Пазиніч В.І. Правові та організаційні засади розслідування злочинів у сфері мобільних телекомунікацій України

Краткое содержание

У вступі обґрунтовано актуальність теми; визначено зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами; сформульовано мету, завдання, об’єкт, предмет і методи дослідження; розкрито наукову новизну та практичне значення одержаних результатів; наведено дані про їх апробацію та впровадження, а також щодо публікацій, структури й обсягу роботи.

Перший розділ «Генеза розвитку мобільних телекомунікацій» складається з чотирьох підрозділів.

Підрозділ 1.1. «Поняття та етапи розвитку телекомунікацій, класифікація телекомунікаційних систем», в якому аналізується процес становлення і розвиток телекомунікацій, визначено етапи розвитку телекомунікацій та підстави для класифікації телекомунікаційних систем. Акцентується увага на зростанні та організаційному характері злочинних дій у мережах мобільного зв’язку, пов’язаних із завданням значної матеріальної шкоди. Розглядається поява нових матеріальних об’єктів – носіїв інформації – при вчиненні злочинів у сфері мобільних телекомунікацій (апаратно-програмні комплекси мереж мобільного зв’язку); формування нових криміналістичних завдань : виявлення і аналізу закономірностей виникнення, фіксації і дослідження комп’ютерної інформації у мережах мобільного зв’язку. Висвітлюються специфічні особливості механізму утворення слідів на традиційних об’єктах та засобах апаратно-програмної підтримки систем мобільного зв’язку, наводиться характеристика методів і прийомів виявлення, фіксації і дослідження цих слідів. Необхідність розроблення таких рекомендацій підтвердили 87 % опитаних працівників правоохоронних органів.

У підрозділі 1.2. «Порівняльно-правовий аналіз предмету злочинного посягання у сфері мобільних телекомунікацій України» наводиться класифікація злочинів у сфері мобільних технологій: а) шахрайство, що завдає збитків операторам мобільного зв’язку, дилерам і абонентам; б) перехоплення конфіденційної інформації;
в) порушення режиму мережного обслуговування абонентів з хуліганських спонукань або інших причин, не пов’язане з перехопленням інформації. Розкриваються особливості протиправних діянь на вітчизняних телекомунікаційних мережах. На підставі аналізу правових актів робиться висновок, що законодавство України про відповідальність за ці злочини потребує удосконалення. Доводиться, що аналіз предмету злочину, пов’язаного з незаконним доступом до мережі мобільного зв’язку з урахуванням обставин, у яких він здійснюється, дозволить слідчому побудувати версію, перевірка якої дозволить відтворити обставини злочину, встановити спосіб злочинних дій та коло осіб, причетних до нього.

У підрозділі 1.3. «Кримінально-правова відповідальність за злочини у сфері мобільних телекомунікацій» здійснено аналіз законодавства України та зарубіжних країн, яке передбачає кримінальну відповідальність за злочини у сфері мобільних телекомунікацій. Автор дійшов висновку, що такі злочини є багатооб’єктними, що викликає складнощі кваліфікації. Доводиться, що діяння передбачені ст. 361 КК України за способом вчинення злочину є логічно самостійними і потребують виділення в окремі норми. Під злочинами, які пов’язані з втручанням у роботу мереж мобільного зв’язку слід розглядати злочинну діяльність, в яку включаються не тільки кримінальні дії з користування ресурсами (послугами) системи мобільного зв’язку, а і кримінальні дії щодо доступу до даної системи. Виділяються групи таких дій та розкриваються їх складові: 1) злочинні дії, щодо отримання доступу до системи мобільного зв’язку (привласнення абонентських рухомих станцій мобільного зв’язку: крадіжки, грабіж, шахрайство); 2) злочинні дії, що полягають у отриманні обманним шляхом ресурсів (послуг) мобільного зв’язку без мети їх належної оплати (завдання майнової шкоди шляхом обману або зловживання довірою; привласнення, розтрата майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем; шахрайство; порушення порядку зайняття господарською та банківською діяльністю). Обґрунтована пропозиція у примітці до ст. 361 КК України сформулювати визначення ЕОМ, мережі ЕОМ і системи ЕОМ для однозначного їх розуміння та застосування на практиці.

