ПОПЕРЕДЖЕННЯ НАСИЛЬНИЦЬКИХ ЗЛОЧИНІВ, ЩО ВЧИНЯЮТЬСЯ ПРАЦІВНИКАМИ ОРГАНІВ ВНУТРІШНІХ СПРАВ УКРАЇНИ

Краткое содержание

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Українська держава головним своїм пріоритетом, найвищою соціальною цінністю визнала людину, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпеку. Важлива роль у захисті людини, її прав та свобод від протиправних і, щонайперше, насильницьких посягань належить органам внутрішніх справ.

Саме тому вчинення злочинів особами, на яких покладено функції забезпечення безпеки та захисту інших людей, не лише підривають засади правової держави, перешкоджають побудові громадянського суспільства, завдають істотної шкоди авторитету державної влади, погіршують імідж правоохоронних органів, але й сприяють деформації правосвідомості громадян, морально розбещують суспільство, привчаючи його до думки, що несправедливість і насильство з боку влади цілком припустимі й природні; виступають вагомим каталізатором правового нігілізму в суспільстві, що вкрай негативно позначається на ефективності діяльності щодо мінімізації рівня злочинності. Особливо це стосується вчинення працівниками ОВС насильницьких злочинів, що посягають на найвищу соціальну цінність – людину, її життя і здоров’я, а також на невід’ємні права та свободи.

Статистика за роки незалежності України свідчить, що протиправні дії працівників ОВС є не поодинокими випадками, а частиною злочинності як негативного соціального явища. Відносно невелика питома вага насильницьких злочинів, учинених працівниками ОВС (приблизно 17,5%), у загальній структурі злочинності працівників ОВС України не знижує гостроту проблеми через їх величезну суспільну небезпеку і шкідливість наслідків. Усього за період з 1992 по 2006 роки, за даними відомчої статистики, працівниками органів внутрішніх справ України було вчинено 170 навмисних вбивств; 198 випадків завдання тілесних ушкоджень; 48 зґвалтувань; 74 розбійні напади; 101 грабіж; 82 випадки хуліганства. І хоча загалом цифри начебто незначні, злочини, вчинені цією категорією громадян, за рівнем латентності у декілька разів перевищують злочинність взагалі. Це пов’язано насамперед з тим, що в силу специфіки службового статусу працівники ОВС мають реальні можливості для провадження тривалої безкарної злочинної діяльності.

Отже, необхідність глибокого цілеспрямованого комплексного дослідження насильницьких злочинів, що вчиняються представниками стійкої, соціально-корпоративної, відособленої групи осіб – працівниками органів внутрішніх справ, – з метою пошуку найбільш ефективних заходів попередження набуває сьогодні особливої актуальності.

У вітчизняній науці різні аспекти попередження протиправної поведінки працівників ОВС України досліджувалися у роботах М. І. Ануфрієва, О. М. Бандурки, В. П. Ворушила, О. Ф. Гіди, Д. О. Кобзіна, В. С. Медведєва, О. В. Негодченка, О. Ю. Синявської, С. С. Сливки, А. А. Стародубцева та ін. Безпосередньо кримінологічному вивченню злочинів, учинених працівниками ОВС України, присвячені лише дослідження О. С. Новакова та С. А. Шалгунової, але вони були обмежені окремими видами злочинів, не пов’язаних з насильством. У 2005 році побачила світ монографія О. А. Мартиненка „Детерминация и предупреждение преступности среди персонала органов внутренних дел Украины”, а також колективна монографія за загальною редакцією О. Н. Ярмиша „Протизаконне насильство в органах внутрішніх справ: соціологічний та історико-правовий аналіз”, яка присвячена аналізу протизаконного насильства, пов’язаного лише із суто службовою діяльністю працівників ОВС.

Дослідженню питань попередження певних видів злочинів, які вчиняють працівники окремих служб та підрозділів ОВС, присвячені праці російських дослідників: С. А. Алтухова, О. М. Варигіна, В. І. Динеки, Ю. А. Мерзлова, К. О. Прохорова, Р. В. Скоморохова, О. С. Черепашкіна та ін.

