Омельченко В.В. Соціальний механізм відтворення наукової еліти в умовах сучасної України

Краткое содержание

У вступі обґрунтовано актуальність теми, схарактеризовано ступінь наукового опрацювання проблеми, визначено об’єкт та предмет, мету та завдання дисертаційного дослідження, його теоретико-методологічні засади та емпіричну базу, розкрито наукову новизну, теоретичне та практичне значення отриманих результатів, наведено дані про їх апробацію.

У першому розділі «Теоретико-методологічні засади соціологічного аналізу відтворення наукової еліти» розглянуто теоретико-методологічні підходи до вивчення процесу відтворення наукової еліти, а також викладено сутність основних понять дисертаційного дослідження.

У підрозділі 1.1. «Теоретико-методологічні підходи до соціологічного аналізу сутності феномену та поняття еліти» на основі узагальнення ознак та критеріїв еліти, уявлень про її внутрішню структуру, функції, моделі рекрутування, що пропонуються у межах різних теоретичних підходів, у тому числі елітаристського та елітистського, статусно-функціонального (структуралістсько-конструктивістського, соціоструктурного) і ціннісно-нормативного (субстанціонального, соціально-психологічного), сформульовано авторську дефініцію поняття еліти як соціальної групи, що має диференційовану внутрішню структуру і є провідною у тій сфері суспільного життя, де відбувається її діяльність, завдяки поєднанню компетенції, відданості суспільним інтересам та усвідомленню своєї соціальної відповідальності.

Аналіз існуючих концепцій щодо ролі еліт у суспільстві дозволив дійти висновку, що їх функції насамперед пов'язуються з реалізацією лідерства, керівництва та управління, а отже, з реалізацією владних повноважень. Міра участі у процесі управління суспільством, ступінь впливу на визначення тенденцій його розвитку та ціннісні орієнтації і моделі поведінки його членів, а також специфічні функції, які виконуються елітами у тих сферах суспільного життя, де відбувається їхня діяльність, є тими ознаками, за якими еліти відрізняються одна від одної.

У підрозділі 1.2. «Наукова еліта як соціологічне поняття та соціальне явище» для осмислення наукової еліти здійснено інтеграцію статусно-функціонального та ціннісно-нормативного підходів, які були доповнені стратифікаційним та меритократичним баченням феномену еліти. Завдяки цьому «наукова еліта» визначається як провідна верства соціально-професійної спільноти науковців, яка складається із вчених вищої кваліфікації, чиї професійні результати мають значимість у науці, визнані науковим співтовариством і які усвідомлюють свою соціальну відповідальність як перед своєю соціально-професійною спільнотою, так і перед суспільством у цілому. До сутнісних ознак наукової еліти віднесено: генерування наукових ідей, результатом якого стають нові поняття, гіпотези, теорії, винаходи тощо; визнання значимості наукових результатів (наукові ступені, звання, премії); дотримання класичних норм наукової етики; участь у міжнародному співробітництві та комунікаціях; участь у формуванні дослідного колективу (наукової школи), доборі та підготовці наукових кадрів; участь у керівництві дослідним колективом (науковою школою), у тому числі шляхом визначення напрямів дослідження, їх стратегії.

Здійснено уточнення внутрішньої структури наукової еліти: на відміну від існуючих уявлень запропоновано розглядати наукову переделіту як верству, яка безпосередньо не входить до складу наукової еліти, а перебуває «на підступах» до неї, оскільки певна частина представників наукової переделіти через об'єктивні та суб'єктивні причини не стає науковою елітою.

Порівняльний аналіз наукової еліти та інтелектуальної еліти дозволив дійти висновку, що вони мають спільну природу – високий рівень освіченості, відповідальності, здатність до соціально-інноваційної діяльності, до продукування нових культурних цінностей. Разом з тим доводиться, що поняття та феномени наукової й інтелектуальної еліти не є тотожними. Унікальність наукової еліти полягає в її безпосередній приналежності до галузі, де відбувається виробництво наукового знання, в її діяльності з формування наукового потенціалу суспільства – сукупності наукових ресурсів, засобів та можливостей, необхідних для поступального розвитку самої науки, суспільства в цілому, окремої особистості.