У підрозділі 1.4. «Криміналістична класифікація злочинів, що пов’язані з втручанням у сферу мобільного зв’язку» обґрунтовується, що в основу класифікації злочинів даного виду має бути покладений аналіз системи мобільного зв’язку як складного багаторівневого об’єкту і виявлення набору типових елементарних операцій на кожному з його рівнів. Виділяються та аналізуються дії, типові для даного виду злочинів, які можуть бути покладені в основу криміналістичної класифікації: а) доступ до системи мобільного зв’язку (до апаратно-технічних засобів підтримки системи мобільного зв’язку; за допомогою підключення мобільного телефону через допоміжні засоби підтримки системи підтримки мобільного зв’язку; доступ до інформаційних засобів підтримки системи мобільного зв’язку – програмного забезпечення, даних і баз даних, що дозволяють системі мобільного зв’язку здійснювати свої функціональні можливості); б) дії, пов’язані з користуванням ресурсами мобільного зв’язку (користування ресурсами мобільного зв’язку без її належної оплати і реєстрації). Під злочинами у сфері мобільних телекомунікацій ми розуміємо систему кримінально караних послідовних дій, спрямованих на несанкціонований доступ до системи мобільного зв’язку, користування її ресурсами і наданню такої можливості іншим особам.

Другий розділ «Криміналістична характеристика злочинів, що пов’язані з втручанням у сферу мобільного зв’язку» складається з чотирьох підрозділів.

У підрозділі 2.1. «Основні схеми вчинення злочинів, що пов’язані з втручанням у роботу мереж мобільного зв’язку» встановлено, що базовим елементом криміналістичної характеристики злочинів і основою криміналістичних рекомендацій з їх розслідування завжди були знання про спосіб вчинення злочину. Під способом вчинення злочинів у сфері мобільних телекомунікацій розуміється система дій з підготовки, вчинення і приховання даної категорії злочинів, що виражаються у несанкціонованому доступі до системи мобільного зв’язку, користуванні її ресурсами і (чи) наданні такої можливості третім особам, об’єднаних загальною цільовою спрямованістю – несанкціоноване користування ресурсами системи мобільного зв’язку без їх належної оплати і (чи) реєстрації, детермінованих суб’єктивними і об’єктивними чинниками.

Здійснено класифікацію і опис способів вчинення злочинів у сфері мобільних телекомунікацій: а) дії, спрямовані на доступ до апаратно-технічних засобів підтримки системи мобільного зв’язку; б) дії, спрямовані на підключення мобільного телефону через допоміжні засоби підтримки системи мобільного зв’язку; в) дії, пов’язані з доступом до ідентифікаційних даних. Зазначений спосіб полягає у перепрограмуванні в мобільному телефоні злочинця несанкціоновано одержаних ідентифікаційних даних легальних користувачів (створення «двійника»); г) дії, спрямовані на доступ до системи базових станцій, комутатора, апаратних і програмних засобів, що здійснюють білінгові операції (облікові системи). До них, у першу чергу, відносяться дії, що полягають у проникненні в комп’ютерну систему захисту для знешкодження механізмів захисту або переконфігурації системи базових станцій з метою використання (або подальшої реалізації) наявних у системі функціональних можливостей або користування ресурсами мобільного зв’язку.

У підрозділі 2.2. «Способи підготовки та вчинення дій, спрямованих на незаконне користування ресурсами мобільного зв’язку» аналізуються підстави для класифікації способів користування ресурсами системи. Виділяються групи абонентської активності: а) постійна (стабільна) кримінальна поведінка; б) періодична (нестабільна) кримінальна поведінка. Виокремлено характерні ознаки, притаманні кожному з цих способів незаконного користування ресурсами мобільного зв’язку. Пропонується розрізняти способи незаконної абонентської активності осіб, спрямовані на безпосереднє користування ресурсами мобільного зв’язку. Розкриваються види надання можливості користування ресурсами мобільного зв’язку іншим особам: а) безпосереднє, коли мобільний телефон (SIМ-карта) передається у тимчасове або постійне користування іншим особам; б) опосередковане – за допомогою використання функціональних можливостей системи мобільного зв’язку.

