ОНОМАСІОЛОГІЯ ТА ЛІНГВОГЕОГРАФІЯ ФІТОНОМЕНІВ В УКРАЇНСЬКИХ СХІДНОСЛОБОЖАНСЬКИХ ГОВІРКАХ

Краткое содержание

У „Вступі” обґрунтовано вибір теми дослідження, її актуальність, показано зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами, визначено мету й завдання, з’ясовано об’єкт і предмет дослідження, сформульовано положення, що виносяться на захист, окреслено джерела й методи дослідження, розкрито наукову новизну, висвітлено теоретичне значення й практичну цінність роботи, подано свідчення про особистий внесок здобувача, апробацію результатів дослідження, публікації, обсяг дисертації, описано її структуру.

Перший розділ „Стан ономасіологічного та ареального вивчення фітономенів в українському мовознавстві” складається з трьох підрозділів. У першому підрозділі „Фітономени як об’єкт лінгвістичного опису” простежено історію вивчення рослинної лексики, починаючи з перших фіксацій фітономенів у пам’ятках української писемності XIV – XVIII ст. та продовжуючи їх ґрунтовним розглядом у наукових і етнографічних працях і підручниках М. Новицького, І. Верхратського, Ф. Августиновича, В. Шухевича, О. Янати, В. Воляна, А. Будиловича, Ф. Шимкевича, В. Іванова, С. Іллічевського, Н. Осадчої-Янати та словниках М. Анненкова, М. Мельника, С. Маковецького, Б. Грінченка, В. Даля, М. Ганчарика, І. Лекова, „Словнику ботанічної номенклатури”, „Визначнику рослин України” та ін.

Наголошено на тому, що флористична лексика стала об’єктом глибоких лінгвістичних досліджень, починаючи з 50-х рр. ХХ ст., коли з’явилися ґрунтовні праці на матеріалі різних слов’янських мов, насамперед таких учених, як: А. Меркулова, Р. Тюріна, Т. Боброва, М. Толстой, В. Іванов, Н. Коновалова, А. Киселевський, Т. Казачонок, С. Адаменко, Т. Марченко, К. Тошкова, М. Киш, В. Мачек, Т. Орлош, В. Будзішевська та ін. Підкреслено, що в українській науці, починаючи з 70-х рр. ХХ ст., посилюється діахронічний аспект вивчення назв рослин в українській мові в працях А. Капської, В. Німчука, В. Карпової, Й. Дзендзелівського, В. Лимаренка, М. Фещенка, І. Герасимчук, О. Малахівської, Н. Марчук, І. Сабадоша та ін. Зазначено, що синхронічному вивченню народної ботанічної номенклатури присвячені праці Я. Закревської, М. Никончука, Л. Симоненко, Т. Заворотної, Н. Гуйванюк, А. Шамоти, О. Никончука, Л. Фроляк, Л. Москаленко, О. Миголинець, Р. Омельковець, А. Сердюк, М. Поістогової та ін.

У другому підрозділі „Принципи та способи номінації фітономенів як предмет діалектологічних досліджень” зосереджено увагу на дослідженні принципів і способів номінації фітономенів на матеріалі різних говірок української мови, насамперед у працях Л. Фроляк, О. Блінової, В. Наумова, А. Шамоти, Л. Москаленко, І. Сабадоша, О. Малахівської, Р. Омельковець, М. Поістогової, А. Сердюк. Основними принципами номінації, за якими групуються флористичні назви різними дослідниками, є найменування за зовнішньою ознакою та внутрішньою й функціональною властивістю рослин. Кожний принцип номінації (ПН) є узагальненням мотиваційних ознак (МО), які, у свою чергу, є узагальненням різних типів мотиваційного значення (ТМЗ). Поплутання дослідниками понять МО та ТМЗ призводить до виділення ними неоднакової кількості МО, покладених в основу номінації рослин у різних говірках української мови, – від 12 до 29.

За спостереженнями науковців, найчастотнішою МО фітономенів є морфологія рослин (зовнішній вигляд рослини або її частин, колір, подібність до інших флористичних та нефлористичних об’єктів). Незаперечним є перевага асоціативного сприйняття під час здійснення діалектоносіями процесу номінації рослинних реалій.