Однак, незважаючи на виключну суспільну небезпеку насильницьких злочинів, що вчиняються працівниками ОВС, ця проблема ще не була предметом окремого комплексного дослідження.

Зв’язок дослідження з науковими програмами, планами, темами. Дослідження виконано відповідно до плану науково-дослідних робіт кафедри кримінального права і кримінології Харківського національного університету внутрішніх справ та ґрунтується на положеннях Комплексної програми профілактики злочинності на 2001–2005 рр., затвердженої Указом Президента України № 1376 від 25 грудня 2000 р., Комплексної програми вдосконалення роботи з кадрами та підвищення авторитету міліції на 1999-2005 рр., Програми формування позитивного іміджу міліції України на 2003-2007 рр., пп. 1.2, 2.1, 2.7 Пріоритетних напрямів наукових та дисертаційних досліджень, які потребують першочергового розроблення і впровадження в практичну діяльність органів внутрішніх справ, на період 2004-2009 рр., затверджених наказом МВС України № 755 від 05.07.2004 р.

Мета і завдання дослідження полягає у всебічному аналізі й встановленні кримінологічної характеристики насильницьких злочинів, що вчиняються працівниками ОВС України, їх детермінант, особистості злочинця, а також у виробленні системи заходів, спрямованих на підвищення ефективності існуючих форм і методів попередження цих злочинів.

Реалізація поставленої мети зумовила необхідність вирішення таких основних завдань:

1) уточнити понятійно-категоріальний апарат: а) конкретизувати поняття „насильство”; б) з’ясувати кримінологічний зміст поняття “насильницькі злочини, що вчиняються працівниками органів внутрішніх справ”;

2) дати загальну кримінологічну характеристику насильницьких злочинів, що вчиняються працівниками ОВС;

3) розробити кримінологічну класифікацію таких злочинів, включаючи виокремлення основних видів злочинів залежно від сфери суспільних відносин, у якій працівником ОВС вчиняється злочин, та встановити кількісно-якісні характеристики кожного виду;

4) оцінити рівень та встановити основні детермінанти латентності насильницьких злочинів, що вчиняються працівниками ОВС;

5) визначити специфічні риси особистості колишніх працівників ОВС, засуджених за вчинення насильницьких злочинів (зокрема соціально-демографічні та морально-психологічні риси); виробити класифікацію злочинців-працівників ОВС за мотивами вчинення насильницьких злочинів;

6) встановити та проаналізувати комплекс загальних криміногенних факторів детермінації насильницьких злочинів, що вчиняються працівниками ОВС, а також факторів детермінації насильницьких злочинів кожного окремого виду для визначення основних напрямків превенції;

7) визначити та обґрунтувати основні заходи попередження насильницьких злочинів, що вчиняються працівниками ОВС, − як загальні, так і заходи попередження кожного окремого виду злочинів залежно від сфери суспільних відносин, у якій працівником ОВС вчиняється злочин.

Об’єктом дослідження є суспільні відносини у сфері протидії насильницьким злочинам, що вчиняються працівниками ОВС України.

Предмет дослідження становлять теоретичні засади системи попередження насильницьких злочинів, що вчиняються працівниками ОВС України.

Методи дослідження. Методологічну основу дисертаційного дослідження становить сукупність загальних та спеціально-наукових методів і прийомів наукового пізнання. Основним є системний метод, який дозволив вивчити різноманітні аспекти прояву та існування розглянутого феномена у взаємозв’язку із узгодженням функціональних елементів та закономірностей. Логіко-семантичний та формально-юридичний методи дозволили визначити поняття насильницьких злочинів, що вчиняються працівниками ОВС. Методи класифікації, групування та структурування, а також формально-логічний метод застосовувалися для виділення певних видів досліджуваних злочинів, завдяки чому можна досягти необхідної диференціації заходів попередження, забезпечити їх своєчасність і цілеспрямованість; для встановлення певних типів злочинців – працівників ОВС, що вчинили насильницькі злочини. Метод системно-структурного аналізу дозволив дослідити досліджувані злочини, як явище, котрому властиві певні зв’язки між складовими елементами, а також з іншими соціальними явищами і процесами, що дало змогу визначити основні детермінанти розглянутого явища. Статистичні методи дозволили з’ясувати рівень, динаміку і структуру досліджуваних злочинів, встановити певні закономірності їх розвитку та якісні ознаки цього явища. Історико-порівняльний метод дав змогу виявити тенденції розвитку досліджуваних злочинів, залежно від змін соціальних умов та активності органів кримінальної юстиції. Конкретно-соціологічні методи збору, узагальнення та аналізу інформації (вибірковий, вивчення документів, контент-аналіз, кореляційний аналіз) допомогли дослідити різні аспекти процесу детермінації досліджуваних злочинів, а також виробити та обґрунтувати пропозиції і рекомендації щодо протидії цьому явищу; встановити основні якісні характеристики кожного окремого виду цих та кримінологічно значущі характеристики особистості злочинця.

