У вступі викладено актуальність теми дослідження, зв'язок роботи з науковими програмами, формулюється мета та завдання, викладаються наукова новизна та практична значимість отриманих результатів, наведено дані про їх апробацію та публікації.
Перший розділ “Поняття “життєві орієнтації” в концептуальних підходах” присвячений з'ясуванню методологічних засад визначення життєвих орієнтацій, їхньої структури, видів, об'єктивних і суб'єктивних умов формування та змін.
Розглядаються існуючі підходи до розкриття основних внутрішніх регуляторів спрямованості соціальної діяльності особистості як: “установок” (Д.Узнадзе); “ставлення” - стійких, домінуючих мотивів діяльності (Н.Мясищев, Л.Божович); “особистісних смислів” - відносно стійкої конфігурації основних, внутрішньо ієрархізованих мотиваційних ліній (О.Леонтьєв, Б.Братусь); “диспозиційних утворень” (В.Ядов); “цілераціональної дії” (Н.Наумова); “смисложиттєвих орієнтацій” (О.Злобіна).
Умовно виділено два підходи до визначення життєвих орієнтацій. Перший базується на диспозиційній теорії В.Ядова. Вершину диспозицій займають загальна спрямованість інтересів та система ціннісних орієнтацій, які визначаються як життєві орієнтації. Другий напрям характеризується системним підходом у визначенні життєвих орієнтацій з обов'язковим включенням ціннісного компонента. В структуру орієнтацій включають: загальну задоволеність, ідентифікацію з об'єктом, ціль та “невідомий” елемент (Н.Наумова); цілі, насиченість життя та задоволеність самореалізацією (О.Злобіна, Л.Сохань); перцептивні, смисложиттєві, нормативні, цільові орієнтації (Т.Рєзнік, Ю.Рєзнік); інтегровану систему соціальної орієнтації за основними видами життєдіяльності - праця, пізнання, спілкування та світоглядна орієнтація. Узагальнено визначається, що життєві орієнтації - це вищі рівні диспозиційних утворень особистості (експериментально доведено нероздільність загальної спрямованості та ціннісних орієнтацій). Поняття життєвих орієнтацій постає як родове щодо складових вищих рівнів диспозиційних утворень, які забезпечують орієнтування у життєвому просторі як системі суспільних відносин та структур, засвоєних та включених у життєвий процес особистості. Життєві орієнтації - це сприйняття власної позиції в життєвому просторі, зокрема в “постчорнобильському”; ставлення до життя загалом та окремих його аспектів; оцінювання і приписування значень явищам і подіям, наприклад, Чорнобильській катастрофі; а також визначення спрямованості й характеру дій для досягнення особистісно значимих результатів.
Для вирішення завдань дослідження обрано таку структуру життєвих орієнтацій:
ставлення особистості до постчорнобильської життєвої ситуації: оцінки впливу аварії на різні аспекти життя, на життєві погляди та на життя в цілому; визначення першочергових аспектів впливу аварії; оцінка особистісних втрат; ступінь співвіднесення хвороб дітей з наслідками аварії; готовність взяти участь у ліквідації наслідків лиха, подібного до Чорнобиля; ставлення до атомної енергетики;
ставлення до найвагоміших сфер життєдіяльності та найзагальніших аспектів життєвої ситуації: оцінка власного життя, перспективні очікування; ставлення до: роботи, освіти, сім’ї, дітей, природного середовища, екологічної ситуації, безпеки життєдіяльності, житлових умов, стану здоров'я, побуту, добробуту;
ставлення до безпосередніх соціальних умов та проявів життєдіяльності особистості: самоідентифікація - оцінка власного місця у постчорнобильському соціальному середовищі; оцінка ставлення суспільства.
Розглядаються фактори формування та коригування життєвих орієнтацій. Відзначена вагома роль об'єктивних (соціально-економічний стан; рівень та якість життя; дієвість соціальних гарантій тощо) та суб'єктивних (темперамент, характер, ставлення до керованості життя, сприйняття життєвої ситуації та власного соціального статусу, система потреб) умов. Визначальна роль належить об'єктивній ситуації, яка найбільшою мірою проявляє детермінаційний вплив на реформування орієнтацій в періоди суспільних криз, катастроф, критичних ситуацій. Визначено, що життєві орієнтації формуються шляхом накладання соціальної інформації на індивідуально-психологічну основу.
