Бесплатное скачивание авторефератов |
СКИДКА НА ДОСТАВКУ РАБОТ! |
Увеличение числа диссертаций в базе |
Снижение цен на доставку работ 2002-2008 годов |
Доставка любых диссертаций из России и Украины |
Каталог авторефератов / ГОСУДАРСТВЕННОЕ УПРАВЛЕНИЕ / Теория и история государственного управления
Название: | |
Альтернативное Название: | ОСОБЕННОСТИ ГОСУДАРСТВЕННОГО УПРАВЛЕНИЯ В СФЕРЕ ДУХОВНО-ЦЕННОСТНОГО РАЗВИТИЯ УКРАИНСКОГО ОБЩЕСТВА |
Тип: | Автореферат |
Краткое содержание: | У вступі розкривається сутність досліджуваної проблеми, обґрунтовано вибір теми та її актуальність, сформульовано мету й завдання дослідження, описано методи, використані під час розробки наукової проблематики, висвітлено новизну, теоретичне й практичне значення одержаних результатів, наведено дані щодо їх апробації. У першому розділі – “Теоретико-методологічні засади аналізу державного управління у сфері духовно-ціннісного розвитку українського суспільства” − здійснено аналіз аксіологічних теорій зарубіжних і вітчизняних вчених, а також наукових підходів до визначення поняття духовних цінностей, показано особливості становлення української духовно-ціннісної системи, розглянуто методологічні підходи до класифікації національних духовних цінностей, шляхи їх формування та розвитку, зроблено огляд наукової літератури з проблем державно-управлінського впливу на ціннісні процеси суспільства та окреслено напрями й методику дослідження особливостей державно-управлінського впливу у сфері духовно-ціннісного розвитку суспільства. Цінність як наукова категорія є багатофункціональною, по-різному визначається у галузях науки, де вона широко використовується. На сучасному етапі розвитку аксіології поняття “цінність” не має єдиної дефініції і трактується у досить широкому діапазоні: від явищ трансцендентального характеру (абсолюти, які існують поза межами людської діяльності) до вартості матеріальних предметів. Проблемі пошуку соціальної сутності цінностей приділяли увагу філософи, соціологи, економісти, педагоги, психологи. Цінність як наукова категорія була об’єктом дослідження античних мислителів, серед яких – Сократ, Платон, Аристотель. Важливу роль у становленні й розвитку аксіологічної теорії відіграли наукові розробки Ф.Адлера, М.Бердяєва, М.Вебера, В.Віндельбанда, М.Гартмана, Ґ.В.Ф.Геґеля, Е.Дюркгейма, Дж.Дьюї, Ф.Знанецького, І.Канта, Г.Когена, М.Лоського, Г.Лотце, А.Маслоу, Г.Мюстенберга, Ф.Ніцше, Т.Парсонса, Г.Рікерта, Ж-П.Сартра, П.Сорокіна, У.Томаса, А.Тоффлера, З.Фрейда, Ф.Фукуями, М.Шелера, П.Юркевича та інших учених. Серед науковців радянської доби сутність та проблеми походження цінностей, їх класифікацію та систематизацію, зв’язок із цінностями культури досліджували С.Аваліані, С.Анісімов, В.Блюмкін, В.Василенко, О.Дробницький, А.Здравомислов, М.Каган, Х.Казанов, В.Тугаринов, Н.Чавчавадзе та інші. Вагомий внесок у вивчення ціннісної проблематики зробили також сучасні українські та російські вчені: П.Алексєєв, В.Андрущенко, В.Бакіров, Н.Бондаренко, І.Бичко, І.Бойченко, О.Борусевич, О.Висоцька, Г.Горак, В.Долженко, В.Заболотна, І.Карпенко, І.Коваленко, О.Корнієнко, Ф.Лазарєв, І.Лебідь, Л.Морозова, С.Мукомел, І.Надольний, Д.Попова, С.П’янзін, О.Панін, Л.Панченко, В.Розумний, А.Ручка, В.Табачковський, М.Трифонова, В.Шинкарук, Н.Юхименко, А.Яковенко, А.Ярошенко та ін. Широкий спектр трактувань поняття “цінність” дав дисертанту підстави для власного узагальненого його визначення, яке базується на потребовому підході. “Цінності” у дисертації визначені як будь-які предмети чи явища, що усвідомлюються суб’єктами як необхідні, значимі для їх життєдіяльності та самореалізації. Різноманітність і багатофункціональність цінностей створюють передумови для їх систематизації. Цінності переважно поділяють на матеріальні або ті, що задовольняють матеріальні потреби, і духовні (вищі), які визначають духовний розвиток індивіда, групи чи соціуму. У сучасній науці не існує єдиного підходу до визначення поняття “духовна цінність”. Для дисертаційної роботи важливе значення мали розробки вітчизняних і зарубіжних учених, присвячені сутності духовних цінностей, зокрема: С.Анісімова, В.Бакірова, С.Возняка, М.Головатого, С.Гончаренка, О.Дробницького, З.Залевської, А.Здравомислова, А.Косичева, Г.Платонова, Е.Помиткіна Ю.Сурміна, В.Тугаринова А.Яковенка та ін. Проблемі систематизації українських національних духовних цінностей присвячені наукові доробки М.Боришевського, І.Ващенко, О.Вишневського, С.Возняка, М.Желудченко, В.Кононенка, І.Кононенка, В.