Організація управління міліцією громадської безпеки в сучасних умовах

Краткое содержание

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Українське державотворення переживає етап радикальних змін. Україна претендує на визнання її іншими державами світу цивілізованою країною, яка йде шляхом встановлення пріоритетності прав людини і верховенства закону. Негативні явища, які виникають у процесі реформування українського суспільства, нестабільність економічного розвитку призвели до виникнення і загострення факторів та джерел соціальних конфліктів, які породжують нові кризові ситуації. Підвищену загрозу громадській безпеці за останні десятиріччя становлять соціально-економічні конфлікти, техногенні аварії, катастрофи, стихійні лиха.

Розбудова української державності проходить в нових світових геополітичних умовах, пов’язаних з реальними загрозами економічного, політичного, соціального, природного й іншого характеру, які негативно позначаються на громадській безпеці, що потребує адекватного організаційно-правового забезпечення діяльності правоохоронних органів щодо її стабілізації. Саме цим пояснюється актуальність пошуку шляхів удосконалення системи громадської (соціальної) безпеки, її сутність.

Актуальність і гострота питань громадського порядку та забезпечення громадської безпеки визначається також стрімким зростанням криміногенного потенціалу в усіх сферах громадського життя, зумовленого насамперед негативними процесами, пов’язаними з переходом до нових суспільних відносин: кризовими явищами в економіці, високим рівнем розшаруванням суспільства, зміною старих механізмів соціального управління, втратою більшістю громадян ідейно-моральних орієнтирів та іншими не менш негативними проявами перехідного періоду. Регулювання суспільно-правових відносин у сфері громадської безпеки здебільшого здійснюється на адміністративно-директивних засадах шляхом видання підзаконних нормативних актів, що не є оптимальним виявом демократичності суспільства.

У зв’язку з цим перед юридичною наукою, а саме перед адміністративним правом, стоять завдання забезпечити розвиток законодавчого врегулювання зазначеного сегменту суспільних відносин. Саме ці відносини, за умов формування науково-обґрунтованої концепції громадської безпеки, будуть поєднувати стратегію і тактику системної діяльності правоохоронних органів. Адже певне місце займає характер їх адекватного реагування на зміни в оперативній обстановці з урахуванням об’єктивних оцінок стану громадської безпеки, впливу на неї власного досвіду, а також комплексного аналізу  законодавчої практики з цих питань у розвинутих країнах світу.

Складовими елементами забезпечення громадської безпеки є організаційно-правові норми. Основоположним документом щодо формування правового регулювання виступає Конституція України. У сфері забезпечення структурно-функціональної побудови органів громадської безпеки держава повинна розпочати формування ефективної законодавчої бази, яка б відповідала сучасним умовам розвитку суспільних відносин. З метою реалізації конституційних норм з питань національної безпеки, складовою якої є громадська безпека, Верховною Радою України були прийняті Закони України від 5 березня 1998 року “Про Раду національної безпеки і оборони України” та 19 червня 2003 року “Про основи національної безпеки України”, спрямовані на концентрацію зусиль держави в цьому важливому напрямку. Однак зазначені нормативні акти лише формулюють загальну концепцію і майже не торкаються питань розв’язання проблем громадської безпеки, створення додаткових гарантій захисту життя, здоров’я, прав і свобод громадян, забезпечення надійного громадського порядку. Визначені завдання, поряд з удосконаленням організаційної та функціональної структури всіх правоохоронних органів держави, повинні насамперед стосуватися законодавчого закріплення структури і функцій підрозділів міліції громадської безпеки. Необхідно відмітити, що швидкоплинні процеси законотворення нерідко носять суб’єктивно-декларативний характер. Рішення про розробку того чи іншого нормативно-правового акта приймається державними органами, як правило, в адміністративно-командному (владному) порядку без належного вивчення загальної ситуації в суспільстві та ґрунтовних наукових досліджень зазначених проблем, громадської оцінки проектно-програмних документів щодо їх розв’язання.

У результаті зазначених підходів з’явилась і розвивається тенденція щодо хаотичного зростання кількості державних органів, у тому числі й таких, що забезпечують громадську безпеку. Водночас відсутність чіткого розмежування їх повноважень, функцій та компетенції (вони дублюють один одного) породжують безвідповідальність, непродуктивні витрати держави, корупцію і неналежне забезпечення захисту прав громадян.

