ПАДАЛКА Андрій Миколайович ПРОЦЕСУАЛЬНІ ГАРАНТІЇ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ВИКОНАННЯ ОБОВ’ЯЗКІВ УЧАСНИКАМИ КРИМІНАЛЬНОГО ПРОВАДЖЕННЯ

Краткое содержание

У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертації; вказано зв’язок роботи з науковими програми, планами, темами; визначено мету, завдання, об’єкт і предмет, методи дослідження; вказано наукову новизну й практичне значення одержаних результатів; наведено дані щодо апробації та публікацій.
Розділ 1 “Доктринальні положення системи кримінально-процесуальних гарантій” складається з трьох підрозділів.
У підрозділі 1.1. “Правовий зміст кримінально-процесуальних гарантій” досліджено теоретичні питання структури процесуальних гарантій учасників кримінального провадження.
Визначено, що теорія кримінального процесуального права під гарантіями розуміє встановлені законом засоби та способи, які сприяють успішному здійсненню правосуддя, захисту прав і законних інтересів особи під час кримінального провадження. Наголошено, що гарантії існують як система, яка забезпечує реалізацію прав і свобод особи. При цьому право одного учасника кримінального провадження не може не виступати у вигляді гарантій іншого.
Розкрито зміст процесуальних гарантій і визначено юридичні гарантії, які включають належність прав та обов’язків, можливість використовувати їх під час кримінального провадження.
Доведено, що процесуальні гарантії та процесуальний статус учасників кримінального провадження мають нерозривний зв’язок: з одного боку, процесуальний статус надає гарантії реалізації прав, обов’язків, свобод та законних інтересів, а з іншого – процесуальні гарантії повинні бути зафіксовані в процесуальній формі.
Розвинуто позицію, згідно з якою процесуальні гарантії включають, крім прав, обов’язків, які виконує учасник кримінального провадження, юридичну відповідальність, що передбачає можливість визначити факт застосування санкцій правової норми та встановити порядок притягнення до відповідальності. У зв’язку із цим реалізація прав і обов’язків учасників кримінального провадження здійснюється шляхом процедурної діяльності. Гарантії забезпечення прав та обов’язків учасників провадження включають виконання функцій, які встановлені як вид, напрям процесуальної діяльності.
Установлено, що процесуальні гарантії виявляються найбільш рельєфно під час проведення процесуальних, слідчих (розшукових), негласних слідчих (розшукових) дій та оскарження рішень, дій чи бездіяльності слідчого, прокурора.
У підрозділі 1.2. “Процесуальний статус учасників кримінального провадження” – розглянуто в контексті виконання прав та обов’язків учасниками кримінального провадження.
На підставі дослідження різних підходів щодо визначення змісту дефініції “правовий статус” наголошено, що це збірна категорія, яка відображає сукупність правових зв’язків людини з державою. Виходячи із цього, процесуальний статус – це юридичне закріплення становища особи в кримінальному провадженні. До його структури належать правові норми, що встановлюють зазначений статус; правосуб’єктність; основні права і обов’язки; правові засади, законні інтереси; юридична відповідальність.
Проаналізовано процесуальний статус сторін у кримінальному провадженні, а саме сторони обвинувачення, до якої відносяться слідчий, керівник органу досудового розслідування, прокурор, а також потерпілий, його представник та законний представник у випадках, установлених чинним КПК України. Також досліджено статус оперативних підрозділів відповідних правоохоронних органів, який недостатньо чітко визначений у чинному кримінальному процесуальному законодавстві, та запропоновано деякі нові підходи щодо вдосконалення механізму їх процесуальної діяльності під час проведення негласних слідчих (розшукових), слідчих (розшукових) дій за дорученням слідчого.
Розглянуто процесуальний статус учасників кримінального провадження, які відносяться до сторони захисту, а саме: підозрюваний, обвинувачений, засуджений, виправданий, особа, стосовно якої передбачається застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру або вирішувалося питання про їх застосування, їхні захисники та законні представники.
На підставі проведеного аналізу й теоретичних розробок щодо процесуального статусу учасників кримінального провадження, здійснених Л. Д. Удаловою, О. Н. Шило та іншими вченими, надано теоретичне обґрунтування відповідних змін до ст. 3 КПК України щодо недоцільності включення потерпілого до сторони обвинувачення.
Обґрунтовано теоретичні положення, визначено процесуальні ознаки сторін та розроблено їх теоретичну модель. Так, ознаки сторін включають обставини кримінального правопорушення, що зумовлюють появу конкретного учасника в кримінальному провадженні. При цьому акцентовано увагу на двох моментах. По-перше, потенційна можливість вступу й спосіб реалізації прав, обов’язків та гарантій. По-друге, встановлення мотиву кримінальної процесуальної діяльності, визначеного положеннями чинного кримінального процесуального законодавства, службовими обов’язками виконавця.