Луця, В.Москальця, Н.Петруновської, Г.Ситника, П.Ситника. Спираючись на аналіз наукових праць, що стосуються визначення сутності духовних цінностей, особливо на роботи О. Дробницького, у дослідженні духовні цінності дисертант розглядає як феномени суспільної свідомості, які виступають у формі провідних, значущих соціокультурних орієнтирів: ідеалів, норм, символів, образів, почуттів тощо, що зумовлюють духовний розвиток індивіда чи суспільства в цілому. Духовні цінності можуть бути зафіксовані у продуктах духовної діяльності: творах мистецтва, різноманітних наукових теоріях, системах моральних норм чи настанов тощо. Система духовних цінностей має двоєдину основу: індивідуальну та суспільну. Панівна система духовних цінностей визначає інтереси та потреби індивідів у суспільстві. У розділі показано, що традиційна система духовних цінностей українського народу формувалася протягом всього його історичного розвитку. Її основу становлять як язичницькі, так і християнські традиції. Визначальний вплив на становлення української традиційної ціннісної системи мала також тривала боротьба за незалежність. Значних втрат українська система духовних цінностей зазнала в тоталітарну епоху. Радянська влада намагалася перетворити всі народи колишнього СРСР в єдине моноціннісне суспільство, функціонування якого визначалося б лише однією формою суспільної свідомості – марксистсько-ленінською ідеологією. Християнські цінності, які становили глибинну основу української традиційної духовно-ціннісної системи, викорінювалися різноманітними методами. Натомість вищим духовним ідеалом людини було проголошено революційну діяльність в інтересах партії, але не в інтересах розвитку особистості. Вищою духовністю вважалися віра і відданість ідеям та настановам КПРС. Така особистість була здатна на будь-які вчинки в інтересах комуністичної партії. Звісно, ця політика мала негативні наслідки для українського соціуму і практично призвела до ціннісного розколу, який ми переживаємо сьогодні. Для ціннісної консолідації української нації необхідним є вдосконалення політики державного управління в сфері духовно-ціннісного розвитку суспільства. У процесі здійснення державно-управлінського впливу на духовні ціннісні процеси запропоновано систематизувати духовні цінності за такими групами: абсолютні, вічні цінності; основні національні цінності; основні громадянські цінності; цінності сімейного життя; цінності особистого життя; валеоекологічні цінності. Такий підхід, який спирається на наукові розробки у галузі систематизації духовних цінностей, дає змогу більш чітко будувати ієрархію пріоритетний цілей державного управління у цій сфері. Формування й розвиток духовних цінностей є об’єктом дослідження кількох галузей науки, зокрема соціології, філософії, педагогіки, психології. На основі аналізу праць В.Афанасьєва, Р.Довбуш, З.Залевської, А. Здравомислова, Д.Кікнадзе, І.Надольного, А.Ручки, П.Симонова, В.Хмелька та інших робиться висновок, що згаданий процес має індивідуально-суспільний характер. На індивідуальному рівні він є сталим і проходить етапи визначення потреби, появи інтересу й здійснення мотивації. На суспільному рівні цей процес визначається, насамперед, історичним розвитком соціуму і проходить етапи від виникнення та відбору кращих зразків людської поведінки до закріплення їх у традиціях, ритуалах, звичаях, світоглядних уявленнях та збереження і ретрансляції через соціальні інститути. Процес формування й розвитку духовних цінностей суспільства розглядається як поєднання індивідуального та суспільного, що створює передумови для комплексного підходу до об’єктивного наукового дослідження проблем здійснення державного управлінського впливу у цій сфері. Цей процес є саморегульованим, визначається взаємовідносинами та суперечностями між індивідами чи соціальними об’єднаннями, що становлять структуру суспільства. Саморегуляція у цій сфері відбувається в органічному поєднанні із свідомим, цілеспрямованим управлінням з метою відтворення, збагачення та розвитку духовно-ціннісної системи соціуму. В умовах суперечливого розвитку сучасного українського суспільства саме свідоме та цілеспрямоване регулювання ціннісних процесів з урахуванням об’єктивних законів суспільного розвитку набуває найбільшого значення. Аналіз наукової літератури показав, що в управлінській науковій думці відсутнє комплексне дослідження проблем державного управління процесом формування та розвитку духовних цінностей українського суспільства. Вчені переважно обмежуються