Другий розділ “Соціальний статус групи “ліквідатори аварії на ЧАЕС”” присвячений висвітленню основних аспектів соціально-психологічних наслідків аварії; соціального портрету ліквідаторів; документально-правових умов їхньої життєдіяльності; ставлення до них суспільства. Обґрунтовується думка, що найбільш вагомими наслідками катастрофи є поява специфічних груп постраждалих, постчорнобильська стигматизація. Станом на 01.01.2001 р. загальна чисельність постраждалих становила 3,3 млн. осіб, серед них 1,3 млн. дітей.
Соціально-психологічний стан постраждалих характеризується як полімодальна життєва криза: накладання чорнобильських проблем на загальносуспільні створює особливо напружену ситуацію. Постраждалим притаманні соціальна дезадаптація; невдоволення заходами щодо ліквідації наслідків аварії, соціальним захистом; втрата довіри до органів влади; зростання стурбованості станом здоров'я; панування пасивної стратегії виживання; переважання ірраціонального сприйняття та реагування; визнання себе “жертвами”.
Автор розкриває основні риси соціально-психологічного портрету ліквідаторів на основі даних про соціально-статусні та психологічні характеристики, спосіб залучення, особливості реагування на екстремальну ситуацію, основні стресогенні фактори. Першими ліквідаторами стали пожежники з м. Чорнобиля та прилеглих територій, підрозділи МВС України (понад 18,5 тис. осіб), військова авіація, працівники ЧАЕС. З 1986 по 1987 р. було залучено працівників понад 40 міністерств та відомств. Загальна чисельність ліквідаторів – 600-800 тис. осіб. Станом на 1.01.2001 р. в Україні проживає 377 тис. ліквідаторів.
За соціально-професійною належністю (без урахування військовослужбовців): 38% ліквідаторів - робітники; 19% - інженерно-технічні працівники; 4% - спеціалісти невиробничої сфери; 8% - пенсіонери; 8% - службовці; 7% - підприємці; 4% - працівники сільського господарства, 8% - інші категорії. Більшість - чоловіки (85%). Близько 30% мають вищу або незакінчену вищу освіту, що на 10% вище, ніж показник по Україні. Ліквідаторами стали переважно за наказом адміністрації (понад 50%), майже 35% - як військовослужбовці, понад 13% - як добровольці.
Умови виконання ліквідаційних робіт визначаються як екстремальні. Основні стресогенні фактори: радіація, специфічність умов та виду праці, тривалість роботи; незвичність побуту; висока особистісна відповідальність та ін. Вторинні фактори: інформаційний; зміни стану здоров'я та їх очікування; підвищена тривожність щодо можливості аварій на виробництві; сімейні проблеми тощо. Залежно від професійного статусу, способу залучення, впевненості в знаннях щодо діяльності в радіоактивних умовах, орієнтацій на вид стимулювання фіксуються відмінності психоемоційного стану ліквідаторів. Відносно кращі показники у професіоналів, добровольців, осіб упевнених у власних діях, орієнтованих на моральні стимули.
Законодавчо визнається специфічність ліквідаторів як постраждалих, однак їх не наділяють особливим статусом, пов'язаним з визнанням суспільної важливості здійсненого. Більшість ліквідаторів не задоволені ставленням влади. Понад третину (33-41%, 2001 р.) вважають, що Міністерство з питань надзвичайних ситуацій, місцева адміністрація, керівництво підприємств не виконують або погано виконують свої обов'язки. Існують вагомі вади в реалізації соціального захисту ліквідаторів.
У суспільній свідомості окреслюється перехід від сприйняття ліквідаторів як героїв до співвіднесення їх з роллю “жертв”; виокремлення на основі втрат.