Поняття способу номінації в працях мовознавців має різне термінологічне оформлення: „способи реалізації мотивованості”, „шляхи збагачення української ботанічної номенклатури”, „засоби номінації” та ін., але, на нашу думку, термін „спосіб номінації” найточніше розкриває суть поняття. Перелік способів номінації рослин, описаних дослідниками різних говірок української мови, може бути зведений до трьох основних, як-от: словотворення (афіксація, універбація, осново- і словоскладання); семантична деривація (або переосмислення слів) і творення складених конструкцій (т.зв. дво- та полікомпонентні номени або складені (складні) утворення). Але визначення статусу дедемінутивів, складних слів, семантично трансформованих складних і складених утворень, конверсійних дериватів та ін. є суперечливим і потребує подальшого розгляду. Найпродуктивнішими способами номінації рослин у західнополіських, середньополіських, східнополіських, степових та ін. говірках української мови є афіксація та семантична деривація.

У третьому підрозділі „Лінгвогеографічний аспект опису фітономенів” проаналізовано стан лінгвогеографічного вивчення фітономенів в українській мові від першої української лінгвістичної карти, що стосується рослинної лексики, уміщеної в праці М. Парипи „З географії бойківських слів”, та першої спроби системного лігвогеографічного вивчення лексики на матеріалі західної частини українсько-білоруського Полісся, здійсненої Й. Тарнацьким у праці „Studia porуwnawcze nad geografi№ wyrazуw: Polesie – Mazowsze”. Підкреслено значення „Карпатского диалектологического атласа”, „Лінгвістичного атласу українських народних говорів Закарпатської області УРСР (лексика)” Й. Дзендзелівського, „Атласу української мови”, „Атласу ботанічної лексики української мови” І. Сабадоша, „Атласа ботанической лексики степных говоров Николаевской области” Л. Москаленко, „Атласу західнополіських назв лікарських рослин” Р. Омельковець та ін. Зауважено, що дослідження просторової варіативності реґіональних діалектних явищ потребує активізації, а методика монохронного й поліхронного лігвогеографічного їх представлення та інтерпретації – подальшого вдосконалення.

Другий розділ „Принципи та способи номінації назв корисних рослин в українських східнослобожанських говірках” складається з двох підрозділів. У першому підрозділі „Принципи номінації корисних рослин в українських східнослобожанських говірках” проаналізовано назви корисних рослин у досліджуваних говірках за принципами номінації, мотиваційними ознаками та типами мотиваційного значення. На сучасному етапі на досліджуваній території не всі фітономени охоплені мотиваційними зв’язками, через те й поділяються на мотивовані та немотивовані. Серед зафіксованих нами фітономенів мотивовані складають 84,0%, немотивовані – 16,0%. До немотивованих фітономенів українських східнослобожанських говірок відносимо назви рослин, успадковані українською мовою з індоєвропейської та праслов’янської доби (47,8%), і запозичення (52,2%).

Однією з особливостей типологічного характеру в лексиці флори є різноманітність та чисельність ПН, що узагальнюють найхарактерніші аспекти та ознаки, за якими відбувається називання. ПН – це семантична категорія, вихідне положення, правило, яке формується на основі узагальнення діалектоносіями МО, наслідок різного роду формальних і семантичних трансформацій наявного мовного матеріалу. Узагальнене вираження конкретних мотиваційних значень (МЗ) у межах однієї МО формує ТМЗ. Таким чином, класифікуємо фітономени за ПН, МО та ТМЗ.

Для найменування корисних рослин в українських східнослобожанських говірках домінантними є три ПН: за ознакою – 64,5% від загальної кількості одномотивованих номенів, за властивістю – 23,5% та за функцією – 12,0%.

ПН флорооб’єктів за ознакою є найдавнішим, відображає первісні знання людини про світ та формується на основі п’яти МО, як-от: особливості морфологічної будови рослини – 53,1% від загальної кількості одномотивованих фітономенів, колір (забарвлення) – 5,9%, смак, запах і звук – 5,5%.

