ПРАВО ЛЮДИНИ НА ЖИТТЯ (ТЕОРІЯ ТА ПРАКТИКА МІЖНАРОДНОГО СПІВРОБІТНИЦТВА)

Краткое содержание

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Право на життя – фундаментальне природне право людини, закріплене нормами багатьох міжнародно-правових документів про права людини як на універсальному, так і регіональному рівнях. На захист цього права спрямовані зусилля численних міжнародних міжурядових і неурядових організацій. Така значна увага обумовлена тим, що велика кількість держав визнає право людини на життя абсолютною цінністю світової цивілізації, оскільки всі інші права втрачають смисл і значення у випадку загибелі людини. Україна долучилася до кола таких країн 1999 року, коли рішенням Конституційного суду України позбавлення людини життя державою внаслідок застосування смертної кари як виду покарання, навіть у межах положень, визначених законом, було визнано скасуванням невід’ємного права людини на життя.

На сьогодні практика законодавчого визначення права на життя та його захисту, насамперед судового, є неоднорідною, що свідчить про недостатній рівень його наукового вивчення. Ця проблема може бути розв’язана насамперед шляхом комплексного і системного теоретичного аналізу сутності права на життя та його юридичної природи.

Отже, актуальність дослідження права людини на життя обумовлена, зокрема, таким.

По-перше, на сьогоднішній день в українській міжнародно-правовій науці не має жодної праці, присвяченої комплексному вивченню права людини на життя, а саме дослідженню його походження, правової природи, змісту, меж і можливостей обмеження, сучасної практики його міжнародно-правового захисту. Комплексне дослідження зазначених проблем може заповнити цю прогалину.

По-друге, українськими вченими досить рідко розглядаються в міжнародно-правовій площині питання, пов’язані з легітимністю проведення штучного аборту, клонування та евтаназії. Тому аналіз норм саме міжнародного права з окреслених проблем матиме важливе значення для розвитку української науки міжнародного права.

По-третє, загальноприйняте розуміння права на життя як права, спрямованого на захист життя людини від свавільного порушення з боку держави, органів влади чи інших осіб, не розкриває всієї сутності цього права. Окремі його складові ознаки різняться між собою залежно від регіону, в якому здійснюється міжнародно-правове регулювання, а ще більше – від національного права окремих держав.

По-четверте, міжнародно-правові документи, спрямовані на захист права людини на життя, зазвичай не втручаються у сферу, де традиційно мають перевагу національні, культурні й релігійні традиції (приміром, щодо можливості обмеження цього права). Навіть заборона смертної кари не розглядається в міжнародному праві як загальновизнаний елемент права на життя. Неоднозначною залишається й практика міжнародних судових, квазісудових і конвенційних органів щодо абортів, евтаназії, клонування та ін. Існування цих розбіжностей у розумінні права людини на життя викликає необхідність з’ясувати юридичну природу цього права та виявити його основні ознаки.

Отже, дослідження правової природи права людини на життя важливе з точки зору встановлення змісту всіх елементів права на життя і їхнього застосування до конкретних фактів та обставин.

Проблему прав людини і її права на життя вивчали українські та зарубіжні фахівці у різних галузях права. Такі вітчизняні вчені, як К.О. Гориславський, С.Д. Порощук, О.В. Онуфрієнко, П.М. Рабінович, Т.О. Свіда, М.М. Страхов, С.В. Шевчук присвятили свої наукові праці дослідженню окремих аспектів цього права.

Література з цієї проблеми представлена також працями багатьох учених з країн СНД. Це С.С. Алексєєв, С.В. Бахін, А.І. Іойриш, Н.В. Кальченко, І.І. Котляр, Є.В. Кузнєцов, Л.Н. Лінік, І.І. Лукашук, О.А. Лукашова, О.Б. Мєзяєв, А.П. Мовчан, Р.А. Мюллєрсон, Л.П. Рассказов, Г.Б. Романовський, І.В. Упоров та інші.

Дослідження права людини на життя в рамках міжнародного права провадилися головним чином представниками західно-європейської науки міжнародного права, особливо в останні десятиліття: Д. Гом’єн, Д. Харріс, Л. Зваак, К. Бойл, Дж. Доннеллі, А.У. Бредлі, С. Девідсон, M. Новак.

У сучасній українській науці міжнародного права окремим аспектам права на життя присвячували свої праці такі вчені, як: М.В. Буроменський, В.І. Євінтов, В.Н. Денисов, Л.Г. Заблоцька.

Дисертаційне дослідження здійснювалося на основі міжнародних договорів з прав людини, актів універсальних і регіональних міжнародних організацій із захисту прав людини та практики міжнародних судових органів із захисту прав людини, сучасної вітчизняної та зарубіжної наукової доктрини.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дослідження виконано відповідно до плану науково-дослідницьких робіт кафедри міжнародного права та державного права зарубіжних країн Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого в рамках державної цільової комплексної програми «Проблеми історії, теорії та практики державного права іноземних країн і міжнародного права (Основне. Пріоритетне)» (державна реєстрація – № 0186.0.070868).