ОРГАНІЗАЦІЯ УПРАВЛІННЯ СОЦІОЕКОСИСТЕМАМИ В УМОВАХ РИНКОВОЇ ТРАНСФОРМАЦІЇ ЕКОНОМІКИ УКРАЇНИ

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертаційної роботи, сформульовано мету і завдання, конкретизовано об’єкт і предмет дослідження, визначено наукову новизну одержаних результатів, їх теоретико-практичне значення, а також дані про апробацію і публікації отриманих результатів.

У першому розділі “Теоретико-методологічні основи дослідження соціоекосистем у трансформаційних економіках” проаналізовано й уточнено зміст понять “соціоекосистема”, “локальна соціоекосистема”, “соціоекологічна свідомість”, “соціоекологічна культура”, “організація соціоекосистем”, “управління соціоекосистемою”, “організація управління соціоекосистемою”, розглянуто і доповнено структуру соціоекосистеми, висвітлено еволюцію поглядів представників основних економічних шкіл на соціоекологічні процеси, у тім числі української школи фізичної економії та проаналізовано організаційну побудову управління соціоекосистемами.

Дисертант акцентує, що нова організація всієї системи природокористування повинна ґрунтуватися на необхідності досягнення компромісу між соціальними та економічними потребами суспільства і можливостями біосфери задовольняти їх без суттєвого порушення глобального кругообігу речовин та обмінно-енергетичних процесів, тобто без загрози для свого нормального функціонування. Отже, біосфера в умовах, коли головну роль у ній починає відігравати людина, точніше її господарська діяльність, перетворюється у соціоекосистему як у локальних межах, так і в глобальному вимірі.

Досліджуючи цю проблематику, дисертант дійшов висновку, що соціоекосистема – це динамічна система взаємодії суспільства, господарста та природи на матеріальному, інформаційному й енергетичному рівнях, рівновага у якій повинна забезпечуватися цілеспрямованим організованим управлінням для досягнення її гармонійного розвитку.

Соціоекосистеми характеризуються низкою особливостей: вони є системами ієрархічними, моноцентричними, саморегульованими, територіальними, складними, динамічними. Соціоекосистеми – надзвичайно складні системи, кожна з них складається з двох основних підсистем: природної та соціально-економічної, які містять підсистеми нижчого рівня: природна – з абіотичної та біотичної, а соціально-економічна – підсистеми населення та господарства (рис. 1).

У дисертаційній роботі проаналізовано низку альтернативних теорій, які пояснюють сутність функціонування соціоекосистем, особливо на урбанізованих територіях і зроблено висновок, що найбільшу увагу цим питанням приділяли представники школи фізичної економії (С. Подолинський В. Вернадський, М. Руденко) та дослідники еколого-соціальних проблем (Т. Парсонс, Р. Парк, Е. Бьорджес, Р. Макензі, Л. Вірт). Вони вважають, що гармонізація взаємовідносин суспільства і природи зможе відбутися внаслідок такої зміни людської діяльності, передусім управлінської, коли людство, спираючись на пізнані закономірності, візьме  на себе функції системного управління соціально-екологічними і природовідновлювальними процесами, щоб досягти соціально-екологічної рівноваги. Реально гармонізація як ідеал взаємовідносин та співіснування суспільства і природи може настати тоді, коли люди управлятимуть не природою, а насамперед собою, своєю соціоекологічною свідомістю й соціоекологічною культурою.