Більшість фітономенів, мотивованих особливостями морфологічної будови рослини або її частини, указує на цю ознаку безпосередньо й характеризується ТМЗ „той, що відрізняється будовою або формою будь-якої частини від інших родів та видів рослин” (20,0% від загальної кількості фітономенів, мотивованих особливостями морфологічної будови рослини), наприклад: м^•елкол’е^|п^•ес’н’ік ‘злинка’, ^|аǐстри ^|поўн’і, ш^•ч’е^и|риц’а запро^|кинута, ш^•ч’е^и|риц’а здо^|рова, шч^•и^е|риц’а зак^|руч’е^ина ‘щириця’ та ін. ТМЗ „подібний за будовою або формою в цілому або в будь-якій своїй частині до інших об’єктів флори або їх частин” притаманний 36,0% флороназв, наприклад: го^|рошок ду^|шистиǐ ‘чина’, поли^е|нец’ ‘бурачок пустельний’ (за загальною подібністю однієї трав’янистої рослини до іншої); ве^ир^|бич’ка, ве^ир^|бич’ни^ек ‘розрив-трава садова (бальзамін)’ (за загальною подібністю дерева до трав’янистої рослини) тощо. У межах МО „особливості морфологічної будови” в 44,0% фітономенів спостерігається участь різних лексико-тематичних груп у процесі номінації, т.зв. явище інтерномінації, що уповноважує нас на виділення п’яти груп фітономенів за ТМЗ, серед яких: „асоціативно подібний за будовою або за формою в цілому або будь-якою своєю частиною до людей різного соціального та суспільного стану, національності або до їхніх частин тіла”, наприклад: ве^и|сел’і х^|лопч^•и^еки, х^|лопч^•и^еки ‘айстра багаторічна’ (назва пояснюється тим, що численне різьблене листя рослини з кожним подувом вітру грайливо тріпоче, нагадуючи дитинчат, що бавляться); „асоціативно подібний за будовою або за формою в цілому або будь-якою своєю частиною до тварин або до їхніх частин тіла”, як-от: ба^|ранч^•и^еки ‘конюшина’, ве^ид^|меж^•і ^|вушка, ^|зайач’і ^|вушки ‘дивина’ та ін.

Серед фітономенів, мотивованих кольором (забарвленням), продуктивною є група з ТМЗ „той, що відрізняється кольором будь-якої частини (квіток, суцвіття, листя, стовбура, насіння, плодів, кореня, кори) від інших родів і видів рослин” (69,0% від загальної кількості фітономенів, мотивованих кольором (забарвленням)), наприклад: си^е|н’ак, си^ен’а^|ч’ок ‘синяк звичайний’, же^ил^|тушн’ік ‘золотушник звичайний’, к^|расниǐ к^|л’ев^•ер ‘конюшина’. Спостереження інтерномінації в межах МО „колір (забарвлення)” у 24,0% фітономенів уповноважує на виділення п’яти груп фітономенів за ТМЗ, серед яких: „подібний за кольором будь-якої частини (квіток та плодів) рослини до інших об’єктів флори”, наприклад: л’е^|нок ‘герань’ (за подібністю квіток); „асоціативно подібний за кольором у цілому або будь-якою своєю частиною до людей різного соціального та суспільного стану, національності”, як-от: н’е^|в^•еста ‘молочай’, ‘калина звичайна, к. цілолиста’ (під час цвітіння), ци^е|ганоч’ки ‘рябчик малий’ тощо.

МО „смак” формується на основі узагальнення двох ТМЗ, а саме: 1) „той, що відрізняється яскраво вираженим смаком”, наприклад: ^|г^•ірч^•и^еки ‘молочай’; соло^|нец’ ‘портулак великоквітковий, п. городній’ та 2) „подібний за смаком до інших об’єктів флори”, як-от: о^|жина ‘костяниця’. МО „запах” об’єднує чотири ТМЗ, а саме: 1) „той, що відрізняється яскраво вираженим запахом”, наприклад: ду^|шиц’а ‘материнка звичайна’; 2) „подібний за запахом до інших об’єктів флори”, як-от: ка^|лач^•и^еки ‘герань’; 3) „асоціативно подібний за запахом до тварин, комах та плазунів”, наприклад: ми^е|шатни^ек ‘бугила довгоносикова, б. лісова’ та                     4) „асоціативно пов’язаний своїм запахом з діями, зумовленими фізіологією людини або тварини”, як-от: пе^ирдун’^|ц’і ‘півники болотні, п. німецькі,                            п. сибірські’. МО „звук” містить такі ТМЗ: 1) „той, що відрізняється певними звуковими властивостями”, наприклад: ше^иле^ис^|туха ‘вільха клейка’ та                           2) „асоціативно пов’язаний своїми звуковими властивостями з діями, зумовленими фізіологією людини або тварини”, як-от: ^|рева ‘борщівник сибірський’ (рослина має порожнисте стебло, з якого діти роблять свищики; продукований свищиком звук нагадує ревіння).