Теоретичною основою дослідження є праці з філософії, теорії держави та права, кримінології, кримінального права, соціології, психології, теорії управління, статистики, судової медицини.

Нормативну базу склали Конституція України, міжнародно-правові акти, нормативно-правові акти Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України, міністерств і відомств України, інші чинні законодавчі та нормативно-правові акти щодо питань діяльності ОВС.

Емпіричну базу дослідження становлять узагальнені дані, отримані в ході:

– аналізу статистичних даних МВС України за період з 1992 по 2006 рр.;

– аналізу 160 кримінальних справ;

– опитування 300 випускників вищих навчальних закладів МВС України.

Наукова новизна дисертаційного дослідження визначається тим, що ця робота є першим спеціальним комплексним монографічним дослідженням насильницьких злочинів, що вчиняються працівниками ОВС, проведеним на базі основних положень теорії кримінології з урахуванням сучасних тенденцій у соціально-економічній, соціально-правовій, політичній та інших сферах життя суспільства.

Основні положення, що складають наукову новизну роботи:

Уперше запропоновано:

– комплексну кримінологічну характеристику насильницьких злочинів, що вчиняються працівниками ОВС (встановлено рівень, динаміку, структуру, а також особливості географічного (територіального) розповсюдження зазначених злочинів на території України);

– кримінологічну класифікацію насильницьких злочинів, що вчиняються працівниками ОВС, зокрема залежно від сфери суспільних відносин, у якій працівником ОВС скоєно злочин; виокремлено такі основні види: насильницькі злочини, що скоюються працівниками ОВС у зв’язку з службовою діяльністю, у сфері сімейно-побутових відносин, поза сферою сімейно-побутових відносин та не пов’язані з службовою діяльністю;

– кримінологічну характеристику кожного виду насильницьких злочинів залежно від сфери суспільних відносин, у якій працівником ОВС вчиняється злочин, виявлено їх основні кількісно-якісні кримінологічні особливості;

– положення, що насильницькі злочини, що вчиняються працівниками ОВС, є не поодинокими випадками, а частиною злочинності як негативного соціального явища з властивою йому певною сталістю;

– класифікацію злочинців-працівників ОВС на підставі мотивів скоєння насильницьких злочинів, урахування якої може істотно вплинути на ефективність планування основних напрямів та розробку конкретних заходів попередження;

– положення, що рівень латентності насильницьких злочинів, які вчиняються працівниками ОВС, у декілька разів перевищує рівень латентності злочинності взагалі. Рівень латентності змінюється залежно від сфери суспільних відносин, у якій працівником ОВС вчиняється насильницький злочин. Основними факторами існування високого рівня латентності злочинів працівників ОВС є ті, що пов'язані зі специфікою діяльності та статусом суб’єкта злочину, а також чинники, пов’язані з негативними рисами бюрократії в ОВС (авторитаризм, конформізм, корпоративність, протидія зовнішньому соціальному контролю тощо);

– особливості впливу загальних та специфічних факторів детермінації насильницьких злочинів кожного окремого виду (залежно від сфери суспільних відносин, у якій скоюється злочин), що вчиняються працівниками ОВС;

– основні напрямки удосконалення заходів спеціально-кримінологічного попередження насильницьких злочинів, що вчиняються працівниками ОВС (як загальних, так і щодо кожного окремого виду злочинів, залежно від сфери суспільних відносин, у якій скоюється злочин);

– якісно нову систему критеріїв оцінки ефективності діяльності ОВС та організації контролю за їх діяльністю. Такими критеріями доцільно вважати навантаження (напруженість діяльності), якість діяльності і дотримання законності.