Викладені аспекти визначили актуальність і своєчасність дослідження зазначеної проблеми та перспективу наукового пошуку, який обґрунтований тим що:

1) проблеми вдосконалення організаційно-правового забезпечення структурної і функціональної побудови органів громадської безпеки потребують проведення комплексних досліджень, визначення низки базових понять, пов’язаних з громадською безпекою в державі;

2) високий рівень протиріч потребує визначення й усунення факторів, що їх зумовлюють і на цій основі правового врегулювання самих суспільних відносин у зазначеній сфері без чого не можливо призупинити негативні соціальні процеси в суспільстві;

3) на сучасному етапі розвитку національної державності в нових геополітичних умовах, пов’язаних з реальними загрозами економічного, політичного, соціального, природного та іншого характеру, які впливають на громадську безпеку, відсутні адекватні правові й організаційні заходи з її ефективної стабілізації;

4) відсутність наукового аналізу процесів управління підрозділами органів внутрішніх справ, які забезпечують громадську безпеку, не дозволяє відпрацювати необхідні заходи організаційного характеру щодо вирішення цієї проблеми.

У зв’язку з цим назріла потреба дослідити проблеми громадської безпеки на основі суспільних потреб практики, що спостерігаються при управлінні міліцією громадської безпеки, а також визначити шляхи вирішення цих проблем.

Раніше проведені дослідження цієї проблеми були спрямовані здебільшого на удосконалення діяльності служб міліції громадської безпеки з боротьби з пияцтвом та алкоголізмом, забезпечення правопорядку в громадських місцях та організації дорожнього руху, здійснення дозвільної системи, забезпечення безпеки при надзвичайних ситуаціях та інше. Всі вони органічно входять до кола проблем удосконалення управління діяльністю органів внутрішніх справ. Однак всебічного комплексного аналізу й об’єктивної оцінки ефективності управління міліцією громадської безпеки не проводилося.

У той же час практика державного будівництва свідчить, що відсутність таких досліджень не тільки гальмує процес створення муніципальних сил правопорядку, але й істотно перешкоджає реалізації в повному обсязі конституційних повноважень органів місцевого самоврядування.  

Науковому осмисленню проблеми управління органами внутрішніх справ у цілому, і міліції громадської безпеки зокрема, присвячені праці таких провідних вчених України, як: В.Б. Авер’янова, О.Ф. Андрійко, О.М. Бандурки,  В.І. Варенка, І.П. Голосніченка, Є.В. Додіна, Г.Г. Забарного, В.Ф. Захарова, Д.П. Калаянова, Р.А. Калюжного, А.П. Клюшніченка, С.В. Ківалова, Ю.В. Кідрука, І.Г. Кириченка, Л.В. Коваля, М.В. Коваля, М.Й. Коржанського, В.К. Колпакова, А.Т. Комзюка, М.В. Корнієнка, Ю.Ф. Кравченка, П.П. Михай-ленка, Н.Р. Нижник, В.Д. Сущенка, О.І. Остапенка, В.І. Олефіра, В.П. Пєткова, В.М. Плішкіна, В.М. Поповича, Ю.І. Римаренко, В.О. Шамрая, В.К. Шкарупи та інших.

Вагомий внесок у розробку цієї проблеми зробили також вчені країн ближнього зарубіжжя, такі як: Д.М. Бахрах, Є.О. Безсмертний, В.З. Веселий, І.І. Веремеєнко, М.І. Єропкін, О.П. Коренєв, В.М. Манохін, А.П. Іпакян, Л.Л. Попов, Л.М. Розін, Г.А. Туманов, О.В. Серьогін, О.П. Шергін та інші.

Зв’язок роботи з науковими темами, програмами, планами.  Дисертація виконана відповідно до п.4.5 і п.5.68 затвердженої МВС України тематики пріоритетних напрямків дисертаційних досліджень на 2002 – 2005 роки. Дисертаційне дослідження спрямоване на реалізацію вимог Указів Президента України “Про заходи щодо подальшого зміцнення правопорядку, охорони прав і свобод громадян” від 18 лютого 2002 року; “Про Положення про МВС України” від 17 жовтня 2000 року та доповненнями від 24 грудня 2001 року. Цей напрямок відповідає Комплексній програмі профілактики злочинності на 2001 – 2005 роки, затвердженій Указом Президента України від 25 грудня 2000 року № 1376. Дисертаційне дослідження також спрямоване на реалізацію Закону України ”Про основи національної безпеки України” та щодо виконання Концепції адміністративної реформи в Україні, Концепції розвитку органів внутрішніх справ в ХХI столітті, Концепції створення програми МВС України “Народ і міліція – партнери”. Дисертація є також складовою частиною наукових досліджень Національної академії внутрішніх справ України (“Основні напрямки наукових досліджень НАВСУ на 2002 – 2005 рр.” державний реєстраційний номер 0103U005259).