ПН за властивістю є результатом узагальнення п’яти МО, що відображають внутрішні властивості рослин, особливості росту та прояву їх якостей тощо. Фітономени, мотивовані місцем зростання, становлять 12,0% від загальної кількості одномотивованих флороназв, походженням – 1,5%, особливостями росту та поширення рослин – 5,0%, біологічними властивостями – 3,0%, впливом на організм людини або тварини – 2,0%.

МО „місце зростання” формується на основі узагальнення п’яти ТМЗ, серед яких: „той, що зростає в певному географічному середовищі”, наприклад: по^|р’іч’ни^ек ‘ранник вузлуватий, р. тіньовий’, пол’ови^еч’^|ки ‘вишня кущова (степова)’; „пов’язаний місцем свого зростання з іншими об’єктами флори”, як-от: ^|р’аска ‘водяний горіх плаваючий’, ^|жиц:е ‘калістефус китайський, айстра садова’; „асоціативно пов’язаний місцем свого зростання з тваринами”, як-от: во^|луǐки ‘горошок’ (середовище перебування, місце випасу цих тварин) та ін. МО „походження” складається з одного ТМЗ „той, що походить з певного географічного середовища”, наприклад: ки^е|таǐка ‘вишня кущова (степова)’, ку^|бан’ ‘космос двічіперистий’.

МО „особливості росту та поширення рослин” є результатом узагальнення десяти ТМЗ, серед них: „той, що відрізняється способом росту”, наприклад: при^еви^е|тиц’а ‘іпомея пурпурова’, в^•а^|зуч’ка ‘підмаренник’; „подібний за особливостями росту до інших об’єктів флори”, як-от: бар^|в^•інок ‘іпомея пурпурова’; „асоціативно подібний за особливостями росту до людей різного соціального та суспільного стану”, наприклад: сол^|дати^еки ‘космос двічіперистий’, ма^|йори, пани^е|ч’і ‘майори стрункі’ (назва зумовлена прямим стеблом рослини); „асоціативно подібний за особливостями росту до предметів побуту”, як-от: ^|коўри^ек ‘барвінок малий, б. трав’янистий’ та ін. МО „біологічні властивості” об’єднує сім ТМЗ, а МО „вплив на організм людини або тварини” – чотири, наприклад: „той, що відрізняється часовими характеристиками свого розвитку й існування від інших об’єктів флори” – мо^|роз^ско ‘айстра багаторічна’, про^|сурок ‘проліска дволиста’, просу^|ренок ‘шафран сітчастий’; „той, що виділяється своїми отруйними властивостями від інших об’єктів флори” – за^|буд’ки ‘бугила довгоносикова, б. лісова’, по^|носни^ец’а ‘лобода’ тощо.