Аналіз функцій наукової еліти дозволив виокремити її суспільні та внутрішньогрупові функції. До суспільних функцій віднесено: функцію створення наукового потенціалу суспільства; соціального арбітражу; діагностики стану та наукового прогнозування перспектив розвитку суспільства; посередницьку (зв'язку між суспільством та державою); інтелектуального забезпечення різних сфер життєдіяльності суспільства; створення позитивного образу країни на міжнародній арені. Як внутрішньогрупові функції розглядаються: функція генератора ідей, інтелектуального лідера; управлінсько-організаційна; комунікативна; функція створення позитивних моделей професійної поведінки; відтворення професійної спільноти науковців; самовідтворення.

У підрозділі 1.3. ««Соціальний механізм відтворення наукової еліти»: теоретичне обґрунтування поняття» теоретичні розвідки щодо обраної теми дослідження дозволили сформулювати та обґрунтувати його понятійно-категоріальний апарат. Основними категоріями дослідження поряд з категорією «наукова еліта», що була обґрунтована у попередньому підрозділі, є поняття «відтворення наукової еліти» та «механізм відтворення наукової еліти». Виходячи з існуючих уявлень про феномен соціального відтворення, поняття «відтворення наукової еліти» формулюється як процес формування/відновлення кількісного і якісного складу наукової еліти, який відбувається завдяки реалізації інтелектуальних, фінансових, матеріальних, організаційних тощо ресурсів індивідуальними, груповими та інституційними суб’єктами даного процесу.

Спираючись на положення концепції соціального механізму (Т. Заславська), концепт соціального механізму (О. Якуба) та авторське визначення поняття «відтворення наукової еліти», соціальний механізм відтворення наукової еліти трактується в роботі як взаємодія соціальних суб’єктів (індивідів, соціальних груп, соціальних інститутів тощо) формування/відновлення кількісного і якісного складу наукової еліти, результативність якої детермінована об’єктивними та суб’єктивними, зовнішніми та внутрішніми чинниками макро-, мезо- та мікрорівня.

Функціонування механізму відтворення наукової еліти в умовах сучасної України розглянуто з урахуванням того, що процес відтворення має три основних етапи – етап загальноосвітньої школи (навчання у спеціалізованих школах, класах; участь школярів у МАН, олімпіадах); етап навчання у ВНЗ; етап, пов'язаний із діяльністю у дослідній установі.

У роботі за допомогою положень концепції культурного капіталу (П. Бурдьє, Т. Зарицькі) доведено, що у механізмі відтворення наукової еліти наявні складники (чинники та соціальні суб’єкти), що детермінують модель відтворення, яка поєднує у собі елементи як відкритості, так і закритості. Зазначено, що ступінь відкритості/закритості залежить від прошарку наукової еліти, до якого інкорпорується індивід.

У другому розділі «Відтворення вітчизняної наукової еліти в умовах інтелектуальної міграції» здійснено аналіз інтелектуальної міграції як чинника макрорівня у механізмі відтворенні наукової еліти, що детермінує результативність функціонування даного механізму.

У підрозділі 2.1. «Інтелектуальна міграція: соціологічна інтерпретація» на основі теоретичних розвідок щодо інтелектуальної міграції як чинника макрорівня у відтворенні наукової еліти доповнено понятійно-категоріальний апарат дослідження: на базі концепту інтелектуальної міграції (Г. Несвітайлов та ін.) уточнено зміст понять «інтелектуальна міграція», «зовнішня інтелектуальна міграція», «внутрішня інтелектуальна міграція».

