Бесплатное скачивание авторефератов |
СКИДКА НА ДОСТАВКУ РАБОТ! |
Увеличение числа диссертаций в базе |
Снижение цен на доставку работ 2002-2008 годов |
Доставка любых диссертаций из России и Украины |
Каталог авторефератов / ЮРИДИЧЕСКИЕ НАУКИ / Криминалистика; судебно-экспертная деятельность; оперативно-розыскная деятельность
Название: | |
Тип: | Автореферат |
Краткое содержание: |
ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ Актуальність теми дослідження. Здобуття Україною незалежності стало початком кардинальних змін у всіх сферах суспільного життя, зокрема суттєвих змін у конституційно-правовому статусі громадян нашої держави. Конституція України 1996 року, гарантуючи пріоритет прав та свобод особи, суттєво розширила їх систему. Вона вперше закріпила і право кожної особи відмовитись давати показання або пояснення щодо себе, членів сім’ї чи близьких родичів, коло яких визначається законом (ч.1 ст.63 Конституції України). Таким чином був зроблений важливий крок до вирішення однієї з серйозних правових проблем сучасної України — проблеми законодавчого закріплення права особи на свободу від самовикриття. Ще у 1973 році УРСР ратифікувала Міжнародний пакт про громадянські і політичні права 1966 року. Але через непослідовність позицій законодавців Союзу РСР та Української РСР, які, ратифікувавши Пакт, навіть не згадали про закріплене в ньому у ст.14 право особи на свободу від самовикриття ні в Конституції СРСР 1977 року, ні в Конституції Української РСР 1978 року, як і в Основах кримінального судочинства Союзу РСР і союзних республік та КПК Української РСР, зазначене право до прийняття чинної Конституції України знаходилось у суперечності із кримінально-процесуальними та конституційно-правовими нормами і фактично не мало належного практичного застосування. Конституція України є юридичною базою для всієї системи кримінально-процесуального законодавства. Саме згідно з нею має бути побудований Кримінально-процесуальний кодекс України. Зокрема, в ньому повинні бути максимально конкретно реалізовані всі конституційні норми, які стосуються кримінального процесу, прав у ньому особи та їх гарантій, у тому числі і права особи на свободу від самовикриття, викриття членів сім’ї чи близьких родичів. Цей кримінально-процесуальний інститут був відомий ще з часів Староримського права. Пропозиції щодо введення його у сучасний вітчизняний кримінальний процес вносилися і обговорювалися в юридичній літературі досить давно, але залишались нереалізованими до 28 червня 1996 року, тобто до моменту прийняття нової Конституції України. На жаль, існуюче в законі загальне формулювання (ст.ст. 69, 691 КПК України), відсутність досвіду застосування зазначеного права призводять до серйозних труднощів під час практичної діяльності органів дізнання і досудового слідства, прокуратури, суду, адвокатів. Ознайомлення із загальнотеоретичними джерелами та спеціальною юридичною літературою, що присвячені різноаспектному вивченню проблем у сфері реалізації прав особи, дає підстави говорити про відсутність в науці кримінального процесу окремого комплексного дослідження саме права кожної особи на свободу від самовикриття, викриття членів сім’ї чи близьких родичів. Окремі питання цієї проблеми досліджувались у працях таких вчених, як В.Д. Адаменко, Ю.П. Адамов, С.А. Альперт, В.Г. Андросюк, О.Д. Бойков, Т.В. Варфоломеєва, М.М. Видря, І.С. Галаган, Є.О. Гіда, В.Г. Гончаренко, Г.Ф. Горський, М.І. Гошовський, Ю.М. Грошевий, Т.М. Добровольська, Г.Г. Доспулов, А.Я. Дубинський, А.Ю. Епіхін, Б.Н. Звонков, З.З. Зінатуллін, Н.Я. Калашнікова, В.І. Камінська, Л.М. Карнеєва, І. Кєртес, Л.Д. Кокорев, В.О. Коновалова, М.В. Костицький, Д.П. Котов, В.О. Котюк, Е.Ф. Куцова, О.П. Кучинська, О.М. Ларін, Л.Н. Лобойко, В.Г. Лукашевич, В.З. Лукашевич, Ш.М. Мажитов, В.Т. Маляренко, В.І. Маринів, О.Р. Михайленко, П.П. Михайленко, М.М. Михеєнко, В.В. Молдован, Т.Н. Москалькова, Я.О. Мотовиловкер, В.Т. Нор, І.М. Панкевич, О.Я. Переверза, І.Л. Петрухін, Г.І. Пічкальова, М.І. Порубов, П.М. Рабінович, Р.Д. Рахунов, В.М. Савицький, М.А. Селіванов, В.І. Смислов, С.М. Стахівський, М.С. Строгович, В.М. Тертишник, М.О. Чельцов-Бебутов, В.П. Шибіко, В.М. Шпильов, М.Л. Якуб, а також працях вчених-юристів дореволюційних часів — А.Ф. Коні, І.Я. Фойницького та інших. При цьому приділялася увага, зокрема, процесуальному становищу суб’єктів кримінально-процесуальної діяльності; обов’язку деяких з них, а саме свідка та потерпілого, практично у всіх випадках давати правдиві показання; пропонувалось в окремих ситуаціях в силу родинних стосунків звільняти близьких родичів від обов’язку давати показання, виходячи з моральних мотивів. Проте так і залишились недослідженими принципові питання даної проблеми: суть, значення, історія виникнення і розвитку права особи на свободу від самовикриття, викриття членів сім’ї чи близьких родичів; коло осіб, яких необхідно наділити таким правом; предмет цього права; його зміст, обсяг і сфера дії; взаємозв’язок із системою принципів кримінального процесу тощо. Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконано відповідно до пріоритетних напрямків наукових досліджень вищих навчальних закладів МВС України на період 2001-2005 років (Рішення Колегії МВС України від 12 грудня 2000 року №9 КМ/1) і головними напрямками наукових досліджень Запорізького юридичного інституту МВС України на 2001-2005 рр.
|