розкриттям лише окремих аспектів цієї проблематики. Тому в розділі запропоновано такі етапи подальшого дослідження даної проблеми: - аналіз об’єктивних чинників упровадження нової моделі державно-управлінського впливу на духовно-ціннісні процеси українського соціуму, зокрема кризових явищ гуманітарної сфери в контексті духовно-ціннісного становлення нації та з’ясування особливостей державної політики щодо розвитку духовності українського суспільства, викладених у законодавчих актах, програмних документах, статистичних звітах періоду незалежності України; - розробка моделі державного управління формуванням та розвитком духовних цінностей українського суспільства, яка передбачає обґрунтування концептуальних засад державного управління у цій сфері, визначення основних суб’єктів державної політики й напрямів їх діяльності, окреслення структури їх взаємодії в умовах сучасного державотворення, обґрунтування основних пріоритетів державної політики щодо формування та розвитку духовно-ціннісної системи українського соціуму. У висновках до першого розділу зазначено, що поняття “цінність” має, насамперед, суспільне походження. Процеси виникнення, споживання, перетворення цінностей у ході соціального розвитку можуть зазнавати регулюючого впливу, який виникає внаслідок самоуправління соціуму. Такий вплив можуть справляти як окремі представники суспільства, так і різноманітні суспільні інститути, найважливішим та найорганізованішим серед яких є держава та її владні структури. У другому розділі – “Об’єктивні чинники формування та впровадження нової моделі державно-управлінського впливу на духовно-ціннісні процеси українського соціуму” – здійснено аналіз кризових явищ і суперечностей гуманітарної сфери українського суспільства в контексті духовно-ціннісного становлення, а також особливостей сучасної державної політики щодо формування та розвитку духовних цінностей. Крах радянської ідеологічної системи призвів до виникнення “ціннісного вакууму”, спричиненого втратою державою патерналістської ролі у формуванні й розвитку системи духовних цінностей. Пошук нової світоглядної основи, яка б базувалася на глибинних національних ціннісних зразках, був малоефективним, оскільки здійснювався шляхом механічного відтворення історичного минулого без диференційованого підходу до відбору кращих ціннісних світоглядних зразків. Підхід до вирішення проблем духовної складової розвитку суспільства органами державної влади “за залишковим принципом” спричинив поширення у суспільній свідомості орієнтацій на матеріальні цінності та ерзаци духовної культури. За радянський період історії України порушився механізм ретрансляції соціального досвіду, що призвело до втрати молодим поколінням історичної пам’яті. У суспільстві поглибився ціннісний розкол, основними причинами якого є наслідки тоталітарного минулого та політичні чинники сучасного державотворення. У дисертації визначено, що особливостями цього розколу є те, що відбувся він як за регіональною, так і за віковою ознакою (між старшим та молодим поколіннями). Визначено, що історичними причинами виникнення і тривалості регіонального культурно-ціннісного розколу українського суспільства є: - належність різних регіонів сучасної України Австро-Угорській та Російській імперіям, що спричинило виникнення своєрідної геополітичної межі між західнохристиянською та православною культурно-ціннісною традиціями; - б) Голодомор 30-х рр. ХХ ст., організований радянською владою і спрямований на винищення українського селянства, що було носієм глибинної національної духовної культури; - в) різноманітні воєнні, національні протистояння, які відбувалися з початку 30-х рр. ХХ ст. на території нашої країни, що спричинили загострення міжетнічних, міжрегіональних, міжконфесійних та соціальних суперечностей. У віковому розрізі розкол спостерігається між поколіннями, вихованими на радянських ціннісних зразках, яким притаманні патерналістські настрої, та молодим поколінням, схильним до західних ліберальних цінностей. Аналіз наукових праць, статистичних даних та результатів опитувань показав, що гуманітарна сфера України за роки незалежності зазнала певних втрат, що, в свою чергу, позначилося на духовному житті населення країни. Ці проблеми залишаються невирішеними до сьогодні. У розділі визначено, що причинами духовно-ціннісної кризи у гуманітарній сфері на сучасному етапі державотворення є: суперечності у розвитку системи освіти, зумовлені, насамперед, недостатнім фінансуванням галузі; наявність кризових