Визначаючи соціальну групу як об'єднання людей за певною, соціально значимою ознакою, доходимо висновку, що аварія на ЧАЕС створила специфічну, зовнішньо утворену, соціальну групу ліквідаторів. Основні критерії її виділення:
- виникнення на основі специфічного виду діяльності з ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС;
- структурна однорідність, з виокремленням представницьких органів, які претендують на відстоювання спільних інтересів;
- чітко окреслений, законодавчо фіксований принцип належності, що зумовлює визначення якісного та кількісного складу групи з вираженою однорідністю її представників (тобто наявністю ознаки, притаманної усім членам групи) та водночас різнорідністю (ліквідатори не лише розпорошені територіально, вони належать до різних соціальних груп;
- відносна ситуативність, нетривалість існування, невідтворюваність;
- наявність та усвідомлення спільних інтересів, зумовлених належністю до групи;
- належність як структурного компонента до більш широкої групи постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи;
- усвідомлення єднальної ознаки (належності до групи ліквідаторів), яка визначає діяльність групи, спосіб сприйняття, оцінки навколишньої дійсності, формування почуття “Ми” і “Вони”;
- виокремлення ліквідаторів соціальним оточенням, зокрема, науковцями.
Третій розділ “Життєві орієнтації ліквідаторів та непричетних до ліквідації аварії: порівняльний аналіз” базується на емпіричних матеріалах Центру соціологічних досліджень Київського національного університету імені Тараса Шевченка та Інституту соціології НАН України (1993-2001 р.). Для порівняння на основі даних 1993 та 1995 р. шляхом ремонту вибірки створено контрольну групу респондентів, подібну за статтю, віком, освітою. Аналізуються особливості сприйняття Чорнобильської аварії та її наслідків ліквідаторами порівняно з населенням, непричетним до ліквідаційних робіт: респондентами контрольної вибірки та вибірки, репрезентативної для дорослого населення України. Переважна більшість респондентів усіх категорій ідентифікують “чорнобильський” вплив на життя та життєві погляди. Попри це для ліквідаторів аварія - більш вагомий фактор (помітний вплив аварії визнають 64% ліквідаторів та 36% осіб контрольної групи (1995 р.)). При визначенні першочергових наслідків ліквідатори вказують на здоров'я (74%), контрольна група - на ставлення до екологічних проблем (47%*) (1995 р.).
За рівнем відчутих втрат у ліквідаторів вибудовується така послідовність: стан здоров'я; ставлення до влади; до екологічних проблем; побут, звички; користування природою; ставлення до атомної енергетики; матеріальний стан. У контрольної групи: ставлення до екологічних проблем; стан здоров'я; ставлення до влади; до атомної енергетики; користування природою; побут; звички; матеріальний стан. Загалом оцінки втрат досить близькі, однак, окрім більшої вразливості у визнанні втрат у здоров'ї для ліквідаторів менш відчутні зміни у ставленні до екологічних проблем (30% проти 47%* та 40%* у контрольної групи та вибірці, репрезентативної для дорослого населення).
В оцінках зв'язку хвороб власних дітей з наслідками катастрофи ліквідатори критичніші (51% проти 23%* у контрольній групі). Ретроспективні орієнтації подібні: висока актуальність Чорнобильських подій; переважно негативні асоціації, нервове напруження. Однак ліквідатори частіше згадують безпосередні події; контрольна група – спричинені аварією обмеження.
Оцінки різних аспектів життя (окрім здоров'я) схожі; негативно вирізняє ліквідаторів узагальнена оцінка задоволеності тим, як склалося життя (на 23%* більше незадоволених, 1993 р.). Порівнюючи вагомість життєвих проблем, доходимо висновку про подібність оцінок: актуалізація первинних, базових потреб, які витісняють нематеріальні потреби. Визначальною відмінністю постає відносно нижча актуальність для ліквідаторів проблем здоров'я близьких (64% проти 78%*); більша стурбованість власним здоров'ям (73% проти 48%*).
Особливістю устремлінь ліквідаторів є орієнтованість у розв'язанні власних проблем на підтримку держави (27% проти 6%*); менший розрахунок на власні сили (38% проти 52%*). Погіршення стану здоров'я орієнтує їх на зовнішню допомогу, першочергово державну, а контрольну групу – на власні сили. Щодо бажаної спадщини для власних дітей та онуків: батьки з контрольної групи прагматичніші, для них вагоміше дати гарну освіту; залишити дім, землю; навчити виживати в складних умовах; матеріально забезпечити. Ліквідаторів більше хвилює, щоб діти виросли добрими, чесними, звичними до праці, допомагати їм (різниці значимі на рівні 1%).
