| Краткое содержание: |
ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ
У вступі обґрунтовано актуальність дослідження; визначено мету, завдання, об’єкт, предмет, теоретичні основи, методи й джерельну базу дослідження; визначено його хронологічні межі; розкрито наукову новизну, теоретичне та практичне значення, наведено відомості про апробацію результатів дисертаційної роботи.
У першому розділі – "Теоретичні засади полікультурного виховання в американській середній школі" – проаналізовано понятійний апарат проблеми дослідження; здійснено аналіз історичних і соціально-політичних передумов становлення та визначено етапи розвитку полікультурного виховання учнів в американській середній школі; з’ясовано головні чинники його особливої актуалізації в американському суспільстві на межі ХХ – ХХІ століть; розкрито сутність теорій полікультурного виховання в американській педагогічній науці.
На основі аналізу історичних подій, соціальних, політичних та демографічних явищ, які супроводжували процес становлення американської держави, доведено, що ідея полікультурного виховання в педагогіці США виникла як педагогічна відповідь школи на проблему дискримінації етнічно-расових меншин, загострення конфліктів на расовому, етнічному та культурному ґрунті та усвідомлення важливості досягнення соціальної справедливості та єдності в суспільстві.
Встановлено, що на початку ХХ століття політика влади щодо культурного та мовного різноманіття в США ґрунтувалася на засадах англоконформізму, а система громадських шкіл виконувала роль потужного засобу асиміляції іммігрантів в "основний потік" американської нації. Зазначено, що асиміляціоністська політика американської влади зазнала критики з боку таких американських учених, як Дж. Дьюї, Г. Каллен, Ф. Боас, Р. Боурне, Дж. Драчслер та ін., які виступили на підтримку "культурної демократії" як продовження політичної демократії, гарантованої Конституцією США. Ідеї цих учених вплинули на становлення полікультурних освітніх ініціатив педагогів різного етнічно-расового походження на початку ХХ століття.
На основі проведеного історико-педагогічного аналізу визначено п’ять основних етапів розвитку полікультурного виховання в американській середній школі:
І етап – становлення міжкультурного виховання (початок 1920-х – 1939-й рік) – розробка та інтеграція навчальних матеріалів спочатку щодо культури афроамериканського населення, а потім й інших етнічних і расових меншин до навчальних матеріалів і програм загальноосвітніх шкіл та коледжів.
ІІ етап – актуалізації міжгрупового виховання (1939 – 1954 рр.) – посилення асиміляціоністської спрямованості навчально-виховного процесу з метою встановлення толерантних міжрасових і міжетнічних відносин та прискорення процесу становлення представників різних етносів як ефективних членів американського суспільства.
ІІІ етап – реалізації етнічного й поліетнічного виховання (1954 – 1981 рр.) – перехід американської системи громадської освіти від асиміляціоністської позиції до ідеології полікультурності; широке впровадження етнічних та поліетнічних курсів і білінгвальних навчальних програм з метою забезпечення всіх учнів знаннями, необхідними для життя в умовах домінуючої культури та збереження культурної спадщини свого етносу.
IV етап – становлення полікультурного виховання (1981 – 2001 рр.) – активізація досліджень американських учених; поява у 1981 році концепції полікультурного виховання професора Дж. Бенкса, що ґрунтувалася на ідеї "освітнього рівноправ’я"; розробка і впровадження навчальних програм, спрямованих на врахування вимог різних груп населення.
V етап – розвитку полікультурного виховання в епоху інтеграційних та глобалізаційних процесів (2001 р. – дотепер) – упровадження міжнародних навчально-виховних Інтернет-проектів і програм кроскультурного взаємообміну, широке залучення батьків, сім’ї й громади до участі в навчально-виховному процесі.
Виокремлено чотири групи чинників, які актуалізували завдання полікультурного виховання в американському суспільстві на межі ХХ – ХХІ століть, а саме: демографічні, соціальні, політичні та економічні.
Встановлено, що концептуальні засади полікультурного виховання в педагогіці США ґрунтуються на ідеях таких учених, як Дж. Бенкс, Ж. Гай, П. Горскі, К. Грант, К. Слітер та С. Нієто. З’ясовано, що серед американських освітян немає єдності щодо визначення змісту і сутності полікультурного виховання. Проте спільним для них є розуміння необхідності загальної реформи школи на засадах полікультурності.
Американські вчені Ж. Гай, Г. Ладсон-Біллінгс та ін. звертаються до поняття культуровідповідної педагогіки, яка передбачає врахування соціального і культурного досвіду, домінуючих стилів навчальної діяльності й моделей поведінки учнів різного походження у навчально-виховному процесі. Головною метою культуровідповідної педагогіки є заохочення етнічно-різноманітних учнів до досягнення академічної успішності, усвідомлення своєї культурної належності та цінності й неповторності особистості.