явищ у становленні української науки, наслідком яких стала поступова духовно-інтелектуальна деградація соціуму; низька ефективність діяльності органів державної влади в процесі реалізації державної культурної політики, що призводить до поширення масової культури; відсутність чіткої та узгодженої інформаційної політики держави, що спричиняє засилля в українському медіа-просторі іноземної інформаційної продукції, здебільшого низькопробного у духовному плані змісту; складна мовна ситуація в державі, спровокована політикою русифікації в тоталітарний період; розкол православних церков України. Зі зміною керівництва держави наприкінці 2004 р. розвиток системи духовних цінностей був визнаний загальнодержавним пріоритетом. На сьогодні органами державного управління розробляються першочергові заходи щодо збагачення культури та духовності українського суспільства, але, на превеликий жаль, більшість з них до цього часу залишаються нереалізованими. Аналіз нормативно-правової бази у цій сфері показав, що одним із основних здобутків за часи новітнього державотворення в Україні стала наявність ціннісного аспекту у найважливіших законодавчих актах, які регулюють діяльність органів державної влади у гуманітарній сфері соціуму. Натомість у багатьох документах декларується орієнтація на загальнолюдські (загальноєвропейські) цінності, що не створює достатніх передумов для консолідації нації на основі національної системи духовних цінностей. Невирішеними до цього часу залишаються питання осучаснення нормативно-правової бази у сфері культури, реформування наукової сфери, затвердження концепції державної інформаційної та мовної політики. Низькоефективною є політика держави у сфері кіновиробництва та книгодрукування. Незважаючи на акцентування уваги в нормативно-правових документах на важливості основних складових гуманітарної сфери для поступу нації, державне фінансування освіти, культури, науки все ще відбувається за “залишковим принципом”, що, в свою чергу, породжує суперечності між проголошеним курсом та його реалізацією. Відсутність системності державної політики у гуманітарній сфері лише поглиблює кризові явища у духовно-ціннісному розвитку українського суспільства. У висновках до другого розділу зазначено, що для вирішення проблем у духовно-ціннісній сфері соціуму необхідні розробка, прийняття і впровадження науково обґрунтованої стратегічної програми духовно-культурного розвитку, метою якої має стати забезпечення системності, комплексності та узгодженості дій органів виконавчої влади щодо реалізації державної політики формування й розвитку духовних цінностей української нації. У третьому розділі – “Державне управління у сфері духовно-ціннісного розвитку українського суспільства” – сформульовано концептуальні засади державно-управлінського впливу на суспільні духовно-ціннісні процеси, визначено основні суб’єкти державної політики у цій сфері й окреслено структуру їх взаємодії під час справляння державно-управлінського впливу на духовні процеси суспільства; запропоновано та теоретично обґрунтовано комплекс пріоритетних цілей для органів державного управління щодо вирішення суперечностей і усунення кризових явищ, пов’язаних з духовно-ціннісним розвитком нації, підвищення ефективності управлінського впливу на духовне життя суспільства. Трансформаційні процеси, які спостерігаються в українському суспільстві в останні роки, передбачають пошук нових підходів до вибору засобів та методів державного управління духовним розвитком нації. Складність цього виду державно-управлінського впливу полягає, насамперед, у тому, що у духовних цінностях нації закладений весь історичний досвід українського народу, традиції та світоглядні уявлення, особливості соціальних відносин. Тому запорукою ефективного державного управління процесами, які відбуваються в духовному житті соціуму, є, передусім, науковий підхід до визначення взаємозв’язку та взаємовпливу держави та історично сформованих духовно-ціннісних орієнтацій її громадян. Дослідження наукової літератури із проблем державного управління та розвитку духовного життя соціуму дало можливість побудувати теоретичну модель державного управління у сфері духовно-ціннісного розвитку українського суспільства. У дисертації встановлено, що основною засадою державного управління у цій царині є визнання державою пріоритетності розвитку духовної сфери соціуму, оскільки випереджальний поступ цієї складової створює об’єктивні передумови для подальшого розвитку усіх галузей суспільного виробництва. У