ОРГАНІЗАЦІЙНО-ЕКОНОМІЧНИЙ МЕХАНІЗМ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ДОВГОСТРОКОВОЇ ЕКОНОМІЧНОЇ СТІЙКОСТІ ПРОМИСЛОВИХ ПІДПРИЄМСТВ

Краткое содержание

Актуальність теми. Трансформаційні процеси в економіці України, прискорення змін і нестабільність економічного середовища, зростання рівня конкуренції, інтеграція у світове господарство та вступ до СОТ вимагають кардинальних перетворень в управлінні промисловими підприємствами. За десять останніх років рентабельність промислової продукції в Україні знизилась у три рази, а близько 40% підприємств не змогли вчасно адаптуватися до ринкових умов господарювання. При цьому поточна ефективність функціонування діяльності підприємств не гарантує їх економічної стійкості у довгостроковому періоді. Вирішення даної проблеми – це, насамперед, обґрунтування шляхів підвищення економічної стійкості суб’єктів господарювання  у довгостроковому періоді, пов’язаних із глибокою зміною організаційно-економічного механізму управління.

Динамічне довгострокове забезпечення економічної стійкості промислових підприємств у цілому можливе лише за рахунок цілеспрямованих, усвідомлених дій, що мають носити довгостроковий стратегічний і програмний характер. У зв’язку із цим забезпечення поступального розвитку та перехід до етапу практичної реалізації довгострокового стійкого функціонування промислового виробництва є для національної економіки стратегічною метою.

Пошуком цих шляхів займалися вітчизняні та зарубіжні науковці та практики, зокрема: О.І. Амоша, С.С. Аптекар, В.П. Астахов, Я.Г. Берсуцький, І.П. Булєєв, В.А. Василенко, О.О. Веклич, В.М. Геєць, В.Г. Герасимчук, Б.М. Данилишин, Ф.І. Євдокимов, А.В. Кірієнко, Г.В. Клейнер, Г.В. Козаченко, Б.П. Кучин, В.І. Ландик, М.М. Лепа, Л.О. Лігоненко, В.П. Мартиненко, І.М. Міщенко, Н.О. Москаленко, А.А. Садєков, М.Г. Чумаченко.

Ученими достатньо глибоко опрацьовано ряд важливих питань впливу зовнішніх факторів на економічну стійкість підприємств, але дослідження впливу внутрішніх факторів у ринкових умовах практично відсутні. Це стосується в першу чергу таких факторів, як оптимальне використання фонду календарного та робочого часу, рівня продуктивності живої, упредметненої та сукупної праці, рівня ритмічності виробництва, інноваційного забезпечення економічної стійкості.  Ці проблеми досліджуються в дисертації з позиції використання внутрішніх джерел, а організаційно-економічний механізм управління економічною стійкістю розглядається як складова частина системи менеджменту.

Це обумовило необхідність наукових досліджень даної спрямованості та визначило тему дисертації, її мету та завдання.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертацію виконано у Житомирському державному технологічному університеті Міністерства освіти і науки України відповідно до плану науково-дослідних робіт за темами: “Організаційно-економічний механізм підвищення ефективності виробництва”, номер державної реєстрації 0102U001029 (1999-2003 рр.), у рамках якої автором розроблено механізм формування продуктивності праці, методичні положення управління резервами зростання продуктивності живої, упредметненої та сукупної праці, методику оцінки економічної стійкості підприємств; “Організаційно-економічний механізм підвищення ефективності машинобудівного виробництва”, номер державної реєстрації 0104U003516 (2004-2007 рр.), у якій автором розроблено науково-методичні засади діагностики фінансової стійкості підприємств, формування товарної стратегії машинобудівного підприємства, методичні основи діагностики резервів виробництва.

Мета та завдання дослідження. Метою роботи є наукове обґрунтування теоретичних основ економічної стійкості промислових підприємств, розробка організаційно-економічного механізму управління довгостроковою економічною стійкістю і науково-практичних рекомендацій щодо формування та реалізації такого механізму.