ПН за функцією узагальнює дві МО – „застосування рослин у практичному житті” (9,0% від загальної кількості одномотивованих флороназв) та „життєва ситуація, дитячі ігри, релігійні, міфологічні й казкові образи та вірування” (3,0%). Перша група фітономенів характеризується тим, що має у своїй системі 16 ТМЗ, серед них: „асоціативно пов’язаний своєю харчовою непридатністю з тваринами”, наприклад: ми^е|шиниǐ го^|рошок ‘горошок’; „той, що має медоносні властивості”, як-от: ме^идови^е|ч’ок ‘будяк акантовидний, б. кучерявий’, ме^и|дова т^|раўка ‘резеда жовта’; „той, що має лікувальні властивості”, наприклад: по^|лин’ ^|ц’ін:а ‘полин лікарський’, тра^|ва от ^|сорок не^и|дуг^•іў ‘звіробій’ та ін. Друга група об’єднує три ТМЗ: 1) „асоціативно пов’язаний з певною життєвою ситуацією”, наприклад: йаман^|ки ‘амброзія полинолиста’ (від антропоніма йа^|маноў, бо одного літа ділянка біля двору мешканця села Заайдарівка Новопсковського району Луганської області Яманова через його недогляд заросла амброзією, що спричинило масову алергійну реакцію в мешканців усього села); 2) „асоціативно пов’язаний з дитячою грою”, як-от: ^|п^•іўни^ек-^|куроч’ка ‘пирій’ (гра-ворожіння: різко проводять пальцями вверх по стеблу рослини, зриваючи суцвіття; якщо зірване суцвіття нагадує гребінець півня, то – це півень, якщо ні – курочка; діти в такий спосіб вирішують різні суперечливі питання); 3) „асоціативно пов’язаний з релігійними, міфологічними та казковими образами й віруваннями”, наприклад: ^|божойі ^|мате^ир’і с’^|л’ози ‘сніжноягідник прирічковий’, д’уǐ^|мовоч’ка ‘латаття біле, л. сніжно-біле’, при^е|шеле^иц’ ‘черсак щетинистий’ (зовнішній вигляд рослини нагадує гуманоїда (колючки – антени скафандра)).

Флороназви, мотивовані ознакою та властивістю, формують 56,0% від загальної кількості дво- та полімотивованих флороназв: дур^|ман ши^е|шатиǐ ‘дурман звичайний’, о^|йоǐки^ене г^•н’із^|до ‘миколайчики плоскі, м. польові’ тощо. Фітономени, мотивовані ознакою та функцією, становлять 12,3%: бу^|д’ак де^икора^|тиўниǐ ‘рапонтикум серпієвидний’, гвоз^|дика кул’^|турна ‘гвоздика’. Фітономени, мотивовані властивістю та функцією, складають 2,3%: водок^|рас ‘жабурник звичайний’, к^|руч’е^ин’і пани^е|ч’і ‘барвінок малий, б. трав’янистий’ тощо. Побутує група флороназв, дво- та полімотивованих у межах одного ПН, 25,4% яких формують фітономени, мотивовані кількома ознаками, наприклад: де^ире^и|в^•іǐ ^|б^•ілиǐ ‘деревій майже звичайний, д. степовий’, си^е|н’ушни^ек ко^|л’уч^•иǐ ‘миколайчики плоскі, м. польові’; а 4,0% – фітономени, мотивовані кількома властивостями,           як-от: ^|коўри^ек го^|род’н’іǐ ‘портулак великоквітковий, п. городній’, ^|дич’ка та^|тарс’ка ‘оман’.

У другому підрозділі „Способи номінації корисних рослин в українських східнослобожанських говірках” каталогізовано способи однослівної та багатослівної номінації флорооб’єктів у східнослобожанському континуумі; досліджено їх функціональне співвідношення; установлено основні семантичні моделі творення фітономенів. Принцип номінації та спосіб номінації співвідносяться як форма та зміст. Спосіб номінації – це сукупність технічних засобів мови (діалекту), за допомогою яких здійснюється акт номінації тієї чи іншої реалії навколишньої дійсності; прийом реалізації ПН, представленого тією чи іншою МО. Для українських східнослобожанських говірок характерні чотири способи номінації флорооб’єктів: семантична трансформація слова, деривація, композитивне словотворення та фразотворення. Подібна класифікація способів номінації рослинних реалій на окресленій території досить умовна через наявність низки перехідних явищ, які відзначаються високою продуктивністю, наприклад: метонімічне або метафоричне перенесення з афіксацією, фразотворення з семантичною трансформацією одного чи кількох компонентів словосполучення та ін.

