ПАРЕМІЙНИЙ ПРОСТІР АМЕРИКАНСЬКОЇ ПОЕЗІЇ ХХ СТОЛІТТЯ: ЛІНГВОКОГНІТИВНИЙ І ПРАГМАЛІНГВІСТИЧНИЙ АСПЕКТИ

Краткое содержание

Розділ 1. “Теоретичні засади дослідження паремій в американських поетичних текстах ХХ століття”. Термін “паремія” зустрічається в значній кількості філологічних праць, котрі займаються проблематикою дослідження таких усталених одиниць, як фразеологізми, прислів’я, приказки, афоризми, крилаті вислови, крилаті слова та інше. Паремія визначається як усталений в мові та відтворюваний в мовленні анонімний вислів дидактичного характеру, що охоплює прислів’я, приказки та ідіоматичні вирази (Г.Г.Молчанова). Цей термін іноді вживається для позначення лише прислів’їв та приказок (В.М.Телія),
а інколи – прислів’їв, приказок, а також побажань, каламбурів, загадок (М.М.Пазяк). До паремійного фонду включають також афоризми, крилаті слова
та вирази (Д.В.Чекалкін). Така різнорідність тлумачень свідчить про те, що
в сучасній лінгвістиці немає однозначного трактування терміна “паремія”.

Поряд з терміном “паремія” в науковій літературі зустрічається й термін “паремійні субжанри”, до яких включають прислів’я, афоризми, приказки, сентенції, максими та інше (О.А.Крикманн). В інших дослідженнях (О.С.Мамонтов, Г.Л.Пермяков) на позначення паремійних одиниць – прислів’їв та приказок – використовується термін “народний афоризм” або просто “афоризм”. Іноді афоризм розглядається в двох формах свого існування – як народний та як авторський афоризм (Н.О.Добровольська, Г.І.Мироненко). На нашу думку, така позиція містить певні суперечності, адже традиційно в лінгвістиці термін “афоризм” вживається для позначення висловлення, головною ознакою якого
є належність певному авторові (О.В.Корень, Т.І.Манякіна, Л.А.Нефедова).

Афоризми, так само як і прислів’я, мають синтаксичну будову речення або кількох речень. Визначення паремій як усталених у мові та відтворюваних
у мовленні одиниць із синтаксичною будовою речення, придатних для вживання
в дидактичних цілях (Л.Б.Савенкова), уможливлює залучення до паремійних одиниць і афоризмів. Додатковим аргументом  на користь віднесення афоризмів до паремійних одиниць є думка про можливість збагачення фонду прислів’їв одиницями афористичного фонду й навпаки (О.Ю.Дубенко).

Паремія визначається нами як лінгвокогнітивний конструкт, котрий інкорпорує передконцептуальну, концептуальну та вербальну іпостасі (Л.І.Бєлєхова). На вербальному рівні прислів’я та афоризми представлені як завершені висловлення із синтаксичною будовою речення. Концептуальна іпостась паремії реалізується в її здатності вербалізувати концепти, сукупність яких утворює концептуальний план паремійного простору американської поезії ХХ століття. Передконцептуальна іпостась паремії визначається нами як прецедентний мотив. Він корелює з поняттями “архетип”, “сюжет” та є основою для формування смислу паремії.

У паремійному фонді кожної культури яскраво відображаються
уявлення етносу про людину й навколишній світ. У кожній культурі
домінують свої етнокультурні символічні архетипи, які визначають особливості світогляду та історичної долі народу (В.Л.Пирогов). Зважаючи на відносно молодий вік американської нації, доцільно говорити про стереотипи американського світобачення, які формувалися під впливом історичних
чинників. Зокрема йдеться про імміграцію як передумову формування американського суспільства, котре водночас цінує дух спілки та індивідуалізм, прагне ідеалу та постійно співставляє свої ідеали із реальним станом справ,
є відкритим для інших і водночас виявляє надмірний індивідуалізм
(П.Мельвіль, М.М.Язьков). У сучасній науці стереотип тлумачиться як певна модель діяльності та поведінки; уявлення фрагменту навколишньої дійсності, фіксована ментальна картинка, яка є результатом відображення у свідомості особистості типового фрагменту реального світу (В.В.Красних). Паремії американських поетичних текстів вербалізують не лише той чи інший концепт,
а ще й певний стереотип про нього.

Дослідження паремій американських поетичних текстів уможливлює визначення специфіки американського світобачення, пропущеної крізь
призму поетичного сприйняття. Паремійний простір американської
поезії ХХ століття є частиною загального семіотичного простору (Ю.М.Лотман). Він характеризується кількома параметрами, котрі пов’язані зі специфікою паремійних одиниць, що його утворюють. Сукупність паремій, які зустрічаються
в поетичних текстах, утворюють широту паремійного простору. Маловідомі авторські афористичні висловлення формують глибину паремійного
простору, оскільки, на відміну від загальновідомих прислів’їв припускають множинність інтерпретацій. Щільність паремійного простору зумовлюється індивідуально-авторським стилем представників американської поезії
ХХ століття. Зокрема, найбільше паремій зустрічається в поетичних тестах К.Сендберга, Р.Фроста, О.Неша та М.Мур.