Для реалізації мети дослідження було поставлено і вирішено комплекс теоретичних, методичних і практичних завдань:

запропоновано концептуальну модель системи управління довгостроковою економічною стійкістю підприємств, визначено функції та структурні елементи процесу управління стійкістю;

проаналізовано тенденції сучасного розвитку промисловості України та підприємств Житомирської області, виявлено проблеми функціонування вітчизняних підприємств у сучасних умовах, що визначило передумови необхідності й доцільності розробки організаційно-економічного механізму управління довгостроковою економічною стійкістю підприємств;

запропоновано показники та критерії оцінки рівня економічної стійкості підприємств і розроблено методики їх розрахунку та діагностики внутрішніх факторів, що впливають на економічну стійкість;

розроблено організаційно-економічний механізм управління довгостроковою економічною стійкістю промислових підприємств, основними елементами якого є: стратегічне забезпечення економічної стійкості, функціональний механізм, тимчасові організаційні структури, регламентні системи;

розроблено бальну систему оцінки інновацій за ступенем новизни і складності вирішуваної задачі, систему показників визначення інноваційної активності підприємств, регламентну систему управління інноваційним процесом на підприємстві;

визначено основні напрями підвищення економічної стійкості підприємств, найбільш суттєвими з яких є інноваційно-інвестиційна модель розвитку виробництва, раціональне використання фонду календарного і робочого часу, підвищення продуктивності живої, упредметненої та сукупної праці, підвищення рівня ритмічності виробництва.

Об’єкт дослідження – процеси управління промисловими підприємствами в ринковому середовищі та складові механізму економічної стійкості.

Предметом дослідження є теоретичні та методичні питання формування організаційно-економічного механізму забезпечення довгострокової економічної стійкості промислових підприємств.

Методи дослідження. Теоретико-методологічною основою дисертаційної роботи є класичні наукові положення зарубіжної та вітчизняної економічної думки у сфері теорії та практики виробничого менеджменту. Інформаційною базою дослідження є закони України, методичні матеріали Міністерства фінансів України, Міністерства економіки України, Фонду державного майна України, Агентства запобігання банкрутству, офіційні матеріали Державного комітету статистики України, матеріали конференцій, публікації у друкованих та електронних економічних виданнях, дані фінансової звітності 40 промислових підприємств.

Для досягнення намічених наукових результатів у роботі використовувалися такі методи дослідження: системно-структурного аналізу – для побудови логіки та структури роботи; деталізації та синтезу – для визначення предмета і взаємозв’язку його складових частин; економіко-статистичний – при дослідженні й узагальненні тенденцій і закономірностей розвитку промислових підприємств; економічної діагностики – для оцінки параметрів економічної стійкості підприємств, сили впливу організаційно-економічних факторів, виявлення реальних і потенційних резервів щодо забезпечення економічної стійкості; сітьового планування і управління – для створення регламентних систем управління інноваційним процесом, продуктивністю праці, ритмічністю роботи підприємств, економічною стійкістю.

Наукова новизна одержаних результатів. Результати виконаного дослідження у своїй сукупності сприяють поглибленню теоретико-методич­них основ та обґрунтуванню науково-методичних рекомендацій щодо формування механізму забезпечення довгострокової економічної стійкості промислових підприємств у системі виробничого менеджменту в умовах переходу до інноваційної моделі розвитку.

Основні результати, що визначають наукову новизну виконаного дослідження, полягають у такому:

уперше:

запропоновано новий науковий підхід до створення організаційно-економічного механізму забезпечення довгострокової економічної стійкості суб’єктів господарювання як багатофункціональної та багатокомпонентної системи, яка структурована за такими блоками: управління фондом календарного і робочого часу; управління інноваційним процесом; управління продуктивністю праці; управління ритмічністю виробництва. Доведено, що впровадження такого механізму забезпечує інтеграцію внутрішніх джерел підприємства у вирішенні задач економічної стійкості та конкурентоспроможності на основі інноваційного розвитку виробництва;

запропоновано і реалізовано методики визначення показників і критеріїв економічної стійкості підприємств, оцінки рівня використання фонду календарного і робочого часу, противитратного механізму формування продуктивності живої, упредметненої та сукупної праці, поточної діагностики економічної стійкості й ефективності роботи підприємств, рекомендації щодо виявлення реальних і потенційних резервів підвищення рівня економічної стійкості на основі регламентних систем управління;

удосконалено:

поняття «організаційно-економічний механізм забезпечення економічної стійкості підприємств» як комплексно-цільової системи, що складається із сукупності взаємопов’язаних елементів управлінського впливу на економічну стійкість функціонування підприємств на етапах життєвого циклу. Доведено, що його застосування в системі виробничого менеджменту створює необхідну теоретико-методичну базу формування дієвого механізму забезпечення довгострокової економічної стійкості промислових підприємств;