Семантична трансформація слова відбувається зі зміною його синтаксичної функції або без неї, що є підставою для виділення лексико-семантичного та семантико-синтаксичного різновидів трансформації. Лексико-семантична трансформація може бути внутрішньо мотивованою та внутрішньо немотивованою залежно від наявності чи відсутності зв’язку між вторинним значенням та первинним. У свою чергу, внутрішньо мотивована лексико-семантична трансформація буває парадигматично та синтагматично зумовленою. До першої належить: а) розширення значення, як-от: ‘частина рослини’ → ‘рослина’: коло^|сок ‘бромус’, ‘комиш лісовий’, ‘костриця’, ‘колосняк’; б) звуження значення, як-от: ‘родина’ → ‘рід’: з^|лаков^•і ‘бромус’, ‘колосняк’; в) метафора (власне метафора, наприклад: ‘рослина’ → ‘рослина, яка в цілому або якоюсь своєю частиною подібна до цієї рослини’: бакла^|жан ‘помідор їстівний’; ‘предмет’ → ‘рослина, яка в цілому або якоюсь своєю частиною подібна до цього предмета’: с’^|в^•іч’ка ‘вероніка’; та метафора, ускладнена деривацією, що включає метафору, ускладнену матеріальною афіксацією без деформації твірної основи, як-от: ‘рослина’ → ‘рослина, яка в цілому або якоюсь своєю частиною подібна до цієї рослини’: а) поле зменшеності-експресивності: суфікс -ок: кл’ев^•е^|рок ‘астрагал’; суфікс -оч’к- / -е^ич’к-: ^|йолоч’ка ‘хвощ’; ро^|маше^ич’ка ‘гринделія розчепірена’; суфікс -ец’: бурку^|нец’ ‘вероніка’; суфікс -и^ек: ^|п^•ерч^•и^ек ‘галінсога дрібноцвіта, незбутниця’; суфікс -к-: р’а^|б^•інка ‘пижмо звичайне’; б) поле збільшеності-експресивності: суфікс -н’ак: жи^ет’^|н’ак ‘житняк’; в) поле суб’єктності (носій зовнішніх ознак подібності): суфікс -ни^ек / -н’ік: ве^ир^|бич’ни^ек ‘розрив-трава садова (бальзамін)’ (від ве^ир^|биц’а); р’е^и|п^•еǐн’ік ‘осот’; суфікс -іǐ: де^ире^и|в^•іǐ (де^ире^и|в^•еǐ) ‘деревій майже звичайний, д. степовий’; і метафору, ускладнену матеріальною афіксацією з кількісною деформацією твірної основи, зокрема наявний аферезис – початкове усічення слова – та афіксальне словотворення за участю суфікса -ок зі значенням зменшеності-експресивності в такому випадку: ло^|доч’ок ‘амброзія полинолиста’ ← ло^|док ← холо^|док ‘холодок лікарський’ (семантичне перенесення за схожістю листя)).

До синтагматично зумовленої внутрішньо мотивованої лексико-семантичної трансформації відносимо фітономени, утворені шляхом: а) семантичної компресії: пол’ови^еч’^|ки ← пол’о^|ва ^|вишн’а, ки^е|таǐка ← ки^е|таǐс’ка ^|вишн’а ‘вишня кущова (степова)’; б) метонімії, що охоплює власне метонімію (с’л’іпо^|та ‘блекота чорна’; ^|п^•іс’ма ‘кульбаба’) та метонімію, ускладнену деривацією, як-от: ‘місце’ → ‘рослина, яка на цьому місці росте’ (різновид: ‘об’єкт, що є типовим представником певного місця’ → ‘рослина, яка на цьому місці росте’): а) поле локативності: суфікс -ни^ек / -н’ік: пус^|тирни^ек (пус^|тирн’ік) ‘собача кропива’; суфікс -ниц’-: ко^|л’ужни^ец’а ‘латаття біле, л. сніжно-біле’; суфікс -иц’-: мок^|риц’а ‘галінсога дрібноцвіта, незбутниця’; б) поле збільшеності-експресивності: суфікс  -н’ак: пусти^ер^|н’ак ‘собача кропива’.