Дістало подальшого розвитку та вдосконалення:

– поняття „насильство”;

– поняття „використання службового становища працівником органів внутрішніх справ”;

– визначення поняття „насильницькі злочини, що вчиняються працівниками органів внутрішніх справ”;

– кримінологічна характеристика особистості злочинців-працівників ОВС, які вчинили насильницькі злочини (соціально-демографічні та морально-психологічні риси). Доведено, що деякі криміногенні риси особистості працівників ОВС формуються ще на стадії професійного навчання.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що викладені в дисертації висновки та пропозиції можуть бути використані:

– у сфері науково-дослідної діяльності – як підґрунтя для подальших наукових досліджень проблем виявлення і попередження злочинної та іншої девіантної поведінки правоохоронних органів;

– у правотворчості – для вдосконалення чинного законодавства у сфері попередження злочинів, що вчиняються працівниками ОВС, зокрема при підготовці відповідних законопроектів та удосконаленні нормативно-правової бази МВС України;

– у правозастосувальній діяльності – в аналітичній та практичній роботі (відбір кадрів, виховна робота тощо) кадрових служб, Департаменту внутрішньої безпеки та інших спеціалізованих служб та органів, а також при розслідуванні такої категорії злочинів (Додатки А, Б);

– у правовиховній сфері – у роботі щодо підвищення рівня правової культури населення та працівників ОВС, зміцнення конструктивних взаємовідносин між населенням та органами внутрішніх справ;

– у навчальному процесі матеріали дисертаційного дослідження можуть бути використані при підготовці лекцій, підручників і навчальних посібників з дисципліни “Кримінологія” та окремих спецкурсів для студентів вищих юридичних навчальних закладів, а також у системі професійної підготовки та підвищення кваліфікації працівників правоохоронних органів (Додаток В).

Особистий внесок здобувача. У статті „Феномен правопорушень серед працівників міліції: питання кримінально-правової дефініції”, виконаній у співавторстві з Мартиненком О.А. (Право України. – 2005. – № 1. – С. 60-63), особистий внесок автора (50 %) складає подальша розробка поняття „злочини працівників органів внутрішніх справ”, встановлення кримінологічних характеристик суб’єкта злочину, поглиблення і конкретизація поняття „використання службового становища працівником органів внутрішніх справ”. У статті „Регіональний розподіл злочинів, що вчиняються працівниками органів внутрішніх справ”, виконаній у співавторстві з Мартиненком О.А. (Актуальні проблеми сучасної науки в дослідженнях молодих вчених. – 2005. – Вип. 8. – С.16-23), особистий внесок автора (50 %) складає розробка кримінологічних показників та особливостей географічного (територіального) розповсюдження на території України насильницьких злочинів, що вчиняються працівниками ОВС.

Апробація результатів дисертації. Результати дисертаційного дослідження були апробовані на науково-практичних конференціях: „Актуальні проблеми сучасної науки в дослідженнях молодих вчених” (Харків, 23 квітня 2004 р.); „Актуальні проблеми сучасної науки в дослідженнях молодих вчених” (Харків, 25 травня 2005 р.); „Забезпечення правопорядку та безпеки громадян у контексті реформування міліції громадської безпеки” (Харків, 17 березня 2006 р.); „VIII звітна науково-практична конференція науково-педагогічних працівників Кримського юридичного інституту Харківського національного університету внутрішніх справ” (Сімферополь, 2006 р.).

Публікації. Основні положення дослідження викладені дисертантом у 9 статтях, опублікованих у фахових наукових виданнях України, а також у 3 тезах доповідей.

Структура дисертації обумовлена її метою, завданнями та предметом дослідження і складається з вступу, трьох розділів‚ які містять чотирнадцять підрозділів, висновків, списку використаних джерел (271 найменування на 24 сторінках) та додатків (12 додатків на 23 сторінках). Загальний обсяг дисертаційного дослідження становить – 239 сторінки, обсяг основного тексту дисертації 192 сторінки.