заходи із забезпечення довгострокової економічної стійкості машинобудівних підприємств у контексті стратегії органічного сполучення інноваційної моделі розвитку із внутрішніми джерелами. Доведено, що такий підхід збагачує економічну науку та є основою створення ефективного організаційно-економічного механізму забезпечення економічної стійкості підприємств;

дістали подальшого розвитку:

класифікація основних внутрішніх джерел забезпечення довгострокової економічної стійкості підприємств, в основу якої покладено диференціацію сукупності внутрішніх чинників з урахуванням їх впливу на економічну стійкість у процесі реалізації задач інноваційного розвитку машинобудівного виробництва для виявлення і реалізації реальних та потенційних резервів підвищення економічної стійкості;

методичні підходи до визначення складу і змісту основних елементів, які формують структуру організаційно-економічного механізму управління довгостроковою економічною стійкістю функціонування промислових підприємств. На відміну від існуючого складу елементів системи управління підприємством запропоновано тимчасові організаційні структури управління і регламентні системи, що відповідають концептуальній моделі управління економічною стійкістю підприємств.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що основні положення дисертаційної роботи доведено до рівня конкретних методичних рекомендацій та практичних рішень, використання яких забезпечує впровадження у виробничий менеджмент організаційно-економічного механізму управління довгостроковою економічною стійкістю промислових підприємств.

Результати виконаного дослідження у повному обсязі впроваджено в систему внутрішньофірмового управління ВАТ «Коростенський завод хімічного машинобудування» (акт упровадження № 30/978 від 16.03.2007 р; довідка № 30/979 від 16.03.2007 р; акт упровадження від 18.03.2007 р.). Основні результати дисертації знайшли використання у практичній роботі головного управління промисловості та розвитку інфраструктури Житомирської обласної адміністрації при розробці практичних заходів із підвищення економічної стійкості промислових підприємств, використання безінвестиційних резервів підвищення економічної ефективності виробництва, при формуванні стратегічного плану розвитку промисловості Житомирської області (акт упровадження № 619/01 від 27.04.2007 р.); ВАТ „Житомиробленерго” при побудові організаційно-економічного механізму управління довгостроковою економічною стійкістю підприємств (акт упровадження № 19/2047 від 28.04.2007 р.); ВАТ “Бердичівський машинобудівний завод “Прогрес” (довідка від 11.01.2008 р.).

Теоретичні та науково-практичні результати дисертаційної роботи використовуються у навчальному процесі Житомирського державного технологічного університету при викладанні дисциплін: “Економіка підприємства”, “Стратегічне управління”, “Економічна діагностика” (акт упровадження
№ 44-45/1125 від 29.06.2007 р.).

Особистий внесок здобувача. Усі результати наукових досліджень одержано автором особисто. Авторові належить наукова ідея роботи, мета і завдання дослідження, теоретичні,  методичні та практичні розробки.

Апробація результатів дослідження. Основні теоретичні та практичні результати обговорювались і були схвалені на 13 конференціях, у тому числі: V Міжнародній науково-практичній конференції “Управління організацією: діагностика, стратегія, ефективність” (м. Трускавець, 1999 р.), Міжнародній науково-практичній конференції “Проблеми забезпечення економічної безпеки” (м. Донецьк, 2001 р.), VІ Міжнародній науково-практичній конференції “Маркетинг: теорія і практика” (м. Київ, 2002 р.), VI Міжнародній науковій конференції “Економіка і маркетинг в ХХІ столітті” (м. Донецьк, 2003 р.), V Міжнародній, міждисциплінарній науково-практичній конференції “Сучасні проблеми гуманізації та гармонізації управління” (м. Житомир, 2004 р.); Всеукраїнській науково-практичній конференції “Фінансово-економічні проблеми розвитку підприємств в Україні” (м. Житомир, 2005 р.); ІІ Всеукраїнській науково-практичній конференції “Соціально-економічні проблеми реформування українського суспільства” (м. Житомир, 2006 р.).

Публікації. Основні положення дисертаційної роботи відображено у  наукових публікаціях (у тому числі 14 статей – у наукових журналах і збірниках наукових праць, із них 12 – у наукових фахових виданнях і 13 матеріалів конференцій). Загальний обсяг публікацій складає 16,5 д.а.

Структура і обсяг дисертації. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів і висновків. Загальний обсяг дисертації складає 282 сторінки. Вона містить 34 таблиці, 41 рисунок, 7 додатків на 55 сторінках, список використаних джерел із 207 найменувань.