У ставленні до проблем ЧАЕС ліквідатори категоричніші щодо безумовного закриття станції (на 11%*), менше зважають на допомогу Заходу (на 13%*) (1995 р.); вони демонструють вищу готовність знову стати учасниками ліквідаційних робіт.
Самоідентифікація ліквідаторів зумовлює відмінності в актуальності життєвих цінностей. Окреслюється позиція ліквідатора - “потерпілого”: акцентування на матеріальних проблемах, питаннях здоров'я, вища орієнтованість на державну допомогу, апатія, нижча готовність стати ліквідаторами. Відносно кращі адаптаційні ресурси у ліквідаторів - “звичайних громадян”. Вони переважно інтернальні, менш акцентовані на проблемах здоров'я, на визнанні впливу аварії, більше зорієнтовані на надання допомоги іншим.
У розділі визначаються темпоральні зміни оцінок життєвої ситуації, перспектив, суспільного ставлення, орієнтацій щодо шляхів розв'язання проблем, самооцінки впливу участі в ліквідаційних роботах. Відзначається погіршення матеріального та фізичного самопочуття ліквідаторів; наростання негативізму: більше третини оцінили свої життєві умови, порівняно з іншими людьми, як гірші (1999 р.); зростають критичні оцінки ставлення суспільства. Зберігаються песимістичні перспективні очікування. Найбільшу актуальність мають фінансові проблеми, стан власного здоров’я. Вони значимо перевищують стурбованість здоров’ям рідних. Більшість ліквідаторів залишаються орієнтованими на державні підприємства, однак недостатність доходів змушує шукати додаткові заробітки. Окреслюється тенденція переходу від екстернальних до інтернальних орієнтацій, що спричинено послабленням захисної ролі держави.
Відзначено, що особливою детермінантою реформування життєвих орієнтацій ліквідаторів є погіршення стану здоров'я, яке посилює “чорнобильський” вплив, зміщуючи акценти на особисті проблеми.
У висновках сформульовані основні підсумки дослідження.
Проведений науковий пошук дає змогу відобразити проблемний спектр досліджень життєвих орієнтацій особистості, визначити основні чинники їх формування та реформування. Доведено думку про існування негативного впливу аварії на життєвий устрій та свідомість ліквідаторів та їхнього соціального оточення, а також про його специфічний прояв у ліквідаторів. Наслідком участі в ліквідації наслідків катастрофи, особливістю життєвих орієнтацій ліквідаторів стала негативна настанова на сприйняття сучасного стану речей, актуалізація питання власного стану здоров'я. Особливо це характерно для осіб, які ідентифікують себе з “жертвами”, а такі сьогодні становлять більшість. З огляду на самоідентифікацію умовно виокремлюються три позиції: ліквідатори, які визнають себе: “потерпілим”, “людиною, що відзначилася в екстремальній ситуації” та “звичайним громадянином”. При цьому найкращі адаптаційні ресурси спостерігаються у ліквідаторів “звичайних громадян”. Окреслюється подібність структури ціннісних орієнтацій ліквідаторів та контрольної групи, їх відповідність кризовим суспільствам. Особливістю ціннісних спрямувань ліквідаторів є підвищена тривога за власне здоров'я.
Зафіксовано тенденцію відносного погіршення соціально-економічного та соціально-психологічного самопочуття ліквідаторів. Наслідком цього є низькі конкурентні можливості, проблеми в працевлаштуванні, матеріальному забезпеченні.
Наголошується, що реабілітація ліквідаторів потребує диференційованого підходу з урахуванням усіх аспектів їхнього самопочуття та регіональних особливостей; орієнтації на соціальні гарантії, що сприяють відновленню життєвої активності ліквідаторів.
Підтверджена основна гіпотеза дослідження: між ліквідаторами та контрольною групою існують відмінності, які виступають проявом наслідків перебування ліквідаторів у екстремальній ситуації, належать до сфери життєвих орієнтацій та мають статистично значимий довготривалий характер.
| 