Враховуючи те, що у контексті даного дослідження як суб’єкти міграційних процесів розглядаються наукові кадри, запропоновано спиратися на звужений зміст поняття інтелектуальної міграції, розуміючи останню як переміщення (соціальні та/або територіальні) власне наукових кадрів, зокрема наукової еліти. Зовнішню інтелектуальну міграцію визначено як переміщення науковців за межі своєї країни, яке передбачає збереження професійного статусу вченого та може відбуватися як за моделлю тимчасового перебування поза межами країни (мобільність), так і за моделлю зміни постійного місця проживання, громадянства – еміграції. Внутрішню інтелектуальну міграцію розглянуто у двох значеннях: 1) як переміщення науковців всередині країни, пов’язане або з переселенням, або з мобільністю, що обумовлені професійною діяльністю; 2) як переміщення науковців із галузі «наука та наукове обслуговування» в інші сектори економіки або сфери суспільного життя, яке відбувається всередині країни (безпосередньо може бути не пов’язане із зміною місця проживання).

Поняття «чинники інтелектуальної міграції» формулюється як сукупність соціальних, економічних, політичних, професійних та інших обставин та умов, завдяки яким відбувається міграційний процес і які суттєво впливають на обсяги, інтенсивність, спрямованість та інші параметри міграції наукових кадрів.

У даному підрозділі дослідження інтелектуальної міграції як чинника відтворення наукової еліти спирається на положення низки концепцій, які мають певну евристичну цінність у контексті вивчення даної проблематики: концепцію людського капіталу (Г. Беккер та ін.), міграційних мереж (Ф. Х’юго), трьох стадій міграційного процесу (Л. Рибаковський), віртуальної інтелектуальної міграції (Л. Зільберштейн).

У підрозділі 2.2. «Чинники внутрішньої та зовнішньої інтелектуальної міграції в українському суспільстві» розглянуто чинники, що обумовлюють різні форми внутрішньої й зовнішньої інтелектуальної міграції, характерні для українського суспільства 1990-х – початку 2000-х років.

На основі аналізу чинників інтелектуальної міграції зроблено висновок, що останні можна поділити на універсальні – такі, що визначають і зовнішню, і внутрішню інтелектуальну міграцію, та специфічні – такі, що детермінують одну з цих форм міграції. До універсальних чинників інтелектуальної міграції належать, по-перше, чинники соціально-економічного характеру, пов’язані здебільшого з низькою якістю життя; по-друге, соціально-професійні чинники, пов’язані зі станом наукової галузі (недостатньо розвинена інфраструктура науки; незадовільне лабораторно-технічне оснащення та ресурсне забезпечення досліджень; погане науково-інформаційне забезпечення діяльності вченого; незахищеність прав власності на продукт інтелектуальної праці; падіння престижу науки; згортання довгострокових наукових програм; незатребуваність результатів науково-технічної діяльності з боку суспільства; відсутність ефективно налагодженого зв'язку між наукою і виробництвом; низький попит на наукомістку та високотехнологічну вітчизняну продукцію). Специфічними чинниками зовнішньої інтелектуальної міграції є, по-перше, політико-правові чинники (падіння «залізної завіси», демократизація, розбудова громадянського суспільства), які знімають обмеження для еміграції та роблять реальним право особистості на свободу пересування; по-друге, чинники соціально-психологічного характеру – відчуття відсутності перспектив для самореалізації, для фахового зростання, побоювання професійної деградації, бажання мати сприятливі умови для роботи, для реалізації творчих задумів, прагнення підвищити соціальний престиж. До специфічних чинників внутрішньої інтелектуальної міграції насамперед віднесено структурні чинники, пов’язані з існуванням секторів економіки з умовами та оплатою праці, більш привабливими, ніж у науковій галузі.

При визначенні впливу інтелектуальної міграції на кадровий потенціал вітчизняної науки пропонується аналізувати поряд із кількісним аспектом якість суб’єктів міграції, а саме: чи були серед вчених, що емігрували, ті, хто мав відношення до стратегічних напрямів наукових досліджень; чи були серед них науковці зі світовим ім’ям; наскільки суттєво вплинула їхня еміграція на стан наукової школи чи напряму досліджень тощо.