З’ясовано, що у вітчизняній науковій думці відсутнє чітке й однозначне тлумачення поняття "полікультурне виховання", про що свідчить велика кількість термінів, які використовують науковці для відображення ідеї плюралізму в освіті й вихованні (полікультурне, поліетнічне, мультикультурне, багатокультурне, інтеркультурне, кроскультурне та ін.). Доведено, що в межах педагогічного дослідження визначені поняття можуть вживатися як синонімічні. Виявлено, що найбільш доцільними для використання є два терміни, які відповідають англійському аналогу "multicultural education", а саме: "полікультурна освіта" й "полікультурне виховання". Обґрунтовано сутність полікультурного виховання як прогресивного підходу, спрямованого на трансформацію навчально-виховного процесу в закладах освіти з метою засвоєння знань про різноманітні культури, виховання толерантного ставлення до їх проявів у соціумі, а також формування цінностей, умінь і навичок, необхідних для успішної соціалізації в демократичному полікультурному суспільстві.
На основі узагальнення джерельної бази дослідження та аналізу понять визначено сутність таких важливих категорій, як "культура", "культурний плюралізм", "етноцентризм", "культурна ідентифікація", "раса", "полікультурна освіта" та ін.
Доведено, що сучасний етап розвитку полікультурного виховання характеризується реалізацією компетентісного підходу. Полікультурна компетентність вважається однією з ключових у ХХІ столітті і визначається як складне багатокомпонентне особистісне утворення, яке включає усвідомлення етнічної ідентичності, національної належності, знання про етнічну й культурну різноманітність регіону проживання, країни та світу в цілому, вміння взаємодіяти з представниками різних етносів і культур, толерантне ставлення до них, а також досвід міжкультурної комунікації.
У другому розділі – "Реалізація полікультурного виховання учнів американської середньої школи" – визначено зміст, форми і методи полікультурного виховання учнів в американській середній школі, проаналізовано особливості кадрового забезпечення цього процесу, розроблено рекомендації щодо застосування позитивного американського досвіду полікультурного виховання в навчальних закладах України.
У результаті дослідження виявлено, що в американському освітньому законодавстві не існує єдиних вимог щодо полікультурного виховання учнів. У зв’язку з децентралізованим управлінням освітою в США організація процесу полікультурної освіти і виховання учнів в американській середній школі здійснюється керівництвом Департаментів освіти штатів, адміністраціями шкільних округів та школами.
З’ясовано, що основними організаційними формами полікультурного виховання учнів є навчально-виховний процес і позакласна та позашкільна діяльність. Полікультурне виховання учнів у сучасній американській середній школі – це складний цілеспрямований педагогічний процес, що передбачає інтеграцію полікультурної складової в зміст навчання, позакласної й позашкільної роботи та використання ефективних форм і методів виховання, які реалізуються переважно у групових формах діяльності школярів. Доведено, що робота в групах і міні-групах сприяє виробленню вміння міжкультурної взаємодії, безконфліктного, продуктивного спілкування, прийняття узгоджених рішень, а також прищепленню культури діалогу та формуванню толерантного ставлення до чужої думки. Обґрунтовано положення, що використання міждисциплінарного підходу, включення різного соціокультурного досвіду сім’ї й громади до навчальних матеріалів значно посилює потенціал усіх основних циклів дисциплін у полікультурному вихованні учнів.
З’ясовано, що суттєве місце відводиться спецкурсам і програмам полікультурного виховання, міжнародним Інтернет-програмам і проектам. У результаті дослідження виявлено основні організаційні форми реалізації полікультурного виховання в позакласній роботі (факультативи, клуби, гуртки, місячники етнічних меншин тощо) та позашкільній діяльності (екскурсії, участь у ярмарках, концертах, благодійних аукціонах та інших культурних заходах громади). Обґрунтовано думку про важливість партнерства школи з батьками і громадою для ефективної реалізації полікультурного виховання в країні. Окреслено роль офіційної і неофіційної навчальної програми школи у формуванні полікультурно компетентної особистості. На основі аналізу й узагальнення всіх зазначених аспектів діяльності школи розроблено модель реалізації полікультурного виховання учнів в американській середній школі (рис. 1).
Виявлено, що, незважаючи на значні позитивні здобутки американської середньої школи в досліджуваній сфері, існують суттєві розбіжності між теорією полікультурного виховання і практикою його реалізації. Тому в педагогіці США велика увага приділяється підготовці педагогічних кадрів, здатних відповідати індивідуальним потребам дітей з різним етнічним, мовним, культурним, соціальним і релігійним досвідом. Аналіз американських документів в освітній галузі, рекомендацій Американської асоціації коледжів підготовки вчителів, Національної Ради з акредитації освіти вчителів засвідчив, що необхідність забезпечення шкіл ефективними педагогічними кадрами вимагає, по-перше, вирішення проблеми збільшення кількості білінгвальних учителів різного етнічного походження; по-друге, реформування і вдосконалення програм підготовки майбутніх учителів закладами педагогічної освіти; по-третє, професійного розвитку вчителів і адміністрації шкіл у сфері полікультурної освіти та виховання.
У результаті дослідження встановлено, що Державні стандарти щодо підготовки вчителів передбачають підвищення рівня їх полікультурної підготовки у вищих навчальних закладах. Американські вчені К. Гібсон, Д. Голнік, М. Кочран-Сміт, Г. Ладсон-Біллінгс, Л. Дарлінг-Геммонд, K. Зейхнер та ін. концептуально важливим в освіті майбутніх учителів визначають завдання підготовки ефективного полікультурного вчителя.
З’ясовано, що готовність до роботи майбутніх фахівців обумовлюється двома головними чинниками: рівнем університетських курсів і якістю педагогічної практики в школах, що зумовлює реалізацію одного з основних
|