У випадку внутрішньо немотивованої лексико-семантичної трансформації мотивованість перебуває за межами значення, у ділянці зовнішньої, звукової форми: ^|жито ‘рожа зморшкувата, р. рожева’ (відбувається дифузія семантичних значень лексем ^|рожа ‘рожа зморшкувата, р. рожева’ (з лат. rosa), рож з прасл. *roћъ ‘жито’ та ^|жито ‘жито’; через функціонування лексеми рож із звуковою оболонкою, подібною до лексеми ^|рожа, та значенням, тотожним значенню лексеми ^|жито, лексема ^|жито ‘жито’ набуває значення ‘рожа зморшкувата,                р. рожева’).

Семантико-синтаксична трансформація (субстантивація) – це явище, близьке до метонімії та семантичної компресії, але пов’язане зі зміною синтаксичних властивостей слова:  сто^|ловиǐ ‘буряк цукровий’; ^|жабйач’е ‘жовтець’, ‘пшінка весняна, п. степова’; ^|син’і, ^|син’ен’к^•і ‘паслін синій баклажан’; жоў^|тен’к^•і ‘рудбекія роздільнолиста, р. шершава’. У цих випадках спостерігається еліптична субстантивація, бо в ролі іменника виступає прикметник, що виражає значення словосполучення, до складу якого він входив.

У межах деривації як способу номінації флорооб’єктів розглянуто: власне конверсію: абри^е|коса ← абри^е|кос ‘абрикос звичайний’, ал^|теǐ ← ал^|тейа ‘алтея коноплевидна, а. лікарська’; амб^|роз’іǐ ← амб^|роз’ійа ‘амброзія полинолиста’; афіксальну деривацію (матеріальну афіксацію та дезафіксацію): кул’^|баб^пка ‘кульбаба’; л’у^|церка ‘люцерна’; оду^|ван, году^|ван ‘кульбаба’; субститутивне словотворення (трансрадіксацію: ч’ерно^|пал ← ч’ерно^|тал ‘верба гостролиста (червона)’; сегментно-морфемну субституцію: глад’і^|олухи ← глад’і^|олуси ‘косарики черепитчасті’, ква^|сол’а ← кра^|сол’а ‘красоля велика (настурція велика)’, х^|лопц’і ← ф^|локси ‘флокс Друмонда’) тощо.

У межах композитивного творення фітономенів наявна екзоцентрична (семантична) композиція, унаслідок якої лексичне значення композитів, на відміну від ендоцентричної (синтаксичної) композиції, не дорівнює сумі значень членів базового словосполучення. На формально-словотвірному рівні екзоцентрична (семантична) композиція представлена у вигляді зрощення (заткне^и|гузно ‘грицики’); чистого основоскладання (си^е|ноц’в^•іт, си^е|ноц’в^•іти ‘іпомея пурпурова’); складно-суфіксального основоскладання (тр’охі^и|гол’ни^ек ‘нетреба колюча’); словоскладання, зокрема з атрибутивними відношеннями компонентів (^|вишн’а-ди^е|кар’ ‘дикоросла вишня антипка (магалебська), в. звичайна’) та з сурядними відношеннями компонентів (бе^ире^ис^|ток-кле^и|нок ‘в’яз гладкий,              в. голий (гірський)’); словотвірної контамінації, зокрема телескопічного словотворення (каў^|буз ‘гарбуз волоський, г. звичайний’ ← ка^|в(ун) + (гар)^|буз; постійне поплутування помідора їстівного та пасльону синього баклажана сприяло виникненню шляхом телескопічного словотворення лексеми пол’е^и|жани ‘помідор їстівний’ ← поми^е(^|дори) + (бакла)^|жани з сегментно-морфемною субституцією поми^е|жани → пол’е^и|жани, пор. (по^|ле)жати).