У підрозділі 2.3. «Наслідки внутрішньої та зовнішньої інтелектуальної міграції для відтворення наукової еліти в українському суспільстві» проаналізовано наслідки інтелектуальної міграції, здійснено їх оцінку з позиції різних суб'єктів даного процесу (вченого-мігранта, країни-реципієнта, країни-донора), досліджено вплив інтелектуальної міграції на відтворення вітчизняної наукової еліти.

Підкреслюється, що позитивний чи негативний характер наслідків інтелектуальної міграції для відтворення наукової еліти залежить від форми, якої набуває міграція. Так, внутрішня інтелектуальна міграція, яка полягає у відпливі вчених до інших сфер суспільного життя, має для відтворення кадрового потенціалу науки переважно негативні наслідки. Те саме можна стверджувати стосовно еміграції вчених, особливо, якщо остання не супроводжується збереженням соціально-професійного статусу мігранта. У той же час форми інтелектуальної міграції, пов’язані з тимчасовими переміщеннями науковців (спеціальні програми наукового та науково-технічного співробітництва; студентські програми обміну; тимчасовий виїзд учених за кордон або переміщення всередині країни для участі у конференціях тощо, для педагогічної та наукової роботи за контрактом тощо), мають частіше за все позитивне значення для вирішення досліджуваної проблеми.

Участь наукової еліти в окремих формах інтелектуальної міграції, насамперед у тимчасових переміщеннях всередині країни або за її межі задля наукових комунікацій та співробітництва, розглядається як важлива умова відтворення якісних характеристик та кількісного складу наукової еліти.

У даному підрозділі аналізується проблема «постаріння» наукових кадрів, розв'язання якої можливе за умов запобігання безповоротній інтелектуальній міграції. Важливим аспектом цієї проблеми є «транзитна» поведінка молоді в науковій галузі, подолання якої потребує комплексних (організаційних, матеріальних, соціальних) змін у науці, які б ураховували ті зміни, що відбуваються у ціннісній свідомості студентства та пов’язані з її індивідуалізацією, «приватизацією» та «революційним» зростанням соціальних, у тому числі соціально-професійних, домагань.

У підрозділі 2.4. «Інтелектуальна рееміграція: можливості та перспективи для відтворення вітчизняної наукової еліти» здійснений аналіз можливостей та перспектив інтелектуальної рееміграції, який свідчить про те, що, незважаючи на суперечливе ставлення у наукових колах та суспільній свідомості до зазначеного явища, останнє варто розглядати як потенційний складник механізму відтворення вітчизняної наукової еліти. Практична діяльність щодо перетворення інтелектуальної імміграції на ефективний механізм відтворення наукових кадрів, насамперед наукової еліти, може мати два основні вектори. Перший вектор, розрахований на найближчу перспективу, варто спрямовувати на роботу з українськими вченими-емігрантами як потенційними реемігрантами. Другий вектор, спрямований на роботу із зарубіжними вченими як потенційними іммігрантами, може стати у нагоді у більш віддаленій перспективі.

У третьому розділі «Інститут вищої освіти як складник механізму відтворення наукової еліти» розглянуто діяльність вищої школи як чинник мезорівня у механізмі відтворенні вітчизняної наукової еліти.

У підрозділі 3.1. «Вища освіта в Україні: проблеми функціонування в контексті відтворення наукової еліти» серед проблем вітчизняної вищої школи виокремлені та схарактеризовані першорядні чинники негативного впливу на функціонування інституту вищої освіти як складника механізму відтворення наукової еліти, а саме: 1) проблеми фінансового характеру (фінансування вищої освіти, фінансова самостійність ВНЗ, фінансовий менеджмент), оплати праці та соціального захисту професорсько-викладацького складу, аспірантів, студентів; 2) проблеми інтеграції освіти та науки; «досконалості організаційних форм» та «змістовного наповнення» підготовки наукової переделіти у вищій школі; 3) кадрові проблеми (нестача вчених-лідерів, які органічно поєднують дослідну та викладацьку діяльність; оптимізація співвідношення викладачів, які мають наукові ступені, та вчених, які викладають; проблема наслідування наукових традицій; проблема руйнування наукових шкіл); 4) проблеми функціонування селективних механізмів на різних етапах просування індивіда до наукової еліти; 5) проблеми, пов'язані зі станом вузівського середовища, відповідності всіх його вимірів вимогам фахової соціалізації майбутніх вчених. Ураховуючи ступінь теоретичного осмислення й емпіричного вивчення зазначених проблем та їхній вплив на відтворення наукової еліти, основними серед них визначено: проблему функціонування селективних механізмів на різних етапах просування індивіда до наукової еліти та проблему створення вузівського середовища, усі виміри якого відповідали б вимогам фахової соціалізації майбутніх вчених.