У підрозділі 1.3. “Юридична відповідальність у структурі процесуального статусу учасника кримінального провадження” проаналізовано теоретичні підходи щодо визначення змісту юридичної відповідальності та її місця в структурі процесуального статусу учасника кримінального провадження.
Юридична відповідальність у теорії кримінального процесуального права зумовлена процесуальним статусом учасника кримінального провадження або розглядається як елемент процесуальних гарантій.
Досліджено основні ознаки юридичної відповідальності, а саме: державний примус; реалізація цього виду відповідальності повинна обов’язково відбуватися в процесуальній формі; застосування юридичної відповідальності тягне за собою реакцію суспільства з боку державних органів; підставою застосування юридичної відповідальності є правопорушення.
Проаналізовано зміст юридичної відповідальності в контексті реалізації процесуальних гарантій, яка полягає у виникненні в процесуальному статусі учасника кримінального провадження покладених на нього обов’язків і попередження про відповідальність за неналежне їх виконання. Крім того, юридичну відповідальність розглянуто як наслідок процесуальних правопорушень, які мають суспільну небезпечність або вчиняються в межах відповідних правовідносин, пов’язаних із невиконанням учасником кримінального провадження покладених на нього обов’язків.
Обґрунтовано підстави встановлення відповідальності, яка може бути застосована до учасників кримінального провадження в разі неналежного виконання своїх обов’язків, а саме: процесуальне визначення участі особи у відповідному статусі учасника кримінального провадження; діяння, за яке можливе застосування юридичної відповідальності виконувалося з прямим умислом; діяння має відбуватися в межах процесуальних правовідносин; за результатом діяння має бути корисним; факт невиконання прав та обов’язків повинен бути процедурно доведений.
Визначено процесуальний механізм попередження про юридичну відповідальність учасників кримінального провадження та окреслено шляхи вдосконалення процедури притягнення до відповідальності під час кримінального провадження.
Розділ 2 “Процесуальні гарантії виконання обов’язків учасниками кримінального провадження на стадії досудового розслідування” складається з п’яти підрозділів.
У підрозділі 2.1. “Правовий механізм забезпечення виконання обов’язків учасниками кримінального провадження на початковому етапі досудового розслідування” виокремлено та проаналізовано основні елементи механізму забезпечення початку досудового провадження та визначено процесуальні гарантії, що виникають на цьому етапі розслідування.
Запропоновано вдосконалити процедурний механізм подання заяви про вчинене кримінальне правопорушення до органу досудового розслідування заявником як одним з учасників кримінального провадження.
Акцентовано увагу на тому, що відповідно до диспозиції ч. 2 ст. 60 КПК України заявник має лише права, а чітко сформульованих для нього обов’язків норми КПК не встановлюють. З метою запобігання наклепницьким чи провокаційним діям з боку заявника, запропоновано закріпити в ст. 60 КПК України положення щодо попередження заявника про кримінальну відповідальність за завідомо неправдиве повідомлення про вчинення злочину за ст. 383 КК України.
Проаналізовані процесуальні повноваження слідчого, прокурора в контексті вдосконалення механізму прийняття та реєстрації заяв і повідомлень про кримінальне правопорушення.
На основі аналізу норм чинного КПК України, які визначають процесуальний порядок провадження слідчих (розшукових) дій за участю понятих, вивчення позицій відомих науковців, щодо участі понятих у проведенні окремих слідчих (розшукових) дій, а також узагальнення судово-слідчої практики в цій сфері досліджено особливості залучення понятих під час досудового розслідування. Наголошено на доцільності законодавчого визначення процесуального статусу понятого та закріпленні його в окремій статті КПК України.
Розглянуто процесуальний статус свідка, перекладача, спеціаліста, експерта в контексті забезпечення належного виконання ними своїх обов’язків. На підставі цього набули уточнення та розширення вимоги щодо участі особи як свідка під час досудового розслідування. Так, наголошено на потенційних можливостях окремих обмежень прав та обов’язків, які повинні бути забезпечені юридичною відповідальністю. Акцентовано увагу на вдосконаленні процесуального механізму відмови свідка від давання показань та участі його в проведенні процесуальних дій, а також положень, які забороняють його допит.
Наголошено на тому, що участь спеціаліста має бути забезпечена, якщо слідчий під час проведення слідчих (розшукових) дій не має спеціальних, технічних або інших галузевих знань, які дають можливість для встановлення обставин кримінального правопорушення. Надано пропозиції щодо вдосконалення процесуального статусу та гарантії участі спеціаліста в досудовому розслідуванні.