У підрозділі 2.3. «Обстановка, яка спрямована на встановлення і доказування злочинів у сфері мобільних телекомунікацій» елементом вчинення злочинів у сфері мобільних телекомунікацій визнано:

Місце вчинення злочинів у сфері мобільних телекомунікацій знаходиться у межах зони покриття, у переважній більшості – це територія того або іншого міста (приміські території). Вказаною закономірністю багато у чому пояснюється і те, що місце проживання (місце постійного або переважного перебування) учасників таких злочинів зареєстроване у тому ж місті, де здійснювався незаконний доступ і користування ресурсами мобільного зв’язку, тобто знаходиться у зоні покриття постраждалого оператора. Простежується залежність знаходження місця події злочинів у сфері мобільного зв’язку від розташування тих або інших засобів комп’ютерної техніки системи мобільного зв’язку, у межах яких був вчинений злочин і знаходяться сліди його вчинення.

У підрозділі 2.4. «Особа злочинця та мотивація злочинної поведінки у злочинах, що пов’язані з втручанням у роботу мереж мобільного зв’язку» на підставі вивчення кримінальних справ, а також архівних матеріалів і узагальнень МВС України встановлено, що дану групу злочинів переважно вчиняють чоловіки – 91 %. За соціальним статусом і рівнем освіти правопорушники розподілилися наступним чином: особи, які не працювали – 36 %; студенти – 34 %; працювали у комерційних організаціях – 18 %; приватні підприємці – 12 %. Серед правопорушників переважають особи з вищою (38 %) і неповною вищою освітою (34 %). З числа осіб, які вчинили злочини у сфері мобільних телекомунікацій, лише 9 % були працівниками (колишніми працівниками) операторів мобільного зв’язку. За віковими ознаками порушники розподіляються таким чином: 18–24 років – 38 %, 25–29 років – 38 %, 30–39 років – 16 %, 40–49 років – 8 %. Особи, яким більше 50 років у вивченому нами масиві кримінальних справ не зустрічалися.

З’ясовано, що суттєву роль у структурі криміналістичної характеристики відіграють мотиви, що детермінують загальну цільову спрямованість і формулюється їх класифікаційний ряд: корисливі мотиви; хуліганські мотиви; підрив фінансової основи компанії оператора мобільного зв’язку та її авторитету: а) дискредитація оператора мобільного зв’язку щодо її заходів безпеки; б) отримання переваг під час конкуренції. За рідкісним вийнятком, у мотивації даного виду злочинів складно виділити лише один мотив. У більшості випадків зазначені мотиви, як і мета даних кримінальних проявів, інтегруються.

Третій розділ «Особливості організації та проведення окремих слідчих дій у справах, про злочинне втручання у сферу мобільних телекомунікацій» об’єднує три підрозділи.

У підрозділі 3.1. «Особливості перевірки інформації та порушення кримінальної справи про злочини, що пов’язані з втручанням у роботу мереж мобільного зв’язку» визначаються приводи для порушення кримінальної справи за цим видом злочинів: заява компанії оператора мобільного зв’язку і (або) легального користувача (абонента) про вчинення кримінальних дій у мережі; явка з повинною про вчинення злочинів у мережі мобільного зв’язку; повідомлення про кримінальні дії у мережі мобільного зв’язку, одержане з інших джерел.

На підставі аналізу слідчої практики відмічено стійку тенденцію порушення кримінальних справ з ознаками злочинів у сфері мобільних телекомунікацій за заявами компанії оператора мобільного зв’язку і матеріалами оперативно-розшукових заходів спеціальних підрозділів МВС України і СБУ.