У підрозділі 3.2. «Наукова переделіта: середовище формування, ціннісні орієнтації та міграційні настрої» на основі даних емпіричного соціологічного дослідження, проведеного серед студентів випускних курсів національних ВНЗ м. Харкова (2007 р., n = 1408) з використанням методу анкетного опитування, проаналізовано ціннісні орієнтації, міграційні настрої наукової переделіти та якість середовища, в якому відбувається її фахова соціалізація як потенційної наукової еліти.

Типологічний аналіз студентів випускних курсів, здійснений у національних ВНЗ м. Харкова за рядом ознак (участь у науковій роботі, ставлення до неї, її результативність, успішність у навчанні, бажання вступити до аспірантури, професійні плани), дозволив виокремити п’ять груп студентів, які мають різний потенціал для поповнення наукової еліти. Ці групи отримали умовні назви «власне переделіта» (5%), «потенційна переделіта» (25%), «псевдопеределіта» (5%), «резерв для переделіти» (32%), «непеределіта» (33%). На підставі порівняльного аналізу зроблено висновок, що групами, за рахунок яких може поповнюватися наукова переделіта («власне переделіта»), є «потенційна переделіта» і «резерв для переделіти».

Опрацювання даних емпіричного дослідження дозволило дійти висновку, що практично всі виміри середовища, в якому відбувається професійне формування майбутньої наукової еліти – від бібліотечного фонду та організації контролю за навчальною діяльністю, які оцінені студентами як задовільні, до організації практик, забезпеченості комп’ютерами, доступом до Інтернету, матеріально-технічного оснащення науково-дослідної роботи, які сприймаються, радше, як погані, потребують вдосконалення та додаткових ресурсів. Особливо актуальним у контексті формування наукової переделіти є пошук резервів для підвищення рівня організації науково-дослідної роботи студентів, її інформаційного та матеріально-технічного забезпечення. Проблемою, що загострює сприйняття студентами вад (організаційних, інформаційних, матеріально-технічних тощо), що існують у царині студентської науково-дослідної роботи та заважають формуванню зацікавленості у цій діяльності, є неналежне виконання викладачами функцій наукового керівництва.

Аналіз емпіричних даних свідчить, що, у порівнянні з іншими групами, «власне переделіта» більш орієнтована на отримання якісної освіти, цікавої роботи, доступу до цінностей духовної культури, на суспільно корисну діяльність. Представники цієї групи частіше пов’язують вступ до ВНЗ із перспективою стати професіоналом, культурною, високоосвіченою людиною та в цілому позитивніше налаштовані в оцінках умов, які створюються навчальним закладом для формування майбутнього фахівця. «Власне переделіта» має помітно більший досвід такої форми зовнішньої інтелектуальної міграції, як перебування за кордоном у зв'язку з участю у наукових конференціях, семінарах тощо.

У висновках сформульовано основні положення та результати дисертаційного дослідження.

У роботі на основі теоретичного та емпіричного аналізу наявного стану вітчизняної наукової еліти доведено, що в умовах сучасного українського суспільства існують суттєві проблеми у формуванні та відновленні цієї верстви соціально-професійної спільноти науковців, що у свою чергу актуалізує необхідність концептуалізації механізму її відтворення. З метою розробки такої концепції у дисертації здійснено інтеграцію статусно-функціонального, ціннісно-нормативного, страти-фікаційного та меритократичного підходів до розуміння наукової еліти.

