ПРАВО ОСОБИ НА АПЕЛЯЦІЙНЕ ОСКАРЖЕННЯ ВИРОКУ ТА ПРОЦЕСУАЛЬНИЙ ПОРЯДОК ЙОГО РЕАЛІЗАЦІЇ

Краткое содержание

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Стаття 129 Конституції України передбачає, що однією з основних засад судочинства є забезпечення апеляційного оскарження рішення суду у визначених законом випадках.

Інститут апеляції є принципово новим для українського кримінально-процесуального законодавства. Він розглядається Європейським Судом як один з ефективних засобів захисту прав людини в більшості держав – членів Ради Європи. Його наявність є важливою гарантією відправлення правосуддя, що дозволяє швидко виправляти помилки, допущені при провадженні в суді першої інстанції. У зв’язку з цим, дослідження змісту процесуального права особи на апеляційне оскарження вироку та особливостей його реалізації має важливе як теоретичне, так і практичне значення.

Результати узагальнення судової практики свідчать, що останніми роками кількість апеляцій, поданих на вироки судів першої інстанції, збільшується. Так, у 2005 р. на рішення місцевих судів надійшло 36,5 тис. апеляцій (задоволено 12,6 тис.), у 2006 р. – 35,4 тис. (задоволено 12,9 тис.), у 2007 р. – 39,3 тис. (задоволено 15 тис.), а в 2008 р. їх кількість вже склала 46,4 тис. (задоволено 15,3 тис.). Це означає, що сторони кримінального процесу все більш активно використовують своє право на апеляційне оскарження вироку, яке розглядається ними як ефективний механізм виправлення судових помилок. Саме тому право на перевірку вироку вищою судовою інстанцією у низці міжнародно-правових документів проголошено як одне з найважливіших прав людини й громадянина.

Окремі аспекти реалізації особою права на апеляційне оскарження вироку досліджувалися у працях учених-процесуалістів колишніх Російської імперії та СРСР, багатьох вітчизняних науковців, зокрема, Л. О. Богословської, Н. Р. Бобечка, Т. В. Варфоломеєвої, Т. Б. Вільчик, М. М. Гродзінського, Д. О. Захарова, О. Ю. Костюченко, Л. М. Лобойка, В. Т. Маляренка, І. Ю. Мірошникова, Г. М. Омельяненко, П. П. Пилипчука, А. Л. Ривліна, М. І. Сірого, Д. В. Філіна, О. Г. Шило, О. Г. Яновської, а також зарубіжних дослідників.

Незважаючи на значну кількість наукових розробок з цієї проблематики, дотепер залишаються недостатньо вивченими на теоретичному рівні питання щодо юридичного змісту та структури права особи на апеляційне оскарження вироку, передумов його виникнення та умов реалізації, обсягу прав і обов’язків суб’єктів апеляційного оскарження, меж оскарження ними вироку, процедури подання апеляцій, доповнень та змін до неї тощо. Недосконалість процесуальної теорії призвела до того, що під час внесення змін і доповнень до чинного Кримінально-процесуального кодексу України у 2001 році питання апеляційного оскарження вироку були викладені законодавцем неповно та неоднозначно. Крім того, це спричинило появу різних підходів до правового регулювання порядку апеляційного оскарження вироку в проектах КПК України. Зазначені обставини не можуть негативно не позначатися на правозастосовній діяльності і, як наслідок, на рівні забезпеченості прав людини у сфері кримінального судочинства. Наведені фактори обумовлюють актуальність теми дисертаційного дослідження.