв’язку зі смертю учасника (члена) об’єднання громадян, безумовно, припиняється. Право участі в господарському товаристві є особистим немайновим правом, пов’язаним з майновим правом. Тому воно може переходити в порядку спадкування, тобто входити до складу спадщини за умови, якщо до спадкоємця переходить майнове право на частку в майні товариства в поєднанні з іншими умовами, передбаченими законодавством та установчими документами товариств.

Доведено, що особисті немайнові права, пов’язані з майновими правами, можуть входити до складу спадщини у випадках, встановлених законом, установчими документами юридичних осіб, заповітом спадкодавця. Особисті немайнові права, не пов’язані з майновими правами, до складу спадщини не входять, оскільки припиняються разом зі смертю спадкодавця.

Розділ 3. «Особливості визначення складу пасиву спадщини» складається із трьох підрозділів, які присвячені дослідженню правової природи відповідальності спадкоємців за вимогами кредиторів спадкодавця з підстав, що виникають як до, так і після відкриття спадщини.

У підрозділі 3.1. «Правова природа відповідальності спадкоємців за вимогами, що обтяжують спадщину» проведено аналіз законодавства та думок учених щодо визначення правової природи відповідальності спадкоємців за вимогами, що обтяжують спадщину.

На підставі висновків, одержаних в попередніх розділах, акцентується увага на тому, що у ст. 1218 ЦК України нормативно закріплений підхід, згідно з яким склад спадщини визначається правами і обов’язками, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини та які не припинилися внаслідок його смерті. В дисертації доводиться, що таке нормативне регулювання зумовлює доцільність здійснювати правову характеристику об’єкта спадкових правовідносин через співвідношення понять «спадщина» та «вимоги, що обтяжують спадщину».

Поняття «вимоги, що обтяжують спадщину» не вичерпується категорією «майнових обов’язків спадкодавця», а є ширшим, адже воно охоплює також пов’язані зі спадщиною вимоги (обов’язки), які виникли після відкриття спадщини, і відповідно до ст. 1218 ЦК України до складу спадщини не входять (вимоги про відшкодування витрат на утримання, догляд, лікування спадкодавця; вимоги, пов’язані із витратами на охорону і утримання спадкового майна тощо).

У підрозділі 3.2. «Майнові обов’язки спадкодавця як складова частина спадщини» розглядаються майнові обов’язки спадкодавця, які не припинилися у зв’язку з його смертю, і являються складовою частиною спадщини.

Досліджуючи майнові обов’язки спадкодавця як складову частину спадщини зазначається, що пасив спадщини – це сукупність майнових обов’язків спадкодавця та обов’язків, які виникли після відкриття спадщини, є пов’язаними із спадщиною та виконуються спадкоємцями за рахунок вартості спадкового майна.

Обґрунтовується, що пасив спадщини визначається за двома пов’язаними критеріями: матеріальним та процедурним. Матеріальний критерій встановлюється нормами ст. 1218 ЦК України з урахуванням норм ст. 1282 ЦК України щодо обмеження вимог кредиторів вартістю майна, одержаного у спадщину. Процедурний критерій визначення пасиву спадщини полягає у встановленні законодавством порядку пред’явлення вимог кредиторами спадкодавця та у відмежуванні спадкового майна від майна, яке перебуває у спільній власності, та майна, яке є особистою власністю спадкоємця.

Акцентується увага на тому, що норми ЦК України, які регулюють відповідальність спадкоємців за вимогами кредиторів спадкодавця поширюються лише на майно, що перейшло в порядку спадкування і становить вартість спадщини. Підкреслюється, що зобов’язаними суб’єктами зазначеної відповідальності виступають виключно спадкоємці як правонаступники спадкодавця. Відказоодержувачі та набувачі за спадковим договором відповідальності за вимогами кредитора спадкодавця не несуть.

У підрозділі 3.3. «Відшкодування витрат, які не входять до складу спадщини, за рахунок спадкового майна» проводиться характеристика витрат, які не входять до складу спадщини на час її відкриття, але відшкодовуються за рахунок вартості спадкового майна.

Витрати, які виникають після відкриття спадщини, відповідно до ст. 1218 ЦК України до складу спадщини не входять. Ці вимоги, за підставами їх виникнення, є неоднорідними. До них відносяться як майнові обов’язки (борги) самого спадкодавця, тобто обов’язки, що існували на момент відкриття спадщини (зокрема, витрати на догляд спадкодавця під час його хвороби), так і обов’язки, що виникли після відкриття спадщини (витрати на охорону і управління спадковим майном).

Звертається увага на те, що термін «вимоги», який вживається законодавцем, має зобов’язально-правовий зміст і вказує на аспект їх виконання спадкоємцями . Цей термін закріплено в цивільному законодавстві України і він є усталеним в цивілістиці, хоча на переконання дисертантки, з точки зору характеристики складу пасиву спадщини адекватніше було б використовувати поняття «майнові обов’язки, що є пов’язаними із спадщиною».

Зроблено висновок про те, що склад пасиву спадщини встановлюється шляхом тлумачення норм ЦК України, які визначають склад спадщини на час її відкриття, із врахуванням змісту норм цивільного законодавства щодо відшкодування спадкоємцями витрат, які виникли після відкриття спадщини та пов’язані із спадщиною, за рахунок вартості спадкового майна.