Основним способом фразотворення є первинна когеренція, що передбачає комбінаторну взаємозалежність компонентів словосполучення або речення. Ми виявили непредикативну та предикативну первинну когеренцію як спосіб творення фітономенів. Непредикативна первинна когеренція (словосполучення) може бути чистою та ускладненою семантичними перетвореннями. Результатом чистої когеренції є атрибутивні дво- та трикомпонентні словосполучення, кожний компонент яких функціонує у своєму прямому номінативному значенні, наприклад: ^|астра са^|дова ‘айстра багаторічна’, пол’і^|садна ^|вишн’а ‘вишня кущова (степова)’. Результатом когеренції, ускладненої семантичними перетвореннями, є словосполучення, у якому один компонент або ціле словосполучення зазнають семантичної трансформації метафоричного типу (ар^|м^•ан’с’ка с^|лива ‘абрикос звичайний’, к^|руч’е^ин’і пани^е|ч’і ‘іпомея пурпурова’), метонімічного типу (же^и|лудоч’на по^|лин’ ‘полин лікарський’, ^|мокра мо^а|рус’а ‘галінсога дрібноцвіта, незбутниця’ (трансформація, ускладнена синкопою: ма^о|рус’а ← ма^ок^|рус’а) (суміжність рослини та місця зростання) – тавтологічна назва)), метафорично-метонімічного типу (^|зайач^•иǐ холо^|док ‘холодок лікарський’ (подібність рослини до зовнішнього прояву природного явища (холоду) на вікні, бо стебла рослини розгалужені, гілочки вкриті пучками зелених голочок, схожими на листочки; та суміжність рослини та тварини з метою акцентування несправжності того, що називається головним словом)), метафорично-синекдохічного типу (куч’е^и|р’ава тра^|ва ‘горошок’ (подібність рослини до волосся людини та звуження семантичного обсягу назви групи рослин за габітусом до позначення роду)), метонімічно-синекдохічного типу (тра^|ва от ^|сорок не^и|дуг^•іў ‘звіробій звичайний, з. чотирикрилий, з. шорсткий’ (суміжність рослини та хвороби, яку вона лікує, та звуження семантичного обсягу назви групи рослин за габітусом до позначення виду)) і трансформації семантичного обсягу (^|син’а ко^|л’уч’ка ‘синяк звичайний’).

Третій розділ „Просторова поведінка назв корисних рослин в українських східнослобожанських говірках” складається з п’яти підрозділів. У першому підрозділі „Ареальне членування східнослобожанських говірок на матеріалі лексики тематичної групи „Назви корисних рослин” з’ясовано основні типи просторової поведінки фітономенів; здійснено ареальне членування досліджуваного континууму на матеріалі флоролексики; визначено диференційні та інтеграційні ознаки ареалів. На підставі проведеного лінгвогеографічного аналізу виділено шість ареалів: північно-західний – територія Троїцького району Луганської області, починаючи від розгалуження річок Красна, Гнила та Дуванка (1); західний – басейни річок Жеребець, Красна та Борова до розгалуження річки Красна (2); центральний – басейн верхньої течії річок Айдар та Біла (3) (у межах центрального ареалу окреслено два мікроареали: центрально-північний – територія на півночі центрального ареалу (4) та центрально-західний – басейн річки Біла (частина територій Старобільського та Білокуракинського районів Луганської області) (5)); східний – басейни верхніх течій річок Деркул і Комишна (6); південний – басейни нижніх течій річок Борова, Айдар, Євсюг та Деркул (7); ареал перехідних говірок від східнослобожанських до степових – басейни річок Луганчик і Лугань (8) (див. к. 1 на с. 23). Крім ареалів, на досліджуваній території виділяємо сім перехідних зон: між північно-західним і західним ареалами; між північно-західним і центральним; між західним і центральним; між західним і ареалом перехідних говірок від східнослобожанських до степових; між центральним і східним; між центральним і південним; південним і ареалом перехідних говірок від східнослобожанських до степових. Перехідна зона між західним і південним ареалами майже не простежується.

Аналіз просторової поведінки фітономенів на території східнослобожанських говірок та говірок, перехідних від східнослобожанських до степових, здійснюємо шляхом опису восьми опозицій ареалів за такими характеристиками: диференційні ознаки (ізоглоси, лексико-семантичні опозиції, словотвірні та граматичні опозити); інтеграційні ознаки (об’єднання ядер досліджуваних ареалів у суцільний ареал або в диз’юнктивний ареал); міжареальна взаємодія (експансійні процеси, загальний коефіцієнт експансії одного ареалу в інший, перехідні зони та міжареальна дифузія). У досліджуваному континуумі ми виділили 399 ізоглос, на підставі яких визначаємо 146 повних, 10 неповних та 203 часткові лексико-семантичні опозиції, 24 словотвірні та 16 граматичних опозитів.