Наведено додаткові аргументи щодо заборони залучення експерта, якщо він брав участь під час проведення слідчих (розшукових) дій як спеціаліст.
У підрозділі 2.2. “Використання особами, які беруть участь у кримінальному провадженні, наданих їм прав та виконання обов’язків під час досудового розслідування” проаналізовано теоретичні підходи щодо визначення процесуального статусу підозрюваного, потерпілого, цивільного позивача та відповідача; встановлено шляхи подальшого вдосконалення процесуального статусу цих учасників кримінального провадження.
З’ясовано теоретичні положення стосовно процесуальної діяльності учасників кримінального провадження на стадії досудового розслідування, яка починається з проведення слідчих (розшукових) дій щодо особи, що вчинила кримінальне правопорушення, встановлення обставин правопорушення, складання повідомлення про підозру та допиту підозрюваного. Визначено сутність й проаналізовано зміст процесуального статусу підозрюваного. Його статус має узагальнений характер і стосується обов’язків, що покладаються у зв’язку із застосуванням заходів забезпечення кримінального провадження. Механізмом, що забезпечує виконання підозрюваним покладених на нього обов’язків, є юридична відповідальність.
На підставі узагальнення запропонованої класифікації учасників кримінального провадження визначено, що статус потерпілого має специфічний процесуальний зміст: з одного боку, його показання мають значення для кримінального провадження, а з іншого – він має “процесуальний імунітет”, що дає йому змогу відмовитись від давання показань. Акцентовано увагу на тому, що, відповідно до диспозиції ч. 9 ст. 224 КПК України, потерпілого під час допиту попереджається про кримінальну відповідальність за давання завідомо неправдивих показань за ст. 384 КК України, однак за відмову від давання показань за ст. 385 КК України – не попереджається. У зв’язку із цим наведено аргументи на користь встановлення юридичної відповідальності потерпілого в разі відмови від давання показань, що надасть можливість забезпечити належний процесуальний порядок отримання доказів під час кримінального провадження.
Запропоновано доповнити КПК України положенням щодо визначення процедури попередження та притягнення до юридичної відповідальності цивільного позивача в разі його неявки до слідчого. На останнього повинно бути накладено матеріальне стягнення або має бути застосований привід як захід забезпечення кримінального провадження.
Проаналізовано процесуальний статус захисника та визначено, що він має право отримати фактичні дані, які спростовують вину підозрюваного, надати їх слідчому, прокурору або до суду. У разі встановлення недопустимості доказів щодо підозрюваного, захисник зобов’язаний надати скаргу до суду. Під час оцінювання доказів слідчим суддею захисник зобов’язаний висловлювати свою позицію щодо вини підозрюваного. Захисник користується процесуальними правами підозрюваного, захист якого він здійснює. Він не може мати правову позицію, яка відрізняється від позиції його підзахисного.
У підрозділі 2.3. “Процесуальні форми забезпечення гарантій під час закінчення досудового розслідування” критично проаналізовано існуючі теоретичні та практичні підходи до кінцевого етапу досудового розслідування.
Сформульовано пропозиції щодо вдосконалення процесуальної форми, визначення недопустимості доказів, отриманих унаслідок істотного порушення прав та свобод, тиску на підозрюваного в разі отримання неправдивих показань, які мають суттєві розбіжності з матеріалами кримінального провадження.
Запропоновано процесуальну форму під час ознайомлення учасників з матеріалами досудового розслідування до його завершення та виокремлено її елементи, пов’язані з оскарженням процесуальних рішень, дій чи бездіяльності слідчого, прокурора. Під час ознайомлення підозрюваного та його захисника з матеріалами досудового розслідування запропоновано процедуру розгляду скарги, клопотання прокурором. Поширено описове визначення процесуальних гарантій у разі оскарження процесуальних та слідчих розшукових дій до суду.
Установлено, що оскарження цих дій повинно бути забезпечено гарантіями правового механізму розгляду скарги. Визначено елементи оскарження: правові норми, які оскаржуються; правові відносини, що виникають під час розгляду скарги; процесуальна форма, яка забезпечує реалізацію прав і обов’язків учасників.
Узагальнено теоретичні підходи та юридичну практику, на підставі яких визначено процесуальний статус представників потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача, які беруть участь у разі ознайомлення з матеріалами досудового розслідування до його завершення та мають право на оскарження процесуальних дій або рішень слідчого. Встановлено, що, з одного боку, вони беруть участь на підставі клопотання сторони обвинувачення або захисту, а з іншого – на підставі обов’язку представляти інтереси певної особи.
У підрозділі 2.4. “Суддя (слідчий суддя) у правовому механізмі забезпечення процесуальних гарантій щодо додержання прав і виконання обов’язків учасниками кримінального провадження” визначено правовий механізм забезпечення процесуальних гарантій щодо учасників кримінального провадження, які оскаржують порушення своїх прав до суду.