За критерієм інформаційної визначеності виділено типові ситуації початкового етапу розслідування: а) повідомлення про злочин і матеріали, що додаються, містять достатню інформацію для вирішення питання про порушення кримінальної справи; б) повідомлення про злочин і матеріали, що додаються, містять відомості про кримінальні події, яких недостатньо для обґрунтованого висновку про порушення кримінальної справи, або відмови у цьому.

Відповідно до цього сформульовані завдання і процесуальні дії щодо перевірки наявності у події ознак злочинів даної категорії або приготування до їх вчинення, встановлення попереднього розміру шкоди, заподіяної у результаті злочинних дій, встановлення причетності до злочину особи (осіб), зазначеної у заяві, а також інших обставин, що мають значення для порушення кримінальної справи і визначення напрямів розслідування.

У підрозділі 3.2. «Проведення окремих слідчих дій при розслідуванні злочинів у сфері мобільних телекомунікацій» розглядаються найбільш специфічні для даної категорії злочинів слідчі дії: огляд, обшук, виїмка.

Аналізуючи ч. 2 ст. 190 КПК України, автор вважає, що місцем події відповідного виду злочинів є елементи апаратно-програмного комплексу системи мобільного зв’язку, «у середині» яких був скоєний злочин або виявлені його матеріальні сліди.

Виділено дві групи типових об’єктів огляду: приміщення, автотранспорт та інші місця, де здійснювалося зберігання, клонування мобільних телефонів, виробництво інших радіоелектронних пристроїв, підробка документів; предмети, пов’язані зі вчиненням злочинів у сфері мобільних телекомунікацій: мобільний телефон злочинця, інші радіоелектронні пристрої, засоби комп’ютерної техніки злочинця і оператора мобільного зв’язку, паперові носії інформації. Наголошується на необхідності залучення спеціаліста при проведенні слідчого огляду.

Встановлено, що специфіка обшуку обумовлюється характером об’єктів, на встановлення яких спрямована пізнавальна діяльність: 1) апаратно-технічні засоби (мобільний телефон, скануючи технічні пристрої, монітори мобільного зв’язку, засоби комп’ютерної техніки); 2) комп’ютерна інформація, яка має відношення до злочинів, що розслідуються; 3) паперові носії.

На підставі аналізу технічних особливостей телекомунікаційних сервісів систем мобільного зв’язку наведено і обґрунтовано ряд специфічних тактичних рекомендацій щодо проведення обшуку та виїмки.

У підрозділі 3.3. «Використання спеціальних знань при розслідуванні злочинів у сфері мобільних телекомунікацій» встановлено найбільш ефективні форми участі спеціаліста на стадії порушення кримінальної справи і досудовому розслідуванні,
а саме:

–     використання допомоги спеціаліста при підготовці до проведення окремих слідчих та процесуальних дій, а також оперативно-розшукових заходів, а саме – консультування слідчого з питань визначення специфіки слідчої дії, визначення її мети, способу і прийомів її досягнення, допомога у підборі понятих;

–     використання допомоги спеціаліста під час проведення слідчих дій (у виявленні, описі, упаковці, опечатуванні і транспортуванні засобів апаратно-технічної підтримки мережі мобільного зв’язку, що вилучаються і можуть містити сліди неправомірних дій; формулюванні запитань експерту; складанні запитів);

–     використання допомоги спеціаліста шляхом постановки перед ним питань сторонами і надання останнім висновків у письмовій формі, що є самостійним джерелом доказів.

Обґрунтовано доцільність проведення експертизи предмету злочину до порушення кримінальної справи для встановлення ознак даного злочину. Виділяються групи об’єктів судової комп’ютерно-технічної експертизи у справах про цей вид злочинів: а) засоби апаратно-технічної підтримки мереж мобільного зв’язку; базові станції та їх обслуговуюче устаткування; комутатори та устаткування; технічна документація до вказаного устаткування; 2) засоби інформаційної підтримки (програми); дані, що забезпечують роботу програм; технічна документація до зазначених інформаційних засобів підтримки); 3) дані користувача (електронна інформація бази оператора, договір про підключення та надання послуг мобільного зв’язку).