У межах концепції соціального механізму відтворення наукової еліти, розробленої з урахуванням засад статусно-ціннісного підходу до аналізу наукової еліти, сформульовано висновок про багатофакторність процесу відтворення цієї верстви науковців, зокрема про його обумовленість суб’єктивними та об’єктивними, внутрішніми та зовнішніми чинниками, які виявляються на макро-, мезо- та мікрорівні соціальної взаємодії.

Чинником, який на макрорівні соціальної взаємодії детермінує функціонування механізму відтворення наукової еліти в умовах сучасної України, є інтелектуальна міграція. Доведено, що низка соціально-економічних, політико-правових, соціально-професійних, соціально-психологічних чинників зовнішньої та внутрішньої інтелектуальної міграції, що сформувалися в Україні у 1990-ті рр., зберігаються й сьогодні, детермінуючи механізм відтворення наукової еліти. На основі аналізу наукових джерел та публікацій у пресі виявлено домінування негативних оцінок інтелектуальної міграції.

Осмислення наслідків зовнішньої та внутрішньої інтелектуальної міграції для відтворення наукових кадрів дозволило дійти висновку, що участь представників наукової еліти в окремих формах внутрішньої та зовнішньої інтелектуальної міграції (мобільності), пов’язаних із професійною діяльністю та науковою комунікацією, є важливою умовою відтворення якісних характеристик та кількісного складу наукової еліти. Тому актуалізується необхідність здійснення на державному рівні заходів щодо сприяння продуктивнішому використанню потенціалу вчених, що мають досвід роботи у провідних зарубіжних університетах та науково-дослідних установах.

У роботі зазначено, що інтелектуальна рееміграція є потенційним складником механізму відтворення вітчизняної наукової еліти. У короткотерміновій перспективі для сприяння інтелектуальній рееміграції доцільним є створення інформаційної бази про науковців, які, зберігши себе у професії, тривалий час або постійно працюють за кордоном; налагодження комунікацій між вченими-емігрантами та науковими установами в Україні; розширення практик щодо запрошення вчених, що емігрували, для участі в конференціях, семінарах, викладацькій та дослідній діяльності; у довготерміновій перспективі – створення соціальних, економічних та правових умов, які б стимулювали повернення вчених в Україну.

Серед чинників функціонування механізму відтворення наукової еліти, що виявляються на мезорівні, особлива увага приділена діяльності вітчизняної вищої школи. Аналіз проблем, що існують у царині інституту вищої освіти, та їхнього впливу на відтворення наукової еліти дозволив до числа основних віднести проблему здійснення вищою школою селекції до наукової еліти та проблему створення вузівського середовища, виміри якого відповідали б вимогам фахової соціалізації майбутніх вчених.

Заходами, що сприяли би активному залученню студентства до наукової роботи та поповненню наукової переделіти, є введення для студентів, які набувають освітньо-кваліфікаційний рівень бакалавра, навчального курсу з основ науково-дослідної діяльності; цілеспрямована діяльність з інформування студентів про наукові заходи та події, про можливість й умови участі в них, про досягнення вітчизняних науковців (насамперед молодих), про державну політику щодо підтримки учених на ранньому етапі розбудови наукової кар’єри; налагодження комунікації між студентами та дослідними підрозділами ВНЗ, між студентами та викладачами, що виконують функцію наукового керівника.

Аналіз трансформацій ціннісної свідомості студентства як чинника мікрорівня у відтворенні наукової еліти дозволив стверджувати, що ці перетворення є важливою детермінантою насамперед внутрішньої (у сенсі відпливу в інші сектори економіки та сфери суспільного життя) інтелектуальної міграції наукової молоді. Вирішення проблеми омолодження наукових кадрів та запобігання безповоротній інтелектуальній міграції представників цієї вікової категорії науковців потребує комплексу організаційних, матеріальних, соціальних та інших перетворень у науці, які б ураховували ті зміни, що відбулись у свідомості та поведінці сучасної молоді, насамперед студентства.