На підставі аналізу юридичної літератури та монографічних досліджень В. Д. Бринцева, І. Е. Марочкина, Л. М. Москвіч та інших науковців визначено зміст і функціональне призначення правової категорії статусу судді (слідчого судді). Акцентовано, що правовий статус судді (слідчого судді) не можна розглядати поза зв’язком, змістом та обсягом прав, обов’язків, закріплених у Конституції України.
Процесуальна діяльність слідчого судді на стадії досудового розслідування в разі забезпечення гарантій учасників кримінального провадження повинна мати контролюючи функції, які пов’язані із встановленням порушень чинного законодавства та скасуванням незаконних, необґрунтованих рішень слідчого, прокурора. Акцентовано увагу на реалізації положень ст. 206 КПК України в контексті загальних обов’язків судді (слідчого судді) щодо захисту прав людини й наголошено на тому що формули частин 1, 2, 3 та 9 цієї статті вказують на те, що суддя сам за своєю ініціативою зобов’язаний розпочати процедуру “забезпечення додержання прав особи, яка позбавлена свободи”, за відповідних обставин. Тому положення цієї статті можуть і повинні бути застосовані під час досудового провадження незалежно від виду процедури чи судового розгляду.
Доведено, що слідчий суддя формує правомірну поведінку учасників процесу та забезпечує виконання завдань кримінального провадження.
Під час оскарження процесуальних рішень слідчого, прокурора, слідчий суддя забезпечує гарантії правового статусу учасників кримінального провадження, які беруть участь у судовому засіданні на стадії досудового розслідування, виходячи із встановлених правил щодо судового розгляду. Розгляд скарги на процесуальне рішення слідчого, прокурора здійснюється за обов’язковою участю особи, яка подала скаргу.
У разі знаходження підозрюваного під вартою його процесуальні права відстоює захисник. Він надає докази, які підтверджують зміст скарги. Відсутність під час розгляду скарги, слідчого або прокурора, який здійснює нагляд за досудовим розслідуванням, не перешкоджає слідчому судді провести судове засідання.
За результатами розгляду скарги слідчий суддя постановляє ухвалу. Процесуальний зміст ухвали відображає результати розгляду скарги, а саме: скасувати рішення слідчого або прокурора, зобов’язати слідчого припинити проведення процесуальної дії, або вчинити певну дію, або відмовити в задоволені скарги.
У підрозділі 2.5. “Правові наслідки в разі порушення прав та невиконання обов’язків учасниками кримінального провадження” на підставі дотримання вимог процесуального законодавства здійснено аналіз порушень кримінально процесуального закону та запропоновано створення процедури запобігання порушенню за допомогою встановлених процесуальних гарантій.
Узагальнено зміст порушень прав учасників досудового розслідування. Окреслено коло істотних порушень КПК України, а саме: висновки досудового розслідування не відповідають доказам, які встановлені слідчим; докази мають суттєві суперечності та не відповідають обставинам вчиненого кримінального правопорушення; порушення процесуальної форми складання протоколу; неповнота досудового розслідування.
Проаналізовано положення щодо неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність; незастосування закону, який повинен бути застосований відносно підозрюваного; застосування закону, який не підлягає застосуванню; неправильне тлумачення закону, що суперечить його змісту.
Розкрито зміст та сутність найчастіших порушень прав учасників кримінального провадження, а саме: відсутність захисника під час проведення слідчих (розшукових) дій, коли його участь є обов’язковою; відсутність перекладача, якщо підозрюваний не володіє мовою кримінального провадження; порушення правил підслідності.
Наголошено, що в основу моделі гарантій прав та свобод учасника досудового розслідування необхідно покласти такі його ознаки, як функціональна рівність сторін, толерантність заслуховування думок і аргументів, допустимість представлених сторонами доказів, за оцінкою яких вирішують питання визнання вини особи, яка вчинила кримінальне правопорушення.
Надано пропозиції, які можуть бути застосовані під час збирання доказів сторонами кримінального провадження, виходячи з того, що сторона обвинувачення в основному здійснює збирання доказів шляхом проведення слідчих (розшукових) дій та негласних слідчих (розшукових) дій, у свою чергу, сторона захисту, потерпілий здійснюють збирання доказів лише шляхом ініціювання проведення слідчих (розшукових) та негласних слідчих (розшукових) дій, інших процесуальних дій.
На підставі аналізу запропонованого в змагальному процесі статусу його учасників надано пропозиції щодо подальшого зростання позасудової процесуальної активності сторін, які повинні мати повноваження щодо проведення самостійного (альтернативного) розслідування.