З метою наочної презентації найбільш значущих концептів, які формують концептуальний план паремійного простору, в роботі останній змодельовано
у вигляді піраміди, яка відображає ієрархію концептів, що її структурують.
В паремійному просторі концепти утворюють цілісну систему, компоненти якої взаємодіють та переплітаються між собою. Це зумовлено здатністю паремій вербалізувати більше, ніж один концепт.

Спираючись на концепцію А.М.Приходька, ми виділяємо в паремійному просторі американської поезії ХХ століття чотири великі групи концептів. Серед них домінантним є антропономний концепт людина, який вербалізовано найбільшою кількістю паремій (149). Концептами телеономного порядку є вищі духовні цінності, котрі відбивають сенс життя людини, втілюють певний моральний ідеал, якого людина прагне все життя (А.М.Приходько). Концепти кохання (84) та щастя (69) утворюють підгрупу емоційно-телеономних концептів, а воля (65) та знання (57) – власне-телеономних. Наступним за кількістю паремій, що його вербалізують (51), виступає креативно-діяльнісний концепт мистецтво. Концепти логіко-філософського порядку є універсальними ментальними утвореннями, котрі репрезентують наднаціональні цінності, не мають прескриптивних настанов та є аксіологічно індиферентними (А.М.Приходько).
До них відносимо теософські концепти буття (45) та віра (39), а також категоріальні – всесвіт (33) та час (27).

Домінування концепту людина в паремійному просторі американської поезії ХХ століття може бути пояснено поширеним у світі релігійно-ідеалістичним поглядом, за яким людина є центром і найвищою метою Всесвіту. Концепти час і буття вербалізовані найменшою кількістю паремій, що частково може бути пояснене їх багатовимірністю, яка утруднює визначення.

Розділ 2. “Паремії в американських поетичних текстах ХХ століття: лінгвокогнітивний аспект”. Матеріал нашого дисертаційного дослідження складають дві групи паремійних одиниць – загальновідомі прислів’я й афоризми, а також паремії, що утворюються безпосередньо в поетичному тексті. Ми вважаємо, що в основі формування паремій обох груп лежать однакові лінгвокогнітивні механізми. Для їх розкриття в роботі використовується методичний апарат теорії ментальних просторів (G. Fauconnier, M. Tu er). Опорною в роботі є класифікація П.Стоквела, який виділяє п’ять ментальних просторів, представлених в семантиці досліджуваних паремійних одиниць: часовий, просторовий, гіпотетичний, або контрфактивний, простори та діяльнісний простір, який охоплює все, що стосується будь-якої діяльності людини (P.Stockwell). Досліджуваний матеріал показав, що для паремійних одиниць такої типології недостатньо, тому її було розширено та додано ще декілька просторів, які разом із названими вище корелюють з ключовими концептами, що утворюють концептуальний план американської поезії ХХ століття.

Зокрема, ми виділяємо реляційний простір, котрий включає все розмаїття можливих, реальних чи уявних стосунків між людьми, а також авторські оцінки таких стосунків; антропоцентричний простір, який охоплює фрагменти реальності, тісно пов’язані з людиною, її внутрішнім світом, почуттями
та емоціями; екзистенційний простір, що включає феномени буття та смерті; поняттєво-абстрактний простір, який обіймає абстрактні поняття; універсумний простір всесвіту та світу, в якому ми живемо.

Повертаючись до лінгвокогнітивних механізмів формування паремій, слід назвати відомі вже в когнітивній лінгвістиці операції мапування (G.Fauconnier, M.Freeman, Л.І.Бєлєхова). У роботі такими механізмами виступають концептуальне, зокрема аналогове й наративне, та мовне мапування
(за Л.І.Бєлєховою). Оскільки основним механізмом є наративне мапування, яке
в когнітивній лінгвістиці іноді зветься параболічним (M.Tu er), розглянемо його докладніше. Наративне мапування виявляється в тому, що паремія є згорненою розповіддю, зміст якої можна спроектувати на цілу низку подій та життєвих ситуацій, які структурують царину мети і неодмінно мають спільний зміст.

Для розкриття дії механізму наративного мапування в рамках паремій ми спираємось на методологію концептуальної інтеграції (G. Fauconnier, M. Tu er, J.Grady). У концептуальній інтеграції ментальних просторів у межах паремій задіяні два вхідні простори, з яких один містить укорінену в свідомості людства загальну типову історію, розповідь про щось, а інший – репрезентує історію, представлену в контексті певного поетичного твору. Специфіка концептуальної інтеграції в межах паремій зумовлюється особливістю самої паремійної одиниці. Якщо йдеться про загальновідомі паремії, зміст типової розповіді проектується на історію, про яку йдеться в контексті певного поетичного твору. У такий спосіб відбувається конкретизація смислу паремійної одиниці. У випадку із пареміями, що створюються безпосередньо в поетичному тексті, відбувається перенесення змісту конкретної історії, представленої в контексті віршованого твору, на загальні ситуації, які трапляються в житті.