цьому виді управління основними є загальні принципи державного управління та специфічні принципи розвитку духовної сфери суспільства. Визначено, що головним завданням держави в цій царині є створення та забезпечення оптимальних умов для повної духовно-ціннісної самореалізації особистості та громадянина як ключової складової процесів формування та розвитку духовних цінностей всього соціуму. Принциповим для цього виду управління є врахування співвідношення національної специфіки системи духовних цінностей суспільства і загальних закономірностей духовного поступу, поєднання національних та загальноцивілізаційних шляхів їх розвитку. Державно-управлінський вплив у цій сфері має бути спрямований не на уніфікацію ціннісної системи суспільства, а на забезпечення гармонійної взаємодії всіх інститутів влади, громадських організацій та наукових інституцій з метою формування консолідованого духовного простору нації. Державне управління у сфері духовно-ціннісного розвитку є складовою державної гуманітарної політики, суб’єктами якої є людина, держава, суспільство в цілому, політичні партії, соціальні групи, громадські організації наукові інституції тощо. Збільшення кількості суб’єктів гуманітарної політики, різноманітність способів, форм їх діяльності з упорядкування процесів, що відбуваються у гуманітарній сфері, є важливим чинником духовного збагачення суспільства, який сприяє загальному розвитку. Виходячи із специфіки теми роботи визначено, що суб’єктами досліджуваного виду управління є органи державної влади, насамперед законодавчої та виконавчої, які через систему державного представництва та з урахуванням специфіки керованих об’єктів справляють організаційно-регулюючий вплив на духовне життя суспільства та створюють необхідні організаційно-правові умови для формування та розвитку системи його духовних цінностей. Основне завдання суб’єктів державного управління у цій сфері полягає у виробленні політики, яка визначає пріоритетні напрями державного впливу на розвиток духовності на найближчий час і на перспективу. Запорукою ефективної діяльності цієї управлінської системи є відхід від адміністративних методів управління та всебічна співпраця з громадськістю й науковими закладами. Роль органів державної влади у цій системі полягає, насамперед, у подоланні негативних тенденцій духовно-ціннісного розвитку нації; правовій, матеріальній та фінансовій підтримці соціальних інститутів, які справляють визначальний вплив на духовне життя населення; координації, узгодженні й забезпеченні конструктивної взаємодії суб’єктів управління духовно-ціннісними процесами суспільства. У реалізації державної політики щодо формування та розвитку духовних цінностей суспільства органи державного управління використовують різні засоби, методи та підходи. Виходячи з цього було виділено кілька моделей управлінського впливу держави на духовні процеси суспільства: агресивну, ліберальну, конструктивну. Для першої моделі впливу характерні тотальний вплив держави на суспільну свідомість через освітні, культурні та інформаційні інститути. Вона характерна для командно-адміністративної системи. Ліберальна модель управлінського впливу держави характеризується невтручанням у процеси духовного життя суспільства. Вплив держави зводиться лише до формальних визначень напрямів та пріоритетів діяльності освітніх, культурних інститутів та засобів масової інформації. Така модель управління в основному характерна для сучасної України і є однією з причин тривалості духовної кризи. Конструктивна модель здійснення управлінського впливу держави на духовні процеси полягає не в безпосередній участі у процесі вироблення духовних цінностей та впровадженні їх у суспільну свідомість чи навпаки, – у невтручанні у процеси духовного виробництва та споживання, а у створенні сприятливих суспільних умов для інтелектуального, творчого та індивідуального розвитку особистості, що є основою для вироблення та сприйняття суспільством єдиної духовно-ціннісної системи. У розділі виокремлено основні суб’єкти державного управління у сучасній системі органів влади України. Аналіз існуючої системи взаємодії цих державних інституцій при здійсненні політики щодо формування та розвитку духовних цінностей українського суспільства показав, що вона не може забезпечити чітку скоординовану співпрацю усіх її складових.
Запропоновано модернізовану структуру взаємодії органів державної влади в процесі здійснення управлінського впливу на духовно-ціннісне поле